Казка Різдвяного Ангела

Наше життя різноманітне. Одні живуть в розкоші, мають багато грошей, щасливу сім’ю, але вони ніколи не задумуються над тим, як живеться іншим людям: чи вони мають де жити, чи їм тепло, чи холодно, чи голодні вони, чи здорові. Ця історія про маленьку дівчинку, яка мала мрію і вірила в чудеса. Її звали Ліза.

Ця дівчинка жила в дитячому будинку. Мама покинула її при народженні, невідомо з яких причин. Ліза була слухняною дівчинкою, любила гратися з дітьми, читати, малювати, але вона ніколи не відчувала любові рідної матері і батька. Вихователі будинку приділяли увагу кожній дитині, проте вони не могли замінити їм материнської ласки. Кожного дня на очах Лізи відбувалися дива. Когось удочерили, когось забрала рідна мати. Дівчинка завжди спостерігала, як радіють її однолітки, коли зустрічають своїх батьків. Таким дітям вже нічого боятися, тепер про них будуть піклуватися, в них буде ласка материнського серця. І одного разу, дивлячись у вікно, Ліза загадала бажання: Боженько, подаруй мені маму і тата.

Прийшла зима, а з нею День Святого Миколая. Всі діти чекали цього свята. Хтось просив у Миколая нову ляльку, м’яку іграшку, а хтось - розмальовку чи книжку, проте Ліза у своєму письмі до Миколая написала, що вона хоче мати свою сім ю.

Землю вкрила темна ніч. Діти лягли в свої ліжечка, щоб швидше заснути, тому що скоро прийде Миколай. Ліза зразу заснула. Уві сні вона побачила Ангела. Він підійшов до неї, поцілував її рученьки і тихенько промовив: Завтра в тебе будуть мама і тато.

Прокинувшись, діти почали розглядати свої подарунки. Коли Ліза зазирнула під подушку, вона побачила біленького зайчика і новеньку кольорову книжку. Але вона не дуже цьому зраділа, бо мріяла про інше. Цілий день Ліза просиділа на стільці, розглядаючи, здавалося б, пусті сторінки книжки і згадувала свій сон. Вона так хотіла, щоб це було реальністю. Її мрію перебила вихователька. Вона зайшла в кімнату, де сиділа дівчинка, і попросила піти з нею. Ліза була сумна. Вона йшла коридором, згадуючи сон про Ангела. Ліза спитала: Куди ми ідемо?

Ірина Михайлівна подивилася на неї і таємниче промовила: Скоро здійсниться твоя мрія.

Увійшовши в кабінет директора, Ліза побачила двох людей – жінку і чоловіка. Вони, усміхаючись, радісно дивилися на неї. Після хвилини мовчання вихователька промовила: Тепер це твої мама і тато. Ліза була на сьомому небі від щастя.

Відтоді вона жила щасливо з батьками. Як траплялася нагода, вона відвідувала своїх однолітків з дитячого будинку, приносячи їм гостинці. Кожній дитині, яка зневірилася, вона говорила: Вір і надійся.

Кожна людина може стати добрим ангелом і подарувати диво іншим, наповнивши щастям їхні душі.