Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Питаня 2. Природа суїцидальної поведінки та її детермінанти






 

Важливу роль у правильній діагностиці і профілактиці суїцидальної поведінки у військовому середовищі має знання класифікації її виявів. У психологічній науці мається така класифікація суїцидальних виявів.

Питання 2.1. Загальна характеристика суїцидальної поведінки

Внутрішня суїцидальна поведінка включає суїцидальні думки, уявлення, переживання, а також суїцидальні тенденції, серед яких виділяють задуми та наміри.

Антивітаміні переживання— роздуми про відсутність цінності життя, що виражаються у формулюваннях типу: «жити не варто», «не живеш, а існуєш», де ще немає чітких уявлень про власну смерть, а є заперечення життя.

Пасивні суїцидальні думки характеризуються уявленнями, фантазіями на тему своєї смерті, але не на тему позбавлення себе життя як довільної активності. Прикладом може бути висловлювання: «добре було б померти», «заснути і не прокинутися» та ін.

Суїцидальні задуми — це активні форми вияву суїцидальності, тобто тенденція до самогубства, глибина якої наростає паралельно ступеню розроблення плану її реалізації. Продумуються способи суїциду, час та метод.

Суїцидальні наміри передбачують приєднання до задуму рішення та вольового компонента, що спонукає до безпосереднього переходу у зовнішню поведінку.

Пресуїцид — період від виникнення суїцидальних думок до спроб їх реалізації (пресуїцидальний період). Його тривалість може варіювати від хвилин («гострий пресуїцид») до місяців («хронічний пресуїцид»).

Зовнішні форми суїцидальної поведінки включають суїцидальні спроби та завершений суїцид.

Суїцидальні спроби — це цілеспрямоване оперування засобами позбавлення себе життя, яке не закінчилося смертю. Засобами позбавлення себе ЖИТТЯ можуть бути найрізноманітніші об'єкти, якими характеризується спосіб суїциду (самоповішення, отруєння, порізи, коло­ті, рублені, вогнепальні поранення, падіння з висоти, кидання під транс­порт, що рухається, опіки та електротравми та ін.).

Має місце і постсуїцид (у випадку суїцидальних спроб) —- це «результат» таких складових, як конфліктна ситуація, що призвела до спроби самогубства, сам суїцидальний акт з його психічними та соматичними компонентами, особливості переривання суїциду та наступні реанімаційні заходи, соматичні наслідки й ускладнена, нова ситуація, що склалася після спроби, а також особистісне ставлення до неї.

Оптимальному розв'язанню фактів суїциду у військовому середовищі сприяє знання типології суїцидів, яка розроблена Московського шко­лою суїцидології із врахуванням таких категорій, як мета та особистісний смисл.

1. Типологія, що грунтується на категорії цілі: справжні суїциди, замахи та тенденції (мета— позбавити себе життя. Як кінцевий результат очікується смерть); демонстративно
шантажна суїцидальна поведінка (мета — не позбавлення
себе життя, а демонстрація цього наміру); самопошкодження (мета обмежується пошкодженням того чи іншого органу); нещасні випадки (інші цілі).

2. Типологія основана на категорії особистісного смислу: протест, помста; заклик; уникнення (покарання, страждань); самопокарання; відмова від існування.

Питання 2.2. Головні причини виникнення суїцидів

 

Командирам (начальникам) і фахівцям структур виховної роботи слід добре знати основні причини, які с детермінантами суїцидальних явищ у військовому середовищі. В основному суїцидологи виділяють соці­альні, індивідуально-психічні і психічні причини, що руйнують особистість та її «Я».

Аналіз суїцидальних випадків серед військовослужбовців строкової служби у військах ППО за період ] 996-1998 pp. дає можливість нам виокремити такі їх причини [20]:

а)сукупність індивідуально-психічних виявів особистості військовослужбовця (моральна і правова свідомість, ціннісна орієнтація, настанова та ін.);

б)вплив зовнішнього середовища з його економічними, соціальними, культурними, соціально-побутовими та іншими нормами і виявами;

в)біологічні якості організму, включаючи його генетичну основу.

Безпосередні причини, що спонукають людину на відмову від життя, як правило, пов'язані з його найближчим оточенням— родиною, батьками, друзями. Наприклад, у військах ППО 46 % самогубств зумовлені специфікою родинних взаємин суїциденту [20].

І нарешті, головною ланкою у вирішенні питання «бути чи не бути» є сам військовослужбовець, від його особистості залежить, як поведе він себе в кризовому психічному стані, який вибір зробить, зустрівшись із труднощами, і чи не здасться він під впливом тривалих обставин, що травмують психіку.

Іншим важливим аспектом, пов'язаним із проблемою самогубства, є часова перспектива. Пошук причин суїциду нерідко приводить в минуле людини або суспільства, в якому вона живе. У 71 % випадків суїцидів у військах ППО причинами самогубств стали конфліктні ситуації, перенесені в армійське середовище із цивільного життя [20].

Проаналізуємо ці причини докладніше. Суспільство збільшує кількість самогубств — ця теза з особливою силою звучала в ХЇХ ст., коли зв'язок суспільно-історичних сил з особистою трагедією індивіда став очевидним. Існує кілька видів самогубств прямо пов'язаних із соціальними причинами. В деяких випадках суспільство в певній ситуації ніби вимагає від своїх членів самопожертвування, і ці соціальні очікування закладені в суспільних нормах, правилах поведінки і неписаних кодексах честі. Все це знаходить своє відображення в системі виховання і в багатьох витворах мистецтва.

Самогубство в історії суспільства було також одним із способів виявлення гніву, протесту проти образи, засобом врятування своєї гідності.

Одним із найсильніших соціальних чинників, що визначають рівень самогубств і безпосередньо зв'язують минуле і теперішнє в житті суспільства, є релігія. Однією із основ у боротьбі за життя в історії суспільства є релігійне покарання.

Іслам суворо засуджував самовільне позбавлення себе життя, ще й дотепер це явище практично не зустрічається у країнах, де сповідують мусульманську релігію.

В юдаїзмі також наголошувалося на цінності життя для Бога, і тому заради збереження життя правовірним євреям дозволялося переступати через всі релігійні закони, за винятком відмови від Бога, вбивства і кровозмішення.

Християнство після хвилі самогубств перших християн-мучеників, що намагалися таким чином якнайшвидше постати перед лицем Всевишнього, теж досить швидко заборонило добровільне покидання життя. Спроби уникнення страждань, посланих Богом, оголошувались теоретиками християнства, а саме св. Августином, не просто слабкістю, а й гріхом (оскільки порушується заповідь «не убий»), що позбавляє самогубця прощення і спасіння в іншому житті. Самогубцям відмовляли у християнському похованні, вони карались ганебним захоронениям на перехрестях доріг, поза кладовищем, а в правовому аспекті родина самогубця позбавлялась законного спадку. Люди, що скоїли невдалу спробу суїциду, підлягали ув'язненню і каторжним роботам як за вбивство.

Але водночас у чоловіків існував і в ряді країн продовжує існувати кодекс честі, що вимагає врятувати свою долю самогубством. Один із його головних пунктів — спокута ганьби від воєнних поразок. Не випадково навіть у Біблії, де втілене антиуїцидальне ставлення релігії юдеїв, все ж згадуються самогубці, а саме Саул. що вирішив заколоти себе після поразки в бою, але не здатися ворогові.

Однією з головних причин найнижчого рівня самогубств в наш час в Італії, Іспанії і в ряді латиноамериканських країн є величезний вплив у цих країнах католицизму, який суворо переслідує спроби позбавити себе життя. Релігійний чинник є однією з причин невеликої кількості самогубств і в Польщі (з 1970 по 1986 pp. зареєстровано в середньому не більше 12 осіб на 100 000 населення).

Сучасними дослідниками встановлено, що в цілому в державах, де вплив релігії слабший і релігійні норми, пов'язані з самогубством, м’якші, процент суїцидальних дій вищий.

Іншим видом самогубства, безпосередньо пов'язаним із соціальними причинами, є випадок, коли суспільний стан якої-небудь групи людей або конкретного індивіда через незалежні від них причини стає настільки важким І нестерпним, що суїцид перетворюється на один із реальних шляхів звільнення від страждань, знущань, погроз та принижень. Цей вид самогубств є досить актуальним для Збройних сил України, що зумовлено поширеністю такого негативного явища, як порушення статутних правил взаємин між військовослужбовцями (так звана «дідівщина»). З аналізу даних про самогубства у військах ППО можна побачити, що 41 % суїцидальних дій припадає на період служби від З до 4 місяців, 59 % — від 5 до 8 місяців служби, коли молоді воїни відчувають надзвичайно сильний моральний і фізичний тиск з боку військовослужбовців другого і третього періодів служби. Отже, суїцидальні дії переважно чинять військовослужбовці першого періоду служби.

Характерними особливостями поведінки військовослужбовців у цей період є замкнутість, прагнення відособлення аж до повної ізольованості, втрата інтересу до того, що відбувається навколо, емоційна загальмованість, неадекватні дії та висловлювання. Разом із тим відзначаються й інші форми поведінки: обачливість, рішучість, холоднокровність і навіть агресивність. Відзначається постійне порушення сну, апетиту, підвищена стомлюваність, почуття безсилля, зниження працездатності.

Одним із чинників формування суїцидальної поведінки особистості воїна може стати його родина. Із соціально-психологічних типів родин найбільший інтерес у плані суїцидальної діагностики представляють дві групи. До першої належать типи родин, що чинять стримуючий, антисуїцидний вплив на членів родини. Сюди відносяться інтегровані, гармонічні та альтруїстичні родини. Другу групу утворюють типи родин, характер та принципи спілкування в яких містять у собі загрозу появи суїцидальних конфліктів. Це дезінтегровані, дисгармонічні, корпоративні родини.

«Нужда і безробіття», «марна і безнадійна боротьба за існування» — ці слова стали штампами і вже давно пов'язуються із причинами приблизно ЗО % самогубств.

Командирам також слід знати й інші соціальні причини, які опосередковано впливають на добровільне покидання життя. Є дані, що в технічно розвинутих країнах ймовірність самогубств різко зростає. Люди розплачуються життям і за урбанізацію. Дані по Росії про те, що в містах процент самогубств втричі вищий, приводить ще на початку XX ст. відомий юрист і публіцист Анатолій Коні. В сучасній світовій статистиці виявлені аналогічні тенденції, наприклад, у Польщі в 1970-1986 pp. в містах зафіксовано вдвічі більше самогубств, ніж у сільській місцевості.

Дані про самогубства, здійснені військовослужбовцями військ ППО у період 1996- 1998 pp., підтверджують вищезазначену тенденцію; II (65 %) військовослужбовців були з міста, 6 (35 %) -— з сільської місцевості [20].

Серед суспільних умов, що впливають на самогубства, особливу роль відіграють окремі культурні явища. Наприклад, поява в 1774 р. роману «Страждання молодого Вертера» видатного німецького письменника Погана Вольфганга фон Гьоте (1749-1832), в якому описані життя і смерть від нещасного кохання юного Вертера, породило цілу епідемію самогубств. Смерть відомої голівудської акторки Мерилін Монро і широке обговорення в пресі версії її самогубства навіяли суїцидальні думки і спричинили у відповідь хвилю самогубств у десятків і навіть сотень американців.

Однією з важливих для нас тенденцій є зв'язок самогубств із суспіль­но-політичним становищем в країні. Тут чітко простежується закономірність зменшення суїцидів при суспільному піднесенні, при пожвавленні в політиці, економіці і культурному житті суспільства і збільшення суїцидів при суспільних спадах. Втрата надії після суспільного піднесення, як правило, поглиблює кризу суспільної свідомості, пригнічує членів суспільства і сприяє відмові від життя найбільш слабких його членів. Особливо сильно це виявляється в суспільстві, що переживає спад і не має перспектив розвитку. Суспільство без майбутнього є сприятливим середовищем для самогубців; не випадково такого поширення набув суїцид у період розпаду Римської імперії, та й розвиток суїцидальних мотивів у вченні стоїків та епікурейців, і виникнення Александрійського товариства добровільного відходу з життя збіглося із сильними суспільними кризами.

Альтруїстичне самогубство — це акт самопожертви, коли людина свідомо віддає своє життя заради блага своєї соціальної групи, що відбиває вплив групової ідентифікації. Прикладом цього виду самогубства можуть служити героїчні вчинки захисника давнього Риму Мусія Сцеволи, героя Хмельниччини козака Тура, радянського воїна Олександра Матросова (1924-1943) під час Великої Вітчизняної війни.

У тяжкий період, що переживає сьогодні наше суспільство, спостерігається поява значної кількості негативних чинників, які сприяють підсиленню суїцидальних тенденцій. Це— проблеми екології, різке зниження життєвого рівня населення, безробіття, ріст міграції та еміграції населення. В особливо тяжкому стані виявились найменш захищені і найбільш страждаючі від психічних стресів прошарки населення: студенти, неповні та багатодітні родини, пенсіонери, Інваліди. Саме в цих суспільних категоріях зараз спостерігається збільшення числа самогубств.

Питання 2.3. Індивідуально-психічні причини виникнення суїцидів

 

Найважливішою причиною суїциду є психічні розлади особистості. В процесі ряду досліджень були здійснені співбесіди з лікарями, пацієнтами яких були люди, що потім покінчили з собою, опитані родичі і друзі покійних і зібраний докладний анамнез. Отримані дані свідчать про те, що приблизно дев'ять із кожних десяти самогубців на час скоєння акту суїциду потерпали в тій чи іншій формі від психічних розкладів, серед яких найчастіше зустрічаються депресивний розлад і алкоголізм.

Важлива роль депресивних розладів підтверджується даними про те, що серед тих, хто від них потерпає, відзначається підвищена частота самогубств. Депресивні хворі, що кінчають життя самогубством, за симптоматикою не відрізняються від інших хворих із тим же розладом. Однак певні характерні ознаки, специфічні для цієї групи, все ж існують. Так, в анамнезі цих хворих є відомості про більшу кількість здійснених раніше суїцидальних спроб. Серед них частіше зустрічаються самотні, розлученні, вдівці і вдови, а також літні люди. Серед чоловіків ризик суїциду вищий, ніж серед жінок.

Алкоголізм — другий з психічних розладів, найбільш поширений серед тих, хто скоює самогубство: цей діагноз є принаймні в 15-25 % випадків завершеного суїциду.

Дані досліджень підтверджують наявність високого ризику самогубства у людей з алкогольною залежністю. Найвищий ризик суїциду у літніх чоловіків з тривалим анамнезом пияцтва і з вираженим депресивним станом, особливо якщо раніше вони вже здійснювали спроби покінчити з собою. Підвищений ризик існує і в тих випадках, коли пияцтво призводить до розвитку соматичних ускладнень, проблем у подружніх взаєминах, до неприємностей на роботі або до арештів за появу в громадському місці у стані сп'яніння або за інші правопорушення.

Наркотична залежність також пов'язана із підвищеною ймовірністю суїциду.

Так, у Каліфорнії серед 133 молодих людей, що вчинили самогубство, у 55 % основним психіатричним діагнозом було зловживання психоактивними речовинами. Зазвичай у таких випадках ідеться про тривале зловживання наркотиками із застосуванням більш ніж однієї речовини. Приблизно у 33-50 % самогубців ще при житті або шляхом ретроспекції був виявлений розлад особистості. До цієї групи належать в основному більш молоді люди, що часто виховувались у неблагополучних, неповних родинах, а також формувалися та жили в умовах субкультури, де насильство і зловживання алкоголем та наркотиками є звичайним явищем. У багатьох випадках розлад особистості, певно, комбінується із іншими причинами, що призводять до підвищення ризику суїциду. В результаті здійсненого ними дослідження вчені дійшли висновку, що розлад особистості був майже у 50 % алкоголіків і приблизно у 20 % депресивних хворих, які покінчили життя самогубством (дані Оксфордського керівництва з психіатрії).

 

При хронічному неврозі ризик самогубства теж зростає.

Шизофреніки складають тільки 3 % самогубців; втім, лікуючи пацієнтів із цим діагнозом, про наявність такого ризику все ж слід пам'ятати. За шизофренії суїцид більш імовірний умолодих хворих у ранньому періоді розвитку розладу, особливо якщо у них спостерігається депресивна симптоматика.

 

Отже, відзначені вище зв'язки між самогубством і цілим рядом різноманітних чинників, зрозуміло, не дають підстав вважати, що етнологія цього явища встановлена. Однак вони вказують на провідну роль двох наборів взаємовпливних чинників, причому серед соціальних чинників на перший план висувається соціальна ізоляція, а серед індивіду­ально-психічних особливо виділяються депресивні розлади, алкоголізм та розлади особистості.

Питання 2.4. Мотивація суїцидальної поведінки військовослужбовців

 

Велике значення для діагностики і попередження суїцидальної поведінки військовослужбовців має вивчення мотивів такої поведінки, оскільки, аналізуючи цей негативний вид поведінки, дослідник насамперед мусить вивчити її внутрішні причини. Ними є мотиви і мотивації суїцидальної поведінки конкретного військовослужбовця.

У зв'язку з тим, що різноманітність мотивів і мотивацій суїцидальної поведінки майже не піддається обліку, доцільно розглянути найважливіші класифікації суїцидальних мотивів. Найбільш відомою класифікацією мотивів суїцидальної поведінки є їх поділ на інтерперсональні та інтраперсональні.

Інтерперсональні мотивації при самогубстві виникають у тих ви­падках, коли за допомогою суїцидальної поведінки ставиться завдання викликати певні дії з боку іншої особи чи осіб, викликати зміну ставлення інших, або те й інше одночасно. Таким чином, суїцидальна поведінка в цих випадках може розглядатися як засіб впливу, переконання, примусу, маніпулювання, змінювання, домінування, стимулювання або відновлення стосунків. Ця інша особа частіше належить до найближчого оточення суїцидента: чоловік (дружина), коханець(-ка), член родини, командир, товариш по службі.

Найтиповіший приклад— молодий воїн 18-20 років, у якого наявна депресивна реакція на сварку, розлучення або розрив стосунків з коханою людиною. Подією, яка запускає цей складний механізм у дію, може стати отримання листа від коханої, з дому, де повідомляються травмувальні новини, або поїздка у відпустку додому, де воїн може потрапити у таку ситуацію. І це згодом може призвести до здійснення суїциду або суїцидальної спроби на варті, у відпустці, звільненні. За даними військ ППО за 1996-1998 pp. 2 (12 %) військовослужбовці здійснили самогубство, перебуваючи на варті, 6 (35 %) — у короткочасній відпустці, 3 (18%) — у самовільній відлучці за територією військової частини, 6 (35 %) — на території військової частини [20].

Інтраперсональна мотивація найчастіше має місце в більш похилому віці, в тих випадках, коли зв'язок з іншими людьми вже порушений. Суїцидальні дії виражають перш за все внутрішні стреси і скеровані на забезпечення внутрішніх потреб.

Типовий приклад— чоловік 60 років, у якого в недавньому минулому померла близька людина; соматичний стан поганий, діти живуть окремо.

При цьому наявне глибоке почуття самотності, відчуття власної непотрібності і нікчемності, відчуття прожитого життя і марності його продовження. Настрій глибоко депресивний з відчуженням і психічною астенією, почуттям провини і бажанням спокутування.

Детальнішу схему класифікації мотивів зробімо на основі аналізу випадків суїциду у військах ППО. В основі будь-якого суїциду, суїцидальної поведінки військовослужбовця лежить певний конфлікт, конфліктна ситуація. Але не кожен із них має суїцидонебезпечний характер, а тільки ті, які воїн усвідомлює і сприймає як надзвичайно важливі для нього, котрі є досить складною особистісною проблемою і, як наслідок, він не знаходить оптимальних шляхів їх розв'язання. Тому суїцидальну поведінку він обирає як єдиний вихід із кризової ситуації, яка склалася.

Відповідно командири, вихователі та інші посадові особи мають чітко усвідомити, що у будь-якому конфлікті існують:

1) об'єктивні вимоги, які висуваються до військовослужбовця конкретною ситуацією;

2) суб'єктивне усвідомлення військовослужбовцем цих вимог,
їх значущість і складність для нього;

3) оцінка військовослужбовцем своїх можливостей для їх подолання, зняття ситуації, яка має фрустраційний вплив;

4) реальні дії військовослужбовця у складній ситуації, що склалася.

Відомо, що будь-яка конфліктна ситуація — це зіткнення протилежних мотивів і мотивацій. Відповідно всю множину конфліктних ситуацій на основі їх мотиваційної оцінки та за впливом на суїцидальну поведінку військовослужбовця можна розкласти на такі види:

1. Конфлікти, зумовлені мотивами військово-професійної діяльності і військово-соціальної взаємодії:

—індивідуальні труднощі адаптації до військової служби;

—міжособистісні конфлікти з військовослужбовцями інших періодів служби;

—службові і міжособистісні конфлікти з командирами
(підлеглими), товаришами по службі.

2. Конфлікти, зумовлені мотивами родинних взаємин військовослужбовця:

—конфлікти у родині;

—нероздільне кохання, зрада коханої дівчини, дружини,
розлучення;

—самотність;

—тяжка хвороба, смерть близьких;

—інтимно-сексуальні проблеми і негаразди.

3. Конфлікти, пов'язані з мотивами антисоціальної поведінки
військовослужбовця:

—порушення статутних правил взаємин між військовослужбовцями;

—побоювання кримінальної відповідальності;

—боязнь ганьби за антисоціальний вчинок.

4. Конфлікти, пов'язані зі мотиваційним забезпеченням здоров’я військовослужбовця:

—психічні захворювання;

—хронічні соматичні захворювання;

—фізичні вади (дефекти мови, особливості зовнішності,
які сприймаються як недоліки).

5. Конфлікти, зумовлені соціально-побутовими мотивами:

—труднощі, пов'язані з задоволенням матеріальних потреб;

—труднощі, пов'язані з задоволенням духовних потреб.

6. Інші конфлікти, які в основному виникають на основі ситуаційних мотивів.

А.Г. Амбрумова акцентує увагу на такому факті. Існує категорія осіб, у яких наявні суїцидальні тенденції (іноді навіть із вибором способу самогубства), але ці тенденції до суїцидальних спроб не призводять. Певно, існують фактори, які утримують людину від фатального кроку, а також ті, що провокують самогубство.

Інтрапсихічні умови, що провокують суїцид:

1) знижена толерантність до емоційних навантажень;

2) своєрідність інтелекту (максималізм, категоричність, незрілість суджень);

3) неблагополуччя, неповноцінність комунікативних і контактних систем;

4) неадекватна самооцінка (занижена, лабільна або підвищена);

5) слабкість особистісного психічного захисту;

6) зниження або втрата цінності життя.

Питання 2.5. Психологія самотності та суїцид

Однією з універсальних потреб людини є спілкування. Як істота соціальна, людина може існувати лише в соціумі, Відсутність спілкування позбавляє людину звичного для неї способу життя, блокує її людські вияви, вириває з життя. Адже коли ця потреба не задовольняється або задовольняється недостатньо, у воїна з'являється тягар самотності. Самотність — це емоційне супроводження незадоволеної специфічної потреби воїна у спілкуванні.

В основі переживання самотності лежить нерозділений товаришами по службі світогляд, життєві цінності, незадоволення реалізацією своїх соціальних настанов, життєвих намірів, релігійних поглядів та ін. Внаслідок того, що духовні цінності не поділяються іншими і відсутні підтримка та співчуття з боку інших, воїн почуває себе в ізоляції і переживає гостре почуття самотності. Емоційна ізоляція — важкий іспит для будь-якої людини, але якщо вона підсилюється ще й переживаннями конфліктної ситуації, тоді це стає справжньою трагедією.

Після необмеженої свободи міжособистісного спілкування в цивільному житті виявляється, що жорсткі норми статутного спілкування пригнічують особистість воїна. Причинами неадекватного сприйняття статутних вимог з її боку є слабке військово-патріотичне виховання допризовників та призовної молоді, яке стало наслідком недосконалості шкільних програм, втрати інтересу до патріотичної і шефської роботи більшості громадських організацій та скорочення державної підтримки програм підготовки призовної молоді.

Маючи слабку фізичну, психологічну та професійну підготовку, молодий солдат опиняється під впливом традиційних норм взаємин (з усіма перенесеними з цивільного життя конфліктними ситуаціями), з одного боку, і статутними та нестатутними нормами спілкування у військовому середовищі — з іншого. У цих умовах молодий воїн потрапляє в емоційну ізоляцію, яка, своєю чергою, підсилює зовнішню конфліктну ситуацію.

Можуть виникати різні відтінки забарвлення емоції самотності. Найінтенсивнішим і суб'єктивно тяжким є переживання самотності із забарвленням туги, безнадійності, завданої образи, скоєної несправедливості, пов’язане зазвичай з випадками, коли в розряд основних цінностей воїна потрапляють інтимні проблеми, коли в ролі цінностей виступають сексуальні відчуття, родинні зв'язки, дружні взаємини і вподобання. Втрата або загроза таким цінностям виключає можливість заміни. В таких випадках активність діяльності і рівень контактності військовослужбовця різко знижується. Переживання самотності виявляється пасивною емоцією, що провокує ізоляцію, відмову від діяльності, безнадійність. Це чи не «найсуїцидальніший» із всіх типів переживань самотності, оскільки він найбільшою мірою виключає з життя.

Отже, суїцидонебезпечність і сама можливість виникнення переживання самотності залежать від ступеня активності емоційної реакції, що виникає, а та, своєю чергою, виявляється залежною від змісту і значимості особистісних цінностей.

Важливим є також ступінь усвідомлення воїном неповноцінності спілкування, розуміння згасання активності наявних особистих контактів або розриву взаємин, звуження кола контактів. Чим ясніше і різкіше він усвідомлює свою самотність, тим більше воїн фіксований на ситуації, що викликала це усвідомлення, тим інтенсивніше саме переживання, тим гостріше страждання самотності.

Нерідко основою неблагополучия контактів, причиною нетерпимості до ускладнених ситуацій і схильності до переживання і самотності, що при цьому легко виникає, є знижена самооцінка воїна.

Вона провокує невпевненість у собі, нестійкість форм поведінки у спілкуванні з товаришами по службі, замкненість, що виникає в результаті невдоволеності своїми можливостями, властивостями власного характеру, своїми здібностями, навичками і вміннями. Поступово це закріплює у нього переконання")' власній неповноцінності. Потім це породжує нечіткість вимог, що пред'являються до себе та партнера, розмитість критеріїв, за якими оцінюються інші, нерозуміння їхніх намірів, настанов і можливостей, а слідом за цим — розгубленість, пасивність, безініціативність. В такому стані воїн уявляється навколишнім менш яскравою, аніж він є насправді, нецікавою людиною; його психіка бачиться спрощеною. Воїни з заниженою самооцінкою схильні до зниженого фону настрою з незначних приводів, як правило, тривожні, вразливі. У них поступово виробляється захисна поведінка у вигляді замкненості, невідвертості — через знецінення у власних очах своїх намірів, думок, знань. Ця захисна замкненість, що виконує функцію охорони своїх, нібито неповноцінних, можливостей від стороннього погляду, від справедливого, на думку таких людей, засудження, нерідко помилково сприймається іншими як гордовитість або недовіра, як відсутність інтересу до людей. У багатьох ситуаціях така позиція і спосіб поведінки призводять до відмови навколишніх віл спілкування з воїном, і він знов-таки опиняється в ізоляції.

Неблагополуччя сфери контактів багато в чому залежить від рівня і характеру соціалізації воїна. Ступінь включеності в соціум визначається його характерологічними особливостями, а також рівнем засвоєння ним загальних для певної групи, визнаних у ній цінностей, настанов, тенденцій, правил і стереотипів соціальної поведінки. Чим більші розходження між цінностями і правилами, що керують життям певної групи, та індивідуальними цінностями, тим більша небезпека знехтування ним членами соціуму, тим більше є підстав для його неприйняття, скерованого на нього з боку інших. Діапазон пошуку внутрішньо близьких товаришів по службі, з якими можна було нав'язати індивідуальні, емоційно значимі взаємини, в цих випадках виявляється різко звуженим. Це призводить до виникнення самотності.

Підґрунтя для появи неповноцінності контактів також утворюється за відсутності або значного зниження здатності до співпереживання. Це може статися внаслідок егоцентризму, вираженої демонстративності, глибокої шизоїдності (за якої різко знижується сама потреба у спілкуванні), за емоційної арсактивності або зниженої реактивності, неди­ференційованості емоцій, що переживаються підвищеної агресивно­сті, яка породжує недоброзичливість, побоювання, заздрість.

Наприклад, причиною виникнення переживань самотності в будь-якому віці є випадки потрапляння людини s середовище зі зниженою комунікативністю або в ускладнені ситуації (переїзд до іншої країни, коли виникає мовний бар’єр, незнання місцевих традицій, заміна умов сільської місцевості на урбанізовані умови міст). До загальних ускладнених ситуацій відносять війни, евакуації, що різко ламають всі звичні життєві стереотипи; розпад родини, конфліктні взаємини в родині, потрапляння в умови географічної ізоляції (експедиції, будівництва, робота в умовах Крайньої Півночі та ін.). Однією з таких ситуацій можна вважати також призов молодої людини на строкову службу до лав Збройних сил України.

Ми розглянули умови, що перешкоджають формуванню задовільної системи взаємин особистості воїна. Проте частіше зустрічаються випадки руйнування нормальних особистісних зв'язків, що породжують горе, болісне переживання самотності, яке іноді доходить до рівня пси­халгії через несподівану втрату близьких, крах особистісно значимих взаємин.

Це — смерть від хвороби, загибель у транспортній катастрофі або внаслідок стихійного лиха, розлучення, обірваних любовних зв'язків, сварки із близькими друзями, родичами. Раптова втрата значимого контакту позбавляє індивіда людей, котрі поділяють його погляди і приймають його життєві цінності. Втрата, смерть близької людини створює пустоту, яку неможливо заповнити і яка змінює світосприйняття, навіть безпосереднє сприйняття дійсності, позбавляє людину звичного й необхідного емоційного відгуку, створює, підсилює готовність до переживання емоцій негативного забарвлення — похмурості, пригніченості, одноманітності, розгубленості.

 

Саме в таких ситуаціях найчастіше ми зустрічаємося з переживаннями психалгії нестерпного душевного болю. А це вже саме по собі підвищує суїцидонебезпечність таких ситуацій, додаючи до звичайних при переживанні самотності змін характеру діяльності і світосприйман­ня — ще й нові, які привносить психалгія.

Питання 2.6. Значення психалгії в генезі суїциду

 

Серед переживань пресуїцидального періоду звернув на себе увагу частий опис стану, який більшість досліджуваних змальовували як «нестерпний душевний біль».

Ще Сергій Корсаков (і 854-1900} зазначав: «...зміна настрою доходить до величезного відчаю, до ступеня справжнього душевного болю («Neuralgia psychica»). якого хворий не в змозі витримати і. щоб позбутись його, зважується на самогубство».

Психалгія як феномен мас певну структуру, яка істотно відрізняється у своїх конкретних виявах від структури патологічних станів. За пси­халгії не порушується режим основних вегетативних, вітальних виявів, біологічних потреб: не спостерігається порушеньсну, апетиту, незміннимлишається індивідуальний темп моторики. При психалгії зберігається можливість емоційної диференціації зовнішніх подразників; зберігається система іптерперсонального спілкування і часто з'являється навіть характерна для цього феномену стратегія поведінки, скерованої на свідоме приховування свого стану і запобігання небажаного втручання. Нерідко розвивається гіперактивність.

Психалгія має (за описом осіб, котрі її пережили) соматологічний акомпанемент у вигляді локалізації тяжкого відчуття за грудиною. Пси­халгія, на думку А.Г. Амбрумової — це явище, яке має бути виділене в особливу категорію— категорію передклінічних феноменів, що посідають проміжне місце між умовними полюсами «норма—патологія».

При психалгії спостерігається звуження мотиваційної сфери за ра­хунок афективної загальмованості одного, панівного мотиву. Це приводить до певного обмеження спілкування і бажання активно вступати в контакти з людьми, до часткового відносного послаблення інших вищих потреб (пізнавальних, творчих, естетичних), у зв'язку з чим довільна діяльність військовослужбовця стає більш однонапрямленою, менш різноманітною, ніж раніше.

Одним із постійних виявів психалгії є зміна переживання часу. Порушується рівновага у співвідношенні часових періодів— минулого, теперішнього і майбутнього. Уявлення про єдиний час розпадається: сприймається головним чином період теперішнього, «відволікаючи» воїна від згадок про минуле, тобто дезактивуючи, таким чином, його минулий досвід, позбавляючи можливості застосувати наявні соціальні та адаптивні навички й уміння, критерії, настанови. Це обумовлено інтенсивністю негативного переживання, яке переключає психічну діяльність на емоційний регістр. Відбувається різке звуження ряду уявлень; частина напрямів постійної діяльності, втрачаючи свою цінність, змінюєсвоє місце в ієрархії ціннісних орієнтацій, Іноді відпадає зовсім, втрачаючи при цьому роль збудника і визначника соціальних потреб. А при дезактивації потреб відпадає і діяльність, скерована на їхнє задоволення, залишаючи місце тільки для діяльностей, так чи інакше пов'язаних із переживанням теперішнього моменту, тобто власне із психалгією. Таким же чином дезактивується і період майбутнього, в деяких випадках майже повністю випадаючи із картини свідомих уявлень психіки.

Три ймовірні наслідки психалгії:

1) вона може супроводжуватися, слідом за появою суїцидальних тенденцій, активізацією нормального особистісного захисту, що відбувається у формах, властивих певному військовослужбовцю;

2) вона може дати безпосередній вихід в суїцидальну поведінку;

3) захист, що вмикається в момент максимального психічного напруження, може набути патологічних форм {реактивний стан).

Питання 2.7. Міжособистісні конфлікти як одна з передумов формування соціальної дезадаптації особистості воїна

 

В основі будь-яких суїцидальних виявів лежить соціальна дезадаптація військовослужбовця. Міжособистісні конфлікти є однією з умов її формування. Конфлікт є ґрунтом, на якому може виникнути суїцид.

Міжособистісні конфлікти — це особлива форма внутрішньо групової взаємодії, за якої стикаються інтереси, потреби або цілі товаришів по службі конкретного воїна.

Глибинні конфлікти впливають на систему спілкування в цілому, незворотньо перебудовуючи її. вносячи в неї негативні зміни або зовсім руйнуючи її до повного розриву між воїнами. Відповідно чим змістов­нішим було спілкування, орієнтоване на взаєморозуміння, співпереживання, прагнення до саморозкриття, тим складнішим і хворобливішим буде перебіг глибинних конфліктів, тим відчутніший для них розрив відношень.

До числа глибинних конфліктів відносять, наприклад, конфлікт, який можна охарактеризувати як психічну залежність одного воїна від іншого.

Залежна поведінка виражається у звиканні одного військовослужбовця до іншого, яке межує і «хворобливою» прив'язаністю до нього. Взаємини такого типу можуть набирати еротичного забарвлення, хоча об'єктом прив’язаності може бути не обов'язково сексуальний партнер. Механізм залежності нагадує наркотичну залежність: якщо наркоман перестане вживати наркотик, то настає стан абстиненції. Щось схоже на це відбувається й у випадку психічної залежності одного воїна від іншого: процес відвикання відбувається нестерпно боляче і не завжди успішно. Така залежність може відчуватися як надзвичайно приємний стан, але може й обтяжувати, бути непосильним тягарем, «знекровлювати» воїна. Ці відчуття можуть співіснувати або безперервно змінювати одне одного. Психічну залежність Іноді описують як симбіотичну, маючи на увазі двосторонню залежність між товаришами по службі, які, будучи тягарем один для одного, все одно не мо­жуть розійтися.

В суїцидологічному аспекті найбільший інтерес являє одностороння залежність, за якої залежна поведінка сформувалася лише в одного з двох взаємодій них воїнів; у такому випадку при загрозі розриву стосунків з об'єктом прив'язаності можна говорити про появу суїцидального ризику.

Наслідки конфлікту можуть бути різними. Система стосунків, що склалися в результаті конфлікту, може зовсім не змінитися, змінитися більшою або меншою мірою, а то й зруйнуватися. Щодо впливу конфлікту на особистість того чи іншого воїна, то вона може вийти із конфлікту, навіть у випадку поразки, зовсім без жодних негативних наслідків, але може й отримати серйозну психічну травму. Це першою чергою залежить від характерологічних особливостей воїна. Згубні наслідки конфлікту в основному виявляються у тих воїнів, які важко переносять будь-яке психічне напруження і необхідність участі у конфлікті викликає у них стан стресу.

Негативний вплив конфлікту визначається, крім того, наявністю в системі цінностей воїна уразливих, «болючих» місць. Він може залишити поза увагою тяжкі сварки і відверті образи на свій рахунок, але водночас може неадекватно відреагувати на невинні, здавалося б, слова або дії інших (товаришів по службі, родичів, командирів).

І нарешті, вплив конфлікту на воїна залежить від того, як він трактує події, що відбуваються, тобто від його інтерпретації і оцінки конфлікту. Один і той самий військовослужбовець в максимально схожих умовах може поводити себе зовсім по-різному: в одній ситуації він здійснює суїцид, в іншій, тотожній, ситуації зовсім не виявляє негативних реакцій. Справа в тому, що ситуація здається тотожною лише з точки зору стороннього спостерігача, воїн же бачить і оцінює ці ситуації в річищі особистісних життєвих цінностей зовсім по-різному. Різне сприйняття цієї ситуації обумовлює і різні його поведінкові реакції.

Для розуміння зв'язку між конфліктом і суїцидом важливим є поняття соціально-психологічної дезадаптації: конфлікт впливає на дезадаптацію, яка може стати передумовою виникнення суїциду. Конфлікт може привести воїна до різних ступенів соціально-психологічної дезадаптації: від легких форм, які можна охарактеризувати як психічний дискомфорт, викликаний утрудненням спілкування, до більш серйозних форм, за яких особистість переживає інтенсивний внутрішній конфлікт. Найважчий ступінь дезадаптації пов'язаний з повним розривом соціальних зв'язків військовослужбовця, його соціальною ізоляцією, що викликає у нього почуття непотрібності і безперспективності свого існування. Відповідно, він знаходить «вирішення» проблеми своєї дезадаптації у суїцидальній поведінці.

Таким чином, суїцидогенез є, насамперед, виявом дезадаптації воїна у військовому середовищі. І в цьому значенні.аутоаґресивні дії виконують функцію афективної розрядки, що певною мірою видозмінює суїцидогенний конфлікт. Незалежно від мотиваційної основи (справжнє бажання померти, уникнення тяжкого стану, привернення до себе уваги, маніпулювання ситуацією) аутоаґресивний акт виконує індивідуальне завдання з розв'язання психотравмувальної ситуації через «самоусунення» воїна від неї.

Питання 3. Психологічна характеристика






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.