Чи можна навчитися любити?

Стать та сексуальність: психологічний ракурс. Навчальний посібник, -

Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 1999. - 384 с.

Скільки років кохаю,

а закохуюсь в тебе щодня.

Ліна Костенко

У світовому бестселері 60-х років, книзі видатного американського психолога Еріха Фромма " Мистецтво любити" є такі слова: " Деякі вважають, що любов має з'явитися в результаті спонтанного, емоційного спалаху, раптового, непереборного почуття... Любов до когось - це не просто сильне почуття, це рішучість, це розумний вибір, це відповідальність, це вчинок". Чи кожен здатний на такий вчинок заради блага коханої людини?

Чи кожний з нас здатний на таку безкорисливу любов, на самозречення заради коханої людини? Згадаємо Нарциса, героя однойменної новели Фелікса Кривіна: Одна із закоханих у Нарциса жінок переконувала його: " Так, справді, любити... це справа клопітна. Проте вдвох завжди легше: ти любитимеш мене, а я тебе. - Зачекай, зачекай, - сказав Нарцис - ти мене, а я? - А ти мене. - Ти мене - це я вже чув. А Я кого? - Ти -мене. " Нарцис почав митикувати. Він робив порухи губами, щось вираховуючи на пальцях, так, що на його чолі виступив піт. - " Знаєш, що? Навіщо так ускладнювати життя. Ти мене, а я тебе?...Нехай кожен любить сам себе - так простіше ".

Чи не про те саме самозречення, самовіддачу, як здатність кохати по-справ- жньому, пише Віктор Франкл: "...персоніфікація сексуальності, яка складає зовнішній шар особистості, провокується фізичними якостями партнера. Наступним етапом розвитку інтимних взаємин є збудження психологічної емоційності. І, нарешті, через фізичне і психічне досягається проникнення до самого серця іншої істоти, спрямування на сутність іншої людини. "

Отже, любов - це не тільки психічний стан, зумовлений певним ставленням до людини, не тільки стенічні емоції, викликані ефектом її присутності, не тільки еротичний потяг, пробуджений її фізичною привабливістю, любов - це те, що людина робить задля коханої людини. Бо любити - означає діяти, взаємодіяти, допомагати. Саме така любов є істинною. Саме такий характер любові стимулює закоханих до вияву кращих рис особистості. Пам'ятаєте, як у листі письменника М.Пришвіна до коханої " Та людина, яку ти любиш в мені, не така, як я. Але ти тільки люби... і я постараюся бути кращим... "

Отож, і в народній мудрості, і у висновках вчених формула любові однакова: любов = почуття + діяльність задля коханої людини + самовдосконалення.

Характер інтимних переживань породжується людиною як суспільною істотою. Відомий дослідник психології переживання Ф.Є.Василюк підкреслює, що почуття є не що інше, як особлива діяльність удосконалення людиною себе у світі, і світу у собі.

Любов має дієвий характер, вона передбачає такі якості людини, які дають їй змогу виявити своє почуття і реалізувати його в іншому. Здатність виявляти зацікавленість, відповідальність, турботу, повагу - результат досвіду переживання любові. Любов, підкреслював видатний американський психолог Еріх Фромм, це активна зацікавленість життям і розвитком того, кого ми любимо. Тому любов і праця - невіддільні поняття. Ми любимо того, заради кого працюємо і працюємо для того, його любимо.

Досить поширеною є думка, що любов - це егоїзм двох, мовляв, нам так добре удвох, що ніхто в світі нам більше не потрібний. Як часто можна зустріти пари, які, за словами Еріка Еріксона, закохані одне в одного і не відчувають любові ні до кого більше. Чи є їхнє почуття справжньою любов'ю? " Ні, - зазначає видатний вчений, - це скоріше егоїзм двох, це самотність удвох ". Отже, їхнє почуття - лише ілюзія любові? Справді, любов завжди вибіркова: серед багатьох ми вибираємо одного чи одну. Проте в цій людині ми любимо все людство, все живе. Адже душа людини віддзеркалює те, що оточує нас у житті, весь досвід людства. Тож, люблячи одного, любимо в ньому весь світ.

Без тебе світ - це тьмавий морок,

Без тебе не біжить вода.

Без тебе кожен камінь - ворог,

Подушка каменем тверда.

Без тебе сонце - повне ночі,

Без тебе ночі - без кінця,

Для тебе ж ночі я доточую,

Для тебе - місяця-вінця.

Без тебе небо - повне криги,

Стоять в душі самі льоди.

Без тебе світ - це ж тільки крихти

Моєї зимної біди.

Без тебе,

Що мені без тебе -

Нема мене на всі світи...

Тож нахились блакитним небом.

Тож святом сонця освяти!...

(Іван Драч)

Психологи вважають, що не кожна людина здатна любити. Якщо людина не здатна любити себе, наголошував Е.Фромм, то вона не здатна і на відповідне почуття до іншої людини. Звернімо увагу на чоловіків та жінок, яких відрізняє самоповага, самодостатність, високий рівень упевненості в собі. Як вони уміють любити, дружити, чи рівні, психологічно виважені їхні стосунки з оточуючими людьми, а особливо з коханими. Вони не зважають на тих, хто натякає на зраду коханої людини, підтверджуючи це всілякими фактами та свідченнями. Вони не підозрюють кохану людину, тому що беззаперечно довіряють їй. Байдужі до наклепів, пліток, бо переконані: коли і трапляться якісь непорозуміння або навіть зрада, то першими про них дізнаються саме вони від своїх коханих, а не сусідів чи знайомих. І навпаки, любов людей з низькою самооцінкою, невпевненістю у собі супроводжується постійними з'ясуваннями стосунків, кризами взаємин, страхами зради, втрати коханої людини, повсякчасними домаганнями дістати підтвердження того, що їх ще люблять.

Здатність любити тісно пов'язана з нормальним психічним розвитком. Особливо хворобливих форм набуває почуття любові у людей з особистісними роз- ладами. Відомо, що ці розлади характеризуються формами поведінки, які є досить ригідними, мало пристосовуваними до перипетій життя. Люди з подібними розладами виявляють такі особистісні риси, які викликають кризу взає- мин. При цьому патологічні якості цих людей можуть бути майже непомітними на роботі, у навчальному закладі і спостерігатися лише у родинному колі.

Потреба в любові досить часто виявляється невротичним способом. Відомо, що переживанню любові притаманний ефект присутності. Тобто відчуття, що кохана людина завжди поруч, хоча в цей час вона може бути дуже далеко. Все нагадує про неї, все пов'язано з нею. У невротика переживання ефекту присутності набуває обсесивно-компульсивного характеру, коли думки, дії, вчинки стають нав'язливо деструктивними. Застрягання на них настільки сильне, що їх неможливо позбутися, від них важко відволіктися. Невротик може своїми діями завдавати чимало шкоди та душевного болю об''єкту своєї любові, проте попри все наполягає на своєму: " Ти змушений мене кохати! Стань таким, яким я хочу! С пробуй лише розлюбити! " Звідси шантаж, погрози підірвати репутацію і навіть вбити себе та іншого.

Досить поширеним як серед чоловіків, так і серед жінок є параноїдний осо- бистісний розлад. Люди з цим розладом безпідставно підозрілі, схильні до ригі- дності у поглядах, занадто чутливі до характеру взаємин.

Який вихід із ситуації невротичної любові? По-перше, допомогти невротичній особистості зрозуміти себе, мотиви своїх вчинків, переживань. Що насправді рухає її домаганнями? Сильне почуття чи надмірна тривожність, невпевненість в собі, нездатність усвідомити, яким життям живе вона чи він?

Психологи стверджують, що рабами кохання є переважно люди з вадами особистісного розвитку в дитячі роки, з неблагополучним досвідом життя у батьківській родині. Звідси - дисгармонія з собою, відсутність самодостатності, яку прагнуть за будь-яку ціну компенсувати за рахунок любові іншого.

Отож, першим кроком на шляху до навчання любові є відродження справжнього себе, відокремлення сутності свого Я від значущого іншого. Резуль- татом такого одужання є ставлення до себе як до самоцінної особистості, яка має свій світ захоплень, інтересів, уподобань, яка цікава сама собі і оточуючим такою, якою вона є. Адже гармонія Я і не-Я може бути за умови збереження граней двох особистостей, балансу близькості-роз'єднаності.

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

Не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,

І не приспи, для чого я живу.

(Ліна Костенко)

Олександр Олесь у психологічному етюді " На свій шлях" показує, як причиною розриву між жінкою й чоловіком стає духовне поневолення одного іншим. Чоловік - сильна натура - підкорив собі жінку настільки, що вона і кроку не може зробити без нього. Жінка шукає " цілющі ліки для душі" - зрікається любові в ім'я себе, власної самодостатності. " Чоловік... Як, ти любиш і ідеш від мене?

Жінка. Так, я іду, щоб відшукать себе колишню. В мені, здається, не лишилося свого нічого. Усе полонено, заповнено тобою. Я думаю, як ти, ненавиджу й люблю, як ти ненавидиш і любиш. Бажаю я тобі бажаного. Мене немає - я умерла. Моя душа - твоя раба. Колись в мені своє щось мучилось, жило, боролось - тепер воно оком'яніло. Я йшла кудись і думала; а чи не буде се для тебе неприємно? Стрівалася на вулиці з ким-небудь, хто був тобі. тобі лише. не до вподоби, і обминала. Ти уяви - нікому я і досі ні одного листа не написала, з ким листувалася до шлюбу. Я думала про тебе тільки...

Чоловік. Чому жмені про се раніше ти ні слова не сказала? Жінка. Я за собою стежила, я прислухалась, як в мені поволі умирає власне -" Я". Я чула. як твоє велике, дуже " Я" вривається в усю мою істоту, як без жалю воно моє все власне убиває, душить... О, без жалю... Думки твої палали і кидали мені у душу блискавки. І я від щастя задихалась...І вся жила тобою... Я стала дзеркалом твоїм. Ти робиш рух - і я роблю, сумуєш ти - і я сумую, смієшся ти, радієш - і я радію і сміюсь. Коли тобі на мент рожевий день погасне - і він мені стає чорнішим ночі... "

Олесь О.

Початком згоди з собою може стати усвідомлення тих патопсихологічних чинників дитинства, які спричинили невротичні форми реагування на світ. Цьо- му може посприяти як щиросердна сповідь другу, так і, більшою мірою розмова зі спеціалістом, психологом чи психотерапевтом. Недаремно кажуть, що пси- хотерапія - це покупка дружби. Особливо корисним може бути спілкування в групах психологічної підтримки, які створюються за принципом подібності проблеми у її учасників.

Гармонія з іншим починається з гармонії з собою. Позитивне ставлення до себе, адекватна оцінка своїх прагнень стають перешкодою на шляху невротичного домагання любові іншого. Любляча себе людина здатна на твердий вибір життєвого шляху, усвідомлюючи, що любов - це завжди вільний самовияв почуттів. Не можна заставити любити себе силою. Можна лише заслужити повагу, захоплення собою, які породжують прихильність та потребу бути повсякчас поряд. Згадаймо кохання старого гетьмана Івана Мазепи й дочки генерального судді Мотрі Кочубеївни.

Гетьман ще довго ходив кругом стола і розмовляв з собою, а потім сів і став писати: " Моя сердешна, кохана Мотроненько! Поклін мій віддаю Вашій милості, моє серденько, а опріч поклону Вашій милості у гостинець книжечку і обручик діамантовий. Прошу те завдячне прийняти, а мене в любові своїй неодмінно ховати, нім дасть Бог з ліпшим привітаю... "

Дрібні круглі букви лягали рівними рядками на білий папір.

Гетьман відложив перо. " Чи добре я роблю, пишучи цей лист? Чи дійсно не запахло мені свіже сінце? Може, моїм зубам відповідніша солома? "

Але недовго хитався. Пригадав собі Мотрю і її рішучу згоду, перейшов у думках усе, що промовляло за нею і проти неї, і заспокоїв свою совість. " Боже мене борони, щоб я бажав їй злого. Люблю її. як осіння природа любить ясне сонце. Може, воно й недовго буде мені світити, але я його сяєво понесу з собою до могили. Мотря хоче бути моєю. Видно, так Бог судив... "

...Невправне жіноче письмо говорило до нього:

" Милосте Моя! Іване Степановичу! Вдячним серцем прийняла я Твій, дорогий для мене, лист. Книжечку прочитала, а обручик ношу на серці, щоб люди не побачили його й не позавидували мого щастя. Над Батурином хмарно. Може, як Ваша милість приїде туди, сонце вигляне з-поза хмар. Нетерпеливо дожидаюся тієї хвилини. Рада побачити Тебе, Іване Степановичу, у щастю та здоров'ю і в зичливості до мене, за тую любов, котру я для Тебе зберігаю в моєму неспокійному серці. Воно нікому коритися не хоче, лиш своїй власній мрії, а яка вона, Ти знаєш... "

Лист пригадав гетьманові Мотрю. Була вона інша, ніж усі дівчата і жінки, котрих знав досі. Химерна, незаспокоєна, демонічна. Тіло було гарне гармонійною красою, а душа тягнула до себе загадками. Невже ж він тій неспокійній душі дасть захист мирний? Невже ж і від нього не відлетить вона як крилах своїх забагів змінливих?... Не знав.

Але одного був певний гетьман, а саме, що Мотря не зробить ніякого поганого діла...

І гетьман рішився сватів до Кочубея післати...

(Лепкий Б. Мазепа: Трилогія. І. Мотря: Іст. повість у 2-х т.- Львів: Кооп.

" Манускрипт" ''; Вид-во " Каменяр", 1991. -С. 208-212)

Чи здатний егоїст на любов до іншого? Психологи вважають, що ні. Нарцистична особистість не здатна до вияву симпатії, щирих почуттів теплоти та заці- кавленості долею інших. Заклопотаність планами та фантазіями успіху, влади, блиску, краси поєднуються з байдужістю до інших, самоствердженням на при- ниженні інших.

Чи кожний здатний кохати? Тільки той, стверджують психологи, якого з дитячих років навчили любити світ, людей навколо себе. А.С. Макаренко підкреслював, що любов статева проростає від досвіду нестатевої любові. Доведено: якщо людину з дитинства любили батьки, брати, сестри та інші близькі їй люди, у неї розвивається досвід безумовної любові, коли люблять не за щось, а просто тому, що ти є людина. У таких особистостей легше відбувається перехід від інфантильної, незрілої любові " Я люблю, тому. що мене люблять " до зрілої " Мене люблять тому, що я люблю ". Думку видатного екзистенціаліста Е. Фромма поет Володимир Цибулько передав такими словами:

Доктор Фромм за вікном

В небо тикає перстом:

інфантильна любов наслідує принцип:

Я люблю тому, що я

люблю

Принцип зрілої любові:

Мене люблять тому, що я

люблю

Незріла любов гласить:

Я люблю тому. що ти мені

потрібен

А зріла:

ти мені потрібен тому. що я

люблю

За Фроммом, любити - означає бути зацікавленим у житті та розвитку того, до кого ми відчуваємо це почуття. Самопожертва заради іншого - основний критерій спрямованості на кохану людину Більшість людей, пише Е. Фромм, вважає, що завоювати любов просто: досить мати привабливу зовнішність і виглядати сексуальним, а крім того, ще трішки вдачі. Тут коріння багатьох людських особистих нещасть та бід, бо проблема любові полягає в здатності кохати, мати і розвивати в собі це почуття. В сім'ї ми вчимося тому, що означає любити. Ми вчимося протягом життя, як з любов'ю ставитися до ближнього. Бо любов - це орієнтація особистості на взаємозв'язок із світом в цілому - пише Е.Фромм.

Мені здається, - може, я не знаю, -

Було і буде так у всі часи:

Любов, як сонце, світу відкриває

Безмежну велич людської краси.

І тому світ завжди благословляє

І сонце, що встає, і серце, що кохає.

(Василь Симоненко " Любов")

Справжня любов спрямована не на те, щоб мати, а на те, щоб бути, тобто віддавати, дарувати частку себе іншій людині. Саме самовіддача живить взаємини закоханих. У такій формі любов є творчою, продуктивною діяльністю. Вона передбачає прояв інтересу до всіх сторін буття коханої людини. Не випадково кажуть: " Якщо любов невелика, створи їй належні умови - вона стане величною ". Любов відроджує та розкриває найкращі сторони людини. Кохання вимагає від закоханих значної психічної і навіть фізичної сили, подолання всіляких труднощів. Особистісне зростання, життєтворчість, повнота буття - це плоди любові, її супутники. Люди, які не здатні подолати життєві труднощі, 'позбавляються від нудьги за допомогою дедалі нових стимулів і прагнуть володіти якомога більшим числом коханців, замість того, щоб навчитися любити хоча б одного", - писав Е. Фромм.