Билет 20

1.) 1) Віра в прогрес виникла на основі

а) циклічної концепції часу;

б) лінійної концепції часу;

в) класичної концепції часу.

2) Класичні концепції прогресу належать

а) Тюрго і Кондорсе;

б) Тюрго і Монтеск’є;

в) Руссо і Монтеск’є:

2.)Заповніть таблицю «Гносеологія Нового часу»

3.) Що є характерним для механістичної картини світу Нового часу?

«Я», духовна субстанція, за Декартом, неподільна, позбавлена просторової визначеності, її реальним виявом (атрибутом) є мислення. Беручи за відправну точку цю субстанцію, він намагався довести існування всього сущого.

«Я» як духовній субстанції притаманні «вроджені ідеї», зокрема ідея Бога. На основі ідеї Бога як найдосконалішої істоти Декарт робить висновок про реальне існування Бога, повторюючи аргументи схоластів на користь буття Бога. Бог, у свою чергу, виступає запорукою того, що мені з очевидністю даний весь світ. Отже, від «Я» до Бога і далі до світу — така схема філософії Декарта. При цьому Бог виступає важелем, за допомогою якого французький мислитель долає соліпсизм, який замикає свідомість у своїх власних рамках. Бог, за Декартом, є гарантом існування світу і гарантом того, що цей світ можна осягнути розумом. Абсолютний Творець відповідає за ідеї та істини, на основі яких він творив світ. А сам світ постає як тілесна субстанція, атрибутом якої є протяжність. Всі інші якості — колір, смак, вага, звук — є вторинними. Декарт фактично ототожнює матерію з протяжністю (простором). Світ, на його думку, безкінечний у просторі, матеріально одноманітний, матерія, перебуваючи в русі, поділяється до безкінечності, пустота відсутня. На основі цих двох якостей — просторовості та руху, які легко математизуються, — філософ намагався пояснити світ, який постає велетенським механізмом, а Бог, що його створив, — геометром і механіком. У такий спосіб Декарт заклав засади механістичного світогляду.

У межах такого світогляду світ мислився не багатоякісним та ієрархічним (царство мінералів, рослин, тварин, людини), він поставав одноманітним, простим і зводимим до чисел. Телеологія виявилася зайвою, оскільки все можна було пояснити на основі механіки. Декарт розглядав і живі організми як механізми. Такий підхід не завадив, а можливо, і посприяв тому, що він відкрив рефлекс, сформував засади експериментального вивчення психіки. Оскільки Бог конструював світ як геометр і механік, то для пізнання світу необхідно зрозуміти принципи божественного мислення. А так як ці ж вихідні принципи у формі «вроджених ідей» наявні і в людській свідомості, то людина, розвиваючи ідеї людського розуму, може логічно відтворити весь світ. Пізнання світу є пізнанням розуму, а усвідомлення і логічний розвиток «вроджених ідей» є водночас пізнанням світу. Іншими словами, принципи геометрії, дедуковані з вроджених ідей, є і принципами самого світу.

Попри всю непереконливість цих засадничих тверджень Декарта, саме його механістичний підхід став основою розвитку науки (і філософії) Нового часу. Декарт разом з Галілеєм є творцями механістичної картини світу, яка була покладена в основу технічних трансформацій світу. Механіцизм — це не тільки світогляд, це і програма перетворення світу на основі зведення його до простих механізмів. Визнаючи дві субстанції — тілесну і мислячу, Декарт опинився перед проблемою узгодження їх в людині, адже вона є єдністю душі й тіла. Переконливо пояснити цю єдність він не зумів. Він стверджував, що в мозкові існує пункт, у якому відбувається контакт обох субстанцій, але якщо субстанції діють одна на одну, то вони перестають бути незалежними.

Механіцизм Декарта, його дуалізм, як це не парадоксально, виявились плідною філософською основою для розвитку його наукових ідей — створення аналітичної геометрії, теорії оптики та ін.

Механістична картина світу виходила з уявлень, що мікросвіт аналогічний макросвіту. Також вважалося, що і нежива, і жива матерія ”сконструйовані” з одних і тих самих ”механічних деталей”, що розрізняються тільки розмірами. Як людина конструює різні механізми з відносно великих деталей, так і Бог конструює живі об'єкти, використовуючи більш дрібні деталі. Але в основі світу лежать одні і ті ж ”механічні деталі”. Таким чином, механістичний світогляд бачив в малому те саме, що і у великому, але лише в менших розмірах. Це породжувало уявлення про світ, схожий на вставлених одна в одну матрьонок.

В механічній картині Всесвіту був відсутній розвиток, тобто світ вважався незмінним. Всі причинно-наслідкові зв'язки у такому світі є однозначними, тут панує лапласовский детермінізм, згідно якому, якщо відомі початкові дані системи, то можна точно передбачити її майбутнє. В результаті світ функціонує з точністю відлагодженого годинникового механізму: величезний космічний механізм, що підлягає законам класичної механіки, які і управляють рухом всього Всесвіту в цілому. Життя і розум у цій картині світу не мають ніякої якісної специфіки. Така дійсність не несе в собі необхідності виникнення людини і свідомості. Людина в цьому світі – помилка, курйозний випадок, побічний продукт зоряної еволюції.

4. Розкрийте суть наукового принципу історизму. Як він проявляється у дослідженні соціально – економічного життя?

Історизм, принцип підходу до дійсності як до такої, що розвивається в часі. Припускає розгляд об'єкта як системи, закономірностей його розвитку. Витоки історизму — у вченнях Геракліта, Платона, Арістотеля; дотично до суспільства його розробляли Дж. Віко, Вольтер, Г. Ф. В. Геґель, К. Маркс; у природознавстві — Ч. Лаєл і Ч. Дарвін. З кін. XIX ст. історизм (його називають також історицизмом) зазнавав критики В. Дільтея, Б. Кроче, Г. Ріккерта, К. Ясперса, К. Поппера та ін., які ставили під сумнів можливість встановлення законів розвитку суспільства і пророкування його майбутнього. У сучасній філософії і науці продовжується гостра полеміка з проблем історизму

Історизм — принцип пізнання, згідно з яким будь яке явище слід розглядати в розвитку I почав активно пробиватися в науку після Дарвіна.

5.)Доведіть, що суспільство є окремою формою буття.

Буття — все, що є суще та існує незалежно від свідомості людини.

Буття включає в собі суб єктивну і об єктивну реальності. Воно вивчає все, що існує, розвивається, прогресує взагалі все що нас оточує. Суспільство, саме, й є об єднанням всіх цих факторів, воно розвивається, його об єкти взаємодіють один з одним, суспільство включає в собі дуже багато процесів, явищ, та факторів пов язаних з його сенсом. Отже можна сказати, що суспільство є об єктом буття.

(Звертання до категорії “буття” у пошуках інструменту опису всього, що існує, призвело до формування її достатньо широкого сенсу і спектру тлумачення перш за все в силу різноманітності оточуючого нас світу. В самому широкому сенсі подана категорія означає існування і матеріальних, і духовних об’єктів. Філософія аналізує проблему буття з позиції існування навколишнього світу та всього, що є його часткою. Саме ж існування світу є незаперечним фактом, бо наше власне існування вже є показником цього. Пригадайте висловлювання Р. Декарта “Я мислю, отже існую”, що сприймається як важливіша аксіома раціоналістичного підходу до розуміння світу. Однак філософія звертається не просто до аналізу світу, його процесів, явищ, фактів, речей, її інтереси пов’язані з їх сенсом, змістом, проявом. Філософія фіксує не просто існування речей, а більш складні взаємозв’язки загального характеру, що проявляються у конкретних предметах, їх властивостях, особливостях. Завдяки категорії “буття” синтезуються основні ідеї, які існують у різних формах, мають специфічні прояви, утворюють безліч зв’язків – природне та соціальне, індивідуальне та суспільне. Світ – сукупна реальність, яка є предзаданою для дії та свідомості конкретних індивідів та навіть поколінь людей. Саме їх життєдіяльність призводить до створення нових речей, відкриття таємниць світу, що постійно поширює наші уявлення про буття.

Таким чином, поняття “буття” можна охарактеризувати як філософську категорію, завдяки якій визначається дещо, що є суще як таке. Питання про буття пов’язане з признанням, або, напроти, неприйняттям абсолюту (думки, Бога, істини, ідеї і т.д.). З одного боку, зміст категорії буття наповнюється реальними процесами, особливостями, діями, які мають просторо-часовий характер, відрізняються неповторністю та індивідуальністю, з іншого – її частиною стає і все те, що не може бути фактом, який не має часового, дійсного, досвідного характеру (ідей, думок, цінностей, математичних та логічних понять). Тобто буття виступає і об’єктивною, і суб’єктивною реальністю. При цьому суб’єктивізм буття реалізується у наявності соціальної історії людства таких атрибутів, як система цінностей, ідеологія і т.д., тобто людина може впливати лише на їх зміст, але не може їх виключити із соціально-історичного процесу, а це вже об’єктивний характер буття.)