Структура як характеристика системи

У найзагальнішому вигляді поняття " структура" тлумачиться як внутрішній устрій, просторова побудова будь-чого. У науковій літературі зустрічається значна кількість різноманітних визначень цього поняття, але у всіх визначеннях присутні атрибути структури – елементи, зв’язки між ними, які визначаються метою функціонування системи та виконуваними нею функціями, та їхня незмінність у часі (інваріантність). Саме атрибут інваріантності дозволяє розмежувати поняття " система" та " структура".

Атрибут (у філософії) ‑ необхідна, суттєва, невід'ємна властивість предмета або явища (на відміну від скороминущих, випадкових його станів).

Інваріантність (від лат. invarians або invariantis незмінюваний) –незмінність, незалежність від деяких умов; постійність при яких-небудь перетвореннях, при переході до нових умов.

Структура системи ‑ це сукупність необхідних і достатніх для досягнення цілей відношень (зв'язків) між її компонентами.

У складних системах у структурі відображаються не всі елементи та зв'язки між ними, а лише найсуттєвіші, що мало змінюються у поточному функціонуванні системи й забезпечують існування системи та її основних властивостей.

Структура характеризує організованість системи, стійку упорядкованість її елементів і зв'язків. Структурні зв'язки є відносно незалежними від елементів і можуть виступати як інваріант при переході від однієї системи до іншої, переносячи закономірності, виявлені й відбиті у структурі однієї з них, на інші.

Елемент системи ‑ найпростіша складова частина системи, яку умовно розглядають як неподільну. Поняття неподільності є умовним та визначається залежно від конкретних завдань.

Підсистема системи ‑ складова частина системи, у якій можна виокремити інші складові, тобто підсистема системи складається з елементів.

У сукупності елементи й підсистеми називають компонентами системи. Поділ системи на окремі елементи й підсистеми є неоднозначним та залежить від мети й конкретних завдань дослідження.

Зв'язок ‑ це співвідношення між компонентами системи, засновані на взаємозалежності і взаємозумовленості. Поняття " зв'язок" характеризує виникнення й збереження цілісності та властивостей системи. З формального погляду зв'язок визначають як обмеження кількості ступенів вільності компонент системи.

Зв'язок можна охарактеризувати за напрямом, силою, характером (видом). За першою ознакою зв'язки поділяють на спрямовані й неспрямовані. За другою ‑ на сильні та слабкі. Іноді для цього вводять шкалу сили зв'язків для конкретної задачі. За характером (видом) вирізняють зв'язки підпорядкування, породження (генетичні), рівноправні (байдужі), управління. Деякі з цих класів можна поділити більш детально. Наприклад, зв'язки підпорядкування можуть бути типу " частина ‑ ціле"; зв'язки породження ‑ типу " причина — наслідок".

Зв'язки можна класифікувати також за місцем розташування (внутрішні й зовнішні), спрямованістю процесів у системі в цілому чи в окремих її підсистемах (прямі і зворотні) та за деякими більш конкретними ознаками. Зв'язки в конкретних системах можуть бути одночасно охарактеризовані за кількома з названих ознак.

Стан системи ‑ це сукупність значень її параметрів (властивостей) у певний момент часу. Його визначають або через вхідні впливи й вихідні сигнали (результати), або через макропараметри, макровластивості системи (тиск, швидкість, температура, уставний фонд тощо).

Якщо система здатна переходити з одного стану до іншого, то говорять, що вона має певну поведінку. Цим поняттям користуються, коли не відомі закономірності (правила) переходу з одного стану до іншого. Тоді зазначають, що система має якусь поведінку, та з'ясовують її характер, механізми, алгоритми тощо.

Рівновага ‑ це здатність системи за відсутності зовнішніх впливів, що збурюють (чи при постійних впливах), зберігати свою поведінку як завгодно довго.

Стійкість стану системи ‑ це ситуація, коли малим змінам зовнішніх впливів відповідають малі зміни вихідних параметрів системи чи її властивостей.

Поняття " розвиток", " рівновага" та " стійкість" характеризують зміну стану системи в часі. Воно допомагає пояснити складні інформаційні процеси у природі та суспільстві. Вирізняють еволюційний та стрибкоподібний (революційний) розвиток. У першому випадку характеристики з часом змінюються повільно, структура системи залишається незмінною. У другому ‑ спостерігаються різкі стрибкоподібні зміни окремих параметрів системи, можуть змінюватися її будова й характер зв'язків між компонентами.

Адаптація ‑ процеси пристосування системи до зовнішнього середовища, унаслідок яких підвищується ефективність її функціонування. Ці процеси можуть супроводжуватися зміною структури та характеристик системи.

Структура системи економічної безпеки підприємства – це стійка упорядкованість елементів, зв’язків та відносин між ними, що визначаються метою функціонування системи та виконуваними нею функціями, які залишаються незмінними при виконанні системою її функцій у різних режимах функціонування системи.

Структура системи економічної безпеки підприємства визначає її конфігурацію (або дизайн) і є передумовою синтезу системи, а також розроблення механізмів функціонування системи та управління нею.

За однорідністю та різноманіттю структурних елементів система економічної безпеки підприємства є гетерогенною, оскільки складається з різнорідних елементів, які не є взаємозамінними.

Структуру системи економічної безпеки підприємства можна визначити за різними підходами:

об’єктно-суб’єктний підхід;

системно-функціональний підхід;

процесний підхід.