Тема 4. Педагогічна практика в системі підготовки майбутнього вчителя-класовода

У системі професійної підготовки освітянина, зокрема, вчителя, вихователя важливе місце відводиться педагогічній практиці, яка є складовим і невід'ємним компонентом особистісного становлення фахівця, котрому належить вивести дітей на стежину суспільного буття, в якому необхідним елементом є знання про людство, його здобутки, надбання і створені матеріальні цінності та духовні основи. Педагог - це індивід, життя якого є пошуком знань і їх перенесення новим поколінням суспільства. Вся суть педагога - в уміннях ефективно передати знання дитячому розуму, виробивши у підростаючого покоління інтерес до постійного пошуку доцільних знань та їх застосування. Практика - одна з найважливіших складових професійної підготовки будь-якого фахівця. Вона дозволяє студенту практично спробувати свої сили в обраній професії, навчитися застосовувати у професійній діяльності знання, одержані в процесі теоретичної підготовки.

Незважаючи на істотні зміни, обумовлені освітянською реформою, в цілому система підготовки педагогічних кадрів у вищому професійному навчальному закладі зберігає свою традиційну структуру, в якій велике значення надається організації педагогічної практики студентів. У кожному педагогічному вузі налагоджені механізми взаємодії з освітніми установами та їхніми працівниками щодо проведення практики, визначені її зміст і форми, установлені звітність і контроль. І хоча за останні роки з'явилися нові педагогічні спеціальності, організація навчального процесу в межах їх нового змісту, включаючи і практичну підготовку, в цілому здійснюється на основі традиційних, відпрацьованих десятиліттями підходів.

У структурній суті педагогічної практики ми вбачаємо ряд конкретних компонентів. Зокрема, в ході педагогічної практики кожен студент, майбутній педагог покликаний:

по-перше, апробувати професійні знання, що включають змістову основу предметності (мови, математики, природознавства тощо) знання суспільства, розвитку людини, стану природи, рослинного і тваринного світу тощо;

по-друге, відпрацювати уміння спілкуватися:

а) у навчально-виховному процесі з дітьми;

б) в умовах позанавчального середовища;

в) зі старшим поколінням, в т.ч. і педагогами школи, тощо;

по-третє, формувати вміння організувати навчальні заняття,

а) чітко визначити мету й завдання уроку;

б) використовувати раціональні прийоми й методи навчання;

в) підбирати й визначити послідовність використання наочних посібників і технічних засобів навчання.

Впливаючи на всі сторони розвитку дитячої особистості, практикант здобуває фундаментальні знання для подальшої професійної діяльності в майбутньому. Професіоналізм майбутнього вчителя, вихователя народжується в години спілкування з дітьми. Творчість у ході педагогічної практики — це шлях студента-практиканта до майстерності. Керівники практик, викладачі-методисти повинні спрямовувати практиканта на розвиток творчості в підготовці до уроків, до занять з дітьми в класі, на подвір'ї, під час організованого дозвілля тощо.

Формування умінь, а також визначених професійно значимих особистісних якостей у процесі підготовки майбутніх учителів початкових класів набуває навіть більш важливого значення, ніж оволодіння теоретичними знаннями, оскільки без уміння ефективно застосовувати ці знання на практиці спеціаліст у такій складній фаховій сфері, як початкова школа, що потребує великої відповідальності, взагалі не може відбутися.

Опанувати такими вмінь тільки в процесі вивчення теоретичних дисциплін неможливо. Для цього повинні бути створені спеціальні умови, які б спонукали студентів до цілеспрямованого формування необхідних умінь і навичок. У першу чергу розв'язання цього складного освітнього завдання повинне забезпечуватися педагогічною практикою.

Головна відмінність її полягає в тому, що студент у процесі навчання повинен бути підготовленим до роботи з категорією дітей молодшого шкільного віку. Якщо студент, що навчається за окремою спеціальністю, знає, що він буде викладати один предмет у загальноосвітній школі, то майбутній учитель початкових класів-повинен підготуватися до навчання дітей дисциплін широкого спектру наукових знань. До того ж його робота має яскраво виражену специфіку - вона неоднакова на різних уроках і в позаурочний час. І до цього студент теж має бути професійно підготовленим.

Окремим напрямком діяльності педагога початкової школи є проблема гуманістичності в системі навчально-виховної роботи. Втілюючи ідеї гуманізму в період педагогічної практики керівникам практикантів слід зосередити увагу на тому, що гуманізація навчального процесу повинна знаходити повсякденне втілення. Адже гуманізація - це процес одухотворення, олюднення всього змісту навчально-виховного процесу. І для учня потрібно передбачати таку атмосферу, яка б стимулювала активність внутрішкільного життя особистості, її творчість і саморозвиток.

Така особливість спеціальності висуває свої вимоги до організації і проведення практики. Неможливо просто перенести схему проведення навчальної практики, наприклад, майбутнього вчителя-предметника в навчальний процес підготовки педагога початкової школи. Повинні бути вироблені особливі підходи, які б враховували специфіку школи І ступеня, а організація практики передбачала б становлення вчителя молодших класів упродовж усього періоду навчання.

Таким чином, мета професійно-педагогічної практики полягає у формуванні професійних умінь і особистісних якостей фахівця гуманістичної спрямованості й оволодіння ним видами педагогічної діяльності на рівнях " бакалавр" і " спеціаліст" відповідної кваліфікації.

Виходячи зі сформульованої мети, можна визначити наступні основні завдання практики:

1) поглиблення й удосконалення теоретичних знань і встановлення їхнього зв'язку з практичною діяльністю;

2) розвиток особистісних якостей, необхідних учителю початкової школи в його педагогічній роботі;

3) формування професійних умінь і навичок:

- комунікативних,

- організаторських,

- діагностичних,

- проектувальних,

- дидактичних,

- аналітичних;

4) знайомство з основними типами й видами освітніх установ, у яких проводяться різні види педагогічних практик;

- із загальноосвітніми школами, навчально-виховними комплексами " Дитсадок-школа";

- із центрами дозвілля й творчості дітей;

5) освоєння сучасних соціально-педагогічних технологій колективної, групової, індивідуальної роботи з різними категоріями дітей;

6) створення умов для розвитку здібностей і самореалізації студента, для формування його власного стилю діяльності;

7) формування в студентів творчого й дослідницького підходів, до педагогічної діяльності;

8) розвиток навичок професійної рефлексії.

Розробку програми практики здійснено на основі таких принципів:

- зворотний зв'язок теоретичного навчання і практики - І одного боку, осмислення й застосування студентами на практиці теоретичних знань про людину й суспільство, одержаних при вивченні циклів гуманітарних і соціально-економічних та природничих дисциплін, усвідомлення їх значимості для успішної професійної діяльності, а з другого боку - закріплення при вивченні теоретичних дисциплін та організації навчально-дослідної роботи емпіричних знань, одержаних на практиці.

Реалізація цього принципу вимагає інтегрованого підходу до розробки завдань практики, виконання яких повинно спиратися на знання студентів із опанованих навчальних курсів.

Особлива увага, з погляду реалізації цього принципу, приділяється оформленню результатів практики: звіт повинен носити не формальний, а науково-виробничий творчий характер. У той же час, навчальний процес має будуватися так, щоб практичний досвід студентів постійно актуалізувався, осмислювався з різних точок зору, з позицій будь-яких навчальних дисциплін;

- послідовність - - поетапне засвоєння всього комплексу професійних умінь і навичок, почергове оволодіння всіма професійними функціями вчителя;

- наступність — змістовний взаємозв'язок усіх видів практик, коли освоєння нового здійснюється на основі досвіду, набутого студентами на попередніх етапах практичної підготовки. Це не означає, що він упродовж усього періоду навчання повинен проходити практику в тому самому класі або школі. Навпаки, зміна установи дозволить студенту зрозуміти загальне й специфічне в діяльності вчителя початкових класів у різних соціально-педагогічних установах з контингентом учнів різного рівня розвитку;

- динамічність — поступове ускладнення завдань різних видів практики, розширення спектра соціальних ролей і видів діяльності, в які включається студент; збільшення обсягу й ускладнення змісту діяльності, що від курсу до курсу стає все ближчими до роботи професіонала;

- поліфункціональність — одночасне виконання в ході практики будь-яких професійних функцій (організаторської, дидактичної, соціально-виховної, правозахисної) й оволодіння різними професій ними ролями (вчителя-класовода, вихователя, консультанта та ін.), а в перспективі — можливість засвоєння в процесі практики основ кількох спеціалізацій як бази, необхідної для успішної адаптації в мінливих соціальних умовах з метою підвищення конкурентноздатності майбутнього вчителя на ринку праці. Відповідно до цього принципу студенти повинні не тільки виробити професійні вміння в межах однієї обраної спеціальності, але й спробувати себе в різних видах і сферах соціально-педагогічної діяльності, у роботі і будь-якими категоріями дітей, щоб мати можливість більш обґрунтовано й осмислено вибрати на старших курсах спеціалізацію й у той же час бути готовим у майбутньому при необхідності змінити її в рамках своєї професії;

- перспективність — знайомство зі сферами педагогічної діяльності з урахуванням їх перспективного розвитку. Реалізація даного принципу вимагає ретельного підбору баз практик із тим, щоб майбутній учитель початкових класів міг ознайомитися зі своїми професійними обов'язками. Саме ефективна робота студента в такій установі може стати поштовхом до зацікавленості студентом керівництва школи, що забезпечить йому працевлаштування після закінчення вузу;

- воля вибору — врахування інтересів і потреб як студентів, так і керівників практики, що виявляється у виборі місця проходження практики, змісті завдань у рамках загальної програми даного виду практики, тематиці спільної практичної і науково-дослідної роботи. Цей принцип вимагає, щоб у програмі практики студентам, починаючи з першого курсу, пропонувалися як обов'язкові, так і завдання на вибір, а на старших курсах практиканти могли б самостійно вибирати базу практики в залежності від майбутньої професійної діяльності, вносити в програму практики індивідуальні елементи відповідно до своїх професійних інтересів, а також індивідуальні дослідницькі завдання, пов'язані з виконанням курсових і дипломних робіт;

- співробітництво — створення під час практики таких умов, при яких стосунки між студентом і керівником практики будуються на пріоритеті довіри й партнерства, а практикант виступає не в ролі пасивного об'єкта навчання, а відразу ж усвідомлює себе самостійним суб'єктом професійної діяльності. Саме такі умови сприяють тому, що в ході практики виявляється взаємна відповідальність за її результати, а не залежність студентів від їхніх керівників, враховуються інтереси й потреби всіх її учасників: студента, дітей, адміністрації базової установи, вузу.

Особливістю практичної підготовки майбутнього педагога є розуміння ним загальнодержавної значущості освіти.

Відомо, що освіта є однією з найбільш інертних сфер суспільного життя. Саме тому при підготовці студентів до педагогічної практики доцільно звернути увагу на новаторський підхід і нововведення, спрямовувати кожного практиканта на внесення конструктивної новизни, інноваційних методів і прийомів у роботі з дітьми.

Тому, консультативну роботу з практикантами необхідно будувати в руслі того, щоб кожен:

а) особисто усвідомив необхідність педагогічних нововведень;

б) зміг рішуче відмовитися від звичайних, але застарілих сте-'реотипів мислення;

в) напрацював у себе нові соціальні установки, ціннісні орієнтації;

г) визначив змістові цінності з народної педагогіки, родинного виховання;

д) відійшов від особистісних пристрастей, амбіцій, сліпого наслідування дій педагогів «по-старинці» тощо.

е) реалізував нові започаткування у своєму професійно-педагогічному оточенні та конкретних практичних справах.

Майбутньому фахівцю треба пам'ятати, що педагогічна діяльність у нових шкільних умовах супроводжується не лише перевагами, але й труднощами. Тому кожен практикант має виявити особистісні риси активності й неприскіпливості, толерантності й гуманізму, високої відповідальності. Майбутньому вчителю слід послідовно входити в систему міжособистісних стосунків, взаємних вимог, працювати так, щоб відбулася інтелектуальна, моральна та вольова єдність із дитячим колективом.

У шкільному середовищі студенти можуть зустріти вчителів різних типів щодо інноваційних підходів у педагогічній роботі. Одні з них вважають інноваційну діяльність своїм «кредо», невід'ємною частиною навчально-виховного процесу, тому активно працюють із перспективою. Вони складають новаторську когорту педагогічного колективу школи. Інші сприймають нововведення як фактор підтримки стабільності. Поряд із ними є й такі, що на словах виступають прихильниками інновацій, але в дійсності - пасивні й суттєвих перебудовних зрушень не впроваджують.

Названі вище типи педагогічних кадрів можна згрупувати в такій послідовності: новаторський, ситуативний та декларативний.

Отже, зміст педагогічної практики розкривається перед студентами під час опанування знаннями із усіх предметів і дисциплін, передбачених навчальними планами професійної підготовки вчителя й вихователя. Це знання про управління пізнавальною діяльністю дітей, знання психологічних особливостей і розумових можливостей індивіда, форм і методів, механізмів спілкування з дітьми. Вони є провідними в структурній суті педагогічної практики.

Професійна практика завжди висвітлює новизну середовища педагогічної діяльності. Набуті теоретичні знання студента-практиканта потребують розумового експерименту, бо, щоб втілювати їх, необхідно оволодіти середовищем буття, де є діти зі своїми особливостями, різними рівнями інформованості й пізнання, з певними переконаннями. Саме цей шлях і є незвіданим для практиканта. Знати дітей - це половина відомостей про професійну практику. Оволодіння методикою ведення школяра до знань є вагомою частиною пройденої доріжки до розуму дитини. Зуміти об'єднати зусилля компетентного практиканта і творчо мислячих індивідів - означає належним чином організовувати процес навчання й виховання.

Пройшовши професійну практику, студент наближається до педагогічної діяльності майстра освітянської справи, що проявляється в повсякденній турботі про дітей, про рівень їхніх знання, вихованості й кращих рис громадянина України.

Не завжди взаємна обумовленість педагогічної діяльності й професійної практики висвітлюється позитивно. Іноді вся суть зводиться до неврівноваженості між суб'єктами взаємодії: педагогом й учнем, школою й сім'єю, шкільним середовищем і можливостями суспільного соціуму, що впливає на освітню галузь.

Отже, до початку професійної практики студенту-практиканту необхідно:

1) мати стабільні якості творчого педагога-новатора, який розуміє суть духовного виховання й творення людини майбутнього;

2) володіти доцільною й об'ємно-галузевою сумою знань управління процесами педагогічної діяльності;

3) вміти здійснювати підходи до дитячого серця й розуму, відкриваючи віконця у світ пізнання і надбань.

Педагогічна практика буде найефективнішою за умови, коли студент-практикант матиме достатню кількість фахової літератури, джерел, які б інформували його про нове, прогресивне в освітянському житті вчителів і вихователів. Адже знання постійно вдосконалюються й стають більш вагомими й цілісно збагаченими.

Отже, взаємообумовленість педагогічної діяльності й професійної практики майбутнього вчителя, вихователя тісно переплітається з наявністю й змістом професійної книги, прочитаної студентом-практикантом, вчителем школи, вихователем дошкільної установи. " Книга - джерело знань" - це гасло актуальне завжди. Майбутній педагог народжується там, де його сила й розум, слово й діло даруються дітям.

Практикант повинен опанувати важелями, які ведуть до утвердження свідомої дисципліни й виваженості та професійної відповідальності за доручену справу.Запору кою успішного здійснення професійної практики є створення атмосфери довіри й дієвого демократизму та гуманізму в стосунках із школярами.

Педагогом людина стає не відразу. Для утвердження індивіда як учителя-вихователя необхідно пройти складний і неординарний шлях пошуку знань, формування вмінь і професійних навичок. Комунікативність, інтуїція, оптимізм, креативність, упевненість - ті найвищі цінності, що віддзеркалюються у вияві доброго ставлення й любові, милосердя й чуйності до дітей і сприяють становленню молодого педагога.

Практика є ресурсом, цінним компонентом у пізнанні, перевірці й поповненні знань студента про особистість дитини, яка потребує допомоги вчителя, що є передумовою збудження інтересу до педагогічної діяльності.

Для того, щоб залучити студента до участі в практиці, необхідно чітко визначити рівень сформованості в нього інтересу до педагогічної діяльності, до роботи з дітьми. Всім відома істина, що, насамперед, вчителю належить вирішальна роль у навчанні й вихованні школярів, у формуванні в них широкого світогляду, гуманної моралі, творчого пошуку в житті, стійкості й мужності в подоланні перешкод на шляху до людської досконалості. Саме таким характеристикам повинен відповідати студент, який іде на практику.

У жодній соціальній і професійній інституції особистість людини, її характер, переконання, моральне обличчя, ставлення до інших не мають такого вирішального значення, як у професії педагога. Світогляд, глибина й обсяг знань, вчинки й особиста поведінка, самовіддана праця вчителя позитивно впливають на свідомість дитини. Учні в багатьох аспектах наслідують свого наставника, не усвідомлюючи цього. Вони цінують учителя гуманного, доброзичливого, чесного й справедливого. Адже оцінка ним дій дитини завжди викликає в учня емоційні хвилювання (як позитивні, так і негативні). Тому моральна відповідальність педагога, у тому числі й студента-практиканта, є надзвичайно важливою й вагомою. Викликати в школярів довіру - це першочерговий крок практиканта до дитячого серця.

Студенту треба пам'ятати, що відзив чи оцінка праці дитини в першу чергу повинні бути позитивними, справедливими і мотивованими, підкреслюючи повсякденну-турботу про розвиток кожної особистості. Практиканту необхідно знати, що предметом педагогічної практики є підростаюче покоління суспільства, зокрема тієї групи учнів класу, в якій йому доручено діяти. Об'єктом професійної практики виступає весь функціонуючий колектив школи, дошкільної установи, освітнього закладу тощо.

Враховуючи те, що педагогічна діяльність надзвичайно складна і багатогранна, меті, сутності та змісту професійно-фахової практики студентів підпорядковується ряд напрямів, блоків, етапів її проведення. Насамперед, педагогічна діяльність студента-практиканта включає такі етапи:

а) підготовка до навчально-виховної роботи (планування, обдумування уроків і підготовка до них, підготовка наочних і технічних засобів, перевірка учнівських робіт (зошитів, альбомів, оздоблених виробів та листівок), аналіз результатів успішності і вихованості учнів, аналіз наслідків взаємовідносин батьків, учнів і педагога;

б) суто навчально-виховний процес (проведення уроків, додаткових занять, різноманітні консультації навчального і життєвого порядку, керівництво і проведення самопідготовки та самостійної діяльності учнів, проведення гурткової роботи, свят, ранків, вечорів, годин дозвілля),

в) участь у методичній роботі (на засіданнях методичних об'єднань, предметних комісій, педагогічних рад тощо).

Всі названі етапи педагогічної практики студентів є для них систематичною підготовкою до педагогічної діяльності, утвердження їхнього авторитету в очах дітей, вчителів школи та батьків.

Педагогом може бути людина, котра постійно формує в собі практичний імунітет " любити дітей". А любов вчителя до учнів виявляється через добре ставлення до них. Саме спілкуючись з дітьми, практикант виробляє в собі цю особистісну якість - доброту. Ще однією вимогою до професійної діяльності є чесність перед дитиною. Педагог повинен нести в собі цілий комплекс чеснот: бути чесним в обов'язках і вимогах, в даних обіцянках і їх виконанні. Порядність - це особистісна риса, яка межує з чесністю і гідністю вчителя. Практикант повинен бути прикладом у поведінці: не допускати аморальних вчинків, не займатися палінням тютюну, не вживати алкогольних напоїв, чемно ставитися до всіх працівників школи, до батьків. Винятковість поведінки і порядність практиканта слугують піднесенню його авторитету.

Під час перших уроків у студента-практиканта можуть виникнути проблеми з дисципліною учнів, які будуть неуважними, розмовлятимуть між собою, на зауваження не реагуватимуть. Як же діяти в такій ситуації молодому вчителю? В умовах, коли учні неуважні, не слухають, практикант повинен виявити максимум витримки. Витримка - це така риса характеру, яка виявляється в стійкості, в збереженні психологічної рівноваги, в умінні володіти собою за будь-яких обставин. Із досвідом роботи вона переходить у якісну категорію педагогічної майстерності і стає її стверджуючим механізмом. Витримка не допускає крику на учнів.

Видатний вчений, педагог-практик, Василь Олександрович Сухомлинський писав, що крик - вірна ознака відсутності культури людських стосунків. Крик учителя приголомшує, оглушує дитину... Діти, на яких часто кричать, втрачають здатність сприймати найтонші відтінки почуттів інших людей і - це особливо тривожить - втрачають чутливість до правди, справедливості. Крик заглушує, притуплює голос дитячого сумління.

Педагог, як і близькі родичі - батько й мати - за складом рефлекторної дії має бути дуже ніжною особистістю. Діти, особливо в ранньому шкільному віці, потребують материнської ласки, теплоти душі. Своєчасно сказане вчителем тепле і ніжне слово викликає в учнів відповідні почуття.

«Нормальний тон може бути тільки один. Насамперед він повинен відрізнятися явною мажорністю, проте, ні в якому разі не мати характеру піднесеної, постійно бурхливої, істеричної напруги, яка завжди неприємно б'є в очі і яка загрожує при першій невдачі зірватися і перейти в розчарування», - говорив А.С. Макаренко [11].

У здійсненні навчально-виховної роботи з дітьми практикант повинен володіти красномовством: вміти влучно й конкретно висловитися, донести думку зрозуміло, в доступній формі. Постійне поповнення активного словникового запасу та здатність ним користуватися є прикладом для наслідування учнями. Вміння володіти словом - це мистецтво, адже слово - «інструмент» учителя.

Нинішній практикант повинен опанувати багатством народної творчості, щоб влучно поєднувати його з науковою думкою. Мудре слово, яке дитина пізнала в сім'ї, має бути розкритим, поглибленим у процесі навчання в школі. Адже фольклор - казки і легенди, загадки, прислів'я і приказки, приспіви і примовки - дуже влучно й глибоко розкривають особисті якості людини. Моральний рівень батьків дитини, їх життєві плани, ідеали, освіченість, досвід соціального спілкування мають вирішальне значення у формуванні характеру підростаючого покоління. Тому народна творчість є одним із засобів народного виховання. Вона сприяє формуванню в учнів працелюбності, чесності, культури спілкування, виховує в молодої зміни суспільства почуття власної гідності.

Практикант у шкільному середовищі повинен показувати себе скромною особистістю: в одязі, в стосунках зі старшими, у поведінці, під час зустрічей з новаторами педагогічної праці, у стосунках з учнівською молоддю і батьками.

Важлива риса і особистісна якість - працьовитість - завжди підносить авторитет педагога-практиканта. Працюючи ефективно над змістом проведених уроків, практикант зобов'язаний подбати про обсяг знань які учні мають одержати. Працьовитість практиканта набувається самостійно. Цього можна досягти завдяки старанності й наполегливості, чіткої організації своєї діяльності. У стосунках з дітьми практиканту треба уникнути виявлення негативних особистісних рис характеру, такі як самолюбивість, схильність до обману, заздрість. Він не повинен бути дратівливим, грубим, нестриманим.

Як і вчитель класу, практикант покликаний постійно викорінювати негативні звички. Для цього майбутній педагог має стати для них взірцем в особистісних якостях.

Підсумовуючи, треба відмітити, що для педагога-початківця всі добрі особистісні якості набувають позитивного значення в спілкуванні з дітьми тому що дитяча спостережливість і мимовільна увага завжди достовірно оцінюють ту чи іншу життєву ситуацію.

Педагогічна практика як форма професійної підготовки студентів зі спеціальності " Початкове навчання" є частиною Державного освітнього стандарту. Виконання її завдань обов'язкове для всіх студентів даної спеціальності. Однак, Стандартом визначений тільки загальний обсяг навчального часу, що відводиться на практику за весь період навчання бакалавра (14 тижнів), а теоретичного обґрунтування і цілісного представлення змісту й структури даного виду навчальної діяльності поки що немає.

Запропонована програма представляє один з можливих підходів до організації педагогічної практики на основі морально-гуманістичної концепції практичної підготовки студентів, що навчаються за спеціальністю «Початкове навчання».

Практика для бакалаврів (4 р.н.) і спеціалістів (1 р.н.) має " наскрізний", безперервний характер. Це значить, що вона проводиться щорічно протягом 5-ти років навчання. На кожному курсі, починаючи з другого, студент проходить один-два визначених види практики.

Тривалість її від курсу до курсу зростає в міру ускладнення завдань, які ставляться перед студентами, що створює можливість поступово підготувати їх до самостійної професійної діяльності.

На другому курсі підготовки бакалавра практика (дидактична) має навчально-пізнавальний характер, що орієнтує майбутніх вчителів на навчально-педагогічну діяльність і дає можливість студенту побачити різні типи уроків, специфіку групової та індивідуальної форм навчальної роботи, познайомитися з посадовими обов'язками й особистісними якостями класовода.

Дидактична практика-спостереження навчального процесу проводиться для студентів спеціальності «Початкове навчання»в школах. Студент у складі групи з 6-8 осіб проходить практику в одному з класів - від другого до четвертого - й освоює роль активного спостерігача. За кожною групою закріплюється два керівники практики - викладачі вузу (методисти з педагогіки і психології, з валеології). Під час практики студенти знайомляться з навчально-виховним процесом у школі, роботою вчителя початкових класів, системою навчально-виховної роботи зі школярами. Майбутні вчителі проводять роботу в таких напрямах:

- здійснюють психолого-педагогічне вивчення окремих учнів і класного колективу на основі сучасних експериментальних психолого-педагогічних методів дослідження, виконують завдання з психології;

- знайомляться з організацією навчально-виховного процесу в школі шляхом бесіди з директором, завучем школи, вивчають навчальний план школи, її матеріально-технічну базу, документацію, ТЗН, наочні посібники;

- ознайомлюються з організацією навчально-виховного процесу у 1-4 класах, системою роботи вчителя початкових класів, документацією та обладнанням класів-кабінетів, підручниками та посібниками для 1-4 класів; роблять психолого-педагогічний та методичний аналіз навчальних програм, підручників, навчально-методичної літератури;

- спостерігають уроки, аналізують їх за схемою та обговорюють, виявляють особливості їх проведення в кожному класі початкової школи, акцентуючи увагу на вивченні ролі та місця гри на уроках, прийомах оцінювання знань учнів; визначають місце наочності на різних етапах уроку та її навчально-виховну функцію, проводять різні види самостійної роботи, визначають обсяг домашніх завдань, вивчають методику їх перевірки та шляхи оптимізації;

- надають посильну допомогу вчителям у підготовці до уроків та поза класи их заходів;

- самостійно розробляють та виготовляють дидактичні матеріали та наочні посібники до уроків;

- проводять з учнями окремі види навчально-виховних занять (бесіди, пізнавальні ігри, організовують відпочинок на перервах і т.ін.);

- проводять спостереження за іншими формами роботи в школі: знайомляться з роботою гуртків, проведенням консультацій та співбесід з учнями;

- організовують індивідуальну позаурочну роботу з дітьми; відвідують заняття кращих вчителів-методистів школи;

- дотримуються в роботі з класом санітарко-гігієнічних вимог та норм згідно правових документів;

- аналізують свою педагогічну діяльність, ведуть психолого-педагогічний щоденник.

Проходженню практики передують теоретичні й практичні заняття в рамках лекційних курсів і лабораторно-практичних занять. Лекційна підготовка сприяє освоєнню студентами двох основних теоретичних дисциплін, що мають пропедевтичний характер, — " Загальні основи педагогіки" (108 год.) і " Дидактика" (162 год.). Практичні заняття за даними курсам спрямовані на знайомство студентів із програмою практики, змістом завдань, вимогами до їх виконання та до оформлення звітних документів. Якщо на теоретичних заняттях відбувається актуалізація знань студентів з різних навчальних дисциплін, необхідних для виконання програми практики, то на практичних заняттях захищаються проекти майбутніх навчальних занять, фрагменти уроків.

Крім теоретичних і практичних занять, велика увага повинна приділятися проведенню зі студентами практикуму — виду навчальних занять, що передбачає розв'язання комплексних навчальних завдань, які вимагають застосування з найбільшою повнотою як науково-теоретичних знань, одержаних студентами під час вивчення різних навчальних дисциплін, так і практичних навичок, сформованих на практичних і лабораторних заняттях.

Особливу увагу необхідно приділити створенню умов для розвитку в студентів професійно значущих особистісних якостей через організацію різних форм позанавчальної та суспільної діяльності морально-гуманістичного змісту.

Другий вид педагогічної практики на другому курсі має освітньо-виховний характер з орієнтацією на виховний процес у рамках групової та індивідуальної роботи вчителів-класоводів початкових класів та вихователів (у т.ч. груп продовженого дня).

Позакласна та позашкільна освітньо-виховна педагогічна практика на II курсі педагогічних вузів проводиться без відриву від занять один раз у тиждень упродовж IV семестру в школах, на дитячих оздоровчих майданчиках, у позашкільних закладах (дитячі спортивні школи, екскурсійно-туристичні станції, будинки школяра, станції технічної творчості, юних техніків, юних натуралістів та ін.). Під час практики студент працює помічником учителя чи вихователя.

Теоретичні і практичні заняття, необхідні для успішного виконання завдань практики, студенти повинні проходити протягом третього і четвертого семестрів у рамках лекційних курсів і лабораторно-практичних занять. Теоретичними дисциплінами для вивчення в даний період є курси " Теорія виховання" (162 год.) та " Методика виховної роботи" (108 год.), тому що саме вони дають основу для подальшого знайомства студентів із теорією й методикою виховної роботи з дітьми молодшого шкільного віку.

Педагогічна практика в дитячих оздоровчих таборах на другому курсі також має навчально-виховний характер, однак вона орієнтована на виховну роботу з колективом дітей: студенти організовують літній відпочинок дітей і підлітків, досліджують проблеми педагогічного керування організацією дитячого дозвілля і процесом формування культурних запитів особистості, освоюють елементарні вміння діагностувати поведінку дітей. Знання структури вільного часу, класифікації видів дозвілля школярів дозволяє студентам у період практики реально представити методологічну основу соціально-педагогічного процесу в умовах вільного часу й навчитися моделювати програму педагогічного керівництва цим процесом у сфері дозвілля.

Педагогічний аналіз проблем керівництва відпочинком дітей дає можливість у період практики закріпити дослідницьку й технологічну функції. Оволодіння ж методикою організації дозвілля є необхідною умовою для вироблення умінь і навичок як у вчителя-вихователя, так і в педагога-організатора.

Літня педагогічна практика проводиться протягом чотирьох тижнів у четвертому семестрі. Місцем її проходження є стаціонарні дитячі оздоровчі заклади, літні заміські й міські табори відпочинку для дітей і підлітків. Необхідно звернути увагу на вибір табору й зміни, щоб у студентів була можливість познайомитися з виховною роботою у позашкільних установах. Тому кращими базами в цьому виді практики є:

- у рамках дитячого оздоровчого табору — профільні зміни для дітей з дитячих будинків, притулків, інтернатів, інтегровані зміни для здорових дітей і дітей, які мають відхилення у здоров'ї;

- у рамках міського літнього табору — профільні зміни на базі соціально-педагогічних установ (освітніх, медичних, реабілітаційних), неспроможних виїхати в заміські оздоровчі табори;

- у рамках дитячої дозвільної площадки — соціально-педагогічна діяльність з дітьми й підлітками за місцем проживання.

Основними теоретичними дисциплінами, що готують студентів до літньої педагогічної практики, є " Теорія виховання", " Методика виховної роботи" і пропонований Держстандартом курс " Виховна робота в літніх оздоровчих таборах" (36 аудиторных годин), присвячені, в тому числі, й знайомству студентів з методикою діагностики особистості дитини й технологією організації дозвільної та творчої діяльності дітей і підлітків.

На третьому курсі практика " Перші дні дитини в школі" має характер спостереження за навчально-виховною роботою вчителя-класовода й проводиться впродовж тижня в V семестрі (перший тиждень вересня) з метою ознайомлення студентів із досвідом вчи-теля-класовода з питань адаптації дітей до нових умов життєдіяльності, з плануванням та організацією навчально-виховного процесу в 1 класі, психолого-педагогічним вивченням дитини, роботою з батьками тощо.

У період практики студенти знайомляться з такими видами діяльності як порядок прийому дітей у школу, методика комплектування перших класів, планування роботи вчителя на перший тиждень навчання першокласників, особливості організаційно-педагогічної діяльності вчителя (прийом дітей, знайомство з класом, школою, правилами поведінки й режимом роботи школи), розміщення дітей у класі (санітарно-гігієнічні норми), зміст організації й методики проведення уроків у перші дні навчання дітей, організація навчальної діяльності (правила користування олівцем, ручкою, зошитами, підручниками, класною дошкою, крейдою, дидактичним матеріалом, організація робочого місця), методи і прийоми формування в реальному педагогічному процесі відношень " вчитель-учень".

Основними теоретичними курсами, що готують студентів до цього виду педагогічної практики є " Дидактика", " Теорія виховання", " Педагогічна психологія", окремі методики навчання в початковій школі а також курс «Основи науково-педагогічних досліджень» тому, що після проходження практики студенти приступають до написання курсової роботи з педагогіки, що є обов'язковою навчальною науково-дослідною роботою студента.

На третьому курсі навчально-виховна практика в школі проводиться в VI семестрі впродовж шести тижнів під керівництвом педагога, методистів випускаючих кафедр та вчителя початкових класів з метою вироблення у студентів первинних професійних вмінь з різних видів діяльності: навчальної, виховної, соціальної, діагностичної, методичної тощо.

Практика проводиться в умовах, максимально наближених до реальних вимог майбутньої професійної діяльності студентів, її мета - підготовка студентів до виконання функцій учителя І - IV класів. Основною базою проведення практики є школа І ступеня в структурі різних типів загальноосвітніх шкіл. У процесі практики студенти знайомляться з навчально-виховним закладом: бесіда з адміністрацією, вчителями, вихователями; знайомство із кабінетами, їх обладнанням, оформленням; аналізують документацію: плани роботи школи, учнівської організації, тематичні й поурочні плани вчителів-класоводів; самостійно проводять пробні й залікові уроки з навчальних предметів початкової школи. До цього періоду, згідно з навчальним планом, студенти, в основному, завершують вивчення майже всіх педагогічних і методичних дисциплін, що дозволяє їм застосовувати набуті знання та вміння в умовах педагогічного процесу в початковій школі.

Виробнича (стажистська) педагогічна практика проводиться на четвертому курсі у VII семестрі впродовж п'яти тижнів з метою цілісної професійної підготовки студента та оцінювання його готовності до роботи з учнями початкової школи. Бажано, щоб ця практика так чи інакше була пов'язана з навчальною науково-дослідною діяльністю студента, а її результати знайшли відображення й закріплення у випускній кваліфікаційній (дипломній) роботі.

В ході стажистської практики студенти самостійно виконують обов'язки вчителів-класоводів, проектують власну педагогічну діяльність для розв'язання конкретної проблеми дитини відповідно до обраної спеціальності.

Особливістю даного виду практики є те, що студент виконує весь комплекс функцій вчителя початкових класів, а не окремі види педагогічної діяльності, тому він повинен освоїти ті професійні ролі, з якими дотепер не мав справи. При цьому варто націлювати його на творче ставлення до роботи, на вироблення власного індивідуального стилю професійної діяльності. Звичайно, ця практика носить навчальний характер, тому що студент знає, що знаходиться під постійним контролем і завжди може розраховувати на допомогу вчителів школи, методистів, групового керівника чи інших викладачів вузу.

Стажистська (переддипломна) педагогічна практика проводиться на п'ятому курсі в X семестрі впродовж шести тижнів у сільських школах, як правило, за місцем проживання. Практика п'ятикурсників є завершальним етапом професійної підготовки студентів спеціальності «Початкове навчання». На відміну від навчально-виховної практики на IV курсі вона характеризується високим рівнем самостійності студентів, розширенням обсягу й складністю змісту роботи. В процесі цієї практики студенти опановують систему навчально-виховної діяльності вчителя-класовода і класного керівника в умовах сільської школи І ступеня, або комплексу " Дитячий садок - школа".

Кінцевою метою стажистської педагогічної практики є перевірка цілісної професійної підготовки студента та оцінювання готовності до роботи з учнями початкової школи, його вміння використовувати педагогічні технології навчання, організовувати виховання та розвиток школярів. Бажано, щоб ця практика також була пов'язана з науково-дослідною діяльністю студента, а її результати знайшли відображення й закріплення у випускній кваліфікаційній (дипломній) роботі.

З кожного виду практики студент складає диференційований залік. Захист результатів практики є частиною державної атестації студента.

Етапи практики

Програма проходження практики на кожному курсі передбачає кілька етапів:

Підготовчий етап практики передбачає вирішення всіх організаційних питань. Він починається з настановного семінару, що проводиться керівником практики та методистом.

У рамках настановчого семінару представники шкіл, у яких буде проходити практика, знайомляться з її програмою, погоджують з керівниками практики вузу вимоги до діяльності студента, режиму його роботи, визначають форми звітності (відгук про роботу студента, документи по оплаті практики), вирішують інші необхідні питання.

Після обговорення організаційних моментів із керівниками практики проводиться настановча конференція, на якій присутні представники адміністрації вузу (факультету), студенти, керівники й представники баз практики. Студенти знайомляться із завданнями, програмою й звітною документацією, з розподілом їх по школах, з керівниками практики — представниками адміністрації тих установ, де вони будуть її проходити, з груповими керівниками — викладачами вузу.

Виробничий етап практики включає знайомство студента зі школою, класом, педагогічним колективом, у якому він буде працювати, передбачає складання кожним практикантом індивідуального плану роботи. Це, власне, практична діяльність відповідно до плану, підготовка до занять з дітьми, робота з батьками, консультації з методистами і викладачами — керівниками практики.

Впродовж виробничої практики студент виконує такі основні завдання: аналізує й обговорює з керівником одержані результати, визначає тему свого виступу на заключній конференції.

В ході підсумкового етапу студент у встановлений термін оформляє звіт із практики, одержує письмовий відзив групового керівника з оцінкою роботи практиканта. Всі звітні матеріали пред'являються для контролю керівнику практики вузу.

Завершує практику підсумкова конференція. Дата її проведення оголошується заздалегідь. Студенти готують виступи, інформаційну наочність, що відображає хід і результати практики. На конференцію запрошуються представники базових установ, які разом із керівниками практики вузу підбивають підсумки роботи студентів, пропонують свою оцінку, висловлюють зауваження й побажання. У формі усних виступів студентів і за допомогою мультимедійних засобів відбувається обмін інформацією про специфіку діяльності вчителів початкових класів у різних школах. У результаті, незважаючи на те, що кожен студент працював тільки в одній школі, усі вони одержують цілісне уявлення про " професійне поле" майбутньої діяльності.

Завдання для самостійної роботи:

1. Сформулюйте мету професійно-педагогічної практики.

2. Назвіть та прокоментуйте основні задачі практики.

3. Назвіть принципи, за якими розроблена програма практики.

4. Охарактеризуйте предмет та об'єкт педагогічної практики.

5. Назвіть види педагогічних практик.

6. Охарактеризуйте види педагогічних практик, які проводяться на II курсі.

7. Поясніть, у чому полягає основне завдання педагогічної практики «Перші дні дитини в школі».

8. Назвіть і прокоментуйте, яке місце у підготовці майбутнього вчителя займає педагогічна практика на передвипускному та випускному курсах.

9. Охарактеризуйте зміст роботи студента під час безвідривної педагогічної практики.

10. Назвіть етапи проходження студентами педагогічної практики.