Сутність менеджменту та його роль у розвитку підприємництва

ТЕМА 4. Менеджмент та маркетинг у підприємництві

Сутність менеджменту та його роль у розвитку підприємництва

Сутність та організація маркетингу

Реклама в маркетинговій діяльності

Одна з центральних проблем організації та економіки підприємницької діяльності - конкурентоспроможність власної справи. Вона стосується усіх сфер і організаційних форм забезпечення бізнесу, зокрема управління (менеджменту) - важливого фактора успіху підприємницької діяльності. Від ефективного управління значною мірою залежить життєздатність підприємництва, удача започаткованої справи.

Сутність менеджменту та його роль у розвитку підприємництва

Менеджмент (англ.manegement- управління, організація) вживається для визначення сукупності методів і форм управління виробництвом з метою одержання прибутку як основної цілі підприємницької діяльності. Це діяльність з координації зусиль у процесі спільної роботи людей.

Менеджмент означає наявність і функціонування специфічного органу підприємства, що уособлює його керівництво. Мета його полягає у вмінні бачити цілі, визначати способи їх досягнення, узгоджувати для цього дії людей. Нарешті, менеджмент пов'язаний з утворенням об'єднання менеджерів для вирішення управлінських та інших питань.

Менеджмент підприємства безпосередньо співвідноситься з формами організації господарської діяльності, розмірами фірми, особливостями сфери бізнесу. Наприклад, якщо в малих і в частині середніх підприємств управління здебільшого виконує власник, то в корпораціях його здійснює менеджер-професіонал.

Особливості Менеджменту:

- короткочасність і неповторюваність управлінських рішень. Зміни ринкового середовища, структурні зрушення у попиті викликають необхідність відповідних дій у менеджменті.

- різноманітність здійснюваної діяльності та її фрагментарність зумовлюють виконання кожним менеджером кількох функцій управління.

Організаційна структура управління має суттєві відмінності для кожної з фірм. Вона може бути побудована за вертикальним або за горизонтальним принципами. В окремих випадках зустрічається одночасне використання обох принципів організації структури управління. Так, у великих компаніях використовують вертикальний принцип побудови організаційної структури. Така структура управління передбачає виділення рівнів управління, на кожному з котрих управлінці мають певні повноваження.

Вищий рівень управління (інституціний) ТОР - вирішує питання стратегічного менеджменту - управління фінансами, вибору ринків збуту, розвитку підприємства.

Середній рівень управління (функціональний) MIDDLE - вирішує питання оперативного (поточного) управління відповідно до функцій менеджменту.

Нижній рівень управління (технічний або операційний) LOWER - менеджери знаходяться у безпосередньому контакті з працівниками-виконавцями, вирішують конкретні питання.

Така побудова організаційної структури забезпечує чіткість управління, використовує переваги вузької, поглибленої спеціалізації менеджерів. Проте водночас вона ускладнює визначення внеску кожного менеджера в загальний результат підприємництва, його відповідальності за прийняті рішення.

На малих та середніх підприємствах управління має дещо іншу організаційну структуру. Менеджери таких підприємств більшою мірою стикаються з проблемами нестабільного зовнішнього середовища, з непередбачуваними результатами діяльності. Тому в малому та середньому бізнесі припускається виконання менеджерами одночасно декількох функцій управління, взаємозамінність окремих керівників.

Побудова організаційної структури управління в цій групі підприємств залежить від організаційно-правової форми підприємницької діяльності, відносин між власниками та управлінцями. За цих умов від підприємницьких здібностей менеджерів, їхнього вміння працювати як одна злагоджена команда залежить ефективність управління. Тому організаційна структура управління в малому та середньому підприємництві будується за горизонтальним принципом.

Як загальносвітове явище менеджмент поєднує спільні риси із регіональними та національними особливостями. Згідно з таким поділом розрізняють три основні моделі: американську, західноєвропейську та японську. Визначимо характерні риси кожної з цих моделей.

Американська - спрямована на особистий успіх у досягненні результатів підприємницької діяльності, схильна до ризику, практицизму.

Західноєвропейська - цінується вміння використовувати інституційні основи побудови системи управління, індивідуалізм, обмежений певними структурними ланками.

Японська - спирається на індивідуальний успіх, що базується на колективних зусиллях, постійних нововведеннях.

Згідно з процесним підходом, первинними функціями управлінського процесу виступають планування, організація, мотивація та контроль.

Функція планування допомагає встановити основні напрямки зусиль і схвалення рішень, єдність цілей для всіх співробітників фірми. Організація означає створення певних структур для виконання планів і досягнення цілі. Мотивація - це внутрішнє спонукання до дій на основі вияву потреб і способів їх задоволення. Контроль полягає у встановленні стандартів, вимірах досягнутого, порівнянні з очікуваними результатами, а при необхідності - в подальшому коригуванні.

Ці та інші функції управління, що виникають у процесі підприємницької діяльності, обумовлюють зосередження зусиль менеджерів на їх виконанні. З цією метою на підприємстві створюють певні структури, в яких управлінська діяльність зосереджується за функціональною ознакою, тобто за ознакою виконання однотипних видів діяльності