Теоретичні моделі суспільства: натуралістична, ідеалістична, матеріалістична, постіндустріальна.

Починаючи вивчення цього питання, треба відзначити, що сучасне розуміння сутності суспільства як особливої форми цілеспрямованої та розумно організованої спільної діяльності великих груп людей багато в чому базується на ідеях та концепціях другої половини XIX ст.

1. Натуралістична концепція. Ще Аристотель казав, що людина – суспільна, політична істота, тому прагнення до організації суспільного життя є вродженим «соціальним інстинктом».

Але ще в 17-18 ст. поширення набула натуралістична концепція тлумачення суспільного життя. Ця концепція вимагає пояснення соціальних явищ виключно дією природних закономірностей: фізичних, географічних, біологічних...

Вищі форми буття натуралізм зводить до низьких. Людина зводиться до рівня виключно природної істоти. При цьому людська поведінка жорстко включається в ланцюг природних причин і наслідків, свободі не залишається місця і концепція соціальних подій приймає фаталістичне забарвлення. В системі Гоббса Свобода - лиш модифікація необхідної причини. “Кожна добровільна дія є вимушеною”, “всі дії необхідні”.

2. В ідеалістичних моделях розвитку суспільства сутність його вбачають в комплексі тих чи інших ідей, вірувань, міфів тощо (релігійні концепції, Гегеля). Ідеалізм навпаки дуже відриває людину від природи, перетворюючи духовну сферу суспільного життя в самостійну субстанцію. На практиці це означає слідувати принципу “думки правлять світом”. Розвиток суспільства повністю визначається дією світового розуму або вольовою активністю людини.

3. К. Марксом та його послідовниками була розроблена діалектико-матеріалістична концепція суспільства, сутність якої по­лягає в положенні про спосіб виробництва матеріальних благ, що формується об'єктивно, тобто незалежно від волі і свідомос­ті людей, та визначає, в основному, спосіб буття «соціального організму». З певної форми матеріального виробництва «..постає, по-перше, певна структура суспільства, по-друге, певне ставлення людей до природи, їх державний устрій та духовний уклад визначається як першим, так і другим».

Діалектико - матеріалістичне розуміння історії починається з рішення основного питання філософії: “свідомість людей залежить від їх буття”. Це твердження витікає з простого факту, що “люди в першу чергу повинні їсти, пити, мати житло і одягатися, перш ніж бути в змозі займатися політикою, наукою, мистецтвом, релігією...” А для цього потрібно трудитися, виробляти матеріальні блага. Отже, сутність матеріалістичного розуміння історії полягає в тому, що:

- 1. виробництво і вслід за ним обмін його продуктів складає основу всякого сусп. ладу.

- 2. історичний процес, суспільне буття носять об'єктивний характер.

- 3. головною діючою силою, перетворюючою життя суспільства, є народні маси.

4. Сучасні підходи. Слід згадати тут про концепції суспільства у філософській думці Заходу XX ст. Складно виділити якийсь один домінуючий підхід, хоч багато з них пов'язані з системним підходом до суспільства, структурно-функціональним аналізом. Так, Е.Дюркгейм твердив, що суспільство — це реальність особли­вого роду, що не зводиться до інших і діє на людину на основі ідеї суспільної солідарності, яка базується на розподілі праці. Структурна перебудова економіки сприяла появі в сучасному суспільстві наукоємних галузей, комп’ютеризації і появі глобальних інформаційних систем. Домінування складних технологій фактично привело до збільшення долі науково-технічних спеціалістів і величезної ролі теоретичного знання як джерела нововведень. Все це свідчить, що сучасне суспільство вступає на принципово новий шлях розвитку, виробляє нові пріоритети і напрямки. Ці глобальні зміни являють собою настання нової епохи – постіндустріального суспільства (після традиційного та індустріального). Індустріальне суспільство – це суспільство, в якому домінує велика промисловість. Властиві індустріальному суспільстві шість визначальних принципів (концентрація, централізація, синхронізація, спеціалізація, стандартизація, максимілізація) в постіндустріальному перетворюються на протилежні: децентралізація, десинхронізація і т.д. Основні фундатори теорії «постіндустріального суспільства»: Д.Белл, О.Тоффлер, Масуда, Д.Лайон. В постіндустріальному суспільстві монолітні три ланки розпадаються на три відносно незалежні сфери: економіку, культуру, політику. Зміщення зони конфліктів з соціально-класових відносин в область взаємодії індустріального і постіндустріального суспільства, економіки і культури. Зростає раціональність, рівень життя та продуктивність праці.