Екзаменаційний білет № 22.

1. Морфологічні норми сучасної української мови, варіанти норм. Норма літературної мови-це сукупність прийнятих правил реалізації мовної системи закріплених в процесі суспільної комунікації. Норми:

1) Орфоепічна(регулює правильну вимову звуків, звукосполучень, наголошення слів).

2) Акцентуаційна-в укр.мові наменш поширена.

3) Лексична-встановлює правила слововживання.

4) Граматичні норми-передбачають правильне вживання граматичних норм слів та побудову словосполучень.

5) Стилістична норма-визначає вживання мовних засобів відповідно до стилю мовлення.

6) Орфографічна норма-охоплює правила написання слів та їх частин. Регулює такі принципи: фонетичний, морфологічний, історичний принцип.

7) Смисловий принцип-різне написання однозвучних слів.

2. Однорідні члени речення в діловому мовленні.

Однорідні члени речення — це такі члени речення, які виконують однакову синтаксичну функцію, відносяться до одного й того самого члена речення і поєднуються між собою сурядним зв’язком. Однорідні члени речення рівноправні і не залежать одне від одного. Вони називають поняття, близькі за своєю сутністю. У реченні однорідні члени можуть поєднуватися за допомогою: 1) сполучників сурядності. 2) інтонації, що на письмі позначається комою або крапкою з комою. Однорідні члени речення бувають непоширені й поширені

№ 23.

1. Синтаксичні норми сучасної української літературної мови.

Синтаксичні норми - це усталені зразки побудови словосполучень, речень. Одна з основних вимог до речень будь-якого типу у діловому мовленні є вимога чітко й містко виражати значний за обсягом і складний за змістом матеріал. Речення має бути цілісним і передавати інформацію в усій складності залежностей і зв'язків. Синтаксичні зв'язки у реченнях називають за функцією залежного члена речення: означальні (між означенням і підметом, додатком, обставиною), обставинні (між присудком і обставинами), додаткові (між присудком і додатком), присудкові (між підметом і присудком). Ділові папери мають специфічний синтаксис, як того вимагає стислість інформації. Здебільшого це прямий порядок слів з узгодженими й неузгодженими означеннями. Вставні слова стоять переважно на початку речення. Майже всі присудки вживаються в теперішньому часі. Часто вживаються інфінітивні конструкції. Важливою ознакою ділових паперів є часте використання дієприкметникових і дієприслівникових зворотів. В справочинстві переважає непряма мова, а пряма вживається тільки тоді, коли є необхідність дослівно передати зміст деяких законодавчих актів. Перевага надається простим реченням. Якщо ж використовуються складні, то вони невеликі: одне-два підрядних, однак можуть бути і складнопідрядні з кількома підрядними, вставними словами, реченнями. Типова ознака ділового стилю - використання віддієслівних іменників: провести огляд, подати звіт. У мові ділових документів є такі словосполучення дієслівного типу, які багато разів використовуються у конкретній адміністративно - виробничій ситуації: взяти за основу, взяти до уваги, взяти на себе обов'язок, зобов'язання тощо. У діловій документації переважає розповідна форма викладу Присудок ставиться здебільшого у формі теперішнього часу, перевага надається пасивним конструкціям {прибуток — одері жується, система освіти — перебудовується та ін.). Синтаксис ділових паперів характерний вживанням інфінітивних конструкцій (перебудувати, втілити, фінансувати та ін.), дієприслівникових і дієприкметникових зворотів; використанням серед дієслівних форм першої особи множини теперішнього і майбутнього часу (розглянемо, пропонуємо, звернемося та ін.), розщепленого присудка (виявити увагу, вести переговори та ін.). Серед синтаксичних структур складних речень у ділових паперах широко вживаються сполучники але, а, зв'язки між простими реченнями в межах складного синтаксичного цілого здійснюються за допомогою сполучників через те що, перш ніж, після того як та ін., а для позначення складних логічних зв'язків використовуються багатослівні сполучники типу відповідно до того, у зв'язку з тим та ін. Досить рідко вживаються у діловому стилі модальні частки ніби, начебто, неначе, а також питальні конструкції.

2. Логічність мовлення.

Логічним називається мовлення, що забезпечує смислові зв’язки між словами і реченнями в тексті. Словесне вираження думки здійснюється за законами логіки – науки про мислення. Логічність виявляється в точності вживання слів і словосполучень, у правильності побудови речень, у смисловій завершеності тексту. На основі логічності визначаються доступність, дієвість, доречність мовлення. Основою логічності мовлення є логічне мислення, що формується запасом знань і вмінням їх передати співбесідникові. Щоб мовлення було логічним, треба володіти знаннями мови і законами зв’язного мовлення. Логіку висловлювання людина удосконалює протягом усього життя. Умови логічності, як і точності, бувають різні. Насамперед треба оволо- діти логікою висловлювання. Людина, яка хоче навчитися говорити і писати логічно, повинна навчитися логічно мислити. Тому треба виховувати в собі уміння чітко і послідовно мислити. Необхідно оволодіти логікою викладу, враховувати мовленнєву ситуацію. Дотримання логіки викладу позитивно впливає на розуміння змісту висловлювання слухачем або читачем.

Найголовніші умови логічності такі: 1. Сполучаючись, слова повинні утворювати смислову єд-ність.2. Правильний порядок слів і речень, тобто послідовне розташування «даного» і «нового» в тексті, 3. Логічно правильна побудова тексту (вживання службових, вставних слів як засобів зв’язку речень у тексті).

№ 24.

1. Документ – основний вид ділового мовлення. Загальні вимоги до складання документів.

Документ — носій інформації про явища, події, факти, розумову діяльність людини. Він повинен бути достовірним, містити конкретні, реальні відомості, пропозиції чи вказівки.

Документ має правове та господарське значення, зокрема може служити писемним доказом, а також бути джерелом різноманітних відомостей довідкового характеру.

Вимоги до документів:

1. Документ повинен видаватися повноважним органом, особою

2. Документ повинен бути достовірним і відповідати завданням конкретного керівництва, тобто базуватися на фактах і містити конкретні її реальні пропозиції та вказівки

3. Документ повинен буди складений за встановленою формою

4. Документ має бути бездоганно відредагований і оформлений.

Кожний документ складається з окремих елементів, які звуться реквізитами. Реквізит — це обов’язковий елемент, властивий кожному окремому виду документа. Складники документа розподіляються на постійні і змінні. Постійні реквізити, як правило, вказані на бланкові установи, а змінн вносяться під час його заповнення. Сукупність реквізитів, які розміщені у певній послідовності, називається формуляром.

2. Точність мовлення.

Точним називається таке мовлення, в якому слова повністю відповідають своїм значенням і смислу висловленої думки. Точність мовлення – одна з найважливіших його властивостей і характеризує насамперед зміст висловлювання. Залежить точність від умінь мовця дібрати такі слова, які повністю співвідносяться з предметами, явищами, діями, котрі їх називають. Точність мовлення передбачає, з одного боку, знання і вживання точних значень слів, словосполучень, речень, що відповідають нормам літературної мови, а з другого – уміння виражати свої думки так, щоб вони однозначно були сприйняті адресатом мовлення. Вимога точності впливає на відбір мовних засобів для побудови усного чи писемного висловлю- вання.

Точність мовлення створюється за таких умов: 1) знання предмета мовлення; 2) знання мови; 3) володіння мовленнєвими навичками говорити про щось, використовуючи багатство мови. Творячи мовлення, ми вільно вибираємо слова з тим чи іншим значенням. Але при цьому враховуємо, чи зрозуміє нас співрозмовник. Отже, точність мовлення залежить не від кіль- кості використаних слів, а від їх доступності, недвозначності.

Точність мовлення – це ввічливість, чемність, мовна етика у всіх сферах спілкування. Найголовнішими засобами точності нашого мовлення є лексичне багатство української мови, бо воно містить великі можливості для вибору.