Індійська мовознавча традиція.

Найдавнішою науковою традицією є давньоіндійська. Вона налічує 3000 років.

Виникнення давньоіндійського мовознавства зумовлене суто практичними потребами. Із покоління до покоління віками передавалися усним шляхом священні гімни (Веди). Згодом вони були зафіксовані писемно й увійшли до чотирьох збірників – Рігведа, Самаведа, Яджурведа й Атхарваведа. Давні індуси вважали, що ці священні гімни є божественними і тому їх необхідно оберігати від псування. Давньоіндійське мовознавство першої половини IV - другої половини ПІ ст. до н. е. досягло такого високого рівня, що вплинуло на розвиток порівняльно-історичного мовознавства в XIX ст. Найвідомішим давньоіндійським мовознавцем є Паніні (V- IV ст. до н.е.) - один ізосновоположників мовознавства, автор першої граматики санскриту. Вважають, що його граматика створена в усній формі й розрахована на усне передавання. Для легкого запа­м'ятовування вона подана у вигляді 3996 віршованих правил (сутр). Через декілька століть її було записано. Паніні трактує мову як систему, що складається з фонетичного, морфологічного, словотвірного і синтаксичного рівнів. Саме розуміння мови як системи зумовило введення ним понять фонеми та нульової морфеми, до чого європейське мовознавство прийшло лише наприкінці XIX ст. Інші давньоіндійські граматисти Яска (V ст. до н. є.), Вараруч і (III або II ст. до н. е.). Катьяяна (ІП ст. до н. є.). Патанджалі (П ст. до н. е.), Бхартріхарі (У-УІ ст. н. е.) розвивають учення Паніні. Зокрема, вони виділяють чотири частини мови - ім'я, дієслово, прийменник і частку. Слово ділять на основу і закінчення. В іменниках визначають сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий і ablativus, але називають їх за порядком розташування: перший, другий, третій і т. д. Детально описують звуки, класифікуючи їх за фізіологічним принципом. Слова ділять на склади. Складотворним вважають голосний звук. Мовознавці Давньої Індії також укладали словники. Ще в V ст. до н. є. Яска склав коментарі до Вед - пояснення незрозумілих слів. Однак найвідомішим словником є словник Амари - «Амаракоша» (V ст. н. е.). Цей словник укладений за кореневим принципом, тобто в ньому наведено тільки корінь слова: vid - «знати», tud- «штовхати», і pac - «варити», bhar - «нести». Давньоіндійські вчені не тільки описували мову, а й досліджувати її філософські проблеми. Бхартріхарі вивчав співвідношення речення і судження (обчислював трансформації одного судження, за яких будь-яке судження еквівалентне іншому з погляду логічного змісту), роль слова у мові (виділив слово як абстрактний інваріант, особливу духовну сутність, тобто як одиницю мови, і слово як конкретну одиницю мов­лення).