Копенгагенський структуралізм (глосемантика).

Однією з найоригінальніших структуральних течій є копенгагенський структуралізм. Копенгагенський (датський структуралізм, або глосематика) - лінгвістична течія структуралізму, яка мала на меті створення універсальної лінг­вістичної теорії; трактує мову як абстрактну структуру й описує її суто формальними способами без звертання до її субстанцій (реального змісту і звучання). Тривалий час був найвпливовішим і найавторитетнішим структуральним напрямом. Виник у 1931 р. внаслідок об'єднання датських мовознавців у лінгвістичне товариство, так званий Копенгагенський осередок. Засновником осередку був Луї Єльмслев (1899-1965) - директор Інституту лінгвістики і фонетики при філософському факультеті Копенгагенського університету. Крім Єльмслева, до осередку входили Вігго Брьондаль (1887-1942), Ганс Ульдалль (1907-1957), Кнут Тогебю (1918-1974), Ганс Сьоренсен (нар. 1911). Теоретичними джерелами цього напряму було вчення Соссюра і логістична теорія мови Уайтхеда, Рассела та Карнапа. Із теорії Соссюра копенгагенці запозичили ідею про розрізнення мови та мовлення, розуміння мови як системи знаків, положення про те, що мова - це форма, а не субстанція і в мові нема нічого, крім відмінностей, а також про те, що мова повинна розглядатися в самій собі й для себе. Свою лінгвістичну теорію копенгагенські структуралісти назвали глосематикою для того, щоб акцентувати на принциповій відмінності їхньої теорії від традиційного мовознавства.

Творцем глосематики вважають Луї Єльмслева - автора багатьох праць, у яких розвинуто ідеї цієї мовознавчої течії. Найважливішими з них є «Мова і мовлення» (1942), «Основи лінгвістичної теорії» (1943), «Метод структурного аналізу» (1950), «Пролегомени до теорії мови» (1943). Лінгвістика, на думку Єльмслева, мас досліджувати мову не як механічне поєднання позамовні (фізичних, фізіологічних, психологічних, логічних, соціологічних) явищ, а як самодостатнє ціле, структуру sui generis (своєрідну). Лінгвістична термінологія Єльмслева не має нічого спільного з традиційною лінгвістичною термінологією. Він уводить загальні, універсальні терміни, що грунтуються на відношеннях між мовними елементами, тому їх можна застосувати і до фонем, і до морфем, і до слів, і до речень: 1) взаємозалежності, за яких один член передбачає існування іншого і навпаки, називаються інтердепенденціями; 2) однобічні залежності, за яких один член передбачає існування іншого, але не навпаки, називаються детермінаціями; 3) вільніші залежності, в яких обидва члени є сумісними, але жоден із них не передбачає існування іншого, називаються констеляціями. Позитивним у копенгагенському структуралізмі було прагнення опрацювати точний метод аналізу, який спирається на дані математичної логіки. Глосематики розширили поняттєвий апарат мовознавства, запропонували цінні методологічні принципи. Науковці вважають, що глосематика може бути корисною для створення формальних універсальних мов для машинного перекладу і для створення типологічної кла­сифікації мов. В історію науки глосематика ввійшла як спроба гранично абстрагованого від будь-якої конкретики підходу до мови. Будучи загальною дедуктивною теорією мови, вона стала однією з перших спроб поєднання лінгвістики з формальною логікою і тим вплинула на вдосконалення методів дослідження мови. Такі глосематичні терміни, як схема, комутація, детермінація, кореляція, реляція, план вираження, план змісту, конкретні типи функцій та ін., увійшли в лінгвістику.