Проблема створення людиноподібних систем

Постійне удосконалення швидкодіючих комп’ютерів, що вирішують складні задачі найрізноманітнішого характеру поставило людину перед тим фактом, що існує значний клас завдань, які допускають автоматичне розв’язання. Саме це змусило людину по-новому осмислити безліч філософських проблем, головна з яких — місце людини у світі. У свій час розуміння того, що людський організм із фізичної точки зору є термодинамічною системою і, отже, підпорядковується другому законові термодинаміки, змусило людину по-новому усвідомити себе. У наш час відбувається подібне переусвідомлення людиною себе як кібернетичної системи [2: 56].

Одна з традиційних проблем, пов’язаних з появою нової техніки, пов’язана з частковим витісненням людини з деяких галузей діяльності. Але якщо раніше кожна нова машина мала лише свою вузьку область застосування (велика частина машин просто дозволяла полегшити важку фізичну працю), то сьогодні деякі вчені в галузі інформатики заявляють, що не існує такої області діяльності, яка б не могла бути доручена комп’ютерним системам. Проте глибокий філософський аналіз цього питання показує необґрунтованість таких тверджень.

Одним із найважливіших аспектів проблеми взаємодії людини і комп’ютера стала проблема штучного інтелекту [5: 28]. Фахівці в галузі експертних систем відразу ж вказали на принципову можливість повного і точного моделювання свідомості (як індивідуальної, так і суспільної) за допомогою технічних засобів. Згідно з такою точкою зору, мозок людини складається із конечної (нехай і великої) кількості нейронів; різноманітність інформаційних функцій, виконуваних одним нейроном, мабуть, є скінченою; отже, можливою є і ситуація, коли скінчена сукупність технічних засобів здатна моделювати всі інформаційні процеси, що відбуваються в окремому мозку. Але на сьогоднішній день проблему моделювання нейронних систем так і не розв’язано. При створенні систем, здатних до самонавчання, утворення умовних рефлексів і найпростіших “умовиводів”, заснованих на виявленні аналогій, у вчених виникли суттєві труднощі.

Можливо, більш реальними є перспективи створення свідомості, не схожої на нашу. Проте віртуальні істоти з іншою практикою, що існують у віртуальному світі, із докорінно відмінною організацією “суспільства”, із “нелюдською” логікою, філософією і мистецтвом — усе це ще надзвичайно далеке від практичного втілення. Перешкоди на шляху реалізації вищеописаного не лише технічні, а головним чином морально-етичні. Взагалі кажучи, потрібно дуже обережно ставитися до подібного роду експериментів, адже науково-технічний прогрес надає людині, яка в моральному відношенні ще зовсім незріла, невидану міць, аж до можливості знищення самої людини; звідси загроза життю на землі [6: 41].

На думку багатьох видатних фахівців, зокрема академіка В. М. Глушкова, драматичних форм суперництва природного і штучного інтелекту (якщо останній взагалі можливий) можна уникнути, якщо при розробці засобів штучного інтелекту чітко дотримуватись принципу підпорядкованості машини людині. З чисто технічної точки зору, машинний інтелект цілком може увійти в конфлікт із своїми творцями, але тільки якщо в ньому закладена така здатність. Замість цього потрібно створювати інструмент, що не замінює людину, а доповнює її, що виконує лише другорядні функції з доручення людини, звільняючи її тим самим від рутинної роботи для творчої праці. Таким чином, штучний інтелект за В. М. Глушковим — це з’єднання активного, цілеспрямованого розуму людини з пасивною, виконуючою машиною. Без людського компоненту система неповна і не може (не повинна) самостійно функціонувати [4: 12].

Проблема створення людиноподібних систем — це насамперед проблема суспільства. Комп’ютерна техніка сама по собі не ворожа і не дружня суспільству. Техніка — це знаряддя, і наслідки її використання цілком залежать від намірів того, хто нею володіє. Тому розв’язання всіх людино-комп’ютерних протиріч повинне, на нашу думку, починатися із розгляду філософських протиріч.

Висновки

Наші знання залежать від безлічі з'єднань між нейронами. Саме завдяки їм ми розуміємо рідну мову, правильно плануємо свою поведінку, підсумовуємо факт і розпізнаємо образи. Сьогоднішні персональні комп’ютери працюють на рівні розвитку п'ятирічної дитини. Мозок і комп'ютер працюють різними способами. Парадоксом є те, що для моделювання мозку в реальному масштабі часу потрібні тисячі найпотужніших комп’ютерів, а з іншого боку, для моделювання арифметичних обчислень і персонального комп’ютера були б необхідними мільярди людей. Часовий цикл базової операції, виконуваної нейроном, – 1-2 мілісекунди, а такт нинішніх комп'ютерів визначається наносекундами, тобто персональний комп’ютер працює на шість порядків швидше. Всупереч цьому, людина вирішує величезну кількість завдань, що стосуються найрізноманітніших сфер її життя і діяльності, аналізує різноманітні явища і процеси, робить логічні висновки за лічені секунди, а сучасний високопродуктивний комп’ютер витрачає на це кілька хвилин. Коли мозок міркує свідомо, крок за кроком, цей тип мислення можна формалізувати за допомогою математичної логіки і потім змоделювати на комп'ютері. Але підсвідоме мислення, що використовується головним чином у творчій діяльності, є високопаралельним, математично неформалізованим засобом. Тому мабуть найважливіший висновок, який можна зробити із розгляду проблеми взаємодії людини і персонального комп’ютера, — це думка про те, що персональний комп’ютер ніколи не замінить людину в її житті і діяльності, проте у своєму житті людина значним чином залежатиме від нього, не зважаючи на деякі негативні наслідки такої взаємодії, які, взагалі кажучи, можуть бути скомпенсовані шляхом накладання на них позитивних аспектів такої взаємодії.

Література

Акчурин И. А. Развитие кибернетики и диалектика // Вопросы философии. — 1965. — № 7.

Амосов Н. М. Моделирование сложных систем. — К.: Наукова думка, 1968.

Глинчинова А. Г. Может ли быть товаром интеллектуал и продукт труда? // Вопросы философии. — 1997. — № 3.

Глушков В. М. Гносеологическая природа информационного моделирования // Вопросы философии. — 1963. — № 10.

Глушков В. М. Мышление и кибернетика // Вопросы философии. — 1963. — № 1.

Киселёв Г. С. Кризис нашего времени как проблема человека // Вопросы философии. — 1999. — №1.

Кондратюк Л. Крах розуму чи новий тип раціональності? // Наукові записки ТДПУ імені Володимира Гнатюка. Серія філософія, економіка, соціологія. — 1998. — №1(10).

Ленк Х. Размышления о современной технике. — М.: 1996. — 184c.

Масуда І. Комп’ютопія // Філософська і соціолоічна думки. — 1993. — №6.

Ранито В. А. Философия компьютерной революции. — М.: 1991. —280с.

Урсул А. Д. Информатизация общества и безопасность развития цивилизации. — Cоциально-политические науки. — 1990. — №10.

Філософія. Підручник // За загальною редакцією Горлача М. І., Кременя В. Г., Рибалка В. К. — Харків: Консум, 2000. —672 с.

Эшби У. Системы и информация // Вопросы философии. — 1964. — № 3.