Корекційна спрямованість формування дочислових уявлень в молодших класах допоміжної школи

К. В. Ардобацька,

ст. наук, співробітник лабораторії олігофренопедагогіки

Інституту спеціальної педагогіки АПН України

Головна мета загальноосвітньої школи для розумово відсталих дітей є соціалізація та інтеграція їх у суспільство. Необхідною умовою реалізації цього завдання має бути усвідомлене засвоєння учнями знань, умінь і навичок з основних навчальних дисциплін, які допоможуть їм оволодіти професією і адаптуватись до суспільного середовища, стати по можливості соціально активним і корисним його членом. Набуті знання, умін­ня, навички та сформовані якості особистості на початковому етапі навчання забез­печують базу для подальшого навчання й виховання, оволодіння професійно-тру­довою діяльністю.

Аналіз програм і підручників з матема­тики для початкових класів свідчить, що їх зміст дає змогу формувати в розумово від­сталих учнів не тільки математичні уявлення та поняття, обчислювальні, вимірювальні і графічні вміння, а й розвивати пам'ять, увагу, мислення. Однак слід нагадати, що для розвитку розумово відсталої дитини, корекції вад пізнавальної діяльності, адаптування в навколишньому середовищі, важливим чин­ником є спеціально організоване навчання, яке враховує специфічність особистості та пізнавальної діяльності.

Навчання математиці в допоміжній школі починається з пропедевтичного періо­ду, завданням якого є:

1. визначення стану наявних матема­тичних знань, умінь і навичок в учнів;

2. розвиток пізнавальних процесів (сприймання, мовлення, мислення тощо) й інтелектуальних умінь (орієнтування в завданні, способів виконання завдання);

3. формування загально навчальних умінь (правил поведінки в класі, розуміння вимог педагога тощо);

4. формування дочислових уявлень;

5. підготовка до систематичного ви­вчення курсу математики.

Визначення вчителем компонентів пізнавальної діяльності учнів, які необхідно розвивати й формувати в цей період, мож­ливо за умови врахування ним:

1. ступеня готовності всіх учнів класу до навчальних знань;

2. індивідуальні особливості школярів у засвоєнні математичного матеріалу;

3) особливості організації роботи з розумово відсталими учнями.

В основі формування математичних знань у пропедевтичний період лежить кон­центричний принцип. Його ефективність полягає в тому, що діти постійно повторюють вивчений матеріал, утворюють зв'язки з наступним і таким чином систематизують свої знання. Поступове ускладнення завдань, які пропонуються учням, полягає як у збільшенні об'єму кількісних, просторових та часових уявлень, так і ступені їх узагальнення.

Оскільки вивчення математики в допо­міжній школі починається з вивчення кольо­рів, то учні мають засвоїти їх назви, класи­фікувати і порівнювати предмети за кольо­ром, знаходити відповідні предмети й визна­чати самостійно їх колір. У цьому випадку корекційно-розвивальна робота має бути спрямована:

по-перше, на формування зорового сприймання кольорів з урахуванням того, що відомо; сприймання розумово відсталих школярів характеризується повільністю, вузькістю, інактивністю, недостатньою диференційованістю. Відповідно, враховуючи вузькість зорового сприймання, слід подовжити час експозиції кольорових зображень, поступово збільшуючи кількість об'єктів. Недостатня диференційованість призводить до гло­бального сприймання об'єкту, тому бажано поступово ускладнювати об'єкти для визна­чення їх кольору (мається на увазі кількість деталей різного кольору на одному об'єкті). Результатом зниженої гостроти зору є сприймання різних об'єктів, які близько розташовані один від одного, як одного великого об'єкту. У цьому випадку, під час демонстрації кольорових предметів та їх зображень доцільно дотримуватися певної відстані між ними;

по-друге, у процесі вивчення кольорів увага звертається на розвиток пам'яті. Наші спостереження свідчать, що розумово відсталі діти не визначають або плутають кольори, не лише внаслідок порушення сприймання кольорів, а й тому, що в їхньому активному словнику відсутні ці назви. Відтак, засвоєння назв кольорів, їх відтворення є важливим засобом поповнення словникового запасу. Крім того, необхідно прагнути до розвитку обсягу й точності пам'яті. Цьому сприятиме поступове збільшення кількості об'єктів для визначення кольору й правильного відтво­рення їх назв. Враховуючи особливості пам'яті розумово відсталих дітей, доцільно постійно повторювати назви кольорів, спочатку без співвідношення з об'єктами, а потім за еталоном шляхом багаторазового пред'явлення предметів одного кольору.

Розвитку розумових операцій сприяє робота над класифікацією предметів за кольором, їх порівняння. Удосконалення способів узагальнення відбувається в процесі визначення зайвого (за кольором) предмету. Розвиток наочно-образного мислення здій­снюється під час виконання вправ з малю­вання предметів певного кольору, прига­дування кольорів предметів тощо. Необхідно прагнути, щоб діти словесно описували предмет (спершу за запитаннями, а потім -самостійно), що в поєднанні із зоровим сприйманням сприятиме формуванню уяв­лення про колір.

Формування в розумово відсталих школярів кількісних уявлень - одна з най­складніших тем дочислового періоду. Порів­нювання множин за кількістю, виділення підмножини з множини, класифікація мно­жин сприяє усвідомленому сприйманню множин, підготовці розумово відсталої дитини до адекватного сприймання числа, числового ряду, виконання арифметичних дій тощо.

У 1-му класі учні мають навчитися визначати кількісну величину множини (багато - мало, багато - один); порівнювати множини за кількістю (більше, менше, однакова кількість); знаходити запропоновану кількість; складати множини за кількістю тощо.

Саме під час вивчення кількісних уяв­лень, формується сприймання множини, що має розвиватись у процесі виконання дій над предметними множинами. На першому етапі діти визначають і створюють множини, які різняться значною кількістю предметів (ба­гато - один, багато - мало). Тільки після усвідомлення цих понять потрібно перехо­дити до поелементного порівняння множин, визначення їх еквівалентності.

Враховуючи своєрідність сприймання розумово відсталих дітей, доцільно поступово ускладнювати завдання, спочатку пропо­нуються предметні множини тотожні за всіма ознаками і розташовані горизонтально на однаковій відстані (їх має бути не більше трьох); предмети, з яких створюються множини, мають відрізнятись однією, а потім кількома ознаками.

Практична діяльність учнів з множи­нами сприяє розвитку таких розумових операцій як класифікація, порівняння, синтез, аналіз. Поелементне співвідношення двох, а потім більшої кількості множин забезпечує усвідомленість розуміння потужності вели­чин, а дії з предметами та множинами під час формування кількісних уявлень - розвиток наочно-дійового та наочно-образного мис­лення.

Другий етап у роботі з першим десят­ком - вивчення нумерації. Учні вивчають назви цифр, усвідомлюють послідовність чисел у числовому ряду, виконують практичні вправи на об'єднання двох груп предметів і визначають кількість шляхом їх перелі­чування. Спрямованість корекційної роботи на цьому етапі полягає в розвитку аналітико-синтетичного сприймання множини пред­метів. Школярі повинні не лише співвід­носити кожне число з одним із предметів, а й усвідомлювати, що останній числівник стосується всієї групи перерахованих пред­метів. При вивченні нумерації доцільно застосовувати методи і прийоми, які б сприяли розвитку зорового, слухового, тактильного сприймання (використання дидактичного матеріалу, усна лічба, запис цифр на слух тощо). Під час вивчення порядку наступності чисел у числовому ряду та їх порівняння, є можливість розвивати просторові уявлення. Саме розуміння прос­торових відношень між числами допоможе учням визначити «сусідів» числа, попереднє, наступне, більше чи менше число.

Багаторазове повторення назв чисел, їх порівняння (з опорою на числовий ряд), запис цифр розвиває пам'ять. Варіативне повторення матеріалу підвищує ефективність запам'ятовування. Поступове ускладнення матеріалу сприяє розвиткові обсягу й точності пам'яті. Під час обведення цифр та їх шаблонів відбувається розвиток рухової пам'яті.

У процесі формування математичних уявлень і понять, необхідно прагнути до розвитку уваги. Як відомо, вироблення уваги в розумово відсталих школярів пов'язане з формуванням їх особистості. Увага супровод­жує формування таких особистісних якостей як цілеспрямованість, самостійність, дисцип­лінованість тощо. Притаманні учням з особливостями розумового розвитку пору­шення мимовільної уваги перешкоджають цілеспрямованості поведінки й діяльності, знижують їх працездатність. Зауважимо, що саме в підготовчому та 1-му класах, коли розумово відсталі діти тільки-но звикають до навчального процесу, необхідно враховувати особливості їхньої уваги в процесі вивчення математики.

Нагадаємо, що обсяг уваги в розумово відсталих першокласників дуже вузький (1-2 об'єкти). Розвитку обсягу уваги сприятиме: попередній інструктаж, який підвищує мотивацію діяльності; попереднє ознайомлення з предметами й робота з ни­ми; оптимальна кількість зорової інформації, яка сприймається одночасно (1-3 об'єкти, 3-5 об'єктів). Враховуючи це, рекомендуємо використовувати спочатку предмети одного кольору, однакової форми, розташовані на одній площині. Згодом можна застосовувати об'єкти, які відрізняються однією ознакою чи належать до однієї категорії (овочі, фрукти, іграшки тощо).

Змістом роботи над першим десятком є арифметичні дії в межах 10. Успішність виконання арифметичних дій залежить від знань складу чисел, який діти мають опану­вати в процесі вивчення нумерації. Усвідом­лення складу чисел потребує не лише меха­нічного запам'ятовування та відтворення, а й розуміння, що множина не змінюється, а перетворення здійснюються в її межах. Це сприяє розвитку цілісного сприймання мно­жини і величин у цілому.

На основі сформованих кількісних уявлень і понять про множину діти мають самостійно збільшувати чи зменшувати кількість предметів, записувати дії у вигляді арифметичного приклада, усвідомлюючи значення знаків «плюс», «мінус».

Під час розв'язування прикладів необ­хідно враховувати особливості уваги цієї категорії дітей. Спеціальної роботи потребує порядок запису цифр і знаків в арифметичних діях. На цьому етапі триває розвиток просто­рового уявлення.

Розвитку аналітико-синтетичного сприй­мання прикладів сприятиме їх попередній аналіз, ілюстрація виконання операцій на предметних множинах і малюнках. Доцільно демонструвати можливі варіанти розв'язання арифметичних дій: з опорою на числовий ряд, перелічування предметів і їх зображень тощо. У процесі таких дій розвивається наочно-дійове й наочно-образне мислення. Тільки після такої ро­боти можливо переходити до абстрактного розв'язання прикладів, яке і є передумовою розвитку логічного мислення. На цьому етапі необхідно використовувати різні види вправ: доповнення чисел, визна­чення невідомого доданку, зменшуваного, від'ємника. Виконанню цих вправ має передувати повторення інструкції, визна­чення арифметичної дії, яка виконується, пояснення запису кожного компонента дії.

Під час формування дочислових уяв­лень відбувається розвиток супроводжую­чого мовлення. Багаторазове повторення способу виконання завдання, відтворення словесне й дійове розвивають пам'ять, її обсяг і точність.

Таким чином, формування елементар­них математичних уявлень - це цілеспря­мований та організований процес передачі й засвоєння знань, прийомів та способів розумової діяльності, корекції психічних процесів розумово відсталих дітей.

4. Урок математики у школі даного типу має корекційну спрямова­ність. На ньому організовуються і проводиться корекція та розвиток мисленнєвих процесів, уваги, пам'яті, мовлення тощо. Вирішення корекційно-розвивального завдання залежить від вміння вчителя використовувати такі специфічні засоби, як чіткість організації режиму роботи, доцільне чергування методів, прийомів і способів діяльності, спрощеність структури знань, уповільненість темпу навчання, по­стійне повторення, диференційоване керівництво діяльністю школя­рів тощо.

Також на уроці математики педагог враховує і виховну спрямова­ність навчальних завдань. Він формує такі якості особистості учнів, як працьовитість, наполегливість, вихованість, стриманість, почуття товариськості та взаємодопомоги, проводить національно-патріотич­не виховання, формує почуття гордості за свою Батьківщину. Готую­чись до уроку він не лише чітко визначає, які виховні завдання будуть на ньому вирішуватись, але й підбирає їх з урахуванням мате­матичного змісту.

Розробляючи урок математики вчитель постійно пам'ятає про кін­цеву мету кожного заняття - свідомість засвоєння програмного мате­ріалу вихованцями, вироблення у них практичних умінь і навичок. Враховуючи це він, у процесі його підготовки, чітко продумує, як по­в'язати його з життям, із побутовою, професійно-трудовою діяльніс­тю школярів.

Майстерність проведення уроку математики багато в чому зале­жить від розуміння й виконання вчителем педагогічних вимог, яким повинен він відповідати. Основними групами вимог є: дидактичні; психологічні; вимоги до організації пізнавальної діяльності учнів; вимоги до організаційної сторони уроку.

До дидактичних (змістовно-методичних) вимог уроку відносяться:

· чітке визначення загальноосвітніх завдань уроку в цілому і його складових елементів, місця конкретного уроку в загальній системі. Оскільки на уроці математики, поряд з арифметичним, учні вивчають і геометричний матеріал, він може переслідувати вирішення не одні­єї, а декількох дидактичних цілей. визначення оптимального змісту уроку згідно з вимогами навча­льної програми з математики, цілями уроку, з урахуванням рівня підготовки учнів та сформованості їхніх умінь і навичок. Наповнюваність класу дозволяє вчителю максимум уваги приділити кожному школяреві, організувати індивідуальний підхід без порушень фронта­льної роботи;

· корекційний вплив усіх елементів уроку на школярів;

· дидактична цілеспрямованість, визначеність і чіткість мети. Во­на повинна бути триєдиною: навчальною, корекційно-розвивальною і виховною. Лише завдяки такому поєднанню можливо організувати загальний розвиток особистості учнів і формування у них соціально ціннісних якостей;

· реалізація основних дидактичних принципів, що передбачає ма­ксимальне використання засобів наочності під час оволодіння математичними знаннями, їхнє оптимальне поєднання, організацію практичного тренування школярів з метою формування уміння вико­ристовувати набуті знання у соціальному середовищі;

· вибір найбільш раціональних методів, прийомів і засобів на­вчання. Вони повинні відповідати віковим особливостям учнів, розвивати й коригувати їхню пізнавальну діяльність, сприяти форму­ванню мислення і відповідно корекції його недоліків;

· логічна й композиційна стрункість і завершеність уроку. Потріб­но чітко визначити кількість часу на кожну його структурну частину, підпорядкувати всі його структурні елементи для вирішення головної мети, добиватись оптимального поєднання фронтальної роботи з ін­дивідуальним та диференційованим навчанням;

· доступність пояснення змісту домашнього завдання;

· достатнє забезпечення відповідним наочно-технічним обладнан­ням та матеріалами, що дозволяє учням навіть старших класів перевірити теорію безпосередньою практичною діяльністю.

До психологічних вимог уроку відносяться:

- організація правильного психологічного налаштування уроку.
Вчитель є тим зразком, на який орієнтуються учні в процесі роботи.
Від того, з яким виразом обличчя зайде педагог до школярів, як почне
діалог з ними, залежить і їхня подальша робота;

відповідний контакт вчителя й учнів під час діяльності дозволяє попередити негативні риси поведінки школярів, уникнути конфлікт­них ситуацій, спрямувати їхню енергію на засвоєння навчального матеріалу;

· система оптимальних вимог учителя до школярів;

· педагогічний такт у спілкуванні вчителя і учнів формує у них відповідні поведінкові навички й звички;

· підтримка доцільного темпу уроку й оптимального лікувального психолого-педагогічного режиму з урахуванням рівня працездатності та стомлюваності школярів, чому сприяє чергування видів діяльнос­ті, проведення фізкультпаузи, оптимальний розподіл навчального матеріалу тощо.

Вимоги до організації пізнавальної діяльності учнів:

· корекції пізнавальної діяльності, активний розвивальний харак­тер уроку, якому сприяє: спрощена структура і зменшений обсяг нового матеріалу відповідно до обмежених пізнавальних можливос­тей учнів; уповільнення темпу навчання, що відповідає особливостям їхнього психофізичного розвитку; використання кількаразового по­вторення на всіх етапах вивчення матеріалу з метою запобігання його швидкого забування; максимальне використання наочності, предмет­ної діяльності, особистого досвіду у процесі формування важких узагальнень; забезпечення взаємокомпенсації функцій різних аналі­заторів у поєднанні з аналітико-синтетичною діяльністю мозку; розчленування складних завдань на окремі частини для ґрунтовнішо­го вивчення кожної з них окремо;

педагогічно правильне керівництво пізнавальною діяльністю: визначення навчальних завдань, чітке дозування часу й праці; озброєння школярів раціональними способами пізнавальної діяльності; попереднє планування дій, систематичний і планомірний контроль за якістю засвоєння навчального матеріалу; виправлення й уточнення неправильно засвоєного матеріалу;

· включення учнів в елементарний самостійний пошук;

· зв'язок уроку з іншими предметами, який повинен носити практичну спрямованість, сприяти вирішенню завдань соціальної адаптації та реабілітації учнів;

· організація індивідуального підходу з урахування наявних пору­шень пізнавальної й емоційно-вольової сфери, рівня розвитку математичних здібностей;

· дотримання вимог гігієни розумової праці;

· використання різних видів інструкцій: попередня інструкція по­вного і скороченого характеру, поетапне та поточне інструктування.

Вимоги до організаційної сторони уроку:

· своєчасна підготовка робочого місця вчителя й учнів;

· оптимальний темп і ритм роботи на уроці, чітке дозування на­вчальної праці на кожному його етапі;

· послідовність елементів уроку, попередження неробочих пауз;

· чітка установка вчителя на наступний вид діяльності;

· завершеність операцій, вербальний звіт школярів про виконане завдання;

· організація уваги й стимуляція навчальної діяльності учнів;

· організоване закінчення уроку, пояснення домашнього завдання. Останнє повинно не просто задаватись, а аналізуватись вчителем з метою попередження помилкового його виконання і закріплення не­правильних математичних знань. Тому потрібно на його пояснення відводити достатню кількість часу;

· підведення підсумків і оцінка пізнавальної діяльності учнів. Вчитель ставить мету і домагається від кожного учня, залежно від йо­го психофізіологічних можливостей, її реалізації, контролює їхню діяльність, вносить корективи й у випадку необхідності надає допомогу, зміцнює впевненість у своїх силах, заохочує навіть мінімальні успіхи,