СОЛОВ’ЇНА МОВА

Рідна мово моя українська,

Як голосок солов’я,

Від колиски матусі до злих буревіїв –

В моїм серці звучать твої ніжні слова.

Пташина із квітки земної п’є росу,

Напоєні соками – бджоли гудуть,

А ти свою мову плекай і будь вдячний

Тим, що її у віках бережуть.

Наша мова уміє радіти і плакать,

Скорбити за втраченим у всіх віках,

Наш народ вже навчивсь порівняння робити –

Бо лиш в порівнянні є вибір і шлях.

Рідна мово моя, ти, як личенько юнки,

Що міняє свій колір, як сором ляга:

То червоніє при своїх неудачах,

То світлим стає, як ранкова зоря.

Рідна мова моя у двобої бувала,

Боронила у битвах себе і народ,

Його велич вона високо підіймала

І всіх закликала до волі й чеснот.

ОСТАННІЙ ТАНЕЦЬ

Заграли музики, йдемо завтра в бій!

Цей танець, мабуть, вже останній,

Дівчино, не плач, поки я живий –

Прощання буде на світанні.

Дивись, я веселий, танцюю, сміюсь,

Хоч серце стиснулось від болю.

Ніхто не вгадає, не знає ніхто,

Де чигає смерть над тобою.

…І бій розгорівся, жорстокий був бій!

Та куля ворожа не знала,

Що дівчина щиро кохала його, –

І хлопцю життя обірвала.

Що діялось в серці того юнака

Коли він ішов на завдання?

Чи думав про маму, про милу свою,

Чи, може, про танець останній.

Хто ж був той юнак чи Іванко, чи Гриць?

Хай скаже вам час невблаганний.

Проте кожен з них хотів бути і жить

І танцювать не „останній“.

Я ВІРЮ

Я вірю в те, що є Земля

І Землю пестить Сонце,

Тішить надрами її

Й дощем, що б’є в віконце.

Я вірю в те, що Небо є

І ясні зорі сяють,

Щасливих заколисують,

А скривджені – зітхають.

Вірю, що є День і Ніч,

І гори, і долини,

І благодать така на нас,

І радість, як в дитини.

З Божої ласки на землі

Пташки мостять гніздечка,

Щоби потомство вивести –

Відкладають яєчка.

Не йму я віри лиш у те,

Що колись сонце згасне,

Німою стане вся земля,

І згине все прекрасне.

І не співатимуть шпаки

Бузковою весною.

Назавжди стихнуть солов’ї

В садах і в чистім полю.

Не потече чиста вода

З струмочка у джерельце,

І не заграє більш скрипаль –

Нам не зворушить серце.

Бог спопелить усе-усе

За недовіру в Нього,

І знов залишиться Ковчег

І вибрані у ньому.

Тому ридати хочу я

І ще палкіш молитись,

Б’ючи поклони, день і ніч

Заступницю просити.

О Мати Божа, заступись,

Всехвальная Маріє,

Молися з нами і за нас –

Подай нам всім надію.

У НІЧ НА АНДРІЯ

Ворожили дівчаточка

У ніч на Андрія.

Того дня вже чекали давно:

– Любить, не любить,

Прийде, не прийде.

І все виглядали в вікно,

Очі всміхалися при ворожінні:

– Суджений мій ще прийде,

Збудуться мрії, буде весілля,

Двоє зіллються в одне.