Негативний вплив високих та низьких температур на людину.

Температура тіла є важливою фізіологічною константою, і підтримка її в певному діапазоні є необхідною умовою правильного функціонування всіх органів і систем. Навіть невеликі відхилення температури тіла від норми можуть привести до серйозних змін метаболізму з розвитком теплової або холодової хвороби. Нагадаю, що у здорової людини під пахвою температура коливається в межах 36, 4-36, 8 °С, у прямій кишці на 1 °С вища. Летальна максимальна темпе­ратура тіла 42, 5 °С. При цьому відбуваються незворотні зміни білкових структур. Летальна мінімальна температура тіла коливається в межах 15-23 °С. Важкі форми теплової і холодової хвороби представляють загрозу для життя, що визначає важливість їх своєчасного розпізнавання і лікування в практиці невідкладної допомоги.

Гіпертермія – це патологічний стан, який розвивається під впливом підвищенної температури навколишнього середовища на організм людини.

У клініці гіпертермії виділяють 3 ступені важкості:

1. Легкий ступінь:

· загальна слабкість,

· нездужання,

· запамо­рочення,

· нудота,

· підвищена спрага,

· шкіра обличчя червоніє, вкривається потом,

· пульс і дихання прискорюються,

· температура тіла підвищується до37, 5 – 38, 9°С.

2. Середній ступінь:

· температура тіла підвищується до 39 – 40 °С,

· сильний головний біль,

· різка м'язова слабкість,

· миготіння в очах, шум у вухах,

· болі в ділянці серця,

· виражене почервоніння шкіри,

· сильне потовиділення,

· посиніння губ,

· приско­рення пульсу до 120...130 уд./хв.,

· часте і поверхневе дихання,

· може бути блювання, понос.

3. Тяжкий ступень:

· температура тіла піднімається вище 40 °С,

· настає непритомність,

· шкіра потерпілого стає сухою,

· починаються судоми,

· порушується серцева діяльність,

· зупи­няється дихання.

В залежності від того, в яких умовах виникає такий стан, виділяють:

1. тепловий удар;

2. сонячний удар.

Сонячний удар – це патологічний синдром, який проявляється ураженням ЦНС при тривалій дії прямих сонячних променів на ділянку голови.

Клініка:

· головний біль;

· загальна слабкість;

· запаморочення голови;

· нудота, блювота;

· спостерігається гіперемія обличчя, задишка, тахікардія;

· підвищене потовиділення;

· підвищується температура тіла;

· можуть бути – носова кровотеча, судоми, втрата свідомості.

Лікування:

1. відтягнути хворого у тінь;

2. вкласти горизонтально, ноги краще трохи підняти (щоб збільшити приток крові до головного мозку);

3. розстебнути одяг;

4. збризнути холодною водою, накласти холодний компрес;

5. при втраті свідомості – нашатир;

6. вирішити питання про госпіталізацію (госпіталізують при втраченій свідомості, низькому АТ, загальному поганому самопочутті). Під час госпіталізації проводити в/в інфузію 0, 9% NaCl;

7. при необхідності застосувати антипіретики:

- анальгін 2 мл з дімедролом 1 мл;

- парацетамол 500мг внутрішньо;

- ацелізин 1, 0 в/в, в/м.

Тепловий удар – це патологічний синдром, який виникає внаслідок впливу зовнішніх теплових факторів на весь організм. Він виникає при певних обставинах: находженні у закритому приміщенні з підвищеною температурою та вологістю повітря (підвищена вологість заважає потовиділенню і тому організм перегрівається).

Клініка та лікування таке ж саме, як і при сонячному ударі. Нагадаю лише фізичні методи боротьби з гіпертермією, які можна застосовувати, якщо температура тіла залишається високою:

- повітряні ванни на відкритому повітрі (навіть взимку), обдування тіла за допомогою вентилятора,

- вологе обкутування всього тіла хворого, іноді у поєднанні з включенням вентилятора;

- обтирання тіла водою з оцтом, холодний компрес (оцтово-водяний на голову);

- застосування міхура з льодом, який кладуть на голову, на ділянки, де розташовані великі судини (печінка, верхня третина передньої поверхні стегна);

- обкладання усього тіла міхурами з льодом;

- застосування клізм з холодною (10-15 °С) водою (необхідно слідкувати за тим, щоб кількість рідини в клізмі не наба­гато перевищувала об'єм рідини, що вивелася з організму, інакше це загрожує набряком мозку);

- промивання шлунка холод­ною водою;

- внутрішньовенне введення 10-20 мл охолодженого до 4-8 °С розчину глюкози.

Гіпотермія – це патологічний стан, який виникає при дії низьких температур на організм людини. Виділяють:

1. відмороження (місцева гіпотермія);

2. загальне переохолодження.

Відмороження – це патологічний синдром, який розвивається при тривалій дії низьких температур на певну ділянку тіла.

Виділяють такі періоди:

· дореактивний – від моменту отримання холодової травми до початку зігрівання;

· реактивний – розвивається після зігрівання, в цей період виникає запалення та некроз тканин.

Дореактивний період:

1. шкіра бліда або ціанотична;

2. з’являється оніміння, свербіння;

3. поступово втрачається чутливість;

4. знижується температура тіла.

Реактивний період - після зігрівання з’являється біль, інтенсивність якої залежить від ступені відмороження:

1ступінь – колючий, пекучий біль, набряк шкіри, шкіра набуває багряно-ціанотичного кольору;

2ступінь – біль та набряк більш виражений, зявляються міхури заповнені рідиною;

3ступінь – патологічні зміни чередуються таким чином: стадія омертвіння та міхурів – стадія відторгнення некротичних тканин – стадія рубцювання; больовий синдром на ранніх стадіях дуже виражений;

4ступінь – виражений больовий синдром, тотальний некроз м’яких тканин.

Лікування:

1. віднести постраждалого у тепле приміщення;

2. уражену кінцівку обробляють спиртом або другим антисептиком та накладають теплоізолюючу пов'язку (у домашніх умовах можна використовувати теплі речі);

3. можна проводити зігрівання у ванні (температуру води підвищувати поступово, щоб не опікти кінцівку, чутливість якої знижена);

4. потрібна консультація хірурга, який вирішує подальше лікування (вдома або у стаціонарі);

5. при розвитку некрозу хірурги проводять некректомію;

6. снігом уражену кінцівку розтирати не можна, бо це додатково травмує шкіру і сприяє занесенню інфекції;

7. напоїти гарячими напоями, (алкоголь забороняється, хоча деякі автори дозволяють його приймати, якщо хворий знаходиться у теплому приміщенні, бо на холодному повітрі алкоголь розширює судини і сприяє додатковому охолодженню).

Загальне переохолодження – це патологічний стан, зумовлений зниженням внутрішньої температури тіла до 35°С і менше внаслідок дії низьких температур на цілий організм. Залежно від рівня температури тіла постраждалої людини гіпотермію класифікують як:

1. легку (t⁰ тіла 35-33°С),

2. помірну (t⁰ тіла 32-29°С),

3. важку (t⁰ тіла 28-21°С),

4. глибоку (t⁰ тіла менш 20°С).

Розрізняють первинну і вторинну гіпотермію.

Первинна («випадкова», або ненавмисна) гіпотермія розвивається у здорових осіб під впливом несприятливих зовнішніх умов (метеорологічних або при зануренні в холодну воду), достатніх по інтенсивності для зниження внутрішньої температури тіла (це можуть бути навіть не дуже низькі температури навколишнього середовища при поєднанні з високою вологістю повітря).

Вторинна гіпотермія виникає як ускладнення іншого, первинного патологічного процесу або захворювання, наприклад алкогольної інтоксикації, травми або гострого інфаркту міокарду.

Нагадаю, що підтримання нормальної температури тіла забезпечується двома процесами:

· теплопродукцієй та

· тепловіддачей.

Фактори гіпотермії включають всі стани і умови, при яких підвищуються втрати тепла, знижується теплопродукція (або термогенез), порушується терморегуляція або поведінкова здібність до пошуку укриття.

Причини гіпотермії:

1) підвищення тепловіддачі:

— чинники зовнішнього середовища (інтенсивне охолоджування, занурення в холодну воду);

— фармакологічні;

— токсикологічні;

— опіки.

2) зниження теплопродукції (термогенезу):

— крайній ступінь фізичного перенапруження;

— крайні вікові межі;

— гіпоглікемія;

— гіпофункція щитовидної залози;

— гіпофункція надниркових залоз;

— знижене живлення;

— малорухливість;

— відсутність м'язового тремтіння.

3) порушення терморегуляції:

— гостра спинномозкова травма;

— нервова анорексія;

— інсульт;

— субарахноїдальний крововилив;

— травма ЦНС;

— діабет.

4) інші:

— панкреатит;

— сепсис;

— уремія.

Клініка і патофізіологія

Хворого з гіпотермією можна зустріти при найрізноманітніших обставинах. Коли відомо, що людина піддавалася тривалому переохолодженню, неважко зробити висновок про наявність гіпотермії. Завдання може виявитися складнішим, а діагноз невірним або невчасним, коли гіпотермія виникає без явного переохолодження, наприклад, у хворого з психічними порушеннями, отруєнням або травмою. При вторинній гіпотермії ознаки основного захворювання можуть виступати на перший план, визначаючи клінічну картину. До того ж багато проявів гіпотермії самі по собі неспецифічні: наприклад, хворий з м'якою або помірною гіпотермією може скаржитися на нудоту, запаморочення, слабкість, відчуття голоду. Можлива сплутана, невиразна мова, порушення свідомості. При важкій гіпотермії спостерігається пригноблення ЦНС аж до розвитку коми, порушення з боку серцево-судинної системи, дихання, функції нирок.

Клініка: нагадаю, що виділяють 4 стадії.

1 стадія (легка гіпотермія) t⁰ тіла 35-33С⁰.

2 стадія (помірна гіпотермія) t⁰ тіла 32-29С⁰.

3 стадія (тяжка гіпотермія) t⁰ тіла 28-21С⁰.

4 стадія (глибока гіпотермія) t⁰ тіла 20-19С⁰.

Залежність між рівнем внутрішньої температури тіла і клінічними проявами гіпотермії показана у таблиці. Ці зміни можуть бути непостійними. Потрібно тільки пам’ятати, що зміни, викликані гіпотермією, в більшості своїй є зворотними і зникають після зігрівання, так що спроби нормалізувати фізіологічні показники у багатьох випадках виявляються не тільки даремними, але й небезпечними (феномен «afterdrop|» - див. нижче).

Очевидно, що при гіпотермії в тій чи іншій мірі порушується діяльність всіх органів і систем, зокрема серцево-судинної, дихальної, нервової; спостерігаються значні зрушення в енергетичному забезпеченні тканин, стані рідинного балансу, кислотно-лужній рівновазі, коагуляційній системі крові. Спочатку розвивається адаптивна реакція на холод у вигляді тахікардії, тахіпное, збільшення діурезу. Якщо охолоджування тіла продовжується, ця відповідь змінюється брадикардією, пригнобленням свідомості і дихання, виключенням функції нирок. Таким чином, гіпотермія є прогресуючим патологічним станом, який у відсутність втручання приводить до смерті постраждалого.

Діагностика:

Діагноз гіпотермії підтверджує просте вимірювання температури тіла. Для цього потрібно:

· користуватися точним термометром,

· проводити вимірювання в порожнині рота або зовнішньому слуховому проході,

· правильно враховувати свідчення термометра.

Лікування.

Дошпитальний етап:

1. при необхідності проведення реанімаційних заходів (АВС-реанімація:

· ШВЛ мішком Амбу, або після інтубації трахеї;

· непрямий масаж серця при відсутності пульсу на сонних артеріях;

· проведення електродефібриляції при фібриляції шлуночків);

2. перенести у тепле приміщення або зігріти постраждалолго:

· зняти мокрий одяг;

· надіти сухий (бажано з теплоізолюючого матеріалу);

· підкласти під хворого теплу ковдру;

· вкрити хворого.

3. повний спокій постраждалому:

· можливе виникнення холодової гіпотензії при підйомі хворого у вертикальне положення;

· забороняється масаж холодних кінцівок – під час масажу холодна кров потрапляє у загальних кровообіг і посилює гіпотермію (розвиток феномена «afterdrop|»).

4. оксигенотерапія теплим та зволоженим киснем.

5. в/в крапельно підігрітий NaCl 0, 9% до температури 44°С.

6. Якщо хворий при свідомості напоїти гарячими напоями (алкоголь забороняється!!!).

Шпитальний етап:

1.Зігріти хворого (багато клінічних проявів можуть зникнути після відновлення нормальної t⁰ тіла, і, навпаки, якщо t⁰ тіла зберігається низькою, багато медикаментів неефективні).

Способи зігрівання:

· за допомогою теплових ламп,

· ковдри з підігрівом,

· занурення в теплу воду,

· системи активної подачі підігрітого повітря,

· обкладання грілками,

· вкрити ковдрами;

· введення теплих розчинів в/в підігрітих до температури 44°С,

· інгаляція теплого зволоженого повітря / кисню зігрітий до 42-44°С,

· інвазивні засоби зігрівання: промивання порожнин теплими розчинами (шлунку, сечового міхура, перитонеальної і плевральної порожнини); використовуються лише в найважчих випадках — при гіпотермічній зупинці серця, відсутності реакції на інші способи зігрівання, повному відмороженні кінцівок, рабдоміолізі| і електролітних порушеннях.

2. Симптоматична терапія:

· підтримання АТ (в/в дофамін, адреналін, норадреналін при ¯ АТ);

· лікування порушень серцевого ритму (лідокаїн 1-1, 5мг/кг маси тіла в/в, кордарон 150-300 мг на 5% глюкозі в/в повільно);

· введення фізіологічного розчину, 5% глюкози (при гіпотермії спостерігається зневоднення, тобто дегідратація);

3. Постійний контроль за станом пацієнта – під час активного зовнішнього зігрівання є небезпека розвитку феномена «afterdrop|», коли спазмовані судини під впливом тепла розширюються і холодна кров потрапляє у загальний кровообіг, що може погіршити стан людини.

Електротравма – це пошкодження організму, спричинене протіканням через нього елек­тричного струму (сюди відноситься пошкодження струмом електромережі, електричною дугою та блискавкою).

Важкість електротравми залежить від:

1. характера струму – постійний або перемінний, (постійний струм діє швидше, ніж перемінний, але перемінний небезпечніше постійного, тому що опір тканин перемінному струму слабкіший, ніж постійному);

2. сили струму (електричний струм силою в 0, 1 А(ампер) є небезпечним для людини, а вище 0, 1-0, 5 А – смертельним);

3. величини напруги у місцях контакту (електротравма фіксується при ураженні людини струмом 50 В (вольт) і вище. Чим більша напруга, тим важче електротравма);

4. опору шкіри (наслідок ураження струмом визначається опором шкіри і предметів, розташованими між людиною та джерелом струму, з одного боку, і між людиною та землею – з іншого. Шкідливий вплив струму буде великим при впливі на вологу шкіру, тоді як суха шкіра чинить більший опір електричному струму. В опорі електричному струму істотну роль грає величина поверхні тканини, що стикається з електродами);

5. «петлі струму» - це шлях проходження струму по організму від місця входу до виходу. Петлі струму бувають:

· нижня (шлях струму нога-нога, тобто входить в одну ногу, а виходить через другу);

· верхня (шлях струму рука-рука, небезпечніша, ніж нижня, бо струм проходить через дихальні шляхи);

· повна (найбільш небезпечніша «петля струму», бо проходить через весь організм з ураженням ЦНС, серця, дихальних шляхів).

6. наслідок електротравми також залежить від загального стану організму в момент ураження, віку потерпілого (діти, люди старечого віку, особи з хронічними захворюваннями найбільш чутливі до струму);

7. місця контакту електричного струму з організмом людини (струм силою в 0, 01 А може виявитись смертельним, якщо він уражає серце);

8. тривалості дії струму (відомо, що струм навіть високої напруги і великої сили не є смертельним якщо він діє менше 0, 1 секунди).

Дія струму при проходженні через організм людини:

Біологічна дія струму – при проходженні через тіло людини, він викликає збудження скелетної і гладкої мускулатури, залозистої тканини, нервових рецепторів і провідників.

Електрохімічна дія струму знаходить своє відображення в електролізі, що призводить до поляризації клітинних мембран.

Теплова дія струму зумовлює опіки шкіри, некроз глибшележачих тканин. Це відбувається внаслідок перетворення електричної енергії в теплову з виділенням великої кількості тепла в тканинах. Шкіра та кістки мають найвищий опір, тому пошкоджуються більше за інші тканини.

Механічна (динамічна) дія струму великої сили знаходить відображення у розшаруванні тканин і навіть відриві частин тіла.

Неспецифічна дія струму зумовлена іншими видами енергії, в які перетворюється електрична енергія поза організмом. Так, від вольтової дуги, температура котрої сягає 40000⁰С, можуть виникнути термічні опіки не лише шкіри, а й рогівки і кон’юнктиви, а також атрофія зорового нерву, внаслідок перетворення енергії електричного струму в теплову енергію. Від сильного звуку внаслідок вибуху – пошкодження органів слуху.

Клініка:

Електричні травми умовно поділяються на два види:

1. місцеві електротравми, коли виникає місцеве ушкодження організму;

2. загальні електротравми (так звані електричні удари), коли уражається центральна нервова система або існує загроза ураження всього організму через порушення нормальної діяльності життєво важливих органів і систем, таких як голов­ний мозок, серце, легені.

Місцеві електротравми — чітко окреслені місцеві порушення цілісності окремих ділянок та тканин тіла під впливом електричного струму або електричної дуги. Найчастіше — це поверхневі пошкодження, тобто пошкодження шкіри, іноді інших м'яких тканин, а також зв'язок і кісток.

До місцевих електротравм відносять: електричні опіки, електричні знаки, металізацію шкіри, механічні пошкодження та електроофтальмію.

Загальні електричні травми (електричні удари) залежно від наслідків ураження організму людини поділяють на чотири ступені:

І ступінь:

n свідомість збережена;

n судомне скорочення м`язів;

n нема порушеннь дихання та кровообігу.

ІІ ступінь:

n скорочення м`язів з втратою свідомості;

n нема порушеннь кровообігу;

n можлива зупинка дихання.

ІІІ ступінь:

n скорочення м`язів з втратою свідомості;

n є порушення дихання та кровообігу.

ІV ступінь:

n розвивається стан клінічної смерті.

Типова клінічна картина електротравми, яка поєднує в собі місцеві і загальні прояви, буде наступною:

1. місцеві прояви:

· у місцях входу і виходу струму (найчастіше на руках і ногах) спостерігаються важкі електричні опіки аж до обвуглювання, при цьому омертвіння шкіри відбувається не тільки у місцях " входу" і " виходу" струму, але і по шляху його про­ходження;

· у більш легких випадках маються так звані «мітки струму» - округлі плями від 1 до 6 см у діаметрі, темні усередині і синюшні по периферії. На відміну від термічних опіків волосся не обпалене.

2. загальні прояви (під дією електричного струму в організмі збільшується кровонаповнення мозку і внутрішніх органів, дрібноточкові крововили­ви на слизових оболонках, набряки, ураження серцевого м'язу):

· порушення нервової системи (під дією струму відбуваються різноманітні зміни в різних відділах не­рвової системи внаслідок її подразнення і перезбудження):

- судоми,

- паралічі,

- втрата свідомості,

- ретроградна амнезія (постраждалий не пам’ятає, що було відразу після електротравми).

· можуть виникнути або загостритися сер­цево-судинні захворювання:

- аритмія серця - найбільш небезпечна фібриляція шлуночків,

- стенокардія,

- спочатку ­ АТ, а потім ¯ АТ,

- асистолія.

· при проходженні «петлі струму» через дихальні шляхи:

- параліч дихальної мускулатури,

- бронхоспазм,

- набряк легень,

- ларингоспазм.

· може спостерігатися гостра печінкова недостатність, ентерити.

· смерть.

Лікування:

1. припинити дію електричного струму на організм людини:

· швидко вимкнути ділянку електричної мережі або електрообладнання, до якого дотикається людина.

· якщо вимкнення здійснити неможливо, звільнити лю­дину від дії електричного струму можна, відтягнувши її від джерела струму або ж відкинувши дріт від людини (якщо людина торкається дроту). При цьому людині, яка надає допомогу, необхідно дотримуватись правил безпеки, щоб самій не потрапити під дію електричного струму.

· у разі напруги до 1000 В дріт від людини можна відкинути сухою палкою або дошкою. Можна також перерубати його сокирою.

· відтягти потерпілого від джерела струму можна руками, надягнувши діелектричні рукавиці або ж на­кинувши на них сухий одяг. Краще при цьому стати на дошку, одяг або будь яку іншу неструмопровідну підстилку.

2. при клінічній смерті – проведення реанімаційних заходів;

3. протисудомна терапія – сібазон в/в 2-4 мл 0, 5% (при відсутності MgSO4 25% - 10-20 мл в/м, в/в дуже повільно);

4. симптоматична терапія:

· ліквідація аритмій серця:

- при фібриляції шлуночків – електродефібриляція;

- при миготливій аритмії – кордарон 150-300мг в/в повільно;

· при асистолії – масаж серця, в/в адреналін з атропіном та електродефібриляція.

· при ¯ АТ в/в крап. дофамін (або адреналін чи норадреналін).

· при порушенні дихання – проведення допоміжної вентиляції легень або ШВЛ (ШВЛ краще проводити після інтубації трахеї).

5. місцево на опіки накладають стерильні пов`язки, при наявності переломів та вивихів – транспортна іммобілізація;

6. термінова госпіталізація (після відновлення життєво важливих функцій можуть виникнути ускладнення у вигляді: інфаркт міокарду, тромбоз кровеносних судин, поліорганна недостатність, тому за хворим треба встановити контроль – інтенсивний нагляд).