Психологічна аспекти порушень статутних правил взаємин між військовослужбовцями

5.1. Психологічний аналіз поняття „порушення статутних правил взаємин між військовослужбовцями”

5.2. Психолого-педагогічна характеристика системи роботи командирів (начальників) щодо профілактики порушень статутних правил взаємин між військовослужбовцями

5.3. Основні напрями роботи посадових осіб військової частини щодо профілактики порушень статутних правил взаємин між військовослужбовцями”

****************************

Як свідчить історія, в усіх арміях і в усі часи військовій дисципліні надавалося велике значення. Наполеон Бонапарт, Олександр Суворов, Михайло Драгомиров вбачали у високому моральному дусі і дисциплінованості солдатів важливий чинник перемоги над ворогом. Так, Олек­сандр Суворов наголошував, що серед багатьох якостей солдата найважливішою є його дисциплінованість, бо дисципліна — це мати перемоги.

Справу Суворова пропагував, розвивав і впроваджував у практику військ Михайло Драгомиров, на думку якого, дисципліна має бути релігією війська. Система дисципліни, заснована на страху, дуже зручна, але така дисципліна, застерігав він, неміцна навіть у мирний час, а на війні вона взагалі нічого не варта. На необхідність підтримування високої військової дисципліни вказували також Юлій Цезар (102/100-44 pp. до Р.Х.), Карл фон Клаузевіц.

Військова психологія досліджує в дисципліні особистісні та індивідуально-психічні якості особистості, соціально-психологічні процеси групи та психологічні управлінські впливи командирів (начальників), які забезпечують нормативну поведінку і діяльність як окремого військовослужбовця, так і цілих військових підрозділів і частин. Повна єдність, злагодженість і ефективність бойової діяльності особового складу підрозділу (частини) в екстремальних умовах досягаються, як відомо, високою військовою дисципліною.

Саме так розумів роль військової дисципліни французький військовий письменник А. Блондель, який писав: зберіть сто тисяч осіб, дайте їм зброю, мундири, снаряди —- і у вас не буде армії. Навчіть їх застосовувати всі засоби для самозбереження та знищення ворогів; припустіть, що всі вони мужні і сильні; у вас буде сто тисяч солдатів, але це ще не армія, Якщо їх запалює саме почуття — ведіть їх на ворога, вони, мабуть, здобудуть миттєву перемогу, але наступного дня розбредуться та розсіються; вони ще не складатимуть армії. Чого ж їм не вистачає для боєздатності армії? їм бракує дисципліни, бо тільки вона перетворює натовп у грізного велетня, — слушно наголошував він.

У зв'язку з цим військова дисципліна цікавить нас як психологічне явище зі своїм змістом, психічними механізмами нормативної поведінки військовослужбовців та з'ясуванням умов, у яких вона ефективно функціонує, розвивається і зміцнюється.

Складною проблемою для військової психології є також порушення статутних правил взаємин між військовослужбовцями.

Дослідженням проблем дисципліни вітчизняна військова психологія займається понад 150 років. Наприклад, у другій половині XIX ст. вийшли ряд праць, які були безпосередньо присвячені психологічним аспектам військової дисципліни *.

У радянській військовій психології суттєвий внесок у вивчення психологічних засад військової дисципліни зробила наукова школа професора Михайла Дьяченка. Так, під його керівництвом з проблем військової дисципліни були захищені кандидатські дисертації Олександ­ром Кітовим і Миколою Кіряшовим.

У Збройних силах України Існує усвідомлення психологічних засад військової дисципліни. Яскравим прикладомцього є впровадження посад військових психологів у структурах виховної роботи Збройних сил України, які поряд із психологічним супроводженням основних видів діяльності особового складу безпосередньо займаються МПЗ військової дисципліни І профілактикою правопорушень. Підготовка цих фахівців здійснюється у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка І Військовому гуманітарному інституті Національної академії оборони України.

Питання 1. Психолого-педагогічний зміст військової дисципліни

Усвідомлення командирами (начальниками) суті військової дисципліни та її психолого-педагогічного змісту, основних показників і критеріїв оцінки с важливою передумовою формування у військовослужбовців дисциплінованості. Кожен офіцер має чітко уявити своє місце І роль у практичній діяльності зі зміцнення військової дисципліни, досконало оволодіти методикою аналізу дисциплінарної практики і стану військової дисципліни у підрозділі (частині).

* Кислов А. Воєнная нравственность, 1838; Навроцкий А. О воинской дисциплинеїї сред­ствах кеё охранению н надлежащемуразвитию. 1874; Халтурин В. Психологическое обос­нование воинскойдисциплины. 1896.

Значення військової дисципліни в наш час вагомо зросло. її необхідність обумовлена такими причинами:

— впливом стану військової дисципліни на авторитет Збройних сил України у держави, формування позитивної громадської думки щодо їх відповідності своєму прямому призначенню;

— суттєвими змінами у духовній сфері молоді, що призивається до лав Збройних сил, падінням у неї мотивації щодо військової служби у зв'язку наявністю фактів порушень військової дисципліни і правил статутних взаємин між військовослужбовцями;

— рішучим впливом дисципліни на МГТС особового складу,
який є головним критерієм оцінки ефективності всього виховного процесу як в мирний, так і воєнний час;

—особливостями організаційно-штатної структури військових підрозділів (частин) та поступовим переходом Збройних сил України на нову концептуальну — контрактну —
основу функціонування;

—характером бойових, навчально-бойових та інших завдань,
які будуть виконуватися особовим складом у сучасній війні;

—необхідністю жорсткої регламентованості умов повсякденної життєдіяльності військовослужбовців;

—залежністю ефективної військово-професійної діяльності
особового складу, у тому числі підтримання постійної бойової готовності підрозділів і частин, несення бойового чергування і вартової служби, від стану військової дисципліни
у підрозділі (частині) та дисциплінованості кожного окремого військовослужбовця та ін.

Адже військова дисципліна має рішучий вплив на організованість, мобільність і боєздатність Збройних сил України, на основі якої досягаються гнучкість і безперервність керівництва військами (силами), а у захисників Вітчизни формуються і розвиваються високі морально-бо­йові якості, необхідні для перемоги над супротивником.

Перш ніж розглянути психологічний зміст й педагогічні функції військової дисципліни, необхідно проаналізувати поняття «дисципліна», оскільки воно за своїм змістом багатогранне, віддзеркалює складну систему громадських стосунків, а тому однозначному визначенню не піддається. Поняття дисципліна, на думку Антона Макаренка, має кілька значень. Одні під дисципліною розуміють правила поведінки, — наголошував він, — інші — звички, які склались у людини, треті вбачають у дисципліні покірність. Всі ці окремі погляди більшою або меншою мірою наближаються до істини, але для правильної роботи вихователя необхідно мати чіткіше уявлення про саме поняття «дисципліна».

В науковій літературі є багато варіантів визначення дисципліни. Таку велику кількість різних її визначень, що іноді не збігаються за своїм змістом, можна пояснити складністю змісту дисципліни як індивідуально-психічного і соціально-психологічного явища, що має багато різаних сфер вияву.

Військова дисципліна має такі вияви:

— прикладний (військова дисципліна як важлива умова організованості та боєздатності військ, досягнення перемоги в
бою);

— юридичний (військова дисципліна як сукупність правових
норм, що встановлені державою);

— психологічний (дисциплінованість як індивідуально-психічна якість воїна і соціально-психологічний вияв підрозділу
або частини);

— філософсько - етичний (виконання вимог військової дисципліни як громадянський і моральний обов'язок) тощо.

Відповідно правознавці вивчають дисципліну як правове явище, у зв'язку з державою і правом (основні вимоги військової дисципліни, її зміст і суть знайшли своє відображення і юридично закріплені в цілому ряді державних документів, найважливішими серед яких с Військова присяга, Загальновійськові статути, які визначають правила поведінки і діяльності військовослужбовців), філософи — як громадське явище, як систему стосунків та зв'язків, категорію громадського обов'язку, культурологи — як моральне явище.

Свій аспект дослідження мають психологи і педагоги, які аналізують психологічний зміст дисципліни, розробляють форми, прийоми, методи і принципи виховання дисциплінованості як у окремого військовослужбовця, так і у всього особового складу. Суттєвою проблемою є також психологічні аспекти управління дисципліною у військових підрозділах та вплив на неї різноманітних соціально-психологічних процесів.

Військова дисципліна — це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншими законодавчими актами України. Вона ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов’язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності і територіальної цілісності України, відповідно до вірності Військовій присязі.

Зміст військової дисципліни виражає єдність її об'єктивних і суб'єктивних боків. Суб'єктивний бік виражається у дисциплінованості військовослужбовця. Під її об'єктивним боком слід розуміти сукупність правил і норм поведінки особового складу, що визначені військовими статутами, Військовою присягою, Законами України, наказами і розпорядженнями командирів (начальників), загальнолюдськими, національними І воїнськими правилами поведінки. Цей її бік знаходить юридичне вираження в нормах внутрішнього розпорядку підрозділу (частини), які закріплюють послідовність діяльності всіх категорій особового складу. Це означає, що військова дисципліна являє собою специфічну властивість військової діяльності і поведінки, яка полягає в узгодженості дій особового складу з чітко встановленими нормативними правилами. Нормативна поведінка характерна не тільки для військового середовища. Закони, мораль, традиції, статути, інструкції та інші нормативні вимоги властиві громадському життю й діяльності будь-якої організованої сукупності людей. Але особливість військової дисципліни полягає в тому, що до поведінки військовослужбовців висуваються підвищені вимоги. Вона у своєму результативному відображенні визначається як рівень нормативності, отже, й організованості індивідуальної та групової поведінки особового складу. Наскільки повніше і якісніше особовий склад дотримується встановлених правил, настільки вище рівень його дисциплінованості.

Правило як соціально-психологічний інструмент регулювання поведінки — це постійнодїйна вимога, що передбачає характер вчинку, його мету, а також спосіб діяльності. Правило поведінки узагальнює соці­ально-моральний досвід людства. Норми і правила дисципліни пов’язані з різними видами військової діяльності, і тому існують різні види дисципліни: дисципліна навчального процесу, дисципліна бойового чергування, дисципліна спілкування військовослужбовців тощо. Наприклад, сукупність правил і норм спілкування й поведінки військовослужбовців називається воїнським етикетом.

Питання 1.1. Психологічні засади військової дисципліни

За своїм змістом і формою психологічні засади військової дисципліни діляться на дві групи — індивідуальну і колективно-групову.

Психологічні засади індивідуальної військової дисципліни:

а)особистісна дисциплінованість воїна;

б)забезпечення дисциплінованості підлеглого командиром;

в)колективно-групова, соціально-психологічна підтримка індивідуальної дисциплінованості військовослужбовців взагалі і кожного конкретного їхнього вчинку зокрема.

Колективна дисципліна, на відміну від індивідуальної, являє собою нормативно керовану урегульованість групової поведінки і додатково до неї спирається на такі психологічні засади:

а)особистісні якості, авторитет і професійну підготовленість командирів (начальників);

б)сукупність спеціальних колективних поглядів, думок, ставлень, настанов, предметом і змістом яких є певні аспекти військової дисципліни, у тому числі — норми поведінки особового складу;

в)ряд колективних традицій, що закріплюють конкретні правила і стереотипи поведінки військовослужбовців у підрозділі;

г)зміст соціально-психологічних явищ військового колективу, що дає змогу його дисциплінованим членам ефективно
впливати на поведінку недостатньо дисциплінованих.

Всі названі ланки утворюють комплексний соціально-психологічний механізм саморегулювання колективної поведінки, здатний підтримувати чіткий порядок. За наявністю такого механізму завдання командира полягає в тому, щоб на цей механізм спиратися, вдосконалювати його, але в жодному випадку не підміняти і не ігнорувати його дії.

Вирішальною ланкою в психологічних засадах військової дисципліни є дисциплінованість, яка віддзеркалює її суб'єктивний бік. Вона знаходить відображення в тому, що дії воїна збігаються з нормами і вимогами військової дисципліни. Це означає те, якою мірою воїн, як особистість, внутрішньо сприймає всі правила і норми армійського життя, яке його до них ставлення та якою мірою все це сприяє підтримці суворого статутного порядку, високої бойової і мобілізаційної готовності підрозділу (частини), беззастережному виконанню ним наказів та розпоряджень командирів (начальників).

Дисциплінованістю заведено називати комплексну якість особистості воїна, роль якої полягає в самоорганізації і саморегуляції поведінки через приведення її у відповідність із статутними і загальновизнаними моральними нормами та правилами поведінки. За своїм змістом це — психічне віддзеркалення норм права, основних вимог і принципів воїнського етикету, високоморальної поведінки та військової дисципліни у особистісних якостях воїна. У міру засвоєння, усвідомлення і сприйняття воїном цього змісту формується його дисциплінованість, що виявляється у його здатності керувати своєю поведінкою, власною діяльністю відповідно до вимог законодавства України, загальновійськових статутів, воїнського етикету і загальновизнаних норм поведінки в суспільстві.

Ознаки дисциплінованості воїна:

—усвідомлення воїном вимог Військової присяги і статутів з
позицій громадських потреб;

—розуміння особистої вагомості дисципліни та її сприйняття;

—беззастережне сприйняття ним статутних вимог, їх підтримка і схвалення;

—стійка, самоорганізована і впорядкована поведінка, приведена до суворої відповідності з мораллю і статутними нормами.

Таким чином, у дисциплінованості воїна органічно поєднуються два боки: внутрішній і зовнішній.

Внутрішній бік дисциплінованості відіграє провідну роль, оскільки вимоги військових статутів, накази командирів без особистого сприйняття не можуть стати регулятором поведінки воїна. Цей бік, як будь-яке Інше психічне явище, має складну психічну структуру, яка включає знання, навички, вміння і звички дисциплінованої поведінки, а також мотиви, мотивації й настанови, якими керується воїн у власній поведінці.

Основою дисциплінованості військовослужбовців є знання. Оскільки дисципліна ґрунтується на усвідомленні кожним із них військового обов'язку, розумінні завдань, які стоять перед Збройними силами України, а також знанні вимог, що висуваються суспільством людині, нормами воїнського етикету і загальнолюдської моралі до її поведінки у військовому середовищі.

Найважливішим чинником у психологічній структурі дисциплінованості є переконання. Відомо, що для того, щоб особистість була дисциплінованою, одних знань недостатньо. Необхідні переконання, сформовані на основі наукових знань. Переконаннями є такі знання, які для воїна мають особистісний смисл, які ним пережиті, сприймаються і не викликають у нього негативних реакцій. Антон Макаренко наголошував, що дисциплінованою людиною ми маємо називати тільки того, хто завжди, за будь-яких обставин зможе вибрати правильну поведінку, найбільш корисну для суспільства, і знайде в собі рішучість поводити себе так до кінця, незважаючи на жодні труднощі і неприємності. Але сьогодні, коли в українському суспільстві панує правовий нігілізм, сформувати у військовослужбовців правову свідомість, яка має складати фундамент дисциплінованої поведінки військовослужбовця, дуже важко. Нажаль, існує також проблема правової некомпетентності командирів (начальників).

Переконання, закріплюючись у свідомості воїна у вигляді норм дисциплінованої поведінки, спонукають його поводити себе згідно зі статутними вимогами, допомагати командирам у зміцненні порядку й організованості. Досвід показує, що розвиток переконань у людини йде повільніше, ніж засвоєння нею певної суми знань. Процес перетворення знань у глибокі переконання складний, внутрішньо суперечливий і тому вимагає від вихователя наполегливої праці.

Суттєвим чинником у психологічній структурі дисциплінованості воїна є навички, тобто дії, що автоматично виконуються і являють собою складову частину свідомої діяльності. Навички, які стали стійкою внутрішньою потребою воїна, перетворюються у звички, які також відіграють велику роль у процесі формування дисциплінованості. «Наше завдання — не тільки виховувати у собі правильне, розумне ставлення до питань поведінки, — наголошував Антон Макаренко, — але ще й виховувати правильні звички, тобто такі звички, коли б ми діяли правильно зовсім не тому, що сіли і подумали, а тому, що інакше ми не можемо, тому, що ми так звикли. І виховання цих звичок — значно складніша справа, ніж виховання свідомості».

Формуванню навичок і звичок дисциплінованої поведінки сприяє статутний порядок у підрозділах (частинах), повсякденне виконання особовим складом вимог статутів, настанов І інструкцій, ефективна організація всіх видів його діяльності, й особливо — бойової підготовки, бойового чергування і вартової служби.

Отже, знання, переконання, навички та звички дисциплінованої поведінки перебувають у безпосередній залежності один від одного і виявляються у процесі дисциплінованої поведінки воїна в своїй єдності. Провідна роль у цій єдності належить знанням. На основі знань формуються і розвиваються переконання, навички і звички, які, в свою чергу, розширюють, поглиблюють і закріплюють знання. При цьому, чим глибше воїн засвоює знання, тим успішніше в нього утворюються стійкі навички й уміння, що дають йому підстави чітко діяти і виявляти високу дисциплінованість і організованість за будь-яких обставин.

Дисциплінованість військовослужбовця невід'ємно пов'язана з мотивами і мотиваціями його діяльності. Встановлено, що існує прямий позитивний зв'язок між зрілістю мотивації і дисциплінованою поведінкою воїна. Формування мотиву дисциплінованої поведінки — це розвиток у воїнів потреби наслідувати певну модель поведінки, яка міститься у вимогах статутів і воїнського етикету. Вони, без їхнього свідомого сприйняття воїном, не можуть стати внутрішнім мотивом його свідомої поведінки.

При поглибленому вивченні мотивації дисциплінованої поведінки воїнів можна побачити, що поведінка може бути детермінованою мотивами, різними за ступенем зрілості. Командирам обов'язково треба розрізняти рівні зрілості мотивації дисциплінованої поведінки військовослужбовців, оскільки тут міститься ключ до відгадки рівнів їх дисциплінованості.

Ці мотивації можна звести до чотирьох груп;

1. Свідома мотивація — визначається такими соціально вагомими мотивами, як: почуттям обов'язку, бажанням оволодіти конкретною військовою спеціальністю, намаганням сумлінно виконувати свій громадянський обов'язок і отримати особистісний та професійний розвиток тощо. На основі такої мотивації воїн оцінює вимоги військових статутів і накази командирів як суспільно необхідні та особисто вагомі.

2. Критична мотивація — спонукає воїна до дисциплінованої поведінки через те, що він боїться покарання або інших негативних наслідків за невиконання вимог, що висуваються до нього. Причина такої мотивації — неусвідомлення воїном суспільної необхідності дотримання цих вимог, особливо —статутних. Ця мотивація є найнеефективнішою, бо ускладнює формування у воїнів дисциплінованості. Побоювання
воїнів отримати догану не є сильним мотивом дисциплінованості. Воїни з такою мотивацією здійснюють значну кількість дисциплінарних провин. Така поведінка досить стала і пригнічує статутну мотивацію.

3. Конформна мотивація — характерна для тих, хто ще не усвідомив вимог військових статутів, воїнського етикету. їхня поведінка нестійка і тому піддається впливу інших, як правило, недисциплінованих воїнів. Така мотивація особливо характерна для воїнів першого періоду служби, які вже прийшли в армію з викривленою настановою щодо вимог військової служби та виявів порушень статутних правил взаємин між військовослужбовцями. Такі воїни цих порушень просто чекають,
а коли вони виявляються, то терпляче переносять. Інколи такі вияви вони вважають нормальним явищем.

4. Прагматична мотивація — визначається намаганням воїна за
дотримання вимог військової дисципліни досягнути своєю поведінкою певних пільг, переваг і прихильності командира.

Отже, рівень дисциплінованості військовослужбовця обумовлений першою чергою внутрішніми чинниками, тобто розвитком мотивів і мотивації статутної поведінки. Виходячи з цих типів мотивації дисциплінованої поведінки воїнів, можна визначити такі рівні дисциплінованості: високий, середній, низький.

Високий рівень дисциплінованості викликаний соціально вагомими мотивами і мотивацією та характеризується високим рівнем розвитку навичок, звичок і вмінь дисциплінованої поведінки. За своєю суттю — це свідома дисциплінованість. Такі воїни у 3, 5 рази рідше порушують військову дисципліну, навички та звички статутної поведінки розвиваються у них в 4 рази швидше.

Воїни, які мають середній рівень дисциплінованості, організують свою поведінку на основі мотивів і мотивації наслідування товаришів по службі, командирів (начальників). Сталість їхньої поведінки значно нижча, вони зазнають тиску з боку недисциплінованих воїнів. Ставлення до своїх обов'язків у цілому позитивне.

При низькому рівні дисциплінованості соціально вагомі мотиви і мотивації у воїнів розвинуті слабо. Вони значною мірою на їхню поведінку не впливають. Такі воїни найчастіше порушують військову дисципліну.

Суттєвою психологічною проблемою є настанови особистості воїна, які у дисциплінованій поведінці воїна відіграють вирішальну роль. Живучість порушень статутних правил взаємин між військовослужбовцями є яскравим прикладом того факту, наскільки вони можуть впливати на поведінку людини у військовому середовищі. Ці порушення, як правило, породжені антидисциплінарними настановами, які формують у військовослужбовців викривлене уявлення про цілі і смисл військової служби, сприяють розвитку неправдивого колективу і кругової поруки, дезорганізують військову діяльність, нормальне спілкування і поведінку особового складу.

Часто з цими фактами мають справу призовники, які до військової служби духовно не готові. їм такі настанови дають можливість «виправдовувати» будь-які випадки порушення військової дисципліни. Як наслідок формується субдисципліна особового складу певного підрозділу, яка має не тільки антигуманний характер, а й — антизаконний. Розвитку такої викривленої культури поведінки військовослужбовців сприяють також такі різноманітні соціальні відхилення нашого суспільства, як пияцтво, наркоманія, токсикоманія, проституція.

Отже, зовнішній бік дисциплінованості є похідним від її внутрішнього боку та виявляється у виконавчих елементах поведінки військовослужбовця. Вище викладене переконує нас у тому, що фундаментом дисциплінованої його поведінки є знання, навички, звички, уміння, мотиви, мотивації і настанови, які безпосередньо впливають на дисципліновану поведінку воїна.

Формування дисциплінованості— це складний педагогічний процес. Антон Макаренко справедливо розглядав дисципліну як загальний результат всієї виховної роботи або як її продукт. Він наголошував, що поведінка є досить складним результатом не лише самої свідомості, а й знання, сили, звички, хоробрості, здоров'я і найголовніше— соціального досвіду.

У дисциплінованості синтезовано відбиваються всі провідні риси особистості в цілому і якості її характеру. Ось чому дисциплінованість військовослужбовця перебуває в тісній залежності від рівня розвитку всіх провідних рис та якостей особистості.

Питання 1.2. Педагогічні функції військової дисципліни

Проблема педагогічних функцій військової дисципліни на сьогоднішній день у педагогічній літературі не розглядалась, але вищевикладений психологічний аналіз категорій «військова дисципліна» та «дисциплінованість» свідчать про те, що вони мають психологічний зміст та суттєво залежать, з одного боку, від педагогічного впливу на особовий склад, а з іншого — військова дисципліна сама безпосередньо позитивно впливає на військовослужбовців. У зв'язку з цим правомірно виокремити такі її педагогічні функції: адаптаційну, коригувальну, інтегративну.

Адаптаційна функція. Службу воїна можна поділити на три періоди: перший період — від прибуття у військову частину до прийняття Військової присяги; другий період— від прийняття Військової присяги до завершення першого року служби; третій період — від кінця першого року служби до моменту звільнення в запас. Перший період, незважаючи на порівняно короткий термін, особливо якщо порівнювати з іншими двома періодами, є досить важливим для формування дисциплінованої поведінки воїна. У цей період він набуває основних уявлень про суть, зміст та вимоги військової дисципліни. В цей період у воїна відбувається формування основних навичок, звичок і вмінь дисциплінованої поведінки, викристалізується його настанова до військової служби взагалі та військової дисципліни зокрема.

Діяльність воїна перебуває під постійним контролем. Ці дії скеровані на пристосування молодої людини до військового середовища і конкретних умов військової діяльності. В обставинах, що склалися, військова дисципліна, з одного боку, є метою всього військового виховання, а з іншого — вона допомагає молодому воїну успішно долати основні труднощі армійського життя. Процес адаптації, безумовно, триває в другому і третьому періодах, але ці процеси мають на цих етапах допоміжний характер і скеровані на вдосконалення навичок, звичок і вмінь дисциплінованої поведінки.

Коригувальна функція. Підтримання порядку та правил армійського життя не відбувається самостійно і спонтанно. Ситуація ускладнюється тим, що не всі військовослужбовці розуміють та беруть до виконання вимоги військових статутів та командирів, не завжди адекватно сприймають скерований на них виховний вплив. Тому необхідні коригувальні дії, особливо стосовно тих, які свідомо порушують військову дисципліну, не виконують вимоги військових статутів, накази командирів (начальників), порушують загальноприйняті моральні норми поведінки. У зв'язку з цим командирам слід вміло використовувати свої дисциплінарні права, щоб попередити порушення військової дисципліни особовим складом, а якщо воно відбулося, то на порушника, відповідно, з виховною метою треба здійснити необхідний педагогічний вплив, у тому числі й дисциплінарний.

Інтегративна функція. Високий рівень дисциплінованості підрозділу (частини) можливий тільки тоді, коли всі начальники та підлеглі, старші і молодші — від командира до останнього солдата в частині — сприймають не тільки цілі, а й методи, засоби, заходи виховання дисциплінованості. Ця функція військової дисципліни виявляється в згуртуванні підрозділу у справжні військові колективи, відбивається у здоровому СПК військового колективу, успіхах бойової та гуманітарної підготовки особового складу, свідомому підтриманні ним високої військової дисципліни тощо.

Про ефективність військової дисципліни наголошуємо тоді, коли відбувається взаємне доповнення вищевказаних функцій. Завдяки дисципліні ми можемо не тільки правильно та систематично адаптувати воїна до умов військової служби, а й формувати його особистість, вносити певні корективи в його психофізіологічну структуру, використовуючи відповідні виховні прийоми й засоби.

Питання 2. Система роботи командирів (начальників) зі зміцнення військової дисципліни

Насамперед слід зробити одне суттєве зауваження про те, що проблему зміцнення військової дисципліни у військовому середовищі тільки зусиллями самих командирів (начальників) та їхніх заступників не розв’язати, бо починаються ці порушення не тільки у військовому середовищі. Одним із основних факторів їх появи є хронічні, загальносуспільні І загальноармійські проблеми, які формують, а інколи й провокують девіантний стиль поведінки молоді, сприяють негативному її ставленню до служби в лавах Збройних сил України, а часто і заохочують їх породження у військовому середовищі. Нам також відомо, що до лав Збройних сил України потрапляє не найкраща частина української молоді. Отже, доки духовно не «оздоровиться» українське суспільство, не зміниться ставлення суспільства до Збройних сил, не буде сформована позитивна мотивація у молоді до військової служби, говорити про викорінення порушень військової дисципліни у військових підрозділах і частинах надзвичайно складно.

У зв'язку з ним нижчезазначена система роботи зі зміцнення військової дисципліни стосується викорінення локальних факторів їх порушення. Тобто вони пов'язані з індивідуально-психічними особливостями воїнів, наявністю у підрозділах певних негативних традицій, невмінням і неспроможністю командирів (начальників) ланки відділення - полк (бригада) налагодити за допомогою управлінських заходів статутний порядок у підрозділі та формувати свідому дисципліну у військовослужбовців.

Питання 2.1. Система роботи зі зміцнення військової дисципліни

Система роботи зі зміцнення військової дисципліни в підрозділі (частині) — це комплекс управлінських, організаційних, педагогічних і психологічних заходів та основних напрямів роботи командирів (начальників) щодо згуртування особового складу підрозділів (частини) у справжні військові колективи, досягнення у них позитивного МПС, затвердження суспільно схвалених норм і правил поведінки його членів, дотримання ними свідомої дисципліни, бездоганного і неухильного додержання порядку і правил, встановлених військовими статутами, іншими законодавчими актами України та загальноусталеними моральними нормами поведінки.

Ця система стосується конкретно психологічної проблеми, тому вона має розв'язуватися першою чергою психологічними заходами з широким залученням фахівців — психологів. Військові психологи у полку (бригаді) мають організовувати власну діяльність на трьох рівнях, Переший — на рівні конкретної психологічної проблеми, тобто це робота з певним військовослужбовцем або групою військовослужбовців, які мають суттєві проблеми з військовою дисципліною. Цей рівень має бути основним для психологів батальйонів і полків (бригад), бо вони, маючи спеціальну психологічну освіту, спроможні з'ясувати психологічні фактори й механізми порушень військової дисципліни, поставити правильний діагноз та психологічно цілеспрямовано впливати на порушників. Другий рівень— це робота з певними категоріями військовослужбовців (наприклад, призовниками, сержантами, офіцерами, військовослужбовцями, схильними до порушень військової дисципліни), підрозділами, яким потрібна кваліфікована допомога професійного психолога. Третій рівень— це аналітична, методична й організаційна робота у масштабі військової частини, пов'язана з психологічним забезпеченням виховних та інших заходів зі зміцнення військової дисципліни.

Але водночас ця система має відповідати вимогам міністра оборони України та передбачати:

1. Глибоке вивчення, осмислення й усвідомлення командирами (начальниками) основних вимог статутів, військового законодавства України, наказів міністра оборони щодо зміцнення військової дисципліни.

2. Регулярну роботу посадових осіб у підпорядкованих їм підрозділах із всебічного вивчення стану служби військ, військової дисципліни та правопорядку, виконання особовим складом у повсякденній життєдіяльності вимог законів, статутів, наказів І директив міністра оборони та інших керівних документів; надання практичної допомоги щодо зняття напруження у військових колективах та забезпечення позитивного МПС особового складу, який забезпечує орієнтаційно-ціннісну, інтелектуальну, емоційно-почуттєву та вольову єдність особового складу
підрозділу.

3. Заслуховування звітів командирів підрозділів й інших посадових осіб про стан військової дисципліни, їхній особистий внесок у її зміцнення, формування і розвиток дисциплінованості у кожного воїна. При цьому (так, як і під час роботи в підлеглих підрозділах) особлива увага звертається на всі основні напрями їх роботи щодо зміцнення військової дисципліни та її МПЗ. Це:

—підбір, розстановка, навчання і виховання кадрів (офіцерів, прапорщиків, мічманів, сержантів, старшин і активістів);

—контроль за діяльністю кадрів, виконанням ними своїх службових обов'язків та надання їм практичної допомоги;

—вивчення та аналіз МГТС особового складу;

—планування, підготовка і здійснення заходів щодо його підвищення й підтримання на належному стабільному рівні;

—військово-професійне, національне, військово-патріотичне,
розумове, правове, моральне, естетичне, екологічне і фізичне виховання військовослужбовців;

—морально-психологічний супровід повсякденної життєдіяльності підрозділів;

—своєчасне, повне І якісне доведення до військовослужбовців встановлених норм речового, харчового, фінансового,
медичного й інших видів забезпечення;

— підтримання статутного порядку в підрозділах (частинах) і чітка організація бойової підготовки особового складу та служби військ.

Тут слід зробити кілька зауважень щодо статутного порядку у підрозділі та його виховного впливу, бо, цього, нажаль, деякі вихователі не усвідомлюють. Виховний вплив статутного порядку полягає в тому, що він забезпечує найкращі умови для бойової і гуманітарної підготовки особового складу, оптимально сприяєефективному виконанню покладених на нього завдань та обов'язків, підсвідомо формує у військовослужбовців навички, звички і вміння вихованої поведінки та дотримання норм і правил воїнського етикету. Він повсякденно спонукає кожного дотримуватися правил і норм воїнського етикету, узгоджуючи свої дії та поведінку із вимогами статутів, із розпорядком дня військової частини.

Підтриманню статутного порядку у підрозділах, вихованню дисциплінованості у особового складу безпосередньо сприяє висока організація бойової підготовки особового складу. Кожне заняття, за його якісної підготовки і здійснення, щодо формування бойової майстерності досягає не тільки дидактичної мети, а й виховної — формує дисциплінованість у військовослужбовців. Ось чому слід звертати увагу на всі дидактичні, методичні й виховні елементи кожного навчального заняття: методично обґрунтований його початок і закінчення, ясність і конкретність у постановці навчальних завдань, охайний зовнішній вигляд військовослужбовців, суворе дотримання встановлених правил поведінки, вимогливість керівника до себе І суб'єктів уміння.

Важливою умовою зміцнення військового порядку, який активно формує дисциплінованість військовослужбовців, є правильна організація служби військ. Служба військ включає широкий комплекс заходів, який забезпечує підтримання в підрозділах (частинах) високого рівня дисципліни, організованості і порядку, створення оптимальних умов для бойової і гуманітарної підготовки особового складу і всієї його життєдіяльності.

4. Підбиття підсумків роботи щодо зміцнення військової дисципліни та правопорядку у відділеннях (екіпажах, обслугах), взводах, ротах (батареях), батальйонах (дивізіонах), полках (бригадах) згідно з вимогами міністра оборони, яке провадиться у військових частинах — щомісячно; у ротах, батальйонах — щотижнево; у взводах, відділеннях — щоденно.

5. Вивчення, аналіз, узагальнення і впровадження передового досвіду роботи щодо зміцнення військової дисципліни та правопорядку. Обмін досвідом роботи з питань практики зміцнення військової дисципліни та навчання посадових осіб для її поліпшення рекомендується провадити у військах із сержантами двічі на місяць; прапорщиками — щомісячно; офіцерами підрозділів — щомісячно; командним складом військових частин — щоквартально.

6. Чітку організацію методичної роботи, яка передбачає навчання підлеглих командирів (начальників) практиці МПЗ військової дисципліни та профілактики правопорушень. При цьому особливу увагу слід приділяти навчанню методам і формам ефективного впливу на свідомість і підсвідомість, емоцію і волю, мотиви і мотивацію, ціннісні орієнтації І настанови військовослужбовців.

Навчання офіцерів, прапорщиків, сержантів системному підходу, сучасним формам і методам роботи з підлеглими, передовому досвіду роботи щодо зміцнення військової дисципліни планується та провадиться не менше двох разів на місяць.

Методи МПЗ військової дисципліни — це способи і прийоми впливу на свідомість, підсвідомість, мотиваційну, емоційно-почуттєву і вольову сферу психіки військовослужбовця, його поведінку і військово-професійну діяльність з метою досягнення бездоганного ставлення до виконання службових обов'язків.

До них належать: методи довір'я, поваги до особистості та гідності військовослужбовця; методи формування свідомості особистості воїна (переконання, заохочення, примус); метод особистого прикладу командира (начальника); метод доручення підлеглому; метод вправ; метод створення виховних ситуацій; метод осуду негідної поведінки військовослужбовця; психодіагностичні, психокорєкційні, психореабілітаційні методи тощо.

Форми МПЗ військової дисципліни — це різноманітні організаційні заходи, що цілеспрямовано плануються, ретельно готуються і якісно провадяться з метою допомогти воїнам усвідомлювати вимоги законів, статутів, моральнихнорм поведінки та необхідність їх свідомого дотримання. Форми залежать від стану військової дисципліни та правопорядку в підрозділі (частині), рівня МПС особового складу, поставлених завдань та інших чинників. Найчастіше застосовуються індивідуальні і групові форми МПЗ військової дисципліни.

7. Постійну турботу про поліпшення якісної характеристики та рівня підготовленості суб'єктів МПЗ військової дисципліни, правопорядку і профілактики правопорушень. З цією метою необхідно здійснювати систематичний аналіз, коригування і затвердження планів роботи посадових осіб щодо зміцнення військової дисципліни згідно з вимогами міністра оборони та інших старших начальників. Важливо, щоб усі суб'єкти МПЗ військової дисципліни постійно були налаштовані на творчий пошук шляхів удосконалення стилю своєї роботи, підвищення ЇЇ ефективності.

Серед цих суб'єктів особливе місце мають посісти військові психологи, які спроможні професійно розв'язувати проблеми військової дисципліни. Вони порівняно з іншими суб'єктами достатньо володіють надійними психологічними методиками діагностики індивідуально-пси­хічних якостей військовослужбовців та засобами впливу на них. Зусилля військових психологів мають бути націлені на психологічне забезпечення роботи всіх категорій командирів (начальників) зі зміцнення військової дисципліни, цілеспрямованого психологічного впливу на порушників військової дисципліни і створення оптимальних умов життєдіяльності у військових підрозділах.

Питання 2.2. Вдосконалення системи роботи командирів

Шляхи вдосконалення системи роботи командирів (начальників) ЗІ зміцнення військової дисципліни та правопорядку — це основні напрями посилення дієвості позитивного впливу командирів, штабів, фахівців органів виховних структур на воїнів відповідними управлінськими, організаційними, педагогічними, соціально-психологічними та іншими заходами, Ця система роботи має бути обґрунтована відповідно до вимог Конституції України, Закону України «Про боротьбу з корупцією», статутів, наказу міністра оборони № 11 від 19 квітня 1997 р. «Про зміцнення військової дисципліни у Збройних силах України», директиви Д-12 від 31 травня 2001 р, «Про стан правопорядку, військової дисципліни та додаткові заходи органів військового управління щодо їх здійснення», Методичних вказівок начальника Головного управління виховної роботи Міністерства оборони України щодо організації вихованої роботи, зміцнення правопорядку та військової дисципліну в Збройних силах України на навчальний рік.

Шляхами вдосконалення системи роботи командирів (начальників) щодо зміцнення військової дисципліни є:

1. Суттєве поліпшення соціальної захищеності та матеріального добробуту військовослужбовців і членів їхніх родин, запровадження ефективних матеріальних і моральних стимулів за високі показники в бойовій і гуманітарній підготовці, службі та дисципліні.

2. Професійне залучення військових психологів до психологічного забезпечення військової дисципліни і профілактики правопорушень.

3. Забезпечення зразковості офіцерів і прапорщиків у повсякденній життєдіяльності військ, поза умовами служби та в побуті, без якої неможливо суттєво поліпшити військову дисципліну.

4. Приділення більшої уваги сержантам (старшинам) строкової служби. Підбір, навчання і виховання цієї категорії командирів має бути першорядним завданням повсякденних турбот командирів рот (батарей), батальйонів (дивізіонів), полків (бригад) та їхніх заступників з вихованої роботи.

5. Підвищення позитивної ролі військовослужбовців-контрактників у повсякденній життєдіяльності підрозділів (частин), які мають бути військовими професіоналами, демонструвати взірець виконання функціональних обов'язків.

6. Посилення контролю та надання безпосередньої практичної допомоги підлеглим посадовим особам у вдосконаленні стилю й системи їхньої роботи зі зміцнення військової дисципліни та правопорядку. Прин­цип «Кожний начальник допомагає, контролює і навчає своїх підлеглих, відповідає за рівень їхньої підготовки і внесок у вирішення поставлених завдань» — має стати провідним принципом діяльності кожного командира. Все це передбачає посилення вимогливості до всіх без винятку офіцерів, прапорщиків, сержантів за їхній особистий внесок у зміцнення військової дисципліни та правопорядку в підрозділі (частині). Практична робота у підлеглих підрозділах планується і провадиться щомісячно:

—командирами бригад (полків) у двох-трьох ротах (батареях);

—командирами батальйонів (дивізіонів) у двох-трьох взводах.

Командири (начальники) особисто займаються навчанням безпосередньо підлеглих офіцерів, прапорщиків і сержантів сучасним гуманним принципам, ефективним методам і ненасильницьким формам роботи щодо зміцнення військової дисципліни, оптимального використання наданих їм дисциплінарних прав, творчому поєднанні в своїй діяльності методів безпосереднього і опосередкованого виховного впливу на вихованців та методів самовиховання.

7. Суттєвого ефекту можна досягти цілеспрямованою організацією індивідуально-виховної роботи, яка має пронизувати всі військові структури, кожну її ланку, провадитися на всіх рівнях. Систематичне здійснення такої роботи з офіцерами, прапорщиками, сержантами і рядовими дає можливість мобілізувати їх на якісне виконання бойових, навчально-бойовий та інших завдань, сприяє запобіганню загибелі і травмуванню воїнів, недопущенню негативних виявів у їхній поведінці, викоріненню порушень статутних правил взаємин між військовослужбовцями.

Наприклад, зимовий період навчання міністр оборони рекомендує визначити як період викорінення порушень статутних правил взаємин між військовослужбовцями. З цією метою виховним впливом слід охопити кожного військовослужбовця. Це досягається особистою участю командирів (начальників) у здійсненні комплексу управлінських, організаційних, педагогічних, психологічних та інших цільових заходів, спрямованих на затвердження у військових підрозділах (частинах) норм і правил воїнського етикету, найкращих традицій і звичаїв українського війська, профілактику порушень статутних правил взаємин між військовослужбовцями і своєчасного з'ясування їх детермінант та їх усунення. Під час зимового періоду навчання забезпечується також оптимальною й ненасильницькою адаптацією молодого поповнення до умов військової служби, а у військовому середовищі затверджуються загальнолюдські, національні та воїнські цінності.

8. Пожвавлення МПЗ військової дисципліни та профілактики правопорушень. Тут особлива роль належить військовим психологам, зусилля яких мають зосереджуватися безпосередньо у підрозділах на індивідуальній роботі з військовослужбовцями усіх категорій для визначення детермінант їхньоїдевіантної поведінки, наданняїм своєчасної соціально-психологічної, психологічної та інших видів допомоги та здійснення сучасних психологічних профілактичних заходів. Вони організовують систематичне медичне обстеження військовослужбовців, що належать до «груп ризику», провадять з ними постійну виховну і психокорекцій ну роботу.

9. Організація бойової і гуманітарної підготовки, служби військ, всієї життєдіяльності підрозділів (частин) і органів управління в дусі державницької ідеології. Наприклад, на заняттях з бойової, гуманітарної і правової підготовки здійснюється поглиблене вивчення всіма категоріями особового складу вимог статутів, законодавчих актів, що стосуються їх життєдіяльності. У військовослужбовців формується громадянська свідомість.

10. Вдосконалення аналізу стану військової дисципліни та правопорядку, ефективності бойової і гуманітарної підготовки, якості служби військ. При цьому обов'язковим має бути дотримання таких його принципів, як: системність, систематичність, послідовність, достовірність, комплексність, принциповість, врахування об'єктивних і суб'єктивних причин у їх єдності та взаємозв'язку.

Підбиття підсумків стану військової дисципліни провадять:

—командири відділень — з кожним солдатом;

—командири взводів — з особовим складом взводу і окремо
з сержантами, командирами відділень, яким ставлять завдання на наступну добу, з визначенням місця за рейтингом кожного відділення;

—командири рот— з особовим складом роти на загальних
зборах роти і окремо з командирами взводів з визначенням
рейтингу відділенням І взводам роти;

—командири батальйонів — з особовим складом батальйону
на загальних зборах і окремо з командирами рот з визначенням рейтингу ротам і взводам;

—командири полків (бригад) —- на зборах офіцерів і окремо
з командирами батальйонів з вивченням рейтингу батальйонам і ротам полку.

Керівний склад частини бере участь у підбитті підсумків у підрозділах, що відстають.

Основними критеріями оцінки стану дисципліни та ефективності системи роботи з її зміцнення виступають:

— рівень бойової і мобілізаційної готовності підрозділу, частини (корабля). Бойова готовність і дисципліна тісно пов’язані. Якщо військова дисципліна —у мова бойової готовності, то стан бойової готовності найефективніший критерій її оцінки;

—рівень бойової підготовки особового складу та несення ним
бойового чергування, вартової та внутрішньої служб, ефективність виконання основних видів діяльності підрозділу (частини);

—ступінь підтримання у підрозділі (частині) статутного порядку, його відповідність вимогам міністра оборони, військовим статутам і настановам;

—особистий приклад у дисципліні командирів (начальників).
Це дає можливість командиру і його заступнику з виховної
роботи провадити МПЗ предметно, з конкретними категоріями військовослужбовців, мобілізувати з цією метою громадськість;

—комплексне провадження інформаційно-пропаґандивної, організаторської, соціально-правової, культурно-виховної і
просвітницької роботи;

—ефективність дисциплінарної практики командирів і начальників усіх рівнів та інші критерії.

Питання 3. Методика аналізу та підбиття підсумків