Місце літератури XVII-XVIII ст. в європейському літературному процесі.

XVII-XVIII ст. відкрили нову еру у світовій історії. Вони стали тим рубежем, що розділив дві соціально-економічні системи: феодальну, початком якої послужили дві визначні за розмахом і всесвітньо-історичним значенням революції – англійська в XVII ст. та французька – у XVIII ст. Економічні й соціальні зміни, що відбулися в цих країнах, мали вирішальне значення для цілої Європи. На розвиток всесвітньої історії величезний вплив мала й американська революція, що на 13 років передувала французькій, котру вона значною мірою обумовила.

Поза цими подіями не можна собі уявити зміст духовного життя тодішньої Західної Європи. Історичні події XVII століття підготував Ренесанс. Він, власне, розпочав перший наступ на феодалізм, боротьба з яким розгорнулася в Західній Європі з особливою силою в XVII і XVIII століттях. Грандіозні відкриття епохи Відродження збудили свідомість народів і похитнули традиційні норми середньовічного життя, середньовічного світогляду, заснованого на ідеології християнства.

Відкриття Америки наприкінці XV ст. спричинило переворот в уявленнях людей про географічний стан Землі, відкриття Коперніком геліоцентричної системи змінило їхні погляди на світ, відродження античної культури, якому так енергійно сприяли вчені-гуманісти, перевернуло їх уявлення про історію людства. Цьому сприяли також технічні нововведення.

У XVII столітті різко позначилися в мистецтві Західної Європи такі художні напрямки, як ренесансний реалізм, класицизм і бароко. У XVIII ст. – просвітницький реалізм, що продовжував художні традиції класицизму, з одного боку, і породив мистецтво сентименталізму з його особливою естетичною програмою – з іншого. У XVIII ст. виникли також рококо і передромантизм. Усі ці напрямки і художні школи були пов’язані з певними соціальними й політичними силами, з певними філософськими концепціями.

50. Образ Фауста у поемi уособлює все людство, але попри цьому вiн не є iдеальною особистiстю. Фауст не задоволений знаннями. якими вiн володiє i прагне бiльшого. Саме в такi хвилини вiн звертається до Бiблii i починає ii перекладати, але не погоджується з першими ж словами. Вiдчай героя настiльки великий, що вiн вирiшує покiнчити життя самогубством. Мефiстофель знаходить Фауста в його кабiнетi, де той уже багато разiв б`ється над розкриттям таємниць свiту, i укладає з ним угоду. Вiн задовольнить будь - якi бажання i забаганки вченого, нi в чому не буде перешкоджати. Але в ту мить, коли Фауст вiдчує цiлком задоволеним життям i щасливим, вiн мусить померти, а душа його належатиме Мефiстофелю. I це буде плата за земне блаженство. Цей епiзод поеми має також розбiжностi з легендою, оскiльки в легендi Мефiстофель i Фауст укладають угоду тiльки на 24 роки (згiдно з нею Мефiстофель, залишаючись незримим, повинен з`являтися до Фауста на його бажання i виконувати всi його розпорядження, Фауст же зрiкається Бога i вiддає душу сатанi). Згодом Мефiстофель повертає нашому герою молодiсть i в результатi вiн закохується в молоду вродливу дiвчину Гретхен (ця сюжетна лiнiя - любов Фауста i Маргарити є нововведенням Й.В.Гете). Мефiстофель вважає, що саме в цьому Фауст знайде ту прекрасну мить, але помиляється. Спочатку за волею Мефiстофеля помирає мати Гретхен, а потiм i брат Валентин. Молода дiвчина карає себе за цi смертi i потрапляє до в`язницi. Попри всi благання Фауста втекти з ним Маргарита не погоджується, бо вважає себе винною i помирає у в`язницi. Але навiть пiсля всiх ii грiхiв душа Маргарити потрапляє до раю. Фауст тяжко пережив смерть Гретхен, але не припинив пошукiв iстини.