Аналіз результатів дослідження

Для зручності аналізу отриманих результатів ми об’єднали їх у три групи:

1) Результати обстеження самооцінки дітей.

2) Результати вивчення дитячо-батьківських взаємин.

3) Результати вивчення формування самооцінки дитини у школі.

З метою первинного виявлення рівнів самооцінки дітей нами було використано методику „Сходинки”. Аналіз результатів подано у табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Визначення рівнів самооцінки дітей за методикою „Сходинки”

Дані таблиці свідчать, що за результатами тесту у трьох учнів із 18 виявилась неадекватно завищена самооцінка (16, 6 %), завищену самооцінку виявлено у 4-х учнів (22, 2 %), адекватну й занижену самооцінку мають 6 (33, 4 %) та 5 учнів (27, 8 %) відповідно.

При здійсненні оцінки результатів передусім було встановлено відношення дитини до себе. Переважна більшість дітей вважають себе „хорошими” й розміщають себе на верхніх сходинках драбини (13 випадків). При цьому, діти, які поставили себе на найвищу сходинку (2 випадки), не змогли обґрунтувати таку самооцінку, а одна дитини спробувала пояснити її таким чином „Всі кажуть, що я хороша дитина, бо я багато помагаю мамі”. Було визначено, що їх тип самооцінки цих дітей „неадекватно завищена” та „завищена”. Діти, які не вважають себе найкращими, підходили до оцінки себе більш об’єктивно і критично й пояснювали свій вибір різними причинами, наприклад: „Я іноді бешкетую”, „Я можу заважати дорослим” та ін. (адекватна самооцінка).

Рис 2.3. Розподіл рівнів самооцінки молодших школярів

Важливим для визначення самооцінки є співвідношення оцінок „за себе” і „за маму”. Діти з адекватною самооцінкою вважають, що мама поставить їх на самий верх драбинки, а самі себе ставлять трохи нижче – на другу-третю сходинку зверху. Це означає, що такі діти, відчуваючи тверду підтримку з боку найбільш значущих дорослих, вже виробили здатність досить критично підходити до оцінки себе як особистості. Їх автор методики називає „найбільш благополучними”.

Інший варіант результату тесту – висока думка дитини про себе збігається з думкою мами (4 випадки). Така ситуація може бути характерна для дітей:

– дійсно благополучних;

– інфантильних (всі оцінки розміщуються на найвищій сходинці, але при цьому немає обґрунтованих, розгорнутих формулювань, які пояснюють таке приписування);

– „компенсуючи” (видають бажане за дійсне). Самооцінку цих дітей було визначено як „адекватну”, але уточнено при проведенні методики „Дерево”.

Було виявлено ще один варіант розміщення – двоє дітей поставили себе вище, ніж, як вони вважають, поставила б їх мама. Автор методики вважає таку ситуацію неблагополучної для розвитку особистості дитини, оскільки розбіжність оцінок, помічена дитиною, означає її думки, що її не люблять. Самооцінка таких дітей занижена. Прогнозована дитиною низька оцінка з боку матері у виявлених випадках була пов’язана з наявністю в сім’ї інших маленьких дітей, які, на думку випробовуваних, будуть поміщені мамою на найвищу сходинку. Разом з тим саме для таких дітей надзвичайно важливо, щоб їхня позиція на верхній сходинці була підкріплена іншим дорослим. Тому цим дітям було поставлено запитання: „А хто з близьких все-таки поставить тебе на саму верхню сходинку? ” В одному випадку виявилось, що це тато, а в іншому – бабуся і дідусь.

Інший проведений нами тест „Дерево” деталізував дані першого тесту. Результати дослідження та їх співвіднесення з результатами викоритснаня методики „Сходинки” відображено у табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Результати обстеження самооцінки дітей за методикою „Дерево”

Методика „Дерево” цінна тим, що респондент, обираючи певне зображення, проектує на малюнку власні (часто неусвідомлені, приховані) комплекси переживань і потреб. Природа проблем формування самооцінки в дитячому віці, досить потаємна, завуальована. Діти різняться за характером протікання нейродинамічних процесів. В одних дітей переважають процеси збудження, тому вони гіпердинамічні. Інші діти відчувають дефіцит уваги. Їх проблеми явні і швидше підлягають корекції. Є тихі, загальмовані діти, досить глибокі особистісні переживання котрих виявляються поза увагою дорослих. Методика дозволяє через символічне відображення в малюнку отримати діагностичну інформацію про ці проблеми і переживання.

При інтерпретації результатів тесту „Дерево” та співставленні із результатами тесту „Сходинки” висвітлюється цілісна картина оцінки дитиною власної особистості. Слід зазначити, що результати тесту досить варіативні – практично всі діти обрали різні варіанти запропонованих установок. Виявлено, що діти з адекватною самооцінкою обрали установку на подолання перешкод (1 випадок), товариські та дружні відносини (1 випадок), та вказали на комфортний емоційний стан (3 випадки).

Діти із неадекватно завищеною самооцінкою обрали позицію „бажання досягати успіхів, не долаючи труднощі” (1 випадок), мотивацію на розваги (1 випадок) та беззаперечну установку на лідерство (1 випадок). Діти із завищеною самооцінкою переважно мотивовані на розваги (2 випадки), демонструють комфортний емоційний стан (1 випадок). Одна дитина за результатом тесту „Сходинки” продемонструвала завищену самооцінку, а за результатом тесту „Дерево” обрала позицію „відстороненість від навчального процесу, занурення у внутрішній світ”. На думку автора тесту, це може свідчити про те, що ця дитина – обдарована особистість, яка зазнає певних труднощів у спілкуванні з оточуючими дорослими (батьками або вчителями).

Діти із заниженою самооцінкою характеризуються загальним браком життєвих сил, або хворобливою сором’язливістю (1 випадок), мотивовані на розваги (1 випадок), демонструють відчуженість, замкненість тривожність (2 випадки), відстороненість від навчального процесу, занурення у внутрішній світ (1 випадок), та кризовий стан (1 випадок). Це досить тривожні дані, які свідчать про необхідність детального вивчення емоційного стану таких дітей та застосування дієвих колекційних методик.

З метою виявлення причин відхилень у самооцінці дітей було проведено анкетування. Першу анкету „Я і моя сім’я” використано для дослідження бачення дитиною власної позиції в сім’ї й виявлення джерел дискомфорту. За допомогою анкети „Твої почуття у школі” виявлено стан задоволення учнів молодших класів шкільним життям та фактори що позитивно (або негативно) впливають на формування її самооцінки.

Параметри, виявлені в результаті анкетування „Я і моя сім’я” подано у табл. 2.3.

Результати анкетування „Я і моя сім’я, %”

Результати тестування дітей показали, що ймовірними причинами відхилень у формуванні самооцінки є неблагополучна сімейна атмосфера. Діти із адекватною самооцінкою оцінюють власні сім’ї, як місце, де їм приділяється достатня увага (55 % респондентів), вони із задоволенням відверто спілкуються із дорослими (47 % опитаних), і в цілому оцінюють сімейну атмосферу як приємну (30 %). Діти з неадекватно завищеною оцінкою часто не відчувають інтересу з боку дорослих (лише 5 % визнали, що їх справами активно цікавляться члени родини), але виявляють бажання оптимізувати спілкування (20 %), проте домашню атмосферу в цілому оцінюють як приємну (30 %). Це може свідчити про те, що такі діти досить самодостатні.

Більшість дітей із завищеною самооцінкою вважають, що отримують достатню увагу з боку членів сім’ї (39 %), проте значний відсоток відчуває брак уваги (26 %), прагнуть налагодити контакти й відверто обговорювати власні проблеми (32 %), атмосферу в сім’ї в цілому оцінюють як приємну (30 %). Діти із заниженою самооцінкою відчувають дефіцит уваги в сім’ї. 45 % респондентів вважають, що вони не цікавлять рідних й не бажають при цьому вибудовувати відносини (70 %), абсолютна більшість із них вважає родинну атмосферу несприятливою (80 %).

Результати анкетування „Твої почуття у школі” відображено у табл. 2.4.

Таблиця 2.4

Результати анкетування „Твої почуття у школі, %”

В результаті проведення цього тесту було встановлено, що діти з неадекватно завищеною самооцінкою почуваються в шкільному колективі по-різному: 45 % респондентів відчувають тривогу та неспокій, а 55 % спокій і комфорт. Такий розподіл пояснюється, передусім тим, що такі діти часто вважають себе, з одного боку, недооціненими з боку вчителів та товаришів, а з іншого, вбачають у шкільному колективі засіб для самоствердження. Діти часто почуваються приниженими (74 %), оскільки вважають, що їх недооцінюють. Симпатія до вчителів, рівно як й до інших учнів не майже не проявляється (28 % та 21 % від усіх опитаних). Але відвідувати школу таким учням цікаво (81 %).

Діти із завищеною самооцінкою переважно комфортно почуваються в шкільному колективі (64 %), поважають вчителів (52 %), але не однолітків (27 %), відвідування школи для них не становить жодних проблем (79 %). Головна відмінність між цими групами учнів полягає у тому, що діти із неадекватно завищеною самооцінкою часто провокують власною поведінкою несхвалення вчителів, а учні із завищеною самооцінкою заслуговують на особливе відношення, оскільки зазвичай демонструють високі успіхи у навчанні.

Діти з адекватною самооцінкою почуваються у шкільному колективі комфортно (81 %), певний відсоток цих учнів все ж відчуває дискомфорт (19 %), але це може бути викликано тимчасовими ускладненнями, що виникають під час навчання або спілкування в шкільному колективі. Такі учні відчувають симпатію як до вчителів (80 %), так і до однокласників (81 %), бажання відвідувати школу беззаперечне (99 %).

Діти із неадекватною самооцінкою відчувають переважно тривогу і неспокій (98 %), почуваються приниженими (84 %), показники симпатії до учнів та вчителів дуже низькі (13 % й 26 % відповідно), причому однолітки посідають навіть нижчий щабель, ніж педагоги, оскільки такі діти часто є вигнанцями в учнівському колективі. Не дивно, що ці діти активно не бажають відвідувати навчальний заклад (86 %).

Таким чином, згідно проведеної діагностики можливо скласти узагальнений психологічний портрет кожної дослідженої групи дітей:

– діти із неадекватно завищеною самооцінкою бажають беззаперечного лідерства й визнання в колективі однолітків, не прикладаючи до цього жодних зусиль. Якщо вони не отримують цього – почуваються емоційно некомфортно. Часто мотивовані не на навчання, а на розваги. В сім’ї панують крайнощі – увага рідних або не звертається зовсім, або є надмірною. В обох випадках діти не прагнуть спілкування з батьками та однолітками;

– група дітей із завищеною самооцінкою подібна до першої виділеної нами групи, але демонструє певні відмінності. Емоційний стан таких дітей – стабільний, присутня відчутна мотивація на розваги. Оскільки вони отримують значну увагу з боку батьків, однолітків та вчителів – почуваються цілком задоволеними. Деструктивність самооцінки проявляється у тому, що їх рівень домагань й практичні досягнення не відповідають дійсним результатам. Проте, це не засмучує учнів цієї категорії й не викликає почуття дискомфорту. Часто почуваються улюбленцями в родині, налаштовані на відверте спілкування із родичами.

– діти із адекватною самооцінкою володіють найбільш збалансованими показниками розвитку особистості. Вони товариські, рівно поважають вчителів, батьків та однолітків. Шкільна атмосфера для них цілком комфортна, сімейна також. Життя та розвиток таких дітей можливо вважати збалансованим;

– діти із заниженою самооцінкою – найбільш вразлива група. Вони ніде не почуваються комфортно. У сім’ї їм не приділяють достатньої уваги, а у шкільному дитячому колективі – вони вигнанці й невдахи. Відчувають дефіцит уваги й з боку педагогів. Це, зазвичай, педагогічно занедбана група учнів, яка потребує підвищеної уваги з боку вчителів, психологів та інших дорослих, рівно як і однолітків.

Подальший хід дослідження передбачав вивчення дитячо-батьківських взаємин. Метою цього етапу стало співставлення дитячих та батьківських оцінок виховного середовища, в якому формується певний рівень самооцінки дитини молодого шкільного віку. Передусім було проведено обстеження батьківського відношення до дитини-дошкільника із використанням методики тесту-опитувальника батьківського відношення, згодом результати було співставлено із рівнем самооцінки учня. Батькам були запропоновані бланки з питаннями (61 питання), на кожне питання передбачався або позитивну, або негативну відповідь Результати методики відображають наступну картину батьківського ставлення до дітей представлено у табл. 2.5.

Таблиця 2.5

Результати тестування батьківського відношення *

Таким чином, результати дослідження показують, що стиль спілкування в сім’ях, де в дітей формується неадекватно завищена та завищена самооцінка, переважно відноситься до типу „прийняття – відторгнення” (16, 6 %), „симбіоз” (11, 1 %) та „авторитарна гіперсоціалізація” (16, 1 %), в родинах, де переважає тип відносин „кооперація”, самооцінка в дітей переважно адекватна (27, 8 %), а у родинах із типом відносин „маленький невдаха” (17 %), самооцінка в дітей переважно занижена.

Тип батьківського відношення до дитини – „прийняття-відторгнення” свідчить про неефективність форм і методів, що застосовуються батьками у вихованні дітей. Найбільш оптимальним є такий рівень батьківських відносин, як кооперація – це соціально бажаний образ батьківського поведінки. Батьки високо оцінюють здібності дитини, відчувають почуття гордості за неї, заохочують ініціативу і самостійність, намагаються бути з ним на рівних, але не втрачають почуття міри у всьому. До нейтрального рівня можна віднести відносини по типу „симбіоз”. Батьки сприймають власну дитину „молодшою” у порівнянні із реальним віком, прагнуть задовольнити її потреби, захистити від труднощів і неприємностей життя, не дають їй самостійності.

В таких випадках може сформуватись адекватна самооцінка, що, передусім, свідчить про особистісні характеристики конкретної дитини, а не про заслугу у формуванні самооцінки батьків (1 випадок), в іншому разі у таких сім’ях формується завищена самооцінка дитини. До негативного рівня батьківських взаємин ми віднесли, передусім, типи „маленький невдаха” і „авторитарна гіперсоціалізація”. Батько сприймає свою дитину поганим, непристосованим. Вимагає від нього беззастережного послуху і дисципліни, відчуває до дитини злість, роздратування, досаду.

Проаналізувавши відповіді батьків, ми отримали наступну картину батьківського ставлення до дітей:

– оптимальне батьківське відношення до дитини спостерігаються у 5 сім’ях (26 %);

– до нейтрального рівня можна віднести 3 сім’ї (24 %);

– батьківське відношення, яке має негативний характер, проявляються у 11 сім’ях (50 %). Наочно процентне співвідношення результатів тесту-опитувальника представлено на рис. 2.4.

Рис. 2.4 Типи батьківського відношення у досліджуваних сім’ях

Таким чином, оскільки більшість досліджених сімей використовують неефективні стилі відносин з дитиною, це сприяє формуванню неконструктивних рівнів її самооцінки. Такі сім’ї потребують корекції батьківського відношення з метою розвитку і гармонізації дитячо-батьківських відносин.

З метою вивчення факторів, що впливають на формування самооцінки дитини у школі, було проведено анкетування щодо визначення стилів професійного спілкування педагогів. В ньому взяли участь вчитель класу, в якому проводилось дослідження, вчитель фізичної культури, вчитель музики та вчитель малювання. По-перше, було визначено стилі викладання (табл. 2.6).

Таблиця 2.6