Спілкування як феномен соціальної психології. Складові частини спілкування. Види спілкування.

Тема 5. Соціально-психологічна характеристика спілкування

План

1. Спілкування як феномен соціальної психології. Складові частини спілкування. Види спілкування.

2. Комунікація у міжособистісних відносинах

3. Міжособистісна взаємодія

Спілкування як феномен соціальної психології. Складові частини спілкування. Види спілкування.

Феномен спілкування виявляється в численних взаємозв’язках людей, в обміні діяльністю, інформацією, досвідом, уміннями і навичками, результатами праці.

Спілкування є й одним із виявів людської сутнсті, особистісною формою існування й функціонцвання суспільних відносин.

Спілкування – увесь спектр зв’язків і взаємодій людей у процесі духовного і матеріального виробництва, спосіб формування, розвитку, реалізації та регуляції соціальних відносин і психологічних особливостей окремої людини, що здійснюється через безпосередні чи опосередковані контакти, в які вступають особистості та групи.

Види спілкування.

Під час реалізації функцій спілкування виникає багато його видів, які класифікують за різними ознаками.

1. За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом виокремлюють такі види спілкування: необхідне, бажане, нейтральне, небажане.

2. За безпосередністю контактів розрізняють міжособистісне та масове спілкування. Йдеться про те, що учасниками спілкування можуть бути як конкретні індивіди, так і опосередковані групи людей.

3. За типами зв’язків між учасниками взаємодії виокремлюють монологічне і діалогічне спілкування.

4. За тривалістю взаємодії розрізняють довготривале і короткочасне спілкування.

Складові частини спілкування.

Особистість у контексті спілкування реалізується на таких рівнях:

1. Спілкування – взаємовплив. Становлення та розвиток особистості за таких умов є результатом психологічного впливу одного суб’єкта на іншого у процесі взаємодії, діалогу.

2. Спілкування – діяльність. Йдеться про включення соціально-психологічного досвіду в практику спілкування, реалізацію діяльнісної сутності спілкування в якому особистість є його учасником, унікальною й неповторною індивідуальністю, суб’єктом діяльності.

3. Спілкування – обмін інформацією. Становлення особистості відбувається у процесі реалізації її комунікативних здібностей, якостей, умінь, комунікативної програми поведінки.

4. Спілкування – сприймання людьми одне одного. На цьому рівні реалізуються перцептивно-рефлексивні, е моційно-емпатійні можливості особистості, виникає взаєморозуміння (непорозуміння) між учасниками спілкування.

5. Спілкування – міжособистісні відносини. Йдеться про розвиток статусно-рольових та статево-рольових характеристик індивіда, прояв соціально-психологічних стереотипів його поведінки, складових певного соціально-психологічного типу.

Ця класифікація рівнів є дещо умовною, оскільки під час спілкування одночасно може відбуватися і обмін нормами, знаннями, цінностями, і взаємовплив, взаєморозуміння тощо.