Поняття, ознаки, структура й види соціальних інститутів

Суспільство являє собою не тільки сукупність класів, етнічних та демографічних груп, різних типів особистостей, але й виступає як система соціальних інститутів. Пристосовуючись до середовища, суспільство протягом історії виробляє інструменти, придатні для вирішення безлічі завдань і задоволення найважливіших потреб. Ці інструменти й називаються соціальними інститутами.

У загальному плані соціальний інститут можна визначити як історично сформовані, стійкі форми організації спільної діяльності людей, спрямовані на задоволення основних потреб суспільства.

Інакше кажучи, соціальний інститут – це відносно стійка модель поводження індивідів й організацій у певній сфері діяльності. Термін «соціальні інститути» вперше вивів Г. Спенсер. Він розумів під ним «спеціалізовані органи», які виникають у суспільстві внаслідок природної еволюції й ускладнення внутрішнього устрою «суспільного тіла». У такий спосіб суспільство складається з різних соціальних інститутів, що виконують життєво важливі для нього функції.

Термін «соціальний інститут» вживається у найрізноманітніших значеннях. Він застосовується стосовно родини, держави, права, економіки, власності та ін.

Із зовнішньої (формальної) сторони соціальний інститут виглядає як сукупність осіб, установ, забезпечених певними матеріальними ресурсами й здійснюючих конкретну соціальну функцію.

Із внутрішньої (змістовної) сторони – це певний набір норм, цінностей, доцільно орієнтованих стандартів поводження певних осіб у певних ситуаціях. Так, юстиція як соціальний інститут зовні являє собою сукупність осіб (судді, прокурори, адвокати, нотаріуси та ін.), установ (суди, прокуратури, виправні установи тощо), а також що використовуються ними матеріальних ресурсів (будівлі, устаткування, фінанси та ін.). Зі змістовної сторони соціальний інститут юстиції являє собою сукупність стандартизованих зразків поводження правочинних осіб, що забезпечують виконання даної соціальної функції. Зазначені стандарти поводження втілюються у соціальних ролях, характерних для системи юстиції (роль судді, прокурора, адвоката тощо).

У структурі соціального інституту виділяють:

1. Набір соціальних позицій і ролей.

2. Соціальні норми й санкції, що регулюють функціонування даної соціальної області.

3. Групу осіб, професійно зайнятих у даній області.

4. Сукупність організацій та установ, що функціонують у даній сфері.

5. Ресурси й матеріальні засоби.

Здійснюючи свої функції, соціальні інститути заохочують дії осіб, які входять до них та погоджуються з відповідними стандартами поводження, і пригнічують відхилення у поведінці від вимог цих стандартів, тобто контролюють, упорядковують поведінку індивідів. З іншого боку, соціальні інститути задовольняють ті або інші потреби суспільства й регулюють використання ресурсів, якими володіє суспільство.

Базові характеристики соціальних інститутів, що відрізняють їх від інших соціальних утворень:

1. Об’єктивність, незалежність від свідомості, бажань, переваг окремих людей.

2. Історичність, тобто стабільність у просторі й часі.

3. Специфічність інституціонального поводження, що реалізує взаємозалежність індивідів у цілісну систему взаємодій.

4. Обов’язковість норм і вимог соціального інституту для більшості учасників взаємодії у даній сфері, примусовість.

5. Колективність – їхня діяльність стосується взаємодії великої кількості людей, вони мають не індивідуальне походження, а виникають лише в соціумі.