Філософські засади наукових картин світу: системність, цілісність, складність як способи розуміння єдності багатоманітності в світі.

Система – це цілісна сукупність елементів, в якій всі елементи настільки тісно пов’язані одне з одним, що виступають по відношенню до оточуючих умов і інших систем як одне ціле. Елемент – це мінімальна одиниця в складі одного цілого, що виконує в ньому певну функцію. Системи можуть бути простими і складними. Складна система – це така, елементи якої самі розглядаються як системи.

Будь-яка система є дещо ціле, що являє собою єдність частин. Категорія частини виражає предмет не сам по собі, не як такий, а лише в його відношенні до того, складовою компонентою чого він є, в що він входить. Категорії цілого та частини – співвідносні категорії. Будь-яка частина сущного являє собою дещо ціле, і разом з тим є частиною іншого цілого. Так, можна уявити собі всі тіла в природі частинками одного цілого – Всесвіту.

Способи мислити світ в цілому як єдність багатоманітності:

· законовідповідність – єдність подій світу як прояву законів («світ як математичний універсум» – Галілей)

· системність – структурна єдність (атомізм, «квантові сходи» - В.Вайскопф)

· цілісність – генетична єдність багатоманітності світу як цілого в результаті його самоорганізації та становлення і відтворення складних самоорганізовуваних цілісностей у ньому

Цілісність, що характеризується наявністю параметра порядку, зберігає своє значення на всіх фазах здійснення процесу самоорганізації, хоча кон­кретні цілісності, що з'являються на поверхні буття, можуть дробитися під час переходу до наступних біфуркацій і взагалі зникати в разі входження в хаос. Проте навіть після переходу до стадії динамічного хаосу, коли пара­метр порядку поводиться хаотично (дивний атрактор), він залишається па­раметром порядку, тобто характеризує узгоджений, хоча й хаотичний при цьому рух багатьох елементів середовища. Не дарма принципово склад­ні системи, які не можна звести до простих елементів (фрактали), утворю­ються саме в динамічному хаосі (Мандельброт).

Співставлення філософського доробку в змістовному аналізі цілого як категорії діалектики і конкретних синергетичних моделей дозволило виділити три основні типи цілісності систем, що самоорганізуються. Це цілісність, ціле і тотальне ціле. Підстава типологізації - стійкість (в порядку зростання):

· цілісність - становлення як процес, відкритий щодо майбутнього вибору.

· ціле - становлення як рух з точки зору вже відомого результату.

· тотальне ціле - єдність, яка розгортається у самій собі і зберігає себе.

Нестійкість, відкритість системи (в сенсі проблематичності вибору подальшого шляху) є рисами цілісності, що стає. Приклади цілісних самоорганізовуваних систем у синергетиці:

· Цілісності – теплові структури в плазмі (минущі та невідтворювані);

· Ціле – дисипативні структури як періодичний когерентний рух елементів нелінійних середовищ (атрактори нелінійної динаміки – граничні цикли)

· Тотальне ціле – стійкі квантові системи: ядра, атоми, молекули, живі організми, розглянуті зсередини як самоорганізовувані та само відтворювані структури, а зовні як елементи систем більш високого рівня структурної організації природи.

Наукова картина світу складається в результаті наукового синтезу знань, які отримані в різних науках і містять загальні уявлення про світ, що виробляються на відповідних стадіях історичного розвитку науки. Наукова картина світу виступає не просто як форма систематизації знання, але і як дослідницька програма, яка спрямовує постановку задач емпіричного та теоретичного дослідження і вибору засобів їх розв’язку. Наукова картина світу, на відміну від світогляду, є сукупністю світоглядних знань про світ, сукупністю предметного змісту, яким володіє людина.

За характером зв’язку частин різні системи діляться на три основні типи цілісності.

Перший тип – неорганізована цілісність (або сумативна), наприклад простий набір предметів, механічне об’єднання чогось різнорідного. В неорганізованому цілому зв’язок носить механічний характер. Властивості такого цілого співпадають з сумою властивостей його складових частин. При цьому, коли предмети входять в склад неорганізованого цілого, або виходять з його складу, з ними не трапляється якісних змін.

Другий тип цілісності – організована цілісність, наприклад, атом, молекула, кристал, Сонячна система. Організоване ціле володіє різним рівнем впорядкованості в залежності від особливостей його складових частин і характеру зв’язку між ними. В організованому цілому його складові елементи знаходяться у відносно стійкому взаємозв’язку. Властивості організованого цілого не можна звести до механічної суми властивостей його частин.

Третій тип цілісності – органічна цілісність, наприклад організм, біологічний вид, суспільство. Це вищий тип організованої цілісності. Її характерні особливості – саморозвиток і самовідтворення. Частини органічного цілого поза цілим не лише втрачають низку своїх значимих властивостей, але і взагалі не можуть існувати в даній якісній визначеності. Органічне ціле виникає разом із своїми частинами.

Отже, ціле – це не сума а дещо більше, і це більше створюється за рахунок певного способу зв’язку елементів даної структури. Жодна область знання не може обійтися не може обійтися без категорій частини і цілого. Ці категорії мають велике методологічне значення не лише в науці, але і в мистецтві.

Складність – це не складеність, тобто обєкт є принципово складним складним і не може бути розбитим на складові частини.