Роль Мефістофеля в шуканнях Фауста

Поема “Фауст” – найвище досягнення поетичного генія Гете. Поет ще в юності, в добу " штюрмерства”, захопився старовинною легендою про Фауста, яка була тоді широковідомою. Добре знав Гете і трагедію про Фауста Крістофера Марло, англійського драматурга, сучасника Шекспіра. Гете з’єднав сюжет про вченого-мага з іншим, досить поширеним у творчості “штюрмерів”: палко закоханий юнак спокушає молоду недосвідчену дівчину, а коли дізнається, що вона чекає від нього дитину, малодушно залишає її напризволяще. Гете знайшов простий спосіб, як з’єднати ці два сюжети: Мефістофель омолоджує вченого і перетворює його на юнака. Але старовинний сюжет був для Гете лише приводом для того, щоб втілити свої роздуми над пекучими проблемами сучасності.

Напевно, найцікавішим і одним із найбільш значущих є образ Мефістофеля. Ім’я Мефістофеля складається з двох довньоєврейських слів: “Мефіз” – руйнівник і “Тофель” – обманщик. Це одне з численних імен диявола.

Мефістофель, з’явившись перед господом, знущається над людиною, вважаючи її жалкою і ницою. Навіть прагнення до істини такої людини, як Фауст, здається йому марним.

Завдання Мефістофеля – спокусити Фауста, зіштовхнути його з морально бездоганної позиції. На його думку, нескладно втягнути людину у вир сумнівних насолод та розваг. Але для Фауста таке «солодке життя», свого роду ідеал обивательського добробуту, немає ніякої цінності.

Що хочеш ти, нещасний чорте, дати?

Є в тебе їжа – в ній нема поживи.

Є в тебе злото, та воно рухливе,

Даси коханку, а вона зрадлива,

З моїх обіймів іншому морга…

Мефістофель переконаний в нерозбірливості чоловіка у коханні. Саме він звертає увагу Фауста на юну Маргариту – пересічну дівчину із звичайними життєвими запитами. Він з усіх сил намагається розбестити Фауста. Проте любовна колізія Фауста і Маргарити йде своїм шляхом, і Князь пітьми залишається часто лише пасивним спостерігачем.

Поступово перед нами розкривається ще одна грань образу Мефістофеля. Це філософський образ-символ. “Я – тої сили часть, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого”, - говорить він сам про себе. Сам Гете пояснював цей образ як “дух заперечення”. Справді, Мефістофель втілює в собі дух діалектичного заперечення. Це означає, що він не тільки знищує щось недосконале в житті, а й тим самим звільняє шлях для досконалішого. Так, Мефістофель, намагаючись висміяти і знеславити дії та вчинки Фауста, цим самим спонукає його до більшого духовного самовдосконалення та активного життя. “Характер формується лише в боротьбі” – така філософська основа цього образу.

Новаторство Гете виявляється в тому, що він наділив образ чорта масою життєвих рис. Мефістофель має психологію живої людини. Цікавим видається зізнання Гете, що в нього самого дві душі – і Фауста, і Мефістофеля. І в цьому немає нічого дивного. Адже Мефістофель з самого початку був задуманий як філософський образ. Тепер нам зрозуміло, чому автор вкладає в уста Князя пітьми багато глибоких і правдивих думок: “Цінуйте час, він не стоїть на місці, зумійте з нього взять якмога більш користі” або “Мистецтво вічне, вік короткий” і т.д.

У “Фаусті” Гете відтворює свою пристрасну віру у людину, в силу і велич її розуму.