Сутність невербального спілкування

ТЕМА 14: Невербальні засоби ділового спілкування

1. Сутність невербального спілкування

2. Роль жестів у діловому спілкуванні

3. Міжособистісний простір.

4. Постава як засіб невербального спілкування

5. Передавання інформації мімікою.

6. Форми невербального передавання інформації у міжособистісних відносинах.

7. Неканонічні звукові знаки.

8. Особистий підпис як своєрідна емблема людини.

9. Невербальне спілкування у ділових ситуаціях.

10. Інші невербальні засоби.

Література:

1. Андреева Г.М. Социальная психология, — К., 1995.

2. Атватер И.Я. Я вас слушаю...: Пер. с англ. — М., 1988.

3. Головаха Є.І., Паніна Н.В. Психологія людського взаєморозу­міння. — К., 1989.

4. Кашнщкий СЕ. Среди людей. Соционика — наука общения. — М, 2001.

5. Кириленко Г.Л. Проблема исследования жестов в зарубежной психологии // Психол. журн. — 1987. — № 7.

6. Конева О.В. Психология общения. — Ярославль, 1992.

7. Колшанский Г.В. Паралингвистика. – М.: Наука, 1974.

8. Лабунская В.А. Невербальное поведение. — Ростов н/Д, 1986.

9. Лабунская В.А. Способность к психологической интерпретации невербального поведения // Вопр. психологии. — 1987. — № 3.

10. Леонтьев В.П. Умейте слушать партнера по общению. — М., 1987.

11. Лисина М.И. Проблеми онтогенеза общения. —М., 1986.

12. Медвідь В. Народна культура і XXI століття. — К., 1998.

13. Ниренберг Д., Валеро Г. Как читать человека словно книгу: Пер.с англ. — М., 1988.

14. Панов Е.Н. Знаки, символы, язики. – М.: Знание, 1980. – 191 с.

15. Пиз А., Гарнер А. Язык разговора. — М., 2001.

16. Пиз А. Язык телодвижений. — Новгород, 1992.

17. Пиз А. Язык телодвижений. — М., 2000.

18. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. – К.: Знання, 2006. – С. 98-134.

19. Стахів М. Український комунікативний етикет. – К.: Знання, 2008. – С. 88-139.

20. Степанков С. Язык внешности. — М., 2003.

21. Сухарев В. Язык телодвижений. — Новгород. 1992.

22. Фейгенберг Е.И., Асмолов А.Г. Некоторые аспекты невербальной коммуникации: за порогом рациональности // Психол. журн, — 1989. — № 6.

23. Хміль Ф.І. Ділове спілкування. – К.: Академвидав, 2004. – С. 184-206.

24. Хорст Р. Ваше тайное оружие в общении: мимика, жест, движение. – М.: Интерэксперт, 1996. – 227 с.

Сутність невербального спілкування

Спілкування за допомогою мови тіла ведеться протягом тися­чоліть, але предметом досліджень та уваги стало недавно. У кінці XX ст. виникла нова наукова дисципліна, у світі з'явилися спеціалісти з невербального спілкування. Предметом їх вивчення є поведінка людей у найрізноманітніших ситуаціях. Ці спостереження допомагають краще зрозуміти інших, самих себе і на основі отриманих знань зробити спілкування людей більш ефективним. Сьогодні в навчальні програми факультетів бізнесу великих університетів світу включено курс невербального спілкування, і провідні західні політики та бізнесмени добре володіють невербальними методами.

Понад дві тисячі років тому китайський мудрець Лу Ван ви­падково зустрів незнайомого юнака, з яким поспішив зав'язати дружні стосунки, більше того — посватав йому за дружину свою доньку. Прозірливості мудреця можна дивуватися: через кілька років невідомий юнак проголосив себе повелителем Піднебесної, першим імператором династії Хань. Щасливий тесть стверджу­вав, що виняткові здібності та велике майбутнє він прочитав у рисах обличчя юнака.

Здається неймовірним, що майже за мільйон років еволюції людини невербальні аспекти комунікації почали серйозно вивчатися тільки на початку шістдесятих років минулого століття, а громадськості стало відомо про їхнє існування у 1970 році після пуб­лікації праці Джуліуса Фаста, в якій він зробив аналіз робіт учених-біхевіористів у галузі невербального спілкування. Але навіть сьогодні більшість людей все ще не знають про існування мови руху тіла, незважаючи на її важливість у їхньому житті.

Автор біоенергетичної теорії доктор А. Лоуен у книзі «Фізична динаміка структури характеру» пише: «Жодні слова не можуть бути такими зрозумілими, як мова тіла, коли ми навчимося її розуміти». Саме так, «коли ми навчимося її розуміти», адже погодьтеся, ми так багато втрачаємо, не знаючи достоту, що означає той чи інший невербальний знак.

Навіть предмети, які оточують людину, мають для співрозмов­ника певну інформаційну значущість. Використовувані в невербальній комуні­кації засоби мають індивідуальний характер, залежать від індивідуально-психологічних особливостей, соціаль­ного середовища, національної належності особистості.

Особливістю мови руху тіла є те, що її прояв обумовлений імпульсами нашої підсвідомості, і відсутність можливості підробити ці імпульси дозволяє нам довіряти цій мові більше, ніж звичайній, вербальному способу спілкування. Мову руху тіла насправді можна фальшувати (шляхом довгих тренувань, як, наприклад, у розвідників, шпигунів, дипломатів, акторів), але тільки впродовж короткого часу, оскільки незабаром організм мимовільно передасть сигнали, що суперечать його свідомим діям.

Невербальні засоби спілкування — елементи комуні­кативного коду, які мають немовну (але знакову) при­роду і разом зі засобами мовного коду служать для ство­рення, передавання і сприйняття повідомлень.

Результати досліджень засвідчили, що інформатив­не послання однієї людини іншій на 7 % складається зі слів, на 38 % — з інтонацій і на 55 % — із жестів. Іншими словами, у багатьох випадках те. як ми говоримо, важливіше від слів, які ми вимовляємо. Таким чином, якщо хтось говорить «Добре……я дам доручення» — то пауза після слова «добре» може служити ознакою того, що керівник не хоче цього робити, зараз надто зайнятий, не хоче давати доручення чи не знає, з чого саме варто почати.

Уявіть сцену, що ілюструє, як невербальні символи можуть створювати перешкоди у процесі обміну інформацією. Ви входите в кабінет вашого керівника, щоб одержати визначену інформацію про проект, над яким ви працюєте. Ви ввійшли, а він кілька секунд продовжує розглядати папери в себе на столі. Потім дивиться на годинник і говорить відчуженим невиразним голосом: «Чим можу бути вам корисний?».

Хоча самі по собі його слова не мають негативного змісту, мова поз і жестів ясно вказує, що ви — небажане відволікання його від роботи. З яким почуттям ви будете задавати питання? Які перші думки прийдуть вам у голову наступного разу, коли у вас виникне питання до керівника? Вони аж ніяк не будуть позитивними.

А тепер уявіть, як з вашою появою у кабінеті керівник, навпаки, відразу піднімає погляд, привітно посміхається і звертається бадьорим голосом до вас «Як просувається проект? Чим можу бути вам корисний?»

Керівник, що використовував негативні символи мови поз і жестів, можливо, справді хоче допомогти підлеглим так само, як і той, чиї невербальні символи випромінюють тепло. Адже слова в обох випадках вимовляються ті самі. Однак у даному випадку, як це часто буває в розмовах людей, невербальні символи цілком придушують вербальні. Важливий висновок з такого прикладу такий: потрібно прагнути, щоб невербальні символи, які ви використовуєте для передачі інформації, відповідали тій ідеї, котру ви маєте намір повідомити.

Як і семантичні бар’єри, культурні розходження при обміні невербальною інформацією можуть створювати значні перешкоди для розуміння. Так, прийнявши від японця візитівку, варто її відразу прочитати і засвоїти. Якщо ви покладете її в кишеню, ви тим самим повідомите японцю, що його вважають нікчемною людиною. Ще один приклад культурних розходжень у невербальній комунікації — схильність американців зі здивуванням реагувати на «кам’яний вираз» обличчя в співрозмовників, тоді як посмішка не часто гостює на обличчях росіян чи німців.

За спорідненими ознаками невербальні засоби об'єднують у певні гру­пи. Кінесичні (грец. — рух) засоби спілкування виражають загальну моторику різних частин тіла («мо­ва тіла»). До них належать міміка, жести, постави, погляд, хода. Знання з цієї сфери допомагає уникнути непорозумінь у діловій взаємодії з іноетнічним партнером.

Проксемічні (лат. — розташований близь­ко) аспекти спілкування пов'язані з організацією прос­тору між його учасниками.

Екстралінгвальні аспекти спілкування охоплюють позамовну сфе­ру, в межах якої розвивається мова: просодичні — фонетич­ні характеристики мовлення (назви таких ритміко-інтонаційних сторін мови, як висота, тембр голосу, сила наголосу); у спілкуванні з приємним співрозмовником людина притишує звучання мови, надає їй м'яких, ла­гідних тонів, і навпаки — з неприємною людиною роз­мовляє «на підвищених тонах» з використанням різко­го тембру голосу та пришвидшеного темпу мовлення; таксетичні — пов'язані з тактильними особливостями сприйняття; передаючи, наприклад, конфіденційну інформацію, адресант намагається наблизитися до співрозмовника, покласти йому руку на плече або передпліччя; ольфакторні — вплив на комунікацію запахів тіла, кос­метики. Попри суттєві зміни функції нюху людини в процесі її еволюційного розвитку, запахи теж суттєво впливають на сприйняття і передавання інформації при спілкуванні. Розмовляючи з людиною, яка корис­тується «різкими» парфумами, співбесідник інстин­ктивно намагається відсторонитися від неї, а відповід­но і від інформації, яку прагне передати ця людина; хронемічні — вплив фактора часу на спілкування (очікування у приймальні, тривалість розмови тощо).

Різні люди реагують неоднаково на невербальні сигнали — усе залежить від рівня чутливості людини і від її вміння розшиф­ровувати інформацію, передану за допомогою невербальної ко­мунікації. Науковці стверджують, що жінки більше здатні до сприйняття невербальної комунікації, оскільки вони чутливіші, ніж чоловіки. До того ж кожна жінка наділена материнським син­дромом, в основі якого — невербальне спілкування матері з ди­тиною у перші місяці життя.

Особливо яскраво жіноча інтуїція проявляється в тих, хто за­ймається вихованням дітей (розуміння невербальних сигналів ди­тини). Тому часто жінкам вдається більш вдало проводити відпо­відальні переговори, ніж чоловікам.

Невербальні сигнали можуть бути вродженими або набутими: передаватися генетично або виховуватися у відповідному куль­турному середовищі.

Дослідження визначають ряд жестів, невербальних сигналів, які є вродженими. До них належать, зокрема, вроджена здібність малюка смоктати; схрещувати руки на грудях, поклавши зверху праву руку чи ліву; посмішка; кивок як згода; кивання головою із сторони в сторону як знак згоди чи незгоди; пожимання плечима як знак нерозуміння чи незнання чогось.

Більша частина нашої невербальної поведінки набута. Значен­ня багатьох жестів і рухів зумовлені культурним середовищем, у якому ми живемо.

Дослідження в галузі лінгвістики засвідчили наявність прямо­го зв'язку між соціальним статусом, владою людини і її науковим запасом. Чим вище людина стоїть на соціальному чи професій­ному щаблі, тим більше вона спілкується вербально, за допомо­гою слів; менш освічені та кваліфіковані люди більше користу­ються жестами.

Відомо, що здібність тонко розуміти «мову» обличчя і тіла мав Леонардо да Вінчі. Він відкрив основи цієї мови своїм юним учням і залишив плеяду талановитих художників. А маленькому Чарлі Чапліну осягнути таємниці життєвої психології допомогла мати. Годинами просиджували вони біля вікна, спостерігаючи за пішоходами, і мати пояснювала синові, як у рухах людей відо­бражається їх душевний світ. «У вас ніколи не буде другого шан­су справити перше враження», — говорив Дон Амінадо.