Розвиток науки і освіти

У поширенні освіти, як і в розвитку багатьох галузей культури, величезну

роль відігравали церкви і монастирі. Перед монголо-татарським нашестям

розповсюдження письменності серед населення було досить широким.

Зустрічаються графіті - написи на камені, стінах, дереві. Це свідчення про

належність предмета людині, майстру, прохання до Бога, церковні тези, полеміка

між духовними і світськими особами (графіті Софійського собору), загадки,

побажання князів своєму народу тощо.

Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського

ознаменувало новий період у розвитку української культури, зокрема освіти і

наук. У загальнокультурному відношенні Литва значно поступалася Україні -

українська мова стала мовою діловодства, дипломатії, приватного листування на

території Великого князівства Литовського. Недержавне становище українського

населення пізніше негативно позначилося на розвитку культури. У цей період початкові школи існували в містах, при великих церквах і монастирях і в маєтках деяких магнатів. Навчали дяки-“уставники”, яким платили зерном та іншими продуктами. Вчилися або в будинку дяка, або в приміщенні при церкві. Вивчали читання, письмо і церковний спів. Підручниками служили “Часослов” і “Псалтир”. До кінця XVI ст. визначальними у шкільній справі на українських землях залишалися візантійські традиції: школа при церкві (або монастирі), дяк

(“дідаскал”, “майстер”, “бакалавр”) – шкільний вчитель, богослужебні книжки –

підручники, програма навчання – буквар, церковний спів і письмо, мова навчання –

церковнослов’янська.

Що стосується науки, то в українських землях набули більшого розвитку

філософські та політичні погляди. Математичні знання в ХIII - XV ст. не набули

особливого поширення. Цифрова система того часу була надто незручною: для

кожного розряду чисел (одиниць, десятків, сотень) існували особливі буквенні

позначення з титлом (надрядковий знак над буквою, який позначає цифру);

поняття нуля було відсутнє; простий дріб означався словесно (одна шоста -

“півтретини”, 1/12 - “півпівтретини”) і т.п. Десятеричний дріб не застосовувався.

Все це утруднювало математичні дії.

З поступовим розвитком в ХIV - XV ст. торгівлі, відновленням

дипломатичних зв'язків, відродженням паломництва відбувалося розширення

географічного кругозору людей. До цього часу належить складання безлічі

рукописних збірників, що містили справжні і докладні описи Константинополя,

Палестини, Західної Європи та інших земель. Найвидатнішою пам'яткою такого

роду, що отримав популярність, є “Хождєніє за три моря” тверського купця

Афанасія Нікітіна, який здійснив в 1466-1472 рр. подорож Волгою і Каспієм до

Персії, а потім до Індії.

На Русі ХIV - XV ст. було розвинене вчення про неминучість кінця світу і

божественного суду над людством. Через соціальні потрясіння ці ідеї набували

форми реального очікування “другого пришестя” Христа.

Умонастрій епохи, звичайно, не вичерпувався цими ідейними течіями, але в

них сфокусувалися найважливіші життєві уявлення людини ХIV - XV ст., і саме

вони зумовлювали характер тих зрушень, які сталися в історико-культурному

процесі того часу.