Міжособистісний простір

До важливих параметрів невербальної комунікації належить міжособистісний простір — дистанція, яка неусвідомлено встановлюється в процесі безпосередньо­го спілкування між людьми.

Американський антрополог Едуард Хол був одним з родоначальників в галузі вивчення просторових потреб людини, і на початку 60-х років минулого століття запровадив термін «проксеміка».

Часто успіх спілкування певною мірою залежить від комфортності " дистанції", яку займають учасники комунікативного акту. Ця відстань також культурно значуща і національно зумо­влена. Важливо, щоб комфортно почувалися обидва учасники комунікативного акту. Більшість європейців, у тому числі й українці, під час особистого спілкування стоять значно ближче один до одного, ніж це прийнято, наприклад, у жителів Азії.

Відстань між співрозмовниками — це ідіоетнічна ознака: вона залежить від національних еталонів пове­дінки, соціального статусу, віку, психологічних особ­ливостей. Надто близька або віддалена дистанція може негативно відбиватися на ефективності спілкування. У різних народів вона неоднакова. В Україні дослідни­ки розрізняють такі дистанції між комунікантами: інтимна (від 0 до 0, 4 м), особиста (від 0, 4 до 1, 2 м), соціальна (від 1, 2 до 3, 6 м) і суспільна (від 3, 6 до 8 м).

Інтимна зона (від 15 до 46 см)

З усіх зон ця найголовніша, оскільки саме цю зону людина охороняє так, начебто це її власність. Дозволяється проникнути в цю зону тільки тим, хто знаходиться в тісному емоційному контакті з людиною. Це діти, батьки, чоловіки, коханці, близькі друзі і родичі. У цій зоні є ще підзона радіусом у 15 см, у яку можна проникнути тільки за допомогою фізичного контакту. Це понадінтимна зона.

Особиста зона (від 46 см до 1, 2 метри)

Це відстань, що звичайно розділяє нас, коли ми знаходимося на коктейль - вечірках, офіційних прийомах, офіційних вечорах і дружніх вечірках.

Соціальна зона (від 1, 2 до 3, 6 метрів)

На такій відстані ми тримаємося від сторонніх людей, наприклад, водопровідника чи теслі, що прийшов зайнятися ремонтом у нашому будинку, листоноші, нового службовця на роботі і від людей, яких не дуже добре знаємо.

Суспільна зона (більш 3, 6 метри)

Коли ми адресуємося до великої групи людей, то зручніше за все стояти саме на цій відстані від аудиторії.

Звичайно наша інтимна зона порушується тою чи іншою людиною з двох причин.

Перша, коли " порушник" є нашим близьким родичем чи ж людиною, яка має щодо нас сексуальні наміри. Друга, коли порушник виявляє ворожі тенденції і схильний атакувати нас.

Якщо ми можемо терпіти вторгнення сторонніх людей у наші особисті соціальні зони, то вторгнення сторонньої людини в інтимну зону викликає усередині нашого організму різні фізіологічні реакції та зміни. Серце починає битися швидше, відбувається викид адреналіну в кров, і вона доливає до мозку і м'язів як сигнал фізичної готовності нашого організму до бою, тобто стан бойової готовності.

Це означає, що якщо ви дружелюбно торкнетеся руки чи обіймете людину, з яким ви тільки що познайомилися, то це може викликати в неї негативну реакцію стосовно вас, навіть якщо він чи вона буде вам посміхатися і, щоб вас не скривдити, робити вигляд, що це їй подобається. Якщо ви хочете, щоб люди почували себе у вашому товаристві затишно, дотримуйте золотого правила: " Тримай дистанцію". Чим інтимніше наші відносини з іншими людьми, тим ближче дозволяється нам проникати в їхні зони. Наприклад, тільки що прийнятий на роботу службовець перший час може подумати, що колектив відноситься до нього дуже прохолодно, але вони просто тримають його на дистанції соціальної зони, тому що мало його знають. Як тільки товариші по службі дізнаються його краще, територіальна відстань між ними скоротиться, і, зрештою, йому дозволять пересуватися в межах особистої зони, а в деяких випадках проникати й в інтимну зону.

Винятком із правила є випадки, коли просторова зона людини обумовлена його соціальним станом. Наприклад, керуючий компанією й один з його підлеглих можуть бути компаньйонами по риболовлі, і, знаходячись на риболовлі, вони перетинають і особисту, і інтимну зону один одного. На роботі ж керуючий буде тримати його на відстані соціальної зони, дотримуючи неписаних правил соціальної стратифікації.

Скупченість людей на концертах, у кінозалах, на ескалаторах, у транспорті, ліфті призводить до неминучого вторгнення людей в інтимні зони один одного і цікаво спостерігати реакцію людей на ці вторгнення. Існує ряд неписаних правил поведінки західної людини в умовах скупченості людей, наприклад, у автобусі чи ліфті. Це такі правила:

• Ні з ким не дозволяється розмовляти, навіть зі знайомими.

• Не рекомендується дивитися в упор на інших.

• Обличчя повинне бути зовсім безстороннім - жодного прояву емоцій не дозволяється.

• Якщо у вас у руках чи книга газети, ви повинні бути цілком занурені в читання.

• Чим тісніше в транспорті, тим стриманіше повинні бути ваші рухи.

• У ліфті варто дивитися тільки на покажчик поверхів над головою

Часто можна почути, як людей, що їздять у суспільному транспорті на роботу в час пік, називають жалюгідними, нещасними, подавленими. Ці епітети звичайно вживаються через те, що в цих людей невиразні обличчя, але сторонні спостерігачі помиляються у своїх оцінках. Вони просто бачать, як люди сумлінно виконують правила поведінки в умовах неминучого вторгнення сторонніх у їхню інтимну зону.

Розлютована юрба чи агресивна група людей, об'єднаних єдиною метою, реагує на порушення їхньої території зовсім іншим чином, ніж окремі особистості. В дійсності відбуваються наступні речі: у міру того, як збільшується юрба і її щільність, особистий простір кожної окремої людини стає усе менше, і він приймає ворожу стійку, тому з ростом юрби підсилюється її ворожість і агресивність, і в будь-який момент може початися рукоприкладство. Це дуже добре відомо поліції, і вона завжди прагне розігнати юрбу, щоб кожна людина знову знайшла свій зональний простір і заспокоїлася.

Тільки в останні роки уряд і містобудівники стали звертати увагу на те, що багатоповерхові житлові комплекси негативно впливають на людину, оскільки позбавляють її особистої території. З огляду на це, легко зрозуміти, чому області, що мають велику щільність населення, мають більш високий рівень злочинності.

По тому, як людина простягає руку для рукостискання, можна ро­бити висновок, мешкає вона у великому місті чи у віддаленій сільській місцевості.

У міських жителів їхня особиста «повітряна оболонка» становить 46 см, і саме на стільки сантиметрів простягується кисть руки від тіла при рукостисканні.

Люди, які виросли в районному місті, де щільність населення не­висока, можуть мати «повітряну оболонку» до 1, 2 м в радіусі або й більше, і саме на цій відстані знаходиться кисть руки від тіла, коли сільські жителі вітаються за руку.

Люди, які виросли у віддалених або малозаселених сільських рай­онах, звичайно мають дуже високу потребу в особистому просторі, який досягає 9 метрів. Ці люди здебільшого не вітаються за руку, а махають на відстані один одному рукою.

Міські агенти з продажу вважають, що знання цих особ­ливостей має велике значення для успіху торговельних операцій з фермерами в малозаселеній сільській місцевості. Враховуючи, що такий фермер має «повітряну оболонку» від 92 см до 1, 8 метра і більше, рукостискання з ним розцінюватиметься як територіальне порушення, на яке фермер відреагує негативно і займе оборонну по­зицію. Сприятливі умови для купівлі-продажу складатимуться в тому випадку, коли агенти вітають мешканця сільського містечка широ­ким рукостисканням, а фермера із глибинки помахом руки.

■

Отже, просторові зони у кожної людини різні, але різні вони і в різних націй. У Європі відстань між спілкувальниками збільшується, якщо рухатися з півдня на північ: від 40 см в Італії до ледь не 2 м в Англії. У деяких регіонах південної Європи, в Латинській Америці, арабських країнах під час розмови прийнято торкатися співрозмовника. Не торкатися означає ставитися холодно, неприязно. Пред­ставники середнього класу в Бразилії привчають своїх дітей (і хлопчиків, і дівчаток) цілуватися з усіма родичами. Оскільки в цій країні поширені великі родини, то цілуватися (особливо на сімейних святах) доводиться із сотнями людей. Жінки цілуються все життя: вони цілують родичів чоловіка, друзів, родичів дру­зів, а якщо вважають за потрібне, то й решту людей. Крім цього, чоловіки вітають один одного міцним рукостисканням і зніман­ням головного убору. Чим ближчими є взаємини між людьми, тим гарячішими будуть вітання.

«Не торкайтеся мене», «Заберіть руки!» — такими є природні прояви стандартів американської культури, але не бразильської. Американці не люблять, щоб їх торкалися. Коли американці гуляють, розмовляють або танцюють, вони зберігають визначену дистанцію між собою. Це і є їхній персональний простір.

Бразильці, які дотримуються значно меншої дистанції, інтер­претували б звичаї американців як прояв байдужості. Коли бра­зильці розпочинають говорити, вони роблять крок уперед, а аме­риканці, навпаки, відступають. Подібні рухи зовсім не свідчать про свідомий намір бразильців або американців установити більш дружні або ворожі взаємини зі співрозмовником. Кожний вико­нує запропоновану йому власною культурою програму поведінки.

Із тієї ж причини японці й інші азійці відгукуються про європей­ців й американців як про людей холодних і непривітних, а ті називають азійців надто фамільярними.

Культурні розхо­дження в розумінні поняття особистого простору відбиті. у від­чутті людиною того, наскільки вона потребує усамітнення або, навпаки, байдужа, до юрби й перенаселеності.

Порівнюючи американців з арабами, Е, Халл підкреслює, що нюх (відчуття запаху) — найважливіший механізм, який регу­лює дистанцію в арабів. Араби, коли розмовляють, принюхують­ся, знаходячи для себе приємним і бажаним переживання запаху тіла іншої людини. Отже, вони розмовляють на коротшій відстані, ніж американці. У той самий час німці відчувають потребу в приватному просторі, захищаючи його стінами й дверима. Такого відчуття в арабів немає. У СІЛА «власність» на якусь суспільну територію (місце в глядацькій залі, наприклад) іноді визначаєть­ся тим, хто першим її «захопить».

Для арабів власність на простір визначається тим, хто пер­шим почав рухатися в напрямку до незайнятого місця, незалеж­но від того, хто першим досяг його. Для араба не існує такої речі, як вторгнення в громадське місце без запрошення. Суспільне ] означає суспільне. Наприклад, якщо А стоїть на розі вулиці, а В претендує на його місце, то В нітрохи не порушить загально­прийняті норми, якщо створить такі незручності для А, які зму­сять А залишити своє місце.

Відомо, що в Німеччині двері в установах, завжди щільно зачинені, роз'єднуючи людей і створюючи відчуття приватного простору. Німці вважають, що якщо відгородити персонал від сторонніх шумів, ходінь і розмов, то він краще працюватиме. Навпаки, у США двері кабінетів зазвичай відчинені. Американці, які працюють у Німеччині, часто скаржаться на те, що зачи­нені двері викликають у них почуття відчуження, змушують думати про те, що оточуючі непривітніші, ніж вони є насправді. Вочевидь, що той самий факт — зачинені двері — має у різних культурах різний зміст і тому його необхідно оцінювати, спира­ючись на конкретний культурний контекст.

Наприклад, випадок, про який розповідав учасник однієї міжнародної конференції. «Недавно на конференції я помітив, що коли зустрілися і розмовляли два американці, вони стояли один від одного на відстані 90 см і зберігали цю дистанцію протягом усієї розмови. Коли ж розмовляли японець і американець, то вони повільно почали пересуватися по кімнаті. Американець постійно відсувався від японця, а японець поступово наступав, наближаючись до нього. Тим самим кожний з них намагався пристосуватися до звичного зручного для нього простору спілкування. Японець, чия інтимна зона складає 25 см, постійно робив крок уперед, щоб звузити простір. При цьому він вторгався в інтимну зону американця, змушуючи його відступати на крок назад, щоб розширити свій зональний простір. Відеозапис цього епізоду, відтворений із прискоренням, створює враження, що обоє вони танцюють по конференц-залі, і японець веде свого партнера. Стає зрозумілим, чому при бізнесах-переговорах азіати й американці поглядають один на одного з деякою підозрою. Американці вважають, що азіати " фамільярні" і надмірно " давлять", азіати ж вважають, що американці " холодні і занадто офіційні"».

Незнання культурно обумовлених розходжень в інтимних зонах різних людей може легко привести до недорозуміння і невірних суджень про поведінку і культуру інших.