Опрацювання першоджерел

Тема 4: Філософія і медицина в епоху Нового часу та Просвітництва

План

1. Натуралістичний і механістичний характер філософії Нового часу.

2. Емпіризм в новоєвропейській філософії. Основні ідеї вчень Ф. Бекона, Т. Гобса, Дж. Локка.

3. Раціоналізм в новоєвропейській філософії. Основні ідеї вчень Р. Декарта і Б. Спінози.

4. Французське просвітництво ХVIII століття.

5. Розвиток медицини в епоху Середньовіччя та Відродження: Ф. Бекон: філософські погляди в медицині.

Рекомендована література

Основна

1. Гусєв В. І. Західна філософія Нового часу. XVII – XVIII ст.: Підручник. – 2-ге вид., стереотип. – К.: Либідь, 2000. – С. 13-60, 123-182.

2. Нарский И.С. Западноевропейская философия XVII века: Учебное пособие. – М.: Высшая школа, 1974. – С. 11-270.

3. Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації. 2-ге видання, виправлене і доповнене. – Львів: Новий світ -2000, Магнолія плюс, 2003. – С. 115-138.

4. Подольська Є.А. Кредитно-модульний курс з філософії: філософія, логіка, етика, естетика, релігієзнавство. Навчальний посібник. Видання друге, перероблене та доповнене. – К.: Центр навчальної літератури, Інкос, 2006. – С. 61-76.

5. Причепій Є.М, Черній А.М., Чекаль Л. А. Філософія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Академвидав, 2006. – С. 87-116.

6. Філософія: Навч. посіб. / Л. В. Губерський, І. Ф. Надольний, В. П. Андрущенко та ін.; За ред. І. Ф. Надольного. – 6-те вид., випр. і доп. – К.: Вікар, 2006. – С. 46-61.

7. Розвиток медицини в Західній Європі (XIV-XVII ст.). Режим доступу: https://www.historymed.ru/chair/candidates_at_least/index_page4.php

Додаткова

Гайденко П.П. История новоевропейской философии в ее связи с наукой. – М.: Мысль, 2000.

Библер В. С. Век Просвещения и критика способности суждения. – М.: РФО, 1997.

Мамардашвили М. К. Картезианские размышления. – М.: Прогресс, 1993.

Огурцов А. П. Философия науки эпохи Просвещения. – М.: ИФ РАН, 1993.

Суботин А. Л. Френсис Бекон. – М.: Мысль, 1974.

Федоров А. Спиноза: жизнь мудреца. – Ростов н/Д: Феникс, 2000.

Завдання для самостійної роботи

Питання для самоконтролю

1. В чому особливість філософії Нового часу?

2. Які «ідоли» виділяв Ф. Бекон?

3. Які основні правила пізнавального методу Р. Декарта?

4. Як Б. Спіноза трактує субстанцію?

5. Розуміння гуманізму в філософії Просвітництва.

Теми рефератів для самостійної (письмової) роботи студентів:

1. Загальна характеристика філософії Нового часу.

2. Емпірична традиція новоєвропейської філософії.

3. Раціоналістична традиція новоєвропейської філософії.

4. Вчення про субстанцію Б. Спінози.

5. Просвітницький ідеал людини.

Опрацювання першоджерел

Бекон Ф. Новый Органон // Бекон Ф. Сочинения: В 2-х т. – Т.2. – М.: Мысль, 1972. – С. 7-82.

Гобсс Т. Левиафан // Гобсс Т. Избр.произв: В 2 т. – Т. 2. – М.: Мысль, 1965. – С. 192-378.

Декарт Р. Метафізичні розмисли / Перек. з фр. З. Борисюк та О. Жуковського. – К.: Юніверс, 2000. – С. 21-71.

Лейбниц Г. Монадология // Лейбниц Г. Сочинения: В 4 т. – Т.1. – М.: Мысль, 1982. – С. 413-429.

Спиноза Б. Этика // Спиноза Б. Сочинения: В 2-х томах. – Т. 2. – СПб.: Наука, 1999. – С. 251-478.

Зміст лекції:

1. Передумови формування філософії Нового часу XVII ст.

- епоха Ренесансса сприяла значному розкріпаченню філософської думки, втраті нею статусу «служниці богослів'я» і перетворення на «служницю неокртеса». Набирає силу ідея самостійності, автономності філософії, що висуває свої положення, виходячи з досвіду і спираючись на розум;

- в XVII ст. характеризується певними змінами в економічній сфері суспільства: розкладання феодальних відносин, зростання міжнародного виробництва, торгівлі, економічних і культурних зв’язків між країнами, інтенсивний розвиток економічних буржуазних відносин; в соціально-політичній сфері суспільства: буржуазна революція в Нідерландах (XVI ст.-поч. XVII ст.), буржуазна революція в Англії (сер. XVII ст.), становище і розвиток капіталістичних відносин; зміни в соціальній структурі суспільства;

зміни в політичній системі суспільства; відкриття в природознавстві (механіка небесних і земних тіл; астрономія; теорія опору матеріалів; фізика: вивчення електричних і магнітних явищ; хімія.);

- XVII ст. називають «Новий час».

В історичному асекті ця назва пов’язана з розумінням «Нового часу» як періоду в історії людства, хоча тут теж не все так однозначно.

Нова́ істо́ рія— період всесвітньої історії, що настав за періодом середніх віків.

Поширення розподілу історії на давню, середню і нову сприяв твір французького вченого Жана Бодена «Метод легкого вивчення історії».

Хронологічно, за традицією європейської історіографії, період Нової історії починається на рубежі XV-XVI ст., з подій:

· 1492 — «відкриття» Колумбом Америки;

· 1517 — «тези» Мартіна Лютера, що стали поштовхом до церковної Реформації

В російській історіографії традиційно називається інша дата:

· 1453 — остаточне завоювання османами Константинополя та повалення Візантійської імперії.

У радянській і пострадянській історіографії історію після Середніх віків заведено розділяти на дві епохи: Нову історію і Новітню історію.

В західній історіографії такого поділу немає, і вся історія, починаючи з кінця середньовіччя називається Сучасною історією.

Таблиця 1.

Нова історія (хронологічна таблиця (1640-1870 рр.)[1]

В філософському аспекті: в період XVII ст. формулюються нові задачі і виявляються нові пріоритети:

· в центрі уваги філософії цього періоду – гносеологія;

· актуалізується проблема винаходу методів для всіх наук обробки існуючого інформаційного матеріалу з метою викристалізації істинного знання;

· мислителі Ф. Бекон, Т. Гоббс, Р. Декарт, Дж. Локк, Б. Спінооза, Г.В. Лейбниць шукають закони розуму, можливості якого їм уявляються безмежними;

· проголошується основним методом наукового знання аналіз, який призвів до помітного ефекту насамперед в царині природничих наук;

· формуються основні направлення в методології: механіцизм та метафізичність;

· проголошується повна секуляризація науки; не визнається жодних авторитетів окрім авторитету самого розуму (Т. Гоббс);

· наука висувається в ранг найважливіших занять людства, тому що саме вона, на думку Ф. Бекона, може збагатити людство, позбавити його від бід та страждань, підняти суспільство на новий етпа розвитку, забезпечити суспільний прогрес;

· прагнення не тільки до розвитку науки, але насамперед до панування людини над природою. Саме для цього необхідно, на думку Р. Декарта, сформувати головний метод мислення, метод «чистого розуму», який буде діяти в усіх науках і сферах діяльності людини;

· мислителі XVII-XVIII ст. фіксували увагу на тому факті, що людство накопичило багато інформаціїї, а перевірити її на істинність та доцільність в використання нема чим, тобто методу, який дозволить отримати та перевірити істинність знання, не розробити. Саме цим і займеться в XVII ст. науковий і філософський контингет дослідників –мислителів;

· мислителі стверджували, що неможливо пізнати Бога, природу, людство, якщо не виявимо с початку закони розуму, що пізнає;

· пошуки нового «суперметоду» призвели до розділення філософів на прибічників «емпіризму»(гр. «емпіріо» - дослід, експеримент) та «раціоналізму» (від лат. «раціо» - розум). Представниками емпіризму були Ф. Бекон, Т. Гоббс, Дж. Локк; представники раціоналізму: Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Лейбниць та інші.

- поняття «Нова історія» з'явилося в європейській історико-філософській думці в епоху Відродження як елемент запропонованого гуманістами тричленного ділення історії на стародавню, середню і нову.

Критерієм визначення «нового часу», його «новизни» в порівнянні з попередньою епохою був, з погляду гуманістів, розквіт в період ренесансу світської науки і культури, тобто не соціально-економічний, а духовно-культурний чинник.

Проте цей період досить суперечливий за своїм змістом: Високе Відродження, Реформація і гуманізм були сусідами з масовим сплеском ірраціоналізму, розвитком демонології, явищем, що отримало в літературі найменування «полювання на відьом».

Висновок: Поняття «Новий час» було сприйняте істориками і утвердилося в науковому ужитку, але сенс його багато в чому залишається умовним — не всі народи вступили в цей період одночасно. Безперечне одне: у даний відрізок часу відбувається виникнення нової цивілізації, нової системи стосунків, «європейського світу», «європейського дива» і експансія європейської цивілізації в інші райони світу.

В епоху Нового часу формується емпіричний напрям у філософії. Назва цього напрямку походить від грец. έ μ π ε ι ρ ί α — досвід. Емпіризм, як напрямок у теорії пізнання, визнає джерелом знання чуттєвий досвід, данні якого перевіряються експериментом.

Як цілісна гносеологічна теорія емпіризм сформувався в XVII-XVIII ст. Виидатними представниками матеріалістичного емпіризму були Френсіс Бекон, Томас Гоббс, Джон Локк, Етьєн Кондільяк. Представники матеріалістичного емпіризму вважали джерелом чуттєвого досвіду об’єктивний світ.

Емпіризм розглядає розум людини як сполучення і перекомпонування того матеріалу, що даний нам у досвіді, а також як здатність, що у принципі нічого не додає до змісту нашого знання.

Емпіризм в методологічному аспекті є принципом, відповідно до якого життєва практика, мораль і наука базуються на відповідному досвіді.