Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
|
Видатні представники емпіричного напрямку у філософії Нового часу
| № з/п | Філософи-емпіристи | Роки життя | Основні праці | Головні ідеї |
| 1. | Френсис Бекон
| 1561-1626 | «Есе» (1597), «Успіх навчання» (1605), «Новий Органон»(1620), «Нова Атлантида»(1626),. | Філософія Френсіса Бекона присвячена свідомій спробі формування науки та наукового пізнання. Трактат у вигляді проекту (який не був завершений повністю) «Великого відродження наук», доповнений 1620 p. трактатом «Новий Органон», є найпопулярнішим у філософії минулого та сьогодення. Основні положенняфілософії Ф. Бекона: - Бекон послідовно піддає критиці філософію як форму споглядання і пропагує філософію як науку про реальний світ, яка базується на дослідному пізнанні; - висловлює нову фундаментальну ідею, що полягає у фундамент сучасного природознавства, об'єктивного пізнання дійсності; - визнає концепцію " двоїстої істини", тобто істини " одкровення", істини про Бога (теологічної істини) та істини філософської, тобто істини, відкритої в науковому пізнанні; - місце науки Бекон вбачав у вирішенні суспільних проблем і суперечностей сучасного йому суспільства; - Бекон визначає цілі наукового пізнання: «істинні цілі науки, щоб не займалися нею ні задля свого духу, ні задля вчених дискусій, ні задля приниження інших, ні задля користі та слави, ні задля влади, а задля того, щоб мати від неї користь та успіх самого життя суспільства»; - вбачає завдання наукових методів у пізнанні об'єктивного, реально існуючого світу; -незалежним від суб'єктивних спрямувань людини знаряддям такого пізнання він визнає експеримент та його наслідки; -ідеалом наукового знання визнається відсутність розбіжності між думками та речами. Саме для подолання такої розбіжності Бекон формулює принципи наукового методу в «Новому Органоні»; - Ф. Бекон висунув проект «великого відновлення наук» - реформування засобу існування знання у відповідності з його ідеалом. Центральне місце у розробленій Ф. Беконом класифікації видів знання відведено натуральній філософії. Ф. Бекон керується принципом: «Бог с початку освітив, а потім створив світ» і поділяє усі науки на світоносні та плодоносні, тобто теоретичні та практичні; - Розвиваючи методологію емпіризму, Ф. Бекон пропонує індуктивний метод в якості методу істиного пізнання природи; - формулює вчення про ідоли (розповсюджені помилки). Бекон вирізняє чотири види ідолів: ідоли роду, ідоли печери, ідоли ринку, ідоли театру. Ідолів роду та печери він визнає вродженими, такими, що випливають з природних властивостей душі, тоді як ідоли ринку та театру є набутими в інтелектуальному розвитку людини. Ідоли роду криються в самих чуттях людини. Усі чуттєві сприйняття, думки відносяться до властивостей людини, а не до дійсності. Людина як криве люстерко змішує свою природу та природу речей, не вирізняючи їх чітко. Ідоли роду є обумовленими загальною для усіх людей природою — створювати судження за аналогією з власними здібностями Ідоли печери — це особисті вади конкретної людини, причина яких може бути різною: погане виховання, психічна неврівноваженість, власні уподобання, власні упередження тощо. Ідоли печери обумовлені індивідуальною природою особи, властиві лише відповідним групам, індивідам. Ідоли площі — перешкоди, що виникають внаслідок спілкування між людьми за допомогою слів. У багатьох випадках значення слів були встановлені, не виходячи із сутності речей, а на основі випадкового враження від зустрічі з предметом. Ідоли театру — перешкоди, що народжуються серед вчених з причини некритичного засвоєння помилкової думки. Ідоли театру не властиві людині від народження, вони виникають внаслідок підкорення розуму хибним уявленням. Френсіс Бекон стверджував, що «істина - донька часу, а не авторитету»; - Бекону вдалося точно визначити не стільки мету Знання, скільки його роль в майбутньому світі технологій. З цього приводу він проголошував, що «Знання - сила».. - |
| 2. | Томас Гоббс
| 1588-1679 | «Левіафан (або матерія, форма, влада, держави церковної та світської)»[2] (1651)р., «Про громадяниня» (1642), «Про тіло»(1655), «Про людину» (1658) та ін. | Своє вчення про раціональність пізнання він виклав у праці «Про тіло». Основні ідеї вченя: - - обґрунтував тезу про чуття як початкову стадію пізнання; - вбачає мету пізнання в раціональному осягненні сутності, причин явищ; - доводить, що тільки опираючись на розум, систематичне мислення, можна досягти істини; - висуває тезу про надуманість теорії двох істин (віри та розуму) і проголошує існування лише однієї — істини розуму, науки; - поняття істини він визначає як властивість наших знань бути відповідними властивостям речей, тобто істина — це властивість наших суджень і заперечує визначення істини як властивості об'єктів. Тому ні чуття, ні вроджена інтуїція, дані Одкровення не можуть бути істинними, якщо вони дані не у формах судження про світ; - розповсюдженість, простір є властивістю матеріальності взагалі, а не тіла зокрема. Такими властивостями, чи акциденціями, є рух, спокій, колір та ряд інших. Доказом факту, що простір є властивістю матерії, а не тіла, він вважає здатність тіла змінювати свою форму. Ця мінливість фіксується стосовно незалежного простору, а відповідно до цього простір не може бути властивістю тіла, це незалежна від тіла акциденція; - створив першу завершену систему механічного матеріалізму, що відповідав характеру та вимогам природознавства того часу; - у полеміці з Декартом відкинув існування особливої субстанції, що мислить, доводячи, що річ, яка мислить є чимось матеріальним; - геометрія і механіка для Гоббса — ідеальні зразки наукового мислення взагалі; - природа Гоббсом сприймається як сукупність подовжених тіл, що відрізняються між собою величиною, фігурою, місцезнаходженням та рухом; - рух він розуміє як механічний — як переміщення; - чуттєві якості розглядає не як властивості самих речей, а як форми їх сприйняття; - розмежовував протяжність, реально властиву тілам, і простір як образ, створений розумом («фантазма»); об'єктивно-реальний рух тіл і час як суб'єктивний образ руху; - розрізняв два методи пізнання: «логічну дедукцію раціоналістичної механіки» і індукцію емпіричної «фізики». В роботі «Про громадянина» Порівнює суспільство з годинником і робить спробу пояснити механізм функціонування суспільства. Основні ідеї вчення про суспільство і державу: o вважає, що «природа людини». незмінна чуттєва; o водить поняття «природний стан людей»; o створбє в філософії першу абстрактно-ідеальну модель суспільства, яку можна було використовувати у вигляді порівняльного еталону для фіксації подібностей та відмінностей між різними станами суспільства, державами тощо; - природний стан людей охарактеризовано у Гоббса як можливість одних людей перешкоджати у досягненні своїх цілей іншим людям; - саме таке становище осіб, які здатні ставити перед собою цілі та діяти, їх досягаючи, призводить до природної прихованої війни між усіма людьми («війнв всіх проти всіх»); - вихід з неї було знайдено в організації суспільства. Однак суспільство може існувати лише на збіганні інтересів людей. А досягти цього можна тільки на шляху домовленості, яка є штучною та формальною. Таким чином, людям був потрібен механізм забезпечення виконання таких домовленостей - суспільна влада, володарі – гарант, механізм для збереження життя кожного і всіх; - влада здатна існувати лише в разі відмови людей від права повного володіння собою. Саме таким чином на місце природних законів через утворення держави вводяться закони штучні, суспільні; - основою моральності Гоббс вважав «природний закон» — прагнення до самозбереження та задоволення потреб; - доброчесність зумовлена розумним розумінням того, що сприяє і що заважає досягненню добра; - моральний обов'язок за своїм змістом збігається з громадянським обов'язком, що випливає з суспільного договору; - Гоббс вирізняє три типи держави: 1) влада — зібрання і кожний громадянин має право голосувати (демократія); 2) влада зібрання, але лише деякі мають право голосувати (аристократія); 3) верховна влада тільки у одного (монархія). |
| 3. | Джон Локк
| 1632-1704 | «Розвідка про людське розуміння»(1690 р.), «Два трактати про правління» (1690 р.), «Думки про виховання» (1693 р.), «Розумність християнства» (1695 р.) | Гносеологія Локка: - прагнув створити для науки спільну платформу, не втручаюсь в її окремі галуз; - визнає частково Декартівський раціоналізм: для нього мислення починається від суб'єкту, проте заперечує те, що реальність складається із окремих реальностей суб'єктів; - не вірить у вродженні знання. При цьому виходить із наївних форм таких ідей (не як у Декарта), припускаючи, що вроджені ідеї повинні бути свідомими всім людям в будь-який час. Проте, ані діти, ані неосвічені люди не знають основних філософських понять. Окрім цього, вроджені ідеї роблять розум непотрібним. Наприклад, ідея Бога не є вродженою, оскільки існує багато народів, де не існує віри в Бога; - вважає, що людина народжується як «табула раса» (з лат. чиста дошка). В розумі не знаходиться нічого, що би не було сприйнято органами чуття; - Локк є сенсуалістом-емпіриком. Матеріалом пізнання є прості ідеї, вони всі походять із досвіду; - ідеєю є в найзагальнішому сенсі будь-яка уява, елемент свідомості як понятійно-раціонального як і чуттєвого типу. § Прості ідеї: § Сенсації(зовнішні): чуттєві враження речових тіл, колір, запах, смак, розмір, рух тощо (вже тут він розрізняє першорядні та другорядні якості;); § Рефлексії(внутрішні): власні дії, стан, переживання, наприклад, ідеї з рефлексії бажання, прагнення, уяви, мислення тощо. § складається з обох однаково: радість, біль, сила, послідовність в часі. Складні ідеї: що складають з простих через їх порівняння, поєднання, абстрагування; вони є в першу чергу поняттями/першими якостями (номіналізм), оскільки про реальну сутність речей не можемо нічого сказати. § Субстанції: речі, які складаються із постійного зв'язку між простими ідеями; не може знати, чи вони насправді є, проте, вважає, що Бог, янгол є субстанціями. § Першорядні якості(властивості, які безпосередньо містяться в речах, наприклад, об'єм, твердість або форма). § Другорядні якості(властивості, які не містяться у речах, але додаються до ідеї субстанції через наше сприйняття, наприклад, солодкість, теплота). Тільки про субстанцію першої якості ми можемо щось сказати об'єктивно, оскільки можна виміряти кількісно, а не якісно. § Співвідношення(різних ідей одна до одної; ідентичність та не-ідентичність, час та простір); при цьому, каузальність стає суб'єктивною. § Моді(ідеї, які не відображають реальність, а є розумовими конструкціями, напр., держава, трикутник тощо); поняття моралі зараховує сюди — для розвитку потрібний розум.; § Основною властивістю розуму він вважає можливість перевіряти ідеї на якість. Проте, на відміну від Канта, для Л. не існує ідей апріорі, а тільки можливість сприйняття, опрацьовування в образи складніших ідей та понять; § вказує на межі пізнання: для Локка реально існують тільки прості ідеї, а складні — ні. Окрім цього, існує реальна субстанція, про яку ми нічого не можемо сказати; § пізнання для Локка є сприйняття відповідності або невідповідності ідей; § Абстракція — це відкидання певних властивостей у певних речей для кращої класифікації; § розрізняє три елементи пізнання (впевненість в знанні найвища в першому, найнижча — в останньому): § інтуїтивне: Людина впізнає у порівнянні відповідність або протилежність ідей. Інтуїтивна правда виникає тоді, коли ідеї не піддаються подальшому аналізу, коло вони є очевидними; § демонстративне: в рамках аргументації кожен крок повинен підтверджується інтуїтивним пізнанням (пор. у Декарта); § cенситивне: можна спостерігати тільки зовнішні тілесні речі, оскільки у нас відсутні адекватні ідеї. Оскільки наші знання обмежені, Бог наділив нас можливістю провидіння. Те, що Бог нам відкрив, є безумовною правдою. Між знаннями та вірою, розумом та провидінням не може існувати протилежностей. Що є божественним провидінням — це повинен бачити розум. Локк став одним із засновників договірної теорії походження держави. Локк першим сформулював принцип «поділу влади» на законодавчу, виконавчу і федеральну. Вважав найкращою формою конституційну монархію, для чого необхідним є поділ гілок влади на парламентську, виконавчу та федеральну. У своїй теорії суспільного контракту виходить із природного стану людства, в якому, на відміну від Гоббса, для якого людина є егоїстичною істотою, люди мають право на життя, рівність, свободута приватну власність. В природних умовах, ущемлення кимось чиїхось прав може закінчитися (перебільшеною) помстою, а внаслідок помсти за помсту може виникнутивійна. Для уникнення цього потрібна держава в якості арбітра. Для цього громадяни передають державі частину своїх суверенних прав, власником яких вони залишаються і надалі. Держава повинна забезпечувати їх на кращому рівні, ніж це можуть самі люди в природному стані. Якщо права людей масово порушуються, тоді вони мають право скинути владу. Локк вперше також довів право людини на прагнення до щастя, а не тільки на самозбереження. Обмеження свободи у формі рабстваможливо, наприклад, у війні. Інші права людини можуть бути у неї відібраними, якщо людина їх не заслуговує, наприклад, через убивство. Локк сповідував ліберальну державу, але не самий ідеал манчестерського лібералізму. Держава має право втручатися у приватну власність, наприклад, накладати податки на несамостійну працю |
Данная страница нарушает авторские права?