Самотність-відчай як наслідок волі до влади над світом.

Незважаючи на те, що воля до абсолютної влади над світом є більш конструктивною та плідною, ніж воля до абсолютного маніпулювання, і та, і інша ведуть до руйнівних наслідків. Справа в тому, що ці волі наштовхуються на подібні волі інших людей. Не дивно тому, що воля до абсолютної влади, так само як і воля до абсолютного маніпулювання, породжує антагоністичні конфлікти, які можуть приводити до знищення сторін, що вступили у боротьбу.

Суперечність між людьми, які спрямовані до влади над світом, може бути конструктивною лише до певної межі. Рано чи пізно вона завершується моральним чи фізичним знищенням супротивника. І той, хто переміг, приходить до фундаментальної самотності-відчаю – не лише тому, що він знищив ту сторону, взаємодія з якою несе розвиток і виходить за межі нудьги, - а ще й тому, що людина з мотивацією волі до влади над світом взагалі втрачає відкрито-дружнє ставлення до світу.[37][37] Світ сприймається такою людиною як об'єкт або, точніше, сукупність об'єктів, що повинні бути підкорені й перетворені у систему. Причому принцип системи монологічно задається самим володарем.

Самотність стає закономірним результатом волі до влади над світом людей, що прагнуть агресивно-монологічного ставлення до цього світу. Вона є результатом нездатності володаря побачити в іншій людині особистість, що заслуговує на діалог, на стосунки “Я – Ти”, результатом граничної замкненості буття володаря. Саме тому ця самотність досягає граничної сили – стає самотністю-відчаєм й породжує фундаментальне страждання володаря, яке є платою за обернення людей на об'єкти маніпулювання і за насолоду від такого обернення. ^{[38] [38]}

Отже, зовнішньо – владне світоставлення з необхідністю породжує самотність. Мова йде про ту внутрішню самотність, яку визначають як замкнену граничну самотність. Чи можна вийти за межі внутрішньої самотності не у зовнішній владі, а у владі над собою, що може стати творчістю – процесом пізнання й продукування текстів культури? Чи творчість також породжує самотність? Спробуємо відповісти на це.

Творча самотність.

Культура як творчість у своїх витоках є потік самотностей, досвід і плід неподібності до загалу. Текст постає як прагнення бути усамітненим та в той же час як поривання позбутися самотності. І це поривання є жаданням побачити світ подібним до себе. Це є спроба взаємодії зі світом шляхом самовдосконалення.

Проте, якщо справедливою є думка про те, що культура є результат творчої самотності, то справедливим буде і протилежне: самотність є результат того чи іншого типу культури. Ю. М. Швалб та О. В. Данчева пишуть про те, що існують не тільки особистісно різні форми самотності, але й “форми самотності, що є історично зумовленими, а також культурні традиції та способи ставлення до самотності та її переживання”. ^{[39] [39]}