Тема 1. Модернізація вищої освіти в Україні і Болонський процес

II. НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ

Тема 1. Модернізація вищої освіти в Україні і Болонський процес

Сьогодні, виходячи зі світових тенденцій, вища освіта розглядається як процес перетворення засвоєного у навчанні досвіду (знаня, цінності, навички, уміння, звички) на особистісно-соціальна значущі психічні властивості людини за умов, що знання та цінності визначають світосприйняття, стають переконанням і формують спрямованість особистості, обсяг знань стає ерудицією та компетентністю, навички і уміння доводяться до майстерності та професійної здібності, а звички стають нормами загальнолюдської моралі і поведінки. На цьому сходяться вітчизняні й зарубіжні педагоги-дослідники.

Із дефініції поняття " вища освіта" зрозуміло, що навчання не може бути ціллю освіти, адже воно є лише необхідною її передумовою. Метою вищої освіти є формування певних психічних властивостей, а все інше підпорядковується цій меті. Узагальнення завдань в освітній сфері XXI століття, соціальних цілей освіти в їхньому гуманітарному контексті дозволяють визначити головні якості людини з вищою освітою [17]:

- здатність вчитися;

- глобальне мислення;

- терпимість до відмінностей щодо цінностей і норм моралі;

- культурна компетентність;

- функціональна грамотність;

- екологічність;

- культура людського спілкування;

- етичність (ідеологія, релігія);

- естетичність;

- професійна універсальність;

- професійна гнучкість;

- професійність як інтеграція загальної освіченості та ґрунтовних і широких спеціальних навичок і умінь;

- здатність застосовувати знання в конкретних ситуаціях;

- самостійність і критичність мислення;

- відповідальність, дисциплінованість, акуратність, духовний контроль та прихильність до праці;

- висока культура взаємодій у групах;

- соціальна підготовленість (ролі);

- підготовленість до невідомого майбутнього;

- вміння пристосовуватися до перемін.

Аналіз означених якостей (психічних властивостей) людини з вищою освітою доводить, що на сучасному етапі перспективного розвитку вищої школи набуває значення:

а) не те, що викладають, а те, як у вищому навчальному закладі вчаться, яке культурне середовище оточує тих, хто навчається;

б) становлення студента як самостійно критично мислячого суб'єкта своєї праці, а не об'єкта, навчання.

З огляду на ці міркування і висновки, а також на сферу впливу вищої школи, беззаперечним буде твердження щодо необхідності принципової перебудови і вдосконалення організації навчально-виховного процесу у вищих закладах освіти. Очевидно, що це в першу чергу стосується співвідношення тих форм навчання, які формують знання, уміння і навички і тих, що створюють умови для формування у студентів здатностей до самостійного прийняття рішень, вирішення нестандартних і нетипових завдань, високої професійної мобільності, яка характеризується в першу чергу здатністю самостійно добувати необхідні знання, постійно і самостійно вчитися.

Дійсно міцним надбанням студента є лише ті знання, до яких він прийшов самостійно, через власний досвід, думку і діяльність. Саме тому вища школа поступово й неухильно переходить від " передачі" студентам інформації в готовому вигляді до управління їхньою самостійною навчально-пізнавальною діяльністю, формування у них досвіду самостійної творчої діяльності.

Складовими системи освіти є наукові, науково-методичні й методичні установи, науково-виробничі підприємства, державні й місцеві органи управління освітою та самоврядування у цій галузі. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального та економічного розвитку суспільства і держави.

Закон України " Про освіту" (ст. 3) гарантує громадянам України право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання,

стану здоров'я, місця проживання та інших обставин. Це право забезпечується:

- розгалуженою мережею закладів освіти, заснованих на державній та інших формах власності, наукових установ, закладів післядипломної освіти;

- відкритим характером закладів освіти, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина;

- різними формами навчання - очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педагогічним патронажем.

Навчально-виховна діяльність закладів освіти базується на таких принципах (Ст. 6):

- доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

- рівність умов кожної людини у повній реалізації здібностей, таланту,

- всебічного розвитку;

- гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

- органічний зв'язок з освітою та національною історією, культурою,

- традиціями;

- незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

- науковий, світський характер освіти;

- інтеграція з наукою та виробництвом;

- взаємозв'язок з наукою інших країн;

- гнучкість і прогностичність системи освіти;

- єдність і наступність у системі освіти;

- безперервність і різноманітність системи освіти;

- об'єднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.

Управління освітою здійснюється державними органами управління та органами громадського самоврядування.

До державних органів управління вищою освітою належать:

- Міністерство освіти і науки України;

- центральні органи виконавчої влади України, яким підпорядковані навчальні заклади освіт;

- Вища атестаційна комісія України

- Державна акредитаційна комісія.

Міністерство освіти і науки України є центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти і виконує такі функції:

- бере участь у визначенні державної політики у сфері освіти, науки, професійної підготовки кадрів;

- розробляє програми розвитку освіти, державні стандарти;

- забезпечує зв'язок із закладами освіти, державними органами інших країн з питань, які входять до його компетенції;

- проводить акредитацію вищих та професійно-технічних навчальних закладів, видає їм ліцензії, сертифікати;

- організовує атестацію педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних, педагогічних та вчених звань.

Прийом громадян до вищих закладів освіти проводиться на конкурсній основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності закладів освіти та джерел оплати за навчання. Навчання у вищих закладах освіти державної форми власності оплачується державою.

Вищими закладами освіти є: технікум, коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та ін.

Відповідно до статуту вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації:

- перший рівень — технікум, училище, інші, прирівняні до них, вищі заклади освіти;

- другий рівень — коледж, інші, прирівняні до нього, вищі заклади освіти;

- третій і четвертий рівні (залежно від результатів акредитації) -інститут, консерваторія, академія, університет.

Вищі заклади освіти готують фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:

- молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища та інші вищі заклади освіти першого рівня акредитації;

- бакалавр - забезпечують коледжі, вищі заклади освіти другого рівня акредитації;

- спеціаліст, магістр - забезпечують вищі заклади освіти третього і четвертого рівнів акредитації.

Ступеневість вищої освіти полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних етапах (ступенях) вищої освіти.

Виходячи з її структури, перший ступінь передбачає здобуття вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня " Молодший спеціаліст"; другий - " Бакалавр" (базова вища освіта); третій - " Спеціаліст", " Магістр" (повна вища освіта).

Післядипломна освіта (спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів). Післядипломна освіта забезпечує одержання нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладі освіти і досвіду практичної діяльності, поглиблення професійних знань, умінь за спеціальністю, професією.

Післядипломна освіта здійснюється такими закладами:

- академії, інститути (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, удосконалення, навчально-курсові комбінати;

- підрозділи вищих закладів освіти (філіали, факультети, відділення та ін.);

- професійно-технічні заклади освіти;

- відповідні підрозділи в організаціях та підприємствах.

Ці заклади можуть працювати за очною, вечірньою, заочною формами навчання, мати філіали і вести науково-дослідницьку роботу.

Аспірантура в Україні є основною формою підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів. Існує очна (три роки) із забезпеченням аспірантів державною стипендією і заочна аспірантура (чотири роки). До аспірантури приймають осіб, які виявили здатність до науково-дослідної чи науково-педагогічної діяльності, мають закінчену вищу освіту, стаж практичної роботи після закінчення вищого закладу освіти не менше двох років (за обраною спеціальністю) і склали вступні екзамени. Аспірант працює під керівництвом свого наукового керівника, складає екзамени кандидатського мінімуму, готує дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата наук.

Докторантура - вищий ступінь у системі підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів, частина системи безперервної освіти. Діє при провідних вищих закладах освіти, наукових установах і організаціях. До докторантури з відривом від виробництва приймаються особи які мають науковий ступінь кандидата наук і досягли значних успіхів в обраній галузі. Термін підготовки в докторантурі зараховується до стажу наукової праці і є трирічним. Докторантам виплачується державна стипендія, а для надання їм допомоги у проведенні дисертаційного дослідження за місцем підготовки мо­жуть призначатися наукові консультанти.

Система вищої освіти передбачає здобуття громадянами України певних освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів.

Бакалавр - це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі повної загальної середньої освіти здобув поглиблену загальнокультурну підготовку, фундаментальні та професійно орієнтовані уміння і знання щодо узагальненого об'єкта праці і здатний вирішувати типові професійні завдання, передбачені для відповідних посад.

Спеціаліст - це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра здобув спеціальні уміння та знання, має певний досвід їх застосування для вирішення складних професійних завдань, передбачених для відповідних посад.

Магістр - освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра або спеціаліста отримав поглиблені спеціальні уміння та знання інноваційного характеру, має певний досвід їх застосування та продукування нових знань для вирішення проблемних професійних завдань у освітній галузі.

Кандидат наук - перший науковий ступінь в Україні, що присуджується особам з вищою освітою, які склали кандидатський мінімум і захистили кандидатську дисертацію. Ступінь кандидата наук присуджують спеціалізовані ради вищих закладів освіти або науково-дослідних установ.

Доктор наук - науковий ступінь, який присуджується особам, що захистили докторську дисертацію й мали до того, як правило, вчений ступінь кандидата наук (в Україні) або магістра.

Старший науковий співробітник - вчене звання і штатна посада в науково-дослідних установах. Це звання присуджується докторам і кандидатам наук, які мають друковані праці або винаходи і обіймають відповідні посади.

Доцент - вчене звання для викладачів вищих закладів освіти, яке присвоюється особам, що мають, як правило, науковий ступінь кандидата наук, друковані наукові праці або винаходи і обрані на посаду.

Професор - вчене звання, що присвоюється найбільш кваліфікованим викладачам вищих закладів освіти і науковим працівникам науково-дослідних установ. Це звання надається особам, які мають вчений ступінь доктора наук, а в окремих випадках - висококваліфікованим спеціалістам, які не здобули вченого звання, але мають певні заслуги в галузі науки, техніки, з багаторічною педагогічною діяльністю, а також є авторами наукових праць і навчально-методичних посібників.

Євроінтеграція України як чинник соціально-економічного розвитку держави. У сучасному світі, який ввійшов у третє тисячоліття, розвиток України визначається у загальному контексті європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності західної культури: парламентаризм, права людини, права національних меншин, лібералізацію, свободу пересування, свободу отримання освіти будь-якого рівня та інше, що є невід'ємним атрибутом громадянського демократичного суспільства.

Основними напрямами культурно-освітньої і науково-технічної інтеграції визначено впровадження європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширення власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС.

Поряд з іншими напрямами європейської інтеграції, згідно зі " Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу", затвердженою Указом Президента України, особливе місце займають культурно-освітній та науково-технічний, що зумовлено потенційною можливістю досягти вагомих успіхів у інтеграційному процесі саме в цих напрямах. Вони охоплюють галузі середньої і вищої освіти, перепідготовку кадрів, науку, культуру, мистецтво, технічну і технологічну сфери.

Інтеграційний процес на відповідних напрямах полягає у впро­вадженні європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширенні власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС. У кінцевому результаті такі кроки спрацьовуватимуть на підвищення в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграцію до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього і науково-технічного середовища.

Здійснення цього завдання передбачає взаємне зняття будь-яких принципових, на відміну від технічних, обмежень на контакти і обміни, на поширення інформації. Особливо важливим є здійснення спільних наукових, культурних, освітніх та інших проектів, залучення українських учених та фахівців до загальноєвропейських програм наукових досліджень.

Протягом 1995 - 2004 pp. Міністерство освіти і науки Україні на основі міжнародних документів з питань демократії, гуманізації в галузі освіти і прав людини здійснило масштабні заходи щодо створення нової нормативно-правової бази національної вищої освіти України. Прийнятий в Україні комплекс нормативно-правових документів пройшов апробацію на міжнародному рівні і визначає ідеологію реформування всієї освітньої галузі.

Необхідність реформування системи освіти України, її удосконалення і підвищення рівня якості є найважливішою соціокультурною проблемою, яка значною мірою зумовлюється процесами її глобалізації, потребами формування позитивних умов для індивідуального розвитку людини, її соціалізації і самореалізації в цьому світі.

У 2001 році вступив у дію " Комплекс нормативних документів для розробки складових системи стандартів вищої освіти». Цим документом регламентуються нові вимоги до освіти і професійної підготовки фахівців у вищому навчальному закладі, що зумовлено ідеями і принципами ступеневої освіти в Україні. Серед засад і факторів, що зумовили виникнення концепції ступеневої освіти названі:

- демократизація суспільства, формування нових соціально-економічних структур, їхня орієнтація на ринкові відносини, жорстка професійна конкуренція;

- необхідність розрізнення двох процесів, що є основою діяльності вищого навчального закладу, - освіти і професійної підготовки. Відповідно до ступеневої освіти підготовка фахівця (4 ступеня) орієнтована на мобільність і мінливість соціальної і виробничої діяльності, адаптація до яких виступає як одна з ознак рівня освіти;

- забезпечення випускникам можливості здійснювати професійну кар'єру при одночасному дотриманні ними принципів соціальної справедливості, відповідальності, загальнолюдських цінностей і моралі;

- диференціація вимог до характеру і змісту освіти, професійної підготовки фахівців з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів;

- введення механізму об'єктивного педагогічного контролю з визначення результатів діяльності системи вищої освіти і навчальних досягнень тих, хто навчається. До такого віднесена технологія стандартизованого тестування.

Основні цілі Болонського процесу зводяться до такого:

- побудова Європейського простору вищої освіти як передумови розвитку мобільності громадян з можливістю їх працевлаштування;

- посилення міжнародної конкурентоспроможності як національних, так і в цілому європейської систем вищої освіти;

- досягнення більшої сумісності та порівнянності систем вищої освіти;

- формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального та науково-технічного потенціалу окремих країн та Європи в цілому;

- підвищення визначальної ролі університетів у розвитку національних і європейських культурних цінностей;

- змагання з іншими системами вищої освіти за студентів, вплив, гроші та престиж.

Співпраця з європейцями у сфері освіти на шляху входження України в Європу є одним із пріоритетів розвитку української вищої освіти. Проте не є самоціллю проголошення йти будь-якими шляхами тільки в Європу, тільки інтегрування в Європу.

Участь вищої освіти України в Болонських перетвореннях має бути спрямована лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів якості. Орієнтація на Болонський процес не повинна призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти.

Сьогодні в Україні реалізується програма навчання протягом усього життя людини. Країни-учасниці Болонського процесу підкреслюють важливий внесок вищої освіти у впровадження безперервного навчання. Вони вживають заходів, щоб спрямувати національну політику своїх країн до цієї мети і спонукати ВНЗ збільшити мож­ливості навчатися незалежно від віку, враховуючи попередню освіту. Наголошують, що такі дії повинні бути невід'ємною складовою діяльності вищої освіти.

Впровадження ступеневої системи вищої освіти і введення нових освітньо-кваліфікаційних рівнів " бакалавр" та " магістр" надає широких можливостей для задоволення освітніх потреб особи, забезпечує гнучкість загальноосвітньої, загальнокультурної та наукової підготовки фахівців, підвищення їх соціального захисту на ринку праці та інтеграцію у світове освітянське співтовариство. До того ж, завдяки цьому в Україні значно розширилися правові рамки фахівців, про що свідчить ратифікована Верховною Радою України концепція " Про визнання кваліфікацій вищої освіти в європейському регіоні" (Лісабон, 1997 p.).

Держава здійснює контроль рівня якості освіти і фахової підготовки за допомогою показників якості вищої освіти, що набула особа в результаті реалізації вищим навчальним закладом освітньо-фахової програми підготовки за критеріями досягнення цілей вищої освіти.

Основні завдання та принципи створення зони Європейської вищої освіти (шість цілей Болонського процесу):

1) введення двоциклового навчання;

2) впровадження кредитної системи;

3) формування системи контролю якості освіти;

4) розширення мобільності студентів і викладачів;

5) забезпечення працевлаштування випускників;

6) привабливість європейської системи освіти.

Болонська декларація висуває завдання домогтися, щоб учені ступені відповідали європейському ринку праці, а отже, були свідоцтвом кваліфікації при працевлаштуванні в галузі, за якою здобута освіта. Класифікація ступенів та кваліфікацій має важливе значення, тому що їх присвоєння свідчить про важливі перехідні рубежі від системи освіти до ринку праці у межах конкретної країни.

Двоступеневу систему вищої освіти схвалили учасники Болонського форуму, зазначаючи, що введення такої системи бажане і в інших європейських країнах.

Двоетапна система вищої освіти впроваджується на основі двох ключових навчальних циклів: " незакінченої вищої" (до дипломної) освіти і " закінченої вищої" (післядипломної) освіти, причому тривалість першого циклу - не менше як три роки.

Вчений (академічний) ступінь, що присвоюється після завершення першого циклу, на європейському ринку праці має сприйматися як відповідний рівень кваліфікації. Після завершення першого циклу вищої освіти присвоюється вчений (академічний) ступінь бакалавра.

Кінцевим результатом другого циклу навчання протягом одного - двох років має бути вчений (академічний) ступінь магістра, як у багатьох європейських країнах. Навчання на другому циклі йде за індивідуальними програмами, у складанні яких активну участь беруть студент та науковий керівник.

При здобутті вченого ступеня мають видаватися стандартизовані додатки до дипломів, які містять детальну інформацію про навчання, призначену для навчальних закладів і потенційних роботодавців.

Головними функціями додатка до диплома є:

- гарантування його володарю визнання роботодавцями набутих ним знань і вмінь;

- зазначення можливості, яку надає отримана кваліфікація щодо доступу до подальшого академічного чи професійного навчання;

- інформація щодо подробиць, які стосуються прав випускника вищого навчального закладу, відносно його професійного статусу.

Практика показує, що далеко не всі види дипломів відповідають цим вимогам. Причиною цього фахівці вважають надто малу кількість інформації, яку містить диплом. У даному випадку термін " диплом" має розширене значення, оскільки йдеться про довільні освітні документи атестаційного плану (освітні кваліфікації).

Кваліфікація ступенів та кваліфікацій має важливе значення, тому що їх присвоєння свідчить про важливі перехідні рубежі від системи освіти до ринку праці у межах конкретної країни.

У контексті Міжнародної стандартної кваліфікації занять(МСКЗ-88) " кваліфікація" визначається як здатність робітника виконувати конкретні завдання та обов'язки у рамках певного виду діяльності. Вона має такі параметри:

- рівень кваліфікації, який визначається складністю і об'ємом завдань та обов'язків, що виконує робітник;

- кваліфікаційна спеціалізація, яка визначається певною галуззю потрібних знань;

У сфері праці " Кваліфікація" визначається як рівень підготовки, ступінь придатності до якого-небудь виду праці. При цьому підкреслюється, що:

- фахівці однієї професії можуть мати різну кваліфікацію;

- незалежно від кваліфікації фахівця перелік параметрів, що характеризують усіх фахівців однієї і тієї професії, однаковий;

- відмінність фахівців однієї професії, але різної кваліфікації визначається значеннями параметрів, які характеризують кваліфікацію фахівця.

Серед проблем сучасної вищої школи в Україні - питання співвідношення академічної освіти, що дає можливість зростання в академічному плані і професійної освіти, швидко адаптуватись на ринку праці. У цьому ключі Україна намагається зберегти прекрасну фундаментальну освіту, фундаментальну підготовку.

Перегляд статусу кваліфікацій в українській освіті буде означати зміну орієнтирів: від підготовки студента до майбутнього примусового " розподілу" настав час перейти до нової філософії освіти, заснованої на підготовці випускника вищого навчального закладу для конкретного ринку праці.

Вища школа готує випускника не до конкретного робочого місця, а до вільного пошуку роботи на ринку праці. В Україні дотепер існує надмірно дробова й еклектична система записів у документах про вищу освіту. Потенційний роботодавець повинен пізнавати насамперед запис, що відповідає номенклатурі професій (спеціальностей), які затребувані на ринку праці.

Європейська Комісія на засіданні Генеральної Дирекції з питань освіти і культури окреслила заходи, щоб надалі розвивати Болонський процес щодо спільного Європейського простору вищої освіти. Одним із напрямів було прийняття системи зрозумілих і порівнюваних учених (академічних) ступенів. Це насамперед широкомасштабне впровадження додатка до диплома, що значно спростить процедуру визнання кваліфікацій у європейському регіоні.

В Україні нині розробляється Додаток до диплома відповідно до Закону України " Про вищу освіту" (стаття 9), що дотримується моделі, яка була розроблена Європейською Комісією, Радою Європи та UNESCO/CEPES, з урахуванням специфіки національної системи вищої освіти.

Додаток до диплома про вищу освіту (далі Додаток) є документом про освіту, що видається власнику диплома для надання додаткової розширеної інформації про вищий навчальний заклад, який надає кваліфікацію, про рівень кваліфікації, про зміст і обсяг освіти, особливості навчання і форми підсумкового контролю та його академічні і професійні права тощо.

Додаток як невід'ємна складова документа про вищу освіту є дійсним лише з дипломом про вишу освіту, серія і номер яких збігаються.

Заповнюється цей документ вищим навчальним закладом на підставі зведеної відомості, що подається державній екзаменаційній (кваліфікаційній) комісії, а також результатів державної атестації, Відповідальність за достовірність поданої в Додатку інформації несе керівник вищого навчального закладу.

Задля впровадження наведеної моделі стандартизованого додатка до диплома у вищій школі України має бути впроваджена кредитно-модульна система організації навчального процесу та система об'єктивного педагогічного контролю знань.

Впровадження кредитно-модульно системи у вищій школі України має на меті:

- досягнення відповідності стандартам європейської системи освіти, яка виходить із знань, умінь та навичок, що є надбанням випускника;

- затребування українських освітянських кваліфікацій європейським ринком праці;

- затвердження загальноприйнятної та порівнянної системи освітньо-кваліфікаційних ступенів;

- впровадження стандартизованого додатка до диплома, модель якого розроблена Європейською Комісією, Радою Європи та UNESCO/CEPES і який містить детальну інформацію про результати навчання випускника;

- стимулювання викладачів і студентів вищих навчальних закладів до вдосконалення системи об'єктивної оцінки якості знань;

- забезпечення " прозорості" системи вищої освіти та академічного і професійного визнання кваліфікацій (дипломів, ступенів, посвідчень та ін).

Кредитно-модульній системі як невід'ємному атрибуту Болонської декларації надаються дві основні функції. Перша - сприяння мобільності студентів і викладачів та спрощення переходів з одного університету до іншого. Друга - акумулююча, чітке визначення обсягів проведеної студентом роботи з урахуванням усіх видів навчальної та наукової діяльності. Сума кредитів визначає, на що здатний студент, який навчається за тією чи іншою програмою.

Проте, для студента - майбутнього фахівця - важливо не лише осмислити й засвоїти інформацію, а й оволодіти способами її практичного застосування і прийняття рішень. За таких умов зменшується частка прямого, ззовні заданого інформування і розши­рюється застосування інтерактивних форм і методів роботи студентів під керівництвом викладача (тьютора) та повноцінної самостійної роботи в лабораторіях, читальних залах, на об'єктах майбутньої професійної діяльності, що особливо важливо для системи дистанційного навчання.

Кредити ECTS є кількісним еквівалентом оцінки (від 1 до 60), призначеної для елементів навчального плану, щоб охарактеризувати навчальне навантаження студента, що вимагається для їх завершення. Вони відображають кількість роботи, якої вимагає кожен елемент навчального плану відносно загальної кількості роботи, необхідної для завершення повного року академічного навчання у закладі, тобто лекції, практична робота, семінари, консультації, виробнича практика, самостійна робота в бібліотеці чи вдома - і екзамени чи інші види діяльності, пов'язані з оцінюванням. ECTS, отже, базується на повному навантаженні студента, а не обмежується лише аудиторними годинами.

У ECTS 60 кредитів становить навчальне навантаження на один навчальний рік, і, як правило, 30 кредитів - на семестр. Кредити ECTS - це відносне, а не абсолютне мірило навчального навантаження студента. Вони лише визначають, яку частину загального річного навчального навантаження займає один елемент навчального плану в закладі чи на факультеті, що призначає кредити.

За будь-яких принципів організації навчального процесу саме системі оцінювання знань належить важлива роль у забезпеченні високої якості освіти та формуванні конкурентоспроможних фахівців.

Головне завдання - як досягти найбільш об'єктивного оцінювання, як зробити, щоб оцінювання виконувало властиві йому функції і, насамперед, дві головні - контролюючу й мотивуючу.

Оцінки системи ECTS від " А" до " Е" присвоюються за умови складання заліку, і оцінки від " РХ" до " Р" присвоюються у випадку його нескладання; відмінність між " РХ" та " Р" сприятиме визначенню майбутнього навчального плану для деяких не дуже успішних студентів. Ті заклади, які не спроможні розрізнити рівні незадовільного складання заліку, застосовуватимуть тільки оцінку " Р", не беручи до уваги оцінку " РХ"; коли місцевий та закордонний заклади вирішать, як їхні бали відповідатимуть оцінкам системи ECTS, відбувається перезарахування оцінок.

Отже, заклади вищої освіти можуть застосовувати шкалу оцінювання системи ECTS найбільш, на їхню думку, доцільно. Проте рекомендується незначна гнучкість, оскільки шкалу оцінювання системи ECTS створено для відображення різних систем оцінювання, які є в країнах - членах ЄС та країнах Європейської асоціації вільної торгівлі.

Нагальною потребою є розширення впровадження елементів ECTS за рахунок введення кредитно-модульної системи формування навчальних програм; посилення ролі самостійної роботи студентів та змін педагогічних методик, впровадження активних методів і сучасних інформаційних технологій навчання.

Як свідчить практика, час на сесійний контроль при сучасній системі організації навчального процесу використовується нераціонально. Відстрочка зворотного зв'язку на кінець семестру не дає змоги вживати оперативні виховні і дидактичні заходи щодо підвищення якості навчання (контроль будь-якого процесу після його завершення неможливий).

При кредитно-модульній системі організації навчального процесу у вищих навчальних закладах зміст навчальних дисциплін розподіляється на змістові модулі (2-4 за семестр). Змістовий модуль (розділ, підрозділ) навчальної дисципліни містить окремі модулі (теми) аудиторної і самостійної роботи студента. Кожен змістовий модуль має бути оцінений.

Студент інформується про результати оцінювання навчального модуля як складової підсумкового оцінювання засвоєння навчальної дисципліни.

Підсумкове оцінювання засвоєння навчального матеріалу дисципліни визначається без проведення семестрового екзамену (заліку) як інтегрована оцінка засвоєння всіх змістових модулів з урахуванням " вагових" коефіцієнтів.

Студент, який набрав протягом семестру необхідну кількість балів, може:

- не складати екзамен (залік) і отримати набрану кількість балів як підсумкову оцінку;

- складати екзамен (залік) для підвищення свого рейтингу за певною навчальною дисципліною;

- ліквідувати академічну різницю, пов'язану з переходом на інший напрям підготовки чи до іншого вищого навчального закладу;

- поглиблено вивчити окремі розділи (теми) навчальних дисциплін, окремі навчальні дисципліни які формують кваліфікацію, що відповідає сучасним вимогам ринку праці;

- використати час, що відведено графіком навчального процесу на екзаменаційну сесію, для задоволення своїх особистих потреб.

Студент, який набрав протягом семестру менше від необхідної кількості балів, зобов'язаний складати екзамен (залік).

Структуру вищої освіти України за своєю ідеологією та цілями узгоджено із структурами освіти більшості розвинутих країн світу.

Для входження України до Європейського простору вищої освіти потрібно впровадити в систему вищої освіти:

- широкомасштабну довгострокову стратегію системної модернізації всієї системи освіти;

- систему якості освіти, яка відповідає стандартам ЄС, потребам ринкової економіки, внутрішнього розвитку держави та суспільства;

- державний реєстр напрямів підготовки та спеціальностей відповідно до

- загальноприйняту та порівняльну систему вчених ступенів;

- законодавче підсилені умови для полегшення працевлаштування українських громадян в Європі та міжнародній конкурентоспроможності системи вищої освіти України;

- систему кредитів на зразок Європейської системи трансферу кредитів (ECTS) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів;

- законодавче підсилені умови задля забезпечення мобільності через усунення перешкод на шляху ефективного використання права на вільне пересування з безпосередньою метою:

забезпечення студентам доступу до навчальних можливостей, а кож до відповідних освітянських послуг;

забезпечення визнання та зарахування часу, впродовж якого - викладач, дослідник чи член адміністративного персоналу був у європейському навчальному закладі, проводячи дослідження, викладаючи та виконуючи відповідну до свого фаху роботу, зі збереженням їхніх законних прав;

сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти для вироблення порівняльних критеріїв та методологій.

Для вищої школи України в контексті Болонського процесу необхідно розробити та законодавчо врегулювати процедуру контролю якості та акредитації, а також посилення міжнародної конкурентоспроможності випускників вищої школи України.

Політика в галузі вищої освіти, професійної підготовки і сертифікації фахівців спрямовується на досягнення оптимального впорядкування педагогічної діяльності з обліком особистісних, соціальних, економічних і державних потреб та інтересів акціонерів вищої школи.

Подальші дії для досягнення шести цілей Болонського процесу:

- прийняття системи легкозрозумілих і адекватних ступенів;

- прийняття системи двоциклової освіти (доступеневе і післяступеневе навчання); впровадження системи кредитів - системи накопичення кредитів (ECTS) або інших сумісних з нею систем, які здатні забезпечити як диференційно-розрізнювальну, так і функції накопичення;

- сприяння мобільності студентів і викладачів (усунення перешкод вільному пересуванню студентів і викладачів);

- забезпечення високоякісних стандартів вищої освіти; сприяння європейському підходу до вищої освіти (впровадження програм, курсів, модулів з " європейським" змістом);

- навчання протягом усього життя;

- спільна праця вищих навчальних закладів і студентів як компетентних, активних і конструктивних партнерів у формуванні Європейського простору вищої освіти.

Завдання для самостійної роботи:

1. Визначте головні цілі, що стоять перед освітньою сферою у XXI столітті.

2. Охарактеризуйте сучасну систему освіти України.

3. Які гарантії для громадян України визначено в Законі «Про освіту»

4. Назвіть державні органи управління вищою освітою України.

5. За якими освітньо кваліфікаційними рівнями здійснюється підготовка фахівців у ВНЗ.

6. Охарактеризуйте основні чинники соціальна економічного розвитку України в процесі Євроінтеграціі.

7. Назвіть основні завдання та принципи створення зони Європейської вищої освіти (шість цілей Болонського процесу).

8. Поясніть особливості двоступеневої системи вищої освіти в європейських країнах.

9. Дайте характеристику Диплома і Додатка до диплома що розроблені Європейською Комісією.

10. Розкрийте особливості впровадження кредитна-модульної системи організації навчального процесу у ВНЗ України.

11. Охарактеризуйте європейську систему оцінювання знань студентів вузів.

12. Перерахуйте шляхи входження України до Європейського простору вищої освіти.