Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Зміни у соціальних інститутах






При змінах суспільства соціальні інститути повинні так само змінюватися.

Причини таких змін можуть бути внутрішні й зовнішні. До внутрішніх причин можна віднести ускладнення соціальної реальності у зв’язку з появою нових технологій, ресурсів, висування нових вимог до організації виробництва й споживання (екологічних, санітарних), розширення культурних запитів і соціальних потреб членів суспільства. До зовнішніх причин можна віднести вплив інших, як правило, більш розвинених соціальних систем, у яких відбувається запозичення (безумовно не пряме й безпосереднє, а перероблене, підбудоване під культурну специфіку системи) інституціональних моделей. Будь-яка інституціональна зміна починається з конфлікту, протиріччя, незадоволеністю роботою раніше існуючих інституціональних моделей.

Основними варіантами інституціональних змін є:

1. Удосконалення, ускладнення структури існуючих соціальних інститутів. Прикладом цьому є ускладнення структури освіти як соціального інституту, поява в його структурі нових елементів (технікумів, спецшкіл, підготовчих курсів), нових методів оцінювання, нових форм навчання (заочне, дистанційне).

2. Нове перенаправлення діяльності раніше існуючих інститутів. Приклади цього: перехід виробничої функції, що в умовах аграрного суспільства виконувалася родиною, до інститутів, які функціонують у сфері найманої праці; виконання в умовах СРСР психіатричними лікарнями функції ізоляції й покарання інакомислячих, дисидентів.

3. Виникнення нових і припинення існування старих соціальних інститутів.

Виникнення, формування й розвиток соціального інституту – інституціоналізація. Це процес упорядкування, формалізації й стандартизації соціальних зв’язків, заміна спонтанного й експериментального поводження на передбачуване поводження, що очікується, моделюється, регулюється.

Процес інституціоналізації складається з декількох послідовних етапів:

1) виникнення потреби, задоволення якої вимагає спільних організованих дій;

2) формування спільних цілей;

3) поява соціальних норм і правил у ході стихійної соціальної взаємодії, яка здійснюється методом проб і помилок;

4) поява процедур, пов’язаних з нормами й правилами;

5) інституціоналізація норм і правил, процедур, тобто їхнє прийняття, практичне застосування;

6) встановлення системи санкцій для підтримки норм і правил, диференційованість їхнього застосування в окремих випадках;

7) створення системи статусів і ролей, що охоплюють усіх без винятку членів інституту.

Так, освіта стає соціальним інститутом, коли з’являється особлива соціальна спільність, зайнята професійною діяльністю з навчання й виховання, одержують розвиток масова школа, спеціальні норми, що регулюють процес передачі соціального досвіду, соціальний контроль за цією діяльністю з боку спеціалізованих органів.

Формування соціального інституту може відбуватися стихійно або свідомо.

Зміни у соціальному інституті можуть приводити до його дезорганізації, руйнування й зникнення. Такий процес називається деінституціоналізація. Її наслідки можуть бути позитивними або негативними. Так, наприклад, пішли в минуле такі соціальні інститути, як інквізиція, рабство, інститут дуелей. Як правило, безвісно соціальні інститути не зникають, на їхньому місці з’являються більш сучасні форми організації спільних дій людей, які краще, ефективніше в нових умовах задовольняють соціальні потреби. На зміну дуелям прийшли суди, замість цехів ремісників – фабрики й заводи тощо. Деінституціоналізація, у першу чергу, проявляється у наростанні кількості дисфункцій.

 

4.Соціальні організації

Більшість соціальних інститутів мають потребу в спеціальних соціальних організаціях, у яких безпосередньо реалізується їхня діяльність, закріплюються норми й цінності. Порівнюють ці два утворення тому, що вони досить близькі. Загальне для них те, що вони виникають у процесі інституціоналізації людської діяльності. У цьому аспекті вони відрізняються тільки тим, що інституціоналізація в організаціях охоплює поводження людей, що задане їхнім локальним об’єднанням, яке відповідає локальній програмі й меті діяльності, а в інститутах – об’єднанням людей у масштабі суспільної системи як цілісності (тобто соціальний інститут подібний до абстрактної схеми, програми, плану, за яким варто задовольняти ту або іншу потребу, а соціальні організації – реальні об’єднання людей, що діють за цією схемою).

Існує кілька визначень організації:

1) організації – це ступінь внутрішньої впорядкованості, погодженості функціонування елементів системи, (наприклад, військовий підрозділ має високий рівень організації, тобто він здатен швидко зібратися, розподілити завдання, діяти спільно);

2) організації – це вид діяльності, спрямований на упорядкування елементів системи. Наприклад, займатися організацією навчального процесу – це погодити роботу викладачів, наявні навчальні площі й ресурси з вимогами програми навчання; організувати злочинне угруповання – тобто підібрати людей, які готові здійснювати злочини і володіють відповідними навичками, знайти для них необхідні матеріальні ресурси (зброя, транспорт, матеріальні кошти) і зібрати потрібну для здійснення злочинів інформацію, навчити їх узгоджено взаємодіяти;

3) організації – це елемент соціальної структури, сукупність людей, колектив, спільно координований і субординовано реалізуючий загальну мету. Далі ми будемо її розуміти у цьому сенсі.

Саме в організаціях або при їхньому сприянні люди ростуть, вчаться, працюють, переборюють недуги, вступають у різноманітні відносини, розвивають науку й культуру. У рамках організацій повсюдно здійснюється людська діяльність.

Соціальна організація являє собою цілісну соціальну систему. На базі об’єднання елементів організації в ціле виникає синергетичний ефект, що являє собою явище збільшення зусиль людей у ході їх спільної скоординованої діяльності.

Ефект синергії з’являється, якщо:

· по-перше, зусилля всіх учасників скоординовані керівним органом організації так, що кожен член організації знає, що йому робити, у якому місці й у який час;

· по-друге, зусилля сконцентровані, і всі учасники одночасно діють для досягнення організаційних цілей.

Загальні ознаки організації:

· доцільність – наявність мети діяльності, яку не можна досягти поодинці. Виділяють зовнішні й внутрішні цілі (зовнішня мета НТУ «ХПІ» – підготовка професійних кадрів з технічних спеціальностей, внутрішня – підтримка дисципліни, матеріальне й кадрове забезпечення навчального процесу, охорона здоров’я співробітників організації тощо);

· керованість, ієрархічність – для постановки й реалізації цілей є управлінські структури, вертикальні й горизонтальні осі керування;

· наявність системи статусів, координованих і субординованих;

· наявність специфічних норм – норми можуть бути формальні й неформальні, загальні для всього інституту й специфічні для конкретної організації;

· членство в організаціях – кожна організація має своїх безпосередніх учасників, їхня приналежність до організації фіксується спеціальною формою (міліціонер, військовий, співробітник банку), документами (пропуск, особиста справа);

· ідентичність – те, що дозволяє відрізнити одну організацію від іншої, – це адреса організації, її назва, номер рахунку в банку тощо.

Існують різні класифікації соціальних організацій:

1. Залежно від порядку членства (доступності для вступу):

· відкриті – членом може бути будь-хто бажаючий, який поділяє цінності й норми організації (релігійна організація, в яку беруть усіх);

· напівзакриті – членом може бути людина, що розділяє цінності й норми організації та відповідає критеріям відбору, які запропоновані організацією до своїх членів, – таких критеріїв може бути різна кількість, більшість організацій належать до цього типу (Харківський авіаційний завод, НТУ «ХПІ», Харківський оперний театр та ін.);

· закриті – ті організації, в які дуже важко потрапити, тому що немає відкритого конкурсу, умови прийому повністю невідомі (розвідувальні організації, злочинні організації тощо).

2. Залежно від інституціональної приналежності: економічні, політичні, соціальні, культурні, тобто за сферами діяльності.

3. За ступенем автономності:

· адміністративні – формуються за рішенням надорганізації – більшої структури, що володіє такими повноваженнями (відкриття районної поліклініки № 15 у місті Х відбувається за розпорядженням Міністерства охорони здоров’я та ін.);

· суспільні – виникають тоді, коли спільність людей, група самостійно проголошує цілі, завдання організації, приймає устав, структуру керівництва тощо (якась політична партія, «фанклуб», приватна фірма).

4. За ступенем формалізації структури управління – бюрократичні й ті, які управляються за принципом «чорного ящика».

Макс Вебер виділив такі характеристики ідеальної бюрократичної організації: чіткий поділ прав та обов’язків між членами організації; регламентація діяльності за допомогою формально встановлених і зафіксованих абстрактних правил; посадова ієрархія; технічна компетентність, кваліфікація співробітників, а не особисті якості й зв’язки; формальна, письмова комунікація; «знеособленість» – обов’язки й зобов’язання відповідають посадам, а не індивідові, що може займати їх у певний момент часу.

5. За масштабами: міжнародні, державні, регіональні, місцеві.

6. На підставі способу інтеграції членів і механізму соціального контролю (за А. Етционі):

· примусові – опираються на пряме (фізичне, військове) насильство над людиною або загрозу застосування насильства. Найбільш яскравим прикладом служать в’язниці, психіатричні лікарні й армійські підрозділи. Примусові організації мають особливі зовнішні ознаки – наприклад, замкнені двері й заґратовані вікна, а нагляд за їхніми членами здійснює спеціальний персонал, що охороняє;

· утилітарні – поєднують своїх членів на основі матеріального інтересу, тобто це організації, які платять своїм співробітникам за їхню працю;

· символічні (нормативні) – поєднують своїх членів на основі солідарності, що обумовлена загальними моральними або ідеологічними принципами. Їх називають ще добровільними асоціаціями. До них відносять клуби, ліги жінок, «Червоний хрест», політичні партії, масові рухи, профспілки, релігійні організації, фонди та ін.

7. За формою власності: приватні, державні, муніципальні та змішані.

Таким чином, можна зробити висновок, що кожен соціальний інститут можна вважати соціальною організацією, але не кожну організацію – інститутом. Соціальний інститут являє собою більш широке утворення ніж організація.

Таким чином, соціальні інститути виникають історично та впорядковують та організовують людську діяльність з метою задоволення основних потреб суспільства. У структурі соціального інституту виділяють набір соціальних позицій і ролей; систему соціальних норм, що регулюють функціонування даної соціальної області; групу осіб, професійно зайнятих у ній; сукупність організацій і установ, що функціонують у даній сфері; ресурси й матеріальні засоби. Соціальні інститути можна поділити на формальні та неформальні; сучасні та історичні; прості та складні; фундаментальні та інститути другого плану; економічні, політичні, культурні та соціальні у вузькому змісті слова. Всі вони контролюють, упорядковують поводження індивідів, регулюють використання ресурсів, якими володіє суспільство, задовольняють ті або інші потреби суспільства. У межах кожного соціального інституту можна виділити явні, латентні та можливі дисфункції. Соціальні інститути стійкі, але не статичні утворення. Вони виникають та руйнуються, ускладнюють структуру та починають виконувати нові функції. Більшість з них не можуть існувати без спеціальних соціальних організацій, в яких безпосередньо реалізується їхня діяльність, закріплюються норми й цінності. Ознаками організації є: ефект синергії; доцільність; керованість, ієрархічність; система статусів та норм; ідентичність; наявність членів. Організації поділяють залежно від порядку членства, сфер діяльності; ступеня автономності; рівня формалізації структури управління, масштабів, способів інтеграції і механізму соціального контролю, формою власності.







© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.