Билет 17. 1.)Знайдіть зайве: патристика, схоластика, Н

1.)Знайдіть зайве: патристика, схоластика, Н. Макіавеллі, Фома Аквінський, концептуалізм, П. Абеляр. Відповідь поясніть.

Лишним является Н. Макіавеллі, так как он представитель философии епохи Возрождения, все остальные отосятся к философии Средних веков.

2.)В концепціях яких філософів центральне місце займали наступні категорії:

1 – Ідея 1 - Платон

2 – Форма 2 - Аристотель

3 – Логос 3 - Геракліт

4 – Необхідність 5 - Сенека

5 – Доля 4 - Спіноза

6 - Вічне повернення 6 - Ніцше

3.) Що мав на увазі Ф. Ніцше під «переоцінкою усіх цінностей»?

За свою головну заслугу Ніцше вважає те, що він зробив і здійснив переоцінку всіх цінностей: все те, що зазвичай визнається цінним, насправді не має нічого спільного із справжньою цінністю. Потрібно все поставити на свої місця – на місце цінностей уявних поставити дійсні цінності. У цій переоцінці цінностей, по суті своєму складовій власне філософію Ніцше, він прагне встати " по той бік добра і зла". Звичайна мораль, скільки б ні була вона розвиненою і складною, завжди поміщена в рамки, протилежні сторони якої складають уявлення про добро і зло. Їх межами вичерпуються всі форми існуючих моральних стосунків. Що стосується Ніцше, то згідно його думці мораль, обмежена цими рамками є брехня. Справжня людина повинна будувати все своє життя в просторі, кордони якого пролягають не там, де знаходиться добро і зло пануючій моралі.

4.) Сформулюйте принцип верифікації та фальсифікації у науковому знанні. У чому полягає їхнє значення?

Верифіка́ ція (пізньолат. verificatia — підтвердження; лат. verus — істинний, facio — роблю) — логіко-методологічна процедура встановлення істинності наукової гіпотези (так само як і поодинокого, конкретно-наукового твердження) на підставі їхньої відповідності емпіричним даним (пряма або безпосередня верифікація) або теоретичним положенням, що відповідають емпіричним даним (непряма верифікація). Принцип верифікації різко розмежовує наукове і філософське знання. Як свідчать пізніші дослідження, межа між ними не така чітка, як вважали прихильники неопозитивізму. Слабкість їх позиції полягає в тому, що вони звели значення твердження до процедури його верифікації. Насправді виявилось, що неверифіковані твердження (а такими є більшість філософських тверджень) не можна однозначно вважати позбавленими значення, безсмисленими. Більше того, виявилось, що жорсткій вимозі верифікації не відповідають не тільки філософські, а й загальнонаукові твердження, зокрема вирази, що фіксують закони науки, адже одиничний факт підтвердження істинності закону при верифікації не в змозі надати йоту значення всезагальності. Ця та інші обставини змусили неопозитивістів послабити вимоги верифікації та відповідно пригасити протистояння між філософським і науковим знанням

У рамках логічного позитивізму принцип верифікованості розуміється критеріально вичерпним способом апробації наукових тверджень, які розуміються у якості «протокольних припущень» як фіксацій даних безпосереднього досвіду: твердження, котрі виходять за рамки «протокольних пропозицій» трактуються як такі, що неверифікуються, у випадку чого в дію вступає принцип фальсифікації.

Фундаментальному принципу iндуктивної методологiї наукового пiзнання - верифiкацiї (емпiричного пiдтвердження) К.Поппер проти­­­ставляє принцип фальсифiкацiї - можливостi заперечення будь-якого теоретичного науково доведеного твердження. Принцип фальсифікації — це не спосіб емпіричної перевірки теорії, а певна настанова науки на критичний аналіз змісту наукового знання, на постійну необхідність критичного перегляду всіх його досягнень. На відміну від верифікації фальсифікація служить лише критерієм розмежування наукового і ненаукового знання, науки і метафізики, але не критерієм значення, відмінності осмисленості або безглуздості пропозицій

5. Що спричинило критику класичного розуміння людини як автономного суб’єкту? Прокоментуйте постмодерністську концепцію «смерті суб’єкту».

Тезис о " смерти субъекта" есть вторая, не менее важная философская составляющая постмодернизма. Наиболее влиятельным является разработанный М.Фуко и Р.Бартом вариант концепции " смерти субъекта"; к тем же выводам приводит и концепция деконструкции Ж.Дерриды, и концепция интертекстуальности Ю.Кристевой.

Поскольку " ничего не существует вне текста", то и любой индивид неизбежно находится внутри текста, что ведет к " смерти субъекта", через которого " говорит язык" (М.Фуко).В этом процессе " поглощения субъекта текстом" находит завершение трансформация " сущностного человека" модерна в " человека отношений", характерного для постмодерна. Новый субъект постмодерна может быть осмыслен как калейдоскоп фрагментов идентичности, " привязанных" к локально-историческим и культурным обстоятельствам. Превращение субъекта в текст делает невозможным и для него отношение к самому себе как к чему-то постоянному, существующему независимо от мира знаков, которыми он опутан. Таким образом, постмодернизм разрушает идеологическую позицию модерна, базирующуюся на представлении о субъекте как центре мироздания, теоретическую традицию рассмотрения индивида как суверенного, независимого, самодостаточного и равного своему сознанию (лица). С точки зрения постмодернизма, такое представление о человеке стало несостоятельным и даже нелепым.