Архітектура і образотворче мистецтво

Архітектура і мистецтво - це дві царини, які найбільше потерпіли від татаро-

монгольської навали. Будівництво в Подніпров'ї фактично було припинене і

розвивалося тільки на території Галицько-Волинського князівства, базуючись на

архітектурі часів Київської Русі. Данило Галицький і його послідовники

відроджують містобудування, зводять ряд нових фортець і відбудовують старі,

зруйновані ординцями. Сюди з розорених монголо-татарами міст прибуло багато

майстрів. Вони засновували ремісничі слободи і виконували замовлення князя.

У другій половині XIII ст. починається будівництво кам'яних замків у

Луцьку, Кременці, Хотині. Нові тенденції з'являються в культовому будівництві:

храми стають підкреслено урочистими (церкви Успіння та Івана Предтечі в

Холмі, храми Іоанна Богослова і Дмитра в Луцьку, церква Миколи у Львові

тощо). У їх архітектурі візантійський стиль набуває нових форм - переплітаються

візантійсько-руський і готичний стилі, храми рясно декоруються різьбленням,

іноді вітражами (церква Іоанна Златоуста в Холмі) і фресками. З кінця XIV ст. на архітектуру починають впливати зміни в тактиці ведення

війни і розвиток військової техніки. Виникають замки, повністю побудовані з

каменю і цегли, укріплені кріпосними вежами і бійницями (в Луцьку, Меджибожі, Кременці).

У XV ст. архітектура все частіше повертається до київських традицій.

Будуються дерев'яні храми: церква Святого Духа в Петеліче, собор Благовіщення

в Ковелі. У невеликих храмах, побудованих міськими і сільськими общинами,

яскраво виявляється оборонний характер, зумовлений набігами татар і усобицями феодалів. Типовим прикладом церкви-фортеці є Покровська фортеця в Сутковцях (XV ст.).

На іконопис Галицько-Волинського князівства кінця XIII - XIV ст. вплинула

київська школа. Найбільш популярною темою мистецтва XIII ст. було

заступництво і покровительство (ікона Христа-Спасителя у Мельнику). З творів

київського живопису відомі ікони “Богоматір Печерська” (бл. 1288 р.), “Ігорева

Богоматір”, “Микола з житієм”. З робіт професіональних художників збереглася ікона Богоматері-Одигітрії з Покровської церкви Луцька (XIII - XIV ст.). Відома Ченстоховська ікона Божої Матері, така популярна в Польщі, у XIV ст. була вивезена з Галичини. Ряду українських ікон XV ст., виконаних в руслі художніх традицій Галицько-Волинської землі, були властиві лаконізм і цілісність композиції, стриманість колориту і одночасно вміння об'єднати контрастні кольори, емоційна насиченість образу-символа. Ці особливості стали в майбутньому одним з елементів

національної своєрідності українського образотворчого мистецтва.

На другу половину XIII - XV ст. припадає подальший розвиток мистецтва

скоморохів - народних лицедіїв, співаків, музикантів, танцюристів. При

князівських дворах концентрувалися співаки, які складали “хвалу” на честь

бойових подвигів князя і його дружини. У народному середовищі були поширені

ігрові, обрядові і трудові пісні. Кобзарі виконували думи в супроводі гри на кобзі-бандурі або лірі.

Отже, у другій половині XIII - XV ст. українські землі переживали певне

призупинення розвитку окремих ланок культури, пов'язане з наслідками монголо-

татарського нашестя і втратою Києвом значення політичного, торговельного і

культурного центру України-Русі. Головним осередком розвитку української

культури в цей час стає Галицько-Волинське князівство, менш розорене, яке

перебувало у більш сприятливому геополітичному становищі. У культурі XIII -

XV ст. помітним стає західноєвропейський вплив. Його поєднання з місцевими

традиціями визначило культурний зміст епохи. Значних висот досягли наукові

знання в гуманітарних галузях: філософії, історії. Розвивалися світські мотиви в

літературі. Архітектура храмів набуває рис готичного стилю, поширеного в

міському будівництві Європи. Продовжувався розвиток різних жанрів народного

мистецтва: декоративно-прикладного, музичного, театрального. Народна

творчість збагачувалася героїчними, визвольними мотивами. Незважаючи на поступову втрату власної державності (Орда, Литва, Польща), українська культура продовжувала поступально розвиватися.