Злочинна організація типу синдикат.

Структурно вона складається з декількох рівнів: керівництва (еліти), забезпечення безпеки, виконавчого, допоміжного.

Керівництво (еліта) - сюди входить організатор (" бос") та його довірені особи (помічники, керівники окремих структурних підрозділів, радники). Основні їх функції полягають у підтриманні порядку в організації, визначенні об'єктів злочинних домагань та розробленні злочинних планів, забезпеченні безпеки злочинної діяльності, а також в одержанні максимального прибутку. Між тим, у справах, що стосуються всіх членів злочинної спільноти, абсолютним є авторитет лише організатора, хоча безпосередніх контактів із ним рядові учасники не мають.

Лідери окремих злочинних груп та радники здійснюють значний вплив на діяльність організації, але беззаперечною владою не володіють.

Блок забезпечення безпеки очолюється відповідними радниками (заступниками) і представлений окремими напрямами: формування злочинної ідеології, реалізація прийнятих рішень, контроль за діяльністю членів угруповання; легалізація коштів, здобутих злочинним шляхом; організація та підтримання необхідного рівня взаємодії між окремими злочинними групами, координація їх зусиль; вирішення конфліктних ситуацій між групами та окремими учасниками; виявлення і включення в систему нових груп і осіб; матеріальна підтримка засуджених і членів їхніх родин.

Загалом основними завданнями блоку безпеки є: створення умов для реалізації влади лідерів та убезпечення їх життєдіяльності, підтримання в злочинній організації необхідного рівня дисципліни та дотримання існуючих норм і правил поведінки, в тому числі - й реалізація відповідних санкцій у випадку їх порушення.

Виконавчий блок складається зі злочинних груп різного рівня організованості і окремих злочинців-професіоналів, кожен із яких має свою спеціалізацію, сферу та територію злочинного промислу. їм дозволяється мати й власний легальний бізнес, але за умови відрахування організації визначеної лідерами частини своїх доходів.

Саме ці особи в структурі організованої злочинності вчиняють власне злочини, бо ні керівники, ні представники блоку безпеки не виконують " чорної", повсякденної та небезпечної роботи, як правило, на свій страх і ризик. Тому вони найчастіше викриваються правоохоронними органами та притягаються до кримінальної відповідальності, в той час як " верхівка" організованої злочинності залишається безкарною.

Допоміжний блок - службовці та фахівці, що безпосередньо не входять до складу злочинної організації, але за винагороду надають їй різного роду послуги. Це можуть бути корумповані представники органів державної влади, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, судді, адвокати, банкіри, державні службовці, лікарі та будівельники тощо. Надати вичерпний перелік у цьому випадку неможливо, бо надто різноманітні сфери життєдіяльності суспільства, до яких проникає чи прагне проникнути організована злочинність.

До допоміжного блоку можна зарахувати також приватних підприємців різного рівня, які передають організованій злочинності частину своїх доходів в обмін на захист від конкурентів (" кришування"); тих, хто займаються протизаконними видами діяльності (торгівці " живим товаром", утримувачі будинків розпусти, розповсюджувачі наркотиків, продавці краденого тощо). Всі вони в остаточному підсумку працюють на злочинні організації та підпорядковуються умовам, продиктованим ЇЇ лідерами, безвідносно до цілей і мотивів, за якими така взаємодія відбувається.

19. Особливості національних організованих злочинних структур, що беруть участь у транснаціональній злочинній діяльності.

Характеристика найвідоміших злочинних організацій (за матеріалами ООН)

Найбільша активність транснаціональних злочинних організацій – японської Якудзи, американської та італійської мафії, латиноамериканських наркокартелів, азійських тріад, східноєвропейських груп – спостерігається саме в ринкових суспільствах.

20. Насилля та корупція у механізмі транснаціональної злочинності.

Насилля використовується для залякування і усунення суперників в тій чи ін. сфері бізнесу, урядових і правоохоронних органів, які намагаються протидіяти операціям транснаціональних злоч організацій.

Корупція являться не тільки одним із принципів діяльності транснац організ злоч-ті, який створює умови для отримання надприбутку при реалізації ТОЗ своїх операцій, але й одночасно є способом їх захисту від соціального контролю, забезпечуючи їх безпеку. Корупція завжди являлась одним із переважних засобів, який використовується організованими злоч угрупуваннями, основною частиною їх стратегії і тактики, на відміну від використання відкритого насилля.

21. Кримінальний професіоналізм та рецидив у механізмі транснаціональної злочинності.

22. Глобалізація як фактор транснаціональної злочинності.

Поряд із значною економічною ефективністю процес глобалізації господарського та політичного життя спричиняє низку негативних явищ, пов’язаних з розшаруванням країн на бідні, технологічно відсталі (периферія, Південь) та багаті метрополії транснаціональних корпорацій (центральний простір, Північ). У перших, зокрема, спостерігається культурна, соціально-економічна відсталість та уповільнена модернізація, велика зовнішня заборгованість, зубожіння населення і високий рівень його експлуатації, нераціональне використання природних ресурсів, екологічні лиха, зорієнтованість економічної діяльності на сільськогосподарський та сировинний сектори.

Такі процеси збільшують міграцію в розвинені країни Заходу, слугують каталізатором екстремізму, соціальних конфліктів та опосередковано стимулюють зростання організованої злочинності й корупції. У доповіді ООН про розвиток людини за 1999 рік підкреслюється, що глобалізація створює нові загрози безпеці людини як у багатих, так і в бідних країнах. Її наслідками є фінансова й економічна нестабільність, негарантованість зайнятості та доходів, ризики для здоров’я, незадовільна особиста безпека, загострення політичних, гуманітарних і суспільних проблем. У свою чергу, зниження рівня соціального контролю в пострадянських країнах, з одного боку, та перехід до капіталізму – з іншого, супроводжуються навальним поширенням тіньової економіки та посиленням східноєвропейських злочинних організацій.

Спостерігається також тенденція до локалізації (розширення автономій), регіоналізації, а звідси – зростання націоналізму та фундаменталізму (у деяких мусульманських країнах), що призводить до протистояння носіїв такої ідеології з центральними органами влади, а також до міжнаціональних конфліктів. Цією ситуацією й користуються злочинні організації: свого часу вони налагодили великий балканський наркотрафік, работоргівлю в Чечні. Поряд із цим, етнічні конфлікти стимулюють постачання зброї конфліктуючим сторонам, що також є досить прибутковою сферою для оргзлочинності, посилюють переміщення людей до країн „золотого мільярда”. Це теж приносить неабиякі прибутки організованій злочинності, а деякі представники утворюваних при цьому етнічних діаспор нерідко вдаються до поширення нелегальних товарів (наркотиків, зокрема).

За умов, коли зростає вільний рух робочої сили, послуг і капіталу, а також спеціалізація країн на виробництві певних видів продукції та деяке послаблення ролі держави, оргзлочинність стає особливо небезпечною, перетворюючись на активного учасника глобалізаційного процесу. Структура злочинних угруповань удосконалюється, набуваючи гнучкості й високої адаптивності за рахунок децентралізації та мережевої організації, посилюючи оперативні та комунікаційні зв’язки. Організованій злочинності нині притаманні такі риси, як зростаюча професіоналізація, інтернаціоналізація та укладання стратегічних союзів задля оптимізації злочинних промислів, збільшення економічної шкоди та посилення впливу на політичне життя.

Нині злочинні організацій у своїх діях не лише опікуються традиційними промислами (наркобізнес, незаконний обіг зброї, контроль за проституцією, вимагання, викрадення та перепродаж автомобілів, антикваріату і культурних цінностей, контрабанда, піратство), а й значно урізноманітнюють діяльність (таблиця 1). Вони беруться за утилізацією токсичних відходів (зокрема, у міжнародних водах), виробництво порнографічної продукції, торгівлю людьми. Великі збитки економічній сфері можуть завдавати фінансові шахрайства (наприклад, псевдобанкрутства), силове захоплення бізнесу та проникнення у сферу легального підприємництва (інвестиції в будівництво, ігорний бізнес, сфера розваг, нерухомість, сільськогосподарські підприємства) і міжнародну фінансову систему, відмивання „брудних” грошей, таємна конкуренція в державних конкурсах за прибутковими проектами, отримання шляхом підкупу державних контрактів на будівництво, імпорт сировини і товарів, що мають важливе значення для країни.