СумнІ вІршІ

Мамі Анні

Чорний ворон, чорний ворон

Над селом літає

Над хатою, де моя,

Мати умирає.

Він літає, він кружляє

І жалібно кряче,

І немов мені говорить:

Кріпися, одначе.

Ой, кріпися, чоловіче,

Ти цієї днини,

Бо вже більше не побачиш

Рідної людини.

Бо лежить вона у комі

Уже другу днину.

Ще хоч раз би подивилась

На рідну дитину

І сказала б хоч словечко,

На яке чекаю,

Бо у сумі великому

Сльози витираю.

І дивлюся я на маму,

Яка умирає.

Тяжко дихає вона,

Бо життя кінчає.

Коло неї я стою.

На неї дивлюся,

За відхід її душі

До Бога молюся.

Чорний ворон, чорний ворон

Над домом кружляє,

Де моя рідненька мати

В ліжку умирає.

* * *

Сум великий у родині

І у нашій хаті,

Бо доводиться нам нині

Померлу ховати.

Плачуть діти, гірко плачуть,

Сльози проливають,

Бо рідненьку матусеньку

До труни вкладають.

Плачуть діти, гірко плачуть,

Плаче вся родина,

Бо небіжка ціле життя

Тяженько робила.

І не раз, може, її

Сльозонька обмила,

Хоч здоров’я не було

Вона все робила.

Серед хати у труні

Мама спочиває

І в натружених руках

Свічечку тримає.

Труну внуки обступили,

Яких є немало,

Вони плачуть і голосять

За своєю бабов.

Бо усе земне життя

Вона їх любила

І кожному чим могла,

Кожен день годила.

Всі сусіди і родина

Прийшли проводжати,

Щиро богу помолитись,

Шану й честь віддати.

Бо настала та година,

Доки мала жити,

А тепер прийшла пора

Життя закінчити.

Син і донька гірко плачуть

Мамо вже за вами,

Бо з сьогоднішнього дня

Стали сиротами.

* * *

Стоїть верба над річкою,

Гілля опустивши

Під вербою сидить хлопець,

Голову схиливши.

Сидить один у журбі

І гадку гадає,

Бо остався сиротою –

Нікого немає.

Похоронив вчора маму,

Яка слабувала.

Може, ще б жила на світі,

Та грошей не мала.

Бо пенсія дуже мала –

Неможливо жити,

Не то що собі ліки

Дорогі купити.

Вже й корову спекулянтам

За безцінь продали,

Бо життя рідній матусі

У ці дні спасали.

Все, що ліпше було в хаті,

Хвороба забрала,

Відступити не хотіла,

А все насідала.

І от мами вже немає,

Що сина любила.

Що доброти і чесності

Все його учила.

* * *

Схаменіться, люди добрі,

Кайтеся в гріхах щодня,

Бо коли, ніхто не знає,

В нас закінчиться життя.

А життя земне не вічне,

Скоро пролетять роки.

Не встиг навіть і пожити,

Треба в інші йти світи.

У земних своїх турботах

Забуваєм геть про все,

Що Бог й Божий храм на світі,

Де Пречиста нас зове,

Щоб покаялась людина,

В церкву пресвяту прийшла,

Щиро Богу помолилась

Й каяття своє знайшла.

У гріхах ми потопаєм.

Порятуймось, люди всі,

А спасіння, пам’ятаймо, –

В святій вірі і Христі.

Він спасе Тебе, людино,

Ти на Нього покладись

І прийди у храм в молитві,

Щиро Богу покорись.

* * *

Коло хати у садочку

Соловей співає.

Мати доньку в Італію

Вранці проводжає.

Вийшла рано мати з хати

Поблагословила.

А дочка все обнімає

Дві доньки і сина.

Обнялися – стоять, плачуть,

Не мож розірвати,

Бо діточки ще маленькі –

Їм потрібна мати.

Цілий тиждень по селі

З мамою ходили.

Під проценти долари

У людей просили.

Бо роботи для всіх нема –

Що має робити?

Треба малих діточок –

Одягти, кормити.

Вивчилась за вчительку,

Щоб дітей учити.

Тепер мусить в Італії

Багатшим служити.

В Італію мати доньку

Вранці проводжає,

Їй щасливої дороги

В Господа благає.

* * *

О Покрово наша ненько,

О Маріє пресвята,

Ми до тебе прибігаєм

Впродовж нашого життя.

У покорі прибігаєм

У життєві наші дні.

Ти в житті допомагаєш,

Бо ми люди немічні.

Просимо Тебе в молитві,

Щоб нам в горю помогла,

Від біди нас захистила,

Під покров свій узяла.

* * *

О Ісусе, Божий Сину,

Змилуйся над нами,

Ми до Тебе прибігаєм –

Щирі християни.

Прибігаєм у покорі

Ми на Україні,

Просимо Тебе в молитві:

Прости людей нині.

Поможи нам, християнам,

Більше не грішити,

Нашу віру укріпи нам,

Щоб Тобі служити.

Серцем, щоб Тобі служити,

Добрими ділами,

Приходити у покорі

З своїми гріхами.

Научи нас, о Ісусе,

Ближнього любити,

І усе земне життя

Їм добро робити.

Бо ніхто нам не поможе,

Крім Бога живого,

Який завжди усе може –

Звертаймось до Нього.

* * *

Думи мої, думи мої,

Думи невеселі,

Часто летите в село

У мою оселю.

Часто летите до хати,

Де я народився,

Де такий я ще малий

Без батька лишився.

Півтора я року мав,

Як його не стало,

Як його гаряче серце

Битись перестало.

Бідна матінка моя

Тяженько страждала,

Бо лишилася одна,

Ще й двох дітей мала.

І мусила у колгоспі

Тяжко працювати,

В лютий холод і у спеку

Тварин годувати.

А на пенсію пішла –

Далі працювала,

Своїм рідним діточкам

Усе угоджала.