Екзаменаційний білет № 12.

№ 1.

1. Культура фахового мовлення. Культура мовлення медичної сестри.

Культура мовлення - це система вимог, регламентацій стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності (усній чи писемній).

Культурою мови називають дотримання усталених мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.

Головним завдання культури мови є:

- виховання навичок літературного спілкування;

- пропаганда й засвоєння літературних норм у слововжитку, граматичному оформленні мови;

- у вимові та наголошуванні;

- неприйняття спотвореної мови або суржику.

Людина з низькою культурою мовлення порушує правила слововживання, граматики, вимови та наголошення, написання.

Якщо ж людина володіє культурою мовлення, то про неї кажуть, що це людина розвинутого інтелекту і високої загальної культури.

Що означає знати мову професії? Це — вільно володіти лексикою свого фаху, нею послуговуватися.

Мовні знання — один з основних компонентів професійної підготовки. Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання й діяльності, то правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя.

Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в ситуації на виробництві та в безпосередніх ділових контактах.

Основна моральна якість в спілкуванні-це взаємоповага. Етикет ділової бесіди не припускає використання наказових форм щодо колег, а має бути сормований у вигляді

прохань.Відвідувачі чекають від працівника установи доброзичливої уваги до співрозмовника. Тон ділової розмови повинен бути діловим, спокійним, стриманим. Досить високі вимоги до складу лексики службової особи. Лексика повинна бути багатою, нейтрально забарвленою, загальнолітературною. Службовець повинен володіти формулами ввічливості різних типів, знати і доречно вживати крилаті вислови, афоризми, літературні цитати. Уникати просторічних, грубих виразів, жаргонної лексики, діалектизмів. Відвідувачі установи, зі свого боку, також повинні виконувати певні вимоги: поводитися стримано, ввічливо. Свою справу висловлювати чітко, ясно й коротко.

2. Пароніми та омоніми в діловому мовленні.

Синонімами називаються слова, що різняться за звуковим складом, але означають назву одного поняття з різними відтінками в його значенні або з різним стилістичним забарвленням. Найуживаніше стилістично нейтральне слово з синонімічного ряду називають с т р и ж н е в и м.

Синоніми поділяються на абсолютні (лексичні дублети), і віднос ні (чи часткові). Абсолютні синоніми виявляють повний збіг значен ня, відносні відрізняються одним чи кількома значеннями або від тінками значення. Абсолютними синонімами є, наприклад, слова лінгвістика і мовознавство, кожне з яких означає науку про загальні закони будови і функціонування людської мови. Ці слова є взаємо замінними, як і синоніми, що вживаються на означення «скам'янілої смоли хвойних дерев», - бурштин і янтар.

Крім значення, синоніми можуть відрізнятися емоційним забарв ленням, стилістичними особливостями (тобто закріпленістю за пев ними сферами чи ситуаціями спілкування). Наприклад, у значенні «чоловік стосовно своїх дітей» можуть вживатися слова батько і тато. Перше слово не має функціональних обмежень, друге вико ристовується переважно у розмовно-побутовій мові.

Паронімами називаються слова, подібні між собою за звучанням і частково за будовою (адресат – адресант, абонент – абонемент). По тому, наскільки людина усвідомлює різницю у їхньому значенні та вільно користується ними, часто визначають її загальнокультурний рівень.

Виділяють пароніми різнокореневі (бювет - кювет, дистанція - інстанція) і спільнокореневі (людський - людяний, увага - уважність). Спільнокореневі пароніми відрізняються префіксом, суфіксом, закінченням, пор.: вдача - уда ча, подвижник - сподвижник, стримувати - утримувати, уповно важення - повноваження, адресат - адресант, адрес - адреса.

Більшість паронімів близькі за походженням і, отже,

виявляють певний змістовий зв'язок, як-от: зледеніти (покритися льодом, пере творитися на лід) - обледеніти (покритися льодом, обмерзнути з усіх боків, по всій поверхні); підслідний (який перебуває під слідством) - підслідчий (призначений для тих, хто перебуває під слідством); рятівник (той, хто врятував чи рятує когось або щось) - рятувальник - (той, хто професійно займається рятуванням когось, чогось).

Виділяються пароніми, що об'єднуються антонімічними зв'язка ми, наприклад: адресат — адресант (той, кому адресується, надси лається лист, телеграма тощо — той, хто надсилає кому-небудь лист, телеграму і т. ін.).

№ 2.

1. Державотворча роль мови. Мова як засіб пізнання, мислення, спілкування. Функції мови. Стилі і типи мовлення.

Державна мова – це закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв’язку та інформатики».

Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов’язкових для всіх літературних норм.

Мова- це засіб інтилектуального і естетичного формування нації.

Українська мова -є державною мовою України (Ст.10 КУ)

Функції мови:

1. спілкування -інформаційний зв'язок між членами суспільства

2. експресивна- мова є універсальним засобом вираження внутрішнього світа індивіда

3. гнесеологічна -мова є засобом пізнання світу

4. мислетворча- мова є засобом формування думки

5. естетична - мова є знаряддям і водночас матеріалом створення культурних цінностей

6. номінативна - мова називання за допомогою слова

7. фатична- функція звертання на себе уваги

8. волюнтативна - вираження волі щодо співрозмовника

9. демонстративна-підкресення за допомогою мови своєї етичної національної приналежності.

В українській мові існує 6 стилів мовлення: науковий, художній, публіцистичний, офіціной-діловий, розмовний та церковний (конфесійний).

Стиль- це різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців.Кожен стиль має сферу поширення, призначення, систему мовних засобів, стилістичні норми, підтексти, жанри реалізації.

Тип мовлення - спосіб викладу, що обирається автором і орієнтований (в залежності від змісту висловлювання і характеру текстової інформації) на одну із завдань: статично зобразити дійсність, описати її; динамічно відобразити дійсність, розповісти про неї; відобразити причинно-наслідкові зв'язки явищ дійсності. У відповідності з цими цілями комунікації виділяються три основні типи мови: опис, розповідь, роздум.

2. Вживання м’якого знака та апострофа.

М'який знак пишеться:

Після м'яких д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу: кашель, спадковість, жолудь, живець, боротьба, центральний, дольтонізм.

Після м'яких приголосних у середині складу перед о: ліктьовий, больовий, туберкульоз

У суфіксах -зьк -ськ - цьк: вузький, харківський, донецький

У суфіксах -еньк, -оньк, -есеньк, -ісіньк, -юсіньк: рученька, голівонька, малесенький, свіжісенький, тонюсінький

Після м'якого л перед наступним приголосним: дихальний, пальці

У родовому відмінку множини іменників жіночого роду м'якої групи І відміни і середнього роду на - нн(я), -ц(е), ІІ відміни: подразнень, розмножень, місць, сердець, розширювань

У дієсловах дійсного та наказового способів: дивиться, дивляться, дивись, дивіться.

М'який знак не пишеться:

Після р: лікар, погіршення

Після б, п, м, в, ф: голуб, степ, сім, кров, верф

Після н перед ж, ч, ш, щ і суфіксами - сть, -ськ: менший, кінчик, громадянський, інжир (але доньчин, бриньчати)

Після букв, що позначають м'які приголосні крім л, якщо за ними йдуть інші букви на позначення приголосних: вінця, опущеність, токсичність.

Між буквами, що позначають подвоєні м'які приголосні: волосся, виживання, приладдя.

Після ц в кінці іменників чоловічого роду в словах іншомовного походження: кварц, шприц.

Після ж, ч, ш, щ: жовч, мовчиш, дощ

Апостроф пишеться:

В українських словах

а) після губних б, п, м, в, ф у коренях слів, якщо перед ними стоїть голосний або приголосний р (інші приголосні моджуть належати лише до префікса): м'язи, кип'ятильник, черв'як, зв'язок.

б) після р, що означає твердий звук (р): довір'я, бур'ян

в)після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуютьс яна твердий приголосний: З'єднувальний, об'єм, пів'яблука

г) Після к у власних назвах типу Лук'ян та похідних від нього: Лук'яненко, Лук'янчук.

В іншомовних словах:

а) після б, п, м, в, ф, г,

17: 25: 37

к, х, ж, ч, ш. р, що позначають тверді звуки: Х'юстон, миш'як, комп'ютер

б) після кінцевого приголосного префікса: ад'юнкт, ад'ютатнт, ін'єкція, ін'єктор.

Апостроф не пишеться:

В українських словах:

а) після губних б, п, м, в, ф, коли перед ними стоять інші літери на позначення приголосних (крім р), які належать до кореня: мавпячий, свято, духмяний.

б) після р, якщо наступні я, ю. є позначають м'якість приголосних: гарячий, ряд, крючок

в)При написанні власних назв із словом пів: пів-Європи, пів -Євпаторії

г)після префіксів із кінцевим приголосним перед наступним і, е, о, а, у: зекономити, безазотистий, безосколковий, безумовний, безіменний

В іншомовних словах:

а)після б, п, м, в, ф, г, к, х, ж, ч, ш. щ, р, що позначають пом'якшені звуки: Мюнхен, Гюго, бюджет, кювет, пюреи, манікюр

б)перед йо: курйоз, серйозний

№ 3.

1. Літературна мова. Мовна норма. Види норм.

Літературна мова - це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновиді обслуговує культурне життя народу, всю сферу культурної діяльності.

Мовна норма -це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи закріплених в процесі суспільної комунікації.

Розрізняють такі норми:

Орфоепічна -регулює правильну вимову звуків, звукосполучень, наголошення слів

Акцентуаційна -в українській мові найменш поширена та найменш установлена.Регулює вимову слів з дублетним наголосом.

Лексична - встановлює правила слововживання

Граматичні норми - передбачають правильне вживання граматичних норм слів та установлену побудову словосполучень та речень

Стилістична норма - визначає вживання мовних засобів відповідно до стилю мовлення.

Орфографічна норма - охоплює правила написання слів та їх частин. Регулює принципи орфографічної норми: 1) фонечний (як чуємо так і пишемо) 2) морфологічний (на письмі позначаються всі складові частини мови не залежно від їх вимови)3) історичний принцип (букви та морфеми пишуться за традицією)4) смисловий принцип (різне написання однозвучних слів)

2. Професійна етика медичного працівника.

Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в ситуації на виробництві та в безпосередніх ділових контактах.

Основна моральна якість в спілкуванні-це взаємоповага. Етикет ділової бесіди не припускає використання наказових форм щодо колег, а має бути сормований у вигляді

прохань.Відвідувачі чекають від працівника установи доброзичливої уваги до співрозмовника. Тон ділової розмови повинен бути діловим, спокійним, стриманим. Досить високі вимоги до складу лексики службової особи. Лексика повинна бути багатою, нейтрально забарвленою, загальнолітературною. Службовець повинен володіти формулами ввічливості різних типів, знати і доречно вживати крилаті вислови, афоризми, літературні цитати. Уникати просторічних, грубих виразів, жаргонної лексики, діалектизмів. Відвідувачі установи, зі свого боку, також повинні виконувати певні вимоги: поводитися стримано, ввічливо. Свою справу висловлювати чітко, ясно й коротко.

2.1. Складіть тези до теми: «Мова медика як словотерапія».

" У повсякденному спілкуванні з пацієнтами, коле гами лікар використовує лексичні засоби, характерні для офіційно-ділового, публіцистичного і навіть худож нього стилів мовлення. "

" Фахова мова медика — це діалоги фармацевта з покупцем в аптеці або лікаря з хворим у поліклініці чи лікарні, написання різних довідок, протоколу операції, історії хвороби чи реферату. "

" Для повноцінного спілкування треба мати необ хідний словниковий запас і вміти правильно будувати речення. "

" Спілкування лікаря з хворим — це бесіда обопільно зацікавлених людей, мета яких перемогти недугу. "

" І все ж принцип «не зашкодь» вимагає від лікаря бути особливо уважним, обережним у виборі слів, тим більше, коли йдеться про трагічний діагноз і треба зробити вибір: казати правду чи утриматися. "

" Слово, поведінка лікаря можуть стати при чиною багатьох так званих ятрогенних захворювань. "

№ 4.

1. Культура мови. Культура мовлення під час дискусії.

Наука, що вивчає нормативність мови, її відповідність тим вимогам, що ставляться перед мовою в суспільстві, називається культурою мови.

Дискусія- це доведення двох чи більше протилежних точок зору.Структура: найефективнішою є підготовлена дискусія. Обов'язково, щоб під час дискусії був ведучий.

Правила поведінки під час дискусії:

1) Поводитися спокійно не перебивати оппонента

2) Дати можливість висловитися всім сторонам дискусії

3)Не використовувати ненормативнц лексику

4)Володіти предметом дисскусії

5) Ніколи не варто перебивати та голосно кричати

6)Не можна вступати в спор з ведучим

7)Поважати будь-яку точку зору.

2. Правопис префіксів.

Правопис приголосних у кінці префіксів

а) від-, під-, об-, над-, між-, од- без зміни кінцевого приголосного (обширний, відхаркування, підгодовування, обпаленість, міжатомний)

б) роз-, без-, воз-, через- завжди пишуться з буквой з (розширювач, беззубий, возвеличити, черезпліччя,)

в)з- перед голосними та іншими приголосними (збудливість, згасання)

Правопис голосних у префіксах

а) прі - в окремих словах (прізвище, прізвисько, прірва)

б) при- у словах із значенням наближення, приєднання, часткової дії (приєднувати, припікання, притиснення)

в) пре- вживається для вираження найвищого ступеня ознаки (прекрасний, превеликий, премудрий) (Префікс пре- можна замінити словом дуже)

г) пред -, пере-, перед - пишуться завжди з е (перетворюваність, передшлунковий, пред'явити)

№ 5.

1. Мова і професія.

Що означає знати мову професії? Це — вільно володіти лексикою свого фаху, нею послуговуватися.

Мовні знання — один з основних компонентів професійної підготовки. Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання й діяльності, то правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя.

Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в ситуації на виробництві та в безпосередніх ділових контактах.

Відвідувачі чекають від працівника установи доброзичливої уваги до співрозмовника. Тон ділової розмови повинен бути діловим, спокійним, стриманим. Досить високі вимоги до складу лексики службової особи. Лексика повинна бути багатою, нейтрально забарвленою, загальнолітературною. Службовець повинен володіти формулами ввічливості різних типів, знати і доречно вживати крилаті вислови, афоризми, літературні цитати. Уникати просторічних, грубих виразів, жаргонної лексики, діалектизмів. Відвідувачі установи, зі свого боку, також повинні виконувати певні вимоги: поводитися стримано, ввічливо. Свою справу висловлювати чітко, ясно й коротко.

2. Оформлення довідково – інформаційних документів: оголошення, запрошення, доповідні й пояснювальні записки, виробничі звіти. Виробничі протоколи. Витяг з протоколу.

Документ — носій інформації про явища, події, факти, розумову діяльність людини. Він повинен бути достовірним, містити конкретні, реальні відомості, пропозиції чи вказівки.

До довідково- інформаційних документів належать: оголошення, запрошення, довідка, анотація, лист, звіт, доповідна записка, пояснювальна записка тощо.

Оголошення — документ, який повідомляє певну інформацію про подію, що має відбутися, або про потребу у певних послугах чи про можливість надання певних послуг

У текст оголошення про майбутню подію включають дату події, місце, організатора (-рів), зміст, актуальність, новизну, коло запрошених осіб, умови входу.

Реквізити цього оголошення такі: 1. Назва. 2. Текст. 3. Підпис.

Оголошення про потребу у певних послугах, товарах чи про можливість надання послуг, товарів складається з таких реквізитів: 1. Назва. 2. Заголовок. 3. Текст. 4. Адреса (куди звертатися).

Запрошення — це документ, який містить повідомлення про якусь подію і запрошення взяти в ній участь.

Запрошення має такі реквізити: 1. Назва. 2. Звертання до адресата. 3. Текст. 4. Підпис. 5. Печатка.

Доповідна записка — це документ у вигляді звіту про виконання завдання, розпорядження або повідомлення про якусь подію, часто неприємну.

Доповідна записка має такі реквізити: 1. Назва. 2. Заголовок. 3. Адресат. 4. Текст. 5. Відомості про автора. 6. Дата. 7. Підпис.

Пояснювальна записка — це документ, у якому працівник пояснює свої дії, вчинки

Пояснювальна записка має такі реквізити: 1. Адресат. 2. Назва. 3. Відомості про автора (адресанта). 4. Заголовок. 5. Текст. 6. Дата. 7. Підпис.

Звіт — це документ, який містить письмове повідомлення про результати виконаної роботи за певний період часу (місяць, квартал, рік) або про виконання одноразового доручення (відрядження).

Звіт має такі реквізити: 1. Штамп установи. 2. Назва. 3. Заголовок. 4. Текст. 5. Підпис особи, яка склала звіт. 6. Дата. 7. Печатка.

Протокол — це документ, який закріплює процес і результати роботи адміністративних, слідчих, колегіальних (у тому числі і виборних) органів, проведення нарад, зборів, засідань.

Протокол має такі реквізити: 1. Назва документа. 2. Номер. 3. Заголовок. 4. Дата проведення заходу (зборів, наради тощо). 5. Місце проведення. 6. Текст. 7. Підписи голови і секретаря. 8. Печатка.

Витяг з протоколу — це частина протоколу, в якій коротко викладено суть того, що відбувалося на зборах.

Витяг з протоколу містить такі реквізити: 1. Назва. 2. Заголовок. 3. Номер. 4. Дата проведення. 5. Текст. 6. Дата складання. 7. Підпис голови засідання або секретаря. 8. Печатка

№ 6.

1. Майстерність публічного виступу. Види підготовки до виступу.

Публічний виступ - це один з видів усного ділового спілкування. Це усне монологічне висловлювання з метою досягнення впливу на аудиторію.

Види підготовки до виступу:

1. Добір необхідного матеріалу

2. Складання плану і розподілу матеріалу

3. Літературна обробка промови

4. Заучування, запам'ятовування тексту

5. Проголошення промови

Джерела матеріалу:

1.Безпосередні- це матеріали здобуті автором протягом життя шляхом спостереження власного досвіду: практичні знання, особисті контакти, бесіди, інтерв'ю, уявне створеня нових картин, образів, проектів власного досвіду.

2.Опесередковані -офіційні документи, наукова і науково-популярна література, художня література, журнали, результати соц.опитування.

Способи виконання промов:

1. Читання тексту

2. Відтворення по пам'яті з читатнням окремих моментів

3. Вільна імпровізація

2. Температурний листок. Направлення хворого на дослідження.

Температурний листок- це документ у якому фіксуються показники температури тіла хворого. У цьому листку тзначають прізвище, ім'я, по батькові хворого, номер історії хворобі, номер палати. Крім графічної реєстрації даних вимірювання температури, у вигляді кривої відмічають ще і частоту пульсу, а у вигляді стовпчиків - рівень систолічного та діастолічного тиску. У нижній частині температурного листка записують дані підрахунку частоти дихання за 1 хв., масу тіла, а іакож кількість випитої за добу рідини і добову кількість виділеної сечі.

№ 7.

1. Мова і думка. Види, форми, прийоми розумової діяльності.

Мова є найдосконалішим універсальним способом передачі думок та виконує кілька функцій: інфлрмування, означення, експресії, спонукання. Щоб обмінятися думками потрібно дві людини: комунікатор і реціпієнт.

Структура спілкування включає такі компоненти: повідомлення, джерело або походження інформації, канал передачі інформації, місце та контакт в якому відбувається комунікація. Мислення людини оформлюється словесною оболонкою. тобто словами.

Розумова діяльність людини випливає з мисленя.

Мислення- найвищі форми відображення реальності та свідомої цілеспрямованої діяльності людини, що направлені на опосередкування, абстрактне узагальнене пізнання явищ та їх зв'язків.

Мислення -основа розумової діяльності.

Розумові операції:

аналіз -мисленний поділ предмета, явища на складові частини, ознаки, властивості.

синтез - мислене поєднання в єдине ціле окремих частин, ознак, властивостей

узагальнення- виділене на підставі порівняння головного, загального, особливого або часткового, що характерно для певного явища, предмета, об'єкта.

абстракція - виділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ і понять.

конкретизація - перехід від загального до часткового.

Людський мозок - орган, сеціально пристосовлений для того, щоб допомогти окремим особам у здійсненні головних життєвих актів.

2. Правила спілкування фахівця під час проведення зустрічей, переговорів, прийомів і по телефону.

У процесі виконання своїх службових обов’язків люди використовують приватне усне ділове мовлення для спілкування зі своїми колегами, а також з представниками інших установ та відвідувачами. У цих випадках мовлення перестає бути лише приватною справою працівника, бо це мовлення ведеться від імені установи, яку представляє працівник. Відвідувачі чекають від працівника установи доброзичливої уваги до співрозмовника. Тон ділової розмови повинен бути діловим, спокійним, стриманим. Досить високі вимоги до складу лексики службової особи. Лексика повинна бути багатою, нейтрально забарвленою, загальнолітературною. Службовець повинен володіти формулами ввічливості різних типів, знати і доречно вживати крилаті вислови, афоризми, літературні цитати. Уникати просторічних, грубих виразів, жаргонної лексики, діалектизмів. Відвідувачі установи, зі свого боку, також повинні виконувати певні вимоги: поводитися стримано, ввічливо. Свою справу висловлювати чітко, ясно й коротко.

Важливим видом ділового мовлення залишається телефонна розмова, яка значно витісняє з ужитку ділове листування. За допомогою телефону здійснюється безпосередній і двосторонній обмін інформацією, проводяться переговори, консультації, співрозмовники домовляються про зустрічі та інше. Телефонна розмова має свою специфіку. Оскільки співрозмовники не бачать одне одного, навіть звичайне підтвердження того, що вас слухають, потребує словесного виразу. Розпочинаючи розмову, слід назвати себе, а також сказати, від чийого імені ви говорите (назва установи, прізвище службової особи чи ін.). У відповідь теж називають себе і установу. Якщо той, хто дзвонить, забув назвати себе, співрозмовник змушений просити його назватися. На анонімний дзвінок або у разі відмови того, хто телефонує, назватися, можна не відповідати і покласти трубку. Виклад справи треба робити чітко і ясно. Бажано використовувати короткі фрази, без зайвих деталей. Телефонна розмова не повинна перетворюватися у монолог. Слід уміти своєчасно робити паузу, даючи можливість співрозмовникові висловити своє ставлення до питання, що обговорюється. Ініціатива закінчення розмови належить тому, хто подзвонив, хоча у деяких випадках, зокрема, коли викликаний службовець — жінка, людина старша за віком чи службовим становищем, слід зачекати, щоб розмову закінчила інша сторона. У телефонних розмовах необхідно вживати короткі ввічливі вислови (добрий день, дякую, прошу, до побачення). Найбільш поширеною помилкою у службовій телефонній розмові є

вираз Вас хвилює, який вживається там, де треба сказати Вас турбує.

№ 8.

1. Стилі і типи мовлення.

В українській мові існує 6 стилів мовлення: науковий, художній, публіцистичний, офіціной-діловий, розмовний та церковний (конфесійний).

Стиль- це різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців.Кожен стиль має сферу поширення, призначення, систему мовних засобів, стилістичні норми, підтексти, жанри реалізації.

Науковий стиль служить засобом оформлення результатів наукових досліджень, гіпотез, доведення теорій, систематизації знань. Використовується у сфері освіти, техніки, науки.

Офіційно-діловий стиль вживається в офіційно-діловому спілкуванні, яке включає в себе сферу державного, громадського, політичного, економічного життя, законодавство, адміністративні та господарчі відносини. Характерними для цього стилю мови є: лаконічність, чіткість, стандартизація мовних засобів, наявність безособових дієслів.

Публіцистичний стиль функціонує у громадсько-політичному житті, культурі. Йому притаманна образна, емоційна лексика, вигуки, повтори, риторичні питання. Часто публіцистичний стиль вживається в усному публічному мовленні.

Художній стиль — це стиль передовсім красного письменства, мистецтва, культури, освіти. Його характеризують надзвичайна образність, експансивність, різновиди стилістичних фігур тощо. До жанрів цього стилю належать: повість, роман, оповідання, поема, вірш, драма, комедія, трагедія та інші.

Розмовний стиль поширений у побуті, повсякденному спілкуванні з родиною, друзями, знайомими, удома, на виробництві. Послуговується цей стиль побутовою лексикою, діалек тизмами, фразеологізмами, скороченими словами. Бесіда, теле фонна розмова, приватний лист — жанри цього стилю.

Тип мовлення - спосіб викладу, що обирається автором і орієнтований (в залежності від змісту висловлювання і характеру текстової інформації) на одну із завдань: статично зобразити дійсність, описати її; динамічно відобразити дійсність, розповісти про неї; відобразити причинно-наслідкові зв'язки явищ дійсності. У відповідності з цими цілями комунікації виділяються три основні типи мови: опис, розповідь, роздум.

2. Правопис прийменників. Прийменник по в діловому мовленні.

Прийменники пишуться разом, окремо і через дефіс.

Пишуться разом:

1.Прийменники, які утворенні сполученням одного, двох, а іноді трьох прийменників із будь-якою частиною мови.: внаслідок (унаслідок), впродовж (упродовж) замість, навколо.

2.Прийменники утворені сполученням двох простих прийменників: побіля, поміж, поза, попід, понад, попри, посеред.

Пишуться через дефіс:

Прийменники, які починаються на з-, із-: з-за, із-за, з-перед, з-поміж, з-під, із-під, з-попід.

Пишуться разом:

1.Прийменникові сполуки: в разі, у разі, під кінець, під час, що ж до, в напрямі до, в результаті, в силу, згідно з, на шляху до, незалежно від, у зв'язку з

2.Прийменники з відмінюванними словами, які стоять після них: на березі, перед вживанням, до матері.

Кожна мова має свої специфiчнi особливостi у вживаннi прийменникiв. Навiть у таких близьких мовах, як українська та росiйська, прийменники використовуються по-рiзному. Росiйському прийменнику по в українськiй мовi вiдповiдають:

а) прийменник по: гулять по городу — гуляти по мiсту, видно по глазам — видно по очах;

б) орудний вiдмiнок без прийменника: украинец по проис хождению — українець родом, идти по берегу — iти берегом;

в) прийменник з: по обеим сторонам — з обох бокiв, по моей вине — з моєї вини;

г) прийменник за: добрый по натуре — добрий за натурою; медик по образованию — медик за освiтою;

ґ) прийменник на: по адресу — на адресу, по просьбе — на прохання;

д) прийменник через: отпуск по болезни — вiдпустка через хворобу, по недоразумению — через непорозумiння;

е) прийменники у, в: по направлению к лесу — у напрямi до лiсу;

є) прийменник до: по воскресенье включительно — до недiлi включно;

ж) iншi засоби: по получении — пiсля одержання; комиссия по составлению протокола — комiсiя для складання протоколу.

№ 9.
1. Поняття етики ділового спілкування, її предмет і завдання.
Мовленнєвий етикет -це система національно - специфічних формул спілкування, які прийняті в даному суспільстві для встановлення й підтримання контакту мовців.
Основна моральна якість в спілкуванні-це взаємоповага. Етикет ділової бесіди не припускає використання наказових форм щодо колег, а має бути сормований у вигляді прохань.Відвідувачі чекають від працівника установи доброзичливої уваги до співрозмовника. Тон ділової розмови повинен бути діловим, спокійним, стриманим. Досить високі вимоги до складу лексики службової особи. Лексика повинна бути багатою, нейтрально забарвленою, загальнолітературною. Службовець повинен володіти формулами ввічливості різних типів, знати і доречно вживати крилаті вислови, афоризми, літературні цитати. Уникати просторічних, грубих виразів, жаргонної лексики, діалектизмів. Відвідувачі установи, зі свого боку, також повинні виконувати певні вимоги: поводитися стримано, ввічливо. Свою справу висловлювати чітко, ясно й коротко.
Форми мовного етикету:
1.Привітання
2.Подяка
3.Вибачення
4.Відмова
5.Прощання.
2. Багатозначні слова і контекст. Синонімічний вибір слова у професійному мовленні.
Багатозначними називаються слова, які вживаються з двома або кількома значеннями. Із розвитком мови слово, первісно однозначне, може набувати нових значень. Це відбувається тому, що два і більше предмети чи явища можуть мати спільні ознаки й отримати однакову назву.
Основне, номінативне значення слова називається прямим. Воно зрозуміле в контексті й поза текстом. У наслідок переосмислення прямого значення і використання його для позначення інших предметів, явищ, ознак позамовної дійсності виникає переносне значення. Останнє можна витлумачити тільки в контексті або у сполученні з іншими словами. Наприклад, у словосполученні розбудовувати хату дієслово вжито у прямому значенні – йдеться про розширення, зростання у висоту, довжину і т.д. В українській мові розбудовувати передає також зміст “розвивати, зміцнювати”: розбудовувати національну культуру – переносне значення.
Синоніми — це слова, які відрізняються одне від одного звуковим складом, але означають назву одного поняття з різними відтінками в його значенні або з різним стилістичним забарвленням. Здебільшого слова-синоніми об'єднуються у певний синонімічний ряд. Найуживаніше і стилістично нейтральне слово синонімічного ряду називають домінантою.
Стилістичні синоніми — слова, однакові за значенням, але різні за стилістичними відтінками й емоційним забарвленням: говорити — мовити — пророчити — верзти. Бувають випадки, коли слова є синонімами тільки тоді, коли вжиті в прямому значенні. Тоді вони можуть виступати в однакових контекстах.

№ 10.
1. Основні види ділового спілкування: публічний виступ, ділова бесіда, службова нарада та переговори.
Спілкування — це передача думок та емоцій у процесі взаємовідносин між людьми.
До основних видів ділового спілкування відносяться: публічний виступ, ділова бесіда, службова нарада, переговори
Ділове спілкування визначимо як спілкування, метою якого є організація і оптимізація виробничої, наукової, комерційної чи іншої діяльності, де на першому місці стоять інтереси справи, а не конкретних співрозмовників.
Ділова бесіда (розмова) – це вид міжособистісного ділового, службового спілкування, що передбачає обмін інформацією, поглядами, думками і спрямований на вирішення певної проблеми.
Публічний виступ - це один із видів усного ділового спілкування. Це усне монологічне висловлювання з метою досягнення впливу на аудиторію.
Службова нарада – найефективніша форма колективного обговорення питань і прийняття рішень. В цьому виді спілкування поєднуються різні жанри: ораторський монолог (слово ведучого, виступи учасників, доповіді); діалог (обмін інформацією), мозковий штурм, дискусія.
Переговори — спільна діяльність двох або більше суб'єктів, налаштована на ефективне розв'язання спірних питань з оптимальним урахуванням потреб кожної із сторін.
2. Укладання фахових документів. Фахові документи медичної сестри.
Фахове мовлення — це частина загальнонаціональ ної мови. Характерними особливостями професійного мовлення медика є переплетення і взаємодоповнення наукового та ділового стилів мови, вживання мовних засобів (фахових термінів) високого ступеня стандар тизації, точність формулювань, доречність викладу.
Синтаксис наукової прози, і зокрема медичної, при значений логічно, послідовно й аргументовано викла дати хід думки, уникаючи при цьому надмірної інфор мації. Синтаксичні зв'язки формуються залежно від логічних зв'язків. Тому в синтаксисі наукової прози особливо важливу роль відіграють ті синтаксичні засо би, які служать для вираження, логічних зв'язків між реченнями, абзацами, — сполучники, вставні слова і речення, прислівники, смислове узгодження, а також порядок слів.
Загальнообов'язкові норми графіки, орфографії та пунктуації ще підсилюються суворими правилами побудови ділового папера (медична картка хворого, направлення хворого на дослідження тощо). У медичній документації дуже багато праці й зусиль витрачається на спеціальне оброблення тексту. Значну роль у ділових паперах медиків відіграє необмежена кількість відтворення й дублювання певного документа. Облікові медичні документи взаємопов'язані і доповнюють один одного.

№ 11.

1. Основні правила ділового спілкування.

Ділове спілкування регулює офіційні стосунки комунікантів у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах.

Ділове спілкування існує в двох формах: усній і писемній.

Усне ділове мовлення — це спілкування людей під час виконання ними службових обов'язків (під час бесід, нарад, у години приймання відвідувачів тощо). Це може бути мовлення однієї службової особи перед іншою або перед колективом чи зібранням.

Писемне спілкування є вторинним щодо усного мовлення. Воно й виникло пізніше. Писемне мовлення офіційно-ділового стилю є монологічним.

Усне мовлення ділової людини має бути:

— виразним (потрібно з чіткою дикцією вимовляти кожне слово);

— точним і недвозначним (використовувати слова з прямим значенням);

— логічним (продумувати кожну фразу, викладати думки послідовно, логічно);

— відповідним ситуації мовлення (кожен службовець повинен пам'ятати: що — кому — коли — де — про що — чому говорить і відповідно добирати мовні засоби);

— нестандартним;

— доречним;

— змістовним;

— стислим (у народі кажуть, що багато говорити не завжди

означає багато сказати).

Основні правила ділового спілкування:

■ сформулювати конкретну мету спілкування, скласти план його проведення;

■ створити атмосферу довіри і взаєморозуміння. Привернути увагу партнера, говорити про спільні проблеми;

■ уміти переконливо висловлювати свої думки, уважно слухати і задавати запитання;

■ не відволікатися від поставленої мети. Уміти правильно сприймати партнера і володіти своїми емоціями;

■ робити нотатки, фіксуючи одержану інформацію;

■ закінчувати обговорення після досягнення мети.

2. Культура діалогу.

Правила для того, хто говорить:

• доброзичливість, повага до партнера, з яким спілкуєтесь;

• ввічливість, відсутність категоричності;

• скромність у самооцінках, ненав'язливість;

• орієнтація на партнера, створення для нього психологічного комфорту;

• постійне стимулювання зацікавленості партнера до проблем спілкування;

• логічність у викладі своїх поглядів та пропозицій;

• підтримка уваги партнера, стимулювання його активності в сприйнятті;

• вибір такого стилю розмови, який був би сприятливим не тільки для ситуації спілкування, а й для сприйняття партнером.

• враховувати дистанцію в спілкуванні, систему жестикуляції і міміки тощо.

Правила для тих, хто слухає:

• не шкодувати часу для того, щоб вислухати партнера;

• терпимо й шанобливо ставитись до того, хто говорить;

• не перебивати партнера, вислухати його до кінця;

• дати партнерові виявити себе в спілкуванні, стимулювати його активність;

• використовувати мовні, жестові, мімічні засоби емоційно-психологічної підтримки того, хто говорить.

Екзаменаційний білет № 12.

1.Мовленнєвий етикет. Етикет-правила поведінки і спілкування людей, які прийняті в данному суспільстві.

Мовленнєвий етикет-система національно специфічних формул спілкування, які прийняті в даному суспільстві для встановлення і підтримання контакту мовців.

Виробничий колектив-специфічний осередок суспільства, який має свою внутрішню організацію. Кожен його член виконує певну соц..роль.Основна моральна якість-взаємоповага. Етикет ділової бесіди не не припускає використання наказових форм щодо колег, а має бути сформульований у формі прохання. Не використовувати панібратські форми звертання. Тон спілкування має бути рівним і доброзичливим. Службовий етикет вимагає норм регламенту.

Ділове спілкування, його особливості.Формули мовного етикету: 1.Привітання. 2.Подяка 3.Вибачення 4.Відмови 5.Прощання

Люди, як правило, починають спілкуватися з якогось приводу. При цьому їхні дії спрямовані на предмет спілкування, який визначає його сутність, дає змогу визначити спрямованість спілкування. Під час ділового спілкування легше встановлюється контакт між людьми, якщо вони говорять " однією мовою" й прагнуть до продуктивного співробітництва.

2.Правопис відмінкових закінчень іменників II відміни у родовому відмінку.

У сучасній українській мові чіткого розмежування щодо вживання закінчень -а, -у, -я, -ю немає. Однак існує певна закономірність у їх використанні. Так, у родовому відмінку однини іменники II відміни мають закінчення -а, -у (у м'якій групі - -я, -ю). При визначенні закінчення беруть до уваги семантико-морфологічні та акцентологічні (наголос) ознаки іменника. Наприклад: папір - папера (документ) - паперу (матеріал): акт - акта (документ) - акту (дія).

Закінчення -а, -я мають іменники чоловічого роду, що означають:

- загальні і власні назви людей та населених пунктів: заступника, акціонера, спортсмена, підприємця, промовця, Івана, Руслана, Львова, Києва, Харкова, Ужгорода, Луцька, Тернополя, Севастополя;

- інші географічні (власні) назви з наголосом на кінцевому складі у родовому відмінку та з суфіксами -ов, -ев, -с в, -ськ: Дніпра, Трудежа, Ірпеня; Здвижа, Дніпропетровська, Миколаєва, Демидова, Макарова, Тетерева;

- назви речей, предметів: комп 'ютера. ксерокса, стола, автомобічя, мікроскопа, документа, плаща, векселя, стільця;

- назви мір простору, довжини, ваги, часу: метра, грама, гектара, сантиметра, місяця, тижня (але року, віку);

- назви окремих днів тижня: понеділка, четверга; місяців: січня, березня, листопада (листопаду - з іншим значенням):

- назви будівель, приміщень, споруд: коридора, паркана, сарая, погреба (але льоху);

Примітка. Деякі назви цісі групи вживаються лише із закінченням -у: поверху, палацу, залу, склад}: порту, канаяу.магазину. вокзалу, метрополітену та ін.

- наукові й технічні терміни іншомовного походження, що означають одиничні поняття: ромба, квадрата, діаметра, атома, поршня, сектора, куба, катода, реферата;

- українські терміни, коли вони утворені за допомогою суфіксів: відмінка, числівника, чисечьника. іменника, прикметника, ступеня, рівня (але складу, способу, роду, виду, стану і загальному, і в термінологічному значеннях).

Закінчення -у, -ю мають іменники чоловічого роду, що означають:

- збірні поняття: колективу, пленуму, активу, хору, оркестру, ансамблю (але вишняка, березняка, чагарника - з наголосом на кінцевому складі):

- речовину, масу, матеріал: меду, спирту, сиропу, цукру, чаю, льоду, шовку, граніту, піску, металу, асфальту, лісу, снігу, агмазу, кисню, водню;

- різні почуття, відчуття: гніву, відчаю, гумору;

o назви установ, закладів, організацій: університету, інституту, кчубу, штабу, комітету;

- назви процесів, станів, властивостей, ознак: руху, польоту, ремонту, спорту, відгуку, відпочинку, рейсу (хоча рейса - у значенні монета), маршруту, побуту, експерименту, успіху, характеру, експорту, імпорту;

- явища природи: доиіу, грому, вітру, морозу, вогню;

- місце, простір тощо:

світу, степу, яру, лугу, саду, майдану, вигону, краю (але хутора, берега, горба);

- назви річок, озер, гір, островів, півостровів, країн, областей тощо: Херсону, Кавказу, Донбасу, Криму, Нілу, Дунаю, Алтаю; але іменники з наголосом на останньому складі мають закінчення -а, -я: Дністра, Требужа, Остра, Дінця.