Як психолого – педагогічна проблема

Екологія - наука, що вивчає життя різних організмів у їх природному середовищі існування, або навколишньому середовищу.

Успіх екологічного виховання дошкільнят значною мірою залежить від того, який зміст знань про досить складний і багатоманітний світ природи їм пропонують. Л.С.Виготський наголошував: знання засвоютимуться дитиною та сприятимуть її розвитку лише за умови врахування психічних та фізичних можливостей дитини, способів її орієнтації у довкіллі, характеру педагогічного впливу [20, с.40 ].

Екологічні знання сприяють формуванню усвідомленого ставлення й закладають початок екологічної свідомості. Якщо ж ставлення побудовано поза розумінням закономірних зв’язків у природі, соціоприродних зв’язків дошкільника з природним довкіллям, воно не може бути стрижнем екологічної компетентності, оскільки при цьому ігноруються об’єктивно існуючі процеси і враховується лише суб’єктивний фактор. Екологічні знання допомагають дошкільникамл усвідомити причини можливих екологічних змін, шляхи запобігання їм. Ознайомлення з законами природи має розпочинатися з дошкільного дитинства. Можливість та успішність цього процесу доведено численними психолого-педагогічними дослідженнями. Для дошкільників науковці виділяють три напрями екологічних знань.

1. Біоекологічні: живі та неживі об’єкти природи; багатоманітність форм життя (рослини, тварини, людина); різноманітність середовищ існування (водне, повітряне), пристосування живих істотдо середовища; біотичні зв’язки у природі; абіотичні зв’язки у природі; циклічність природних явищ.

2. Соціальні: я і природа; моя екологічна безпека; моя поведінка в природному довкіллі.

3. Прикладні: природоохоронні дії дорослих; правила поведінки в природному довкіллі; раціональне використання природних ресурсів; участь у посильних природоохоронних діях разом з дорослими [6, с.7 ].

Психолого-педагогічними основами формування екологічних уявлень у дошкільників є ідеї провідних учених С.Л. Рубінштейна, Л.С. Виготського,

О.В. Запорожця, М.М. Поддя’кова, В.В. Давидова.

Вони вважали що:

Дітей дошкільного віку можна ознайомлювати з будь-якою сферою дійсності за умови, що її об’єкти та зв’язки між ними представлені наочно і є можливість включити їх у практичну діяльність дитини.

Добираючи зміст та обсяг інформації, слід ураховувати особливості інтелектуального розвитку та мислення дітей, в яких переважає дієвість та образність; система знань може бути у формі уявлень, а не понять.

Зміст має ускладнюватися не за рахунок розширення засвоєних фактів, а через установлення зв’язків та залежностей між об’єктами та явищами дійсності.

Для систематизації знань виокремити центральну ланку, навколо якої групувати конкретні знання. Такою ланкою може бути найважливіший зв'язок та залежність певної сфери дійсності [12, с.37 ].

Загальну стратегію пізнавальної діяльності дошкільнового віку розробив М.М. Подд’яков. Її суть полягає, у тому, що дітей треба вчити розглядати об’єкт лише в тій системі предметів, в якій він існує та функціонує. Це дасть змогу уникнути хаотичності конкретних знань, сформувати цілесне уявлення про об’єкт. Пізнавальний процес має відбуватися в певній послідовності: від сприймання об’єкта як окремого цілісного утворення-до системи об’єктів, завдяки яким він існує, від них-до аналізу властивостей об’єкта, які уможливлюють взаємозв’язки з іншими суб’єктами системи.

Систематизовані знання значно розширюють вожливості дошкільнят в осягненні прихованих істотних зв’язків у певній сфері дійсності. Докорінно змінюється підхід дитини до аналізу об’єктів та явищ дійсності, в неї формується потреба знайти приховані внутрішні зв’язки та закономірності. Формування системи конкретних уявлень, упорядкованих поступовістю їх отримання, забезпечує вихід за межі безпосереднього сприймання. Здійснювати перцептивні та інтелектуальні дії можливо за допомогою схем, моделей, використання яких передбачає практичну діяльність [16, с.6-7].

Є кілька етапів прилучення до екологічної культури, закладання її основ:

1) екскурсії, спостереження, набуття дітьми теоретичних знань;

2) бесіди, у ході яких дошкільники з допомогою педагога висловлюють свої думки, обґрунтовують їх, спираючись на наявні знання, враження, досвід;

3) праця дітей у природі – висаджування дерев, кущів і квітів, догляд за ними, підгодівля птахів та ін.;

4) читання творів художньої літератури і бесіди за змістом творів.

Послідовність зазначених етапів не завжди витримувалася з огляду на характер об’єкта чи явища. Починали і з екскурсії, і з художнього слова, але бесіду завжди проводили перед трудовою діяльністю, оскільки вона мала викликати у дітей бажання самому докласти рук і обговорити можливий внесок на користь природі.Керувалися головною ідеєю: дбайливе ставлення до природи формується лише тоді, коли дитина поліпшує навколишнє середовище своєю працею. Тоді сприймання краси природи органічно поєднується з розвитком моральних, громадянських почуттів. Пояснювали дітям і те, що краса рідних полів, лісів, річок западає в душу людини, полишає глибокі враження на все життя.

Так під час екскурсії або цільової прогулянки звертали увагу дошкільників на розмаїття дерев, привабливість їх, наголошували на величезному значенні для життя і побуту. У наступній бесіді запропонували дітям відповісти на запитання: Які дерева ви знаєте? Як за ними доглядають? Яке твоє улюблене дерево і чому? Завершилася розмова повідомленням вихователя про використання деревини у будівництві, про виготовлення з неї різних необхідних людям предметів. Разом дійшли висновку: щоб не шкодити природі й не зменшувати багатства зеленого світу, треба оберігати їх, не вирубувати дерева просто так, а лише відібрані для цього, і обов’язково треба постійно висаджувати й доглядати нові.

Закріпленню сформованих уявлень слугувала праця на ділянці: діти допомагали білити стовбури дерев, розпушувати і поливати грунт під молоденькими деревцями [9, с.28 ].

Цінність праці в природі полягає в тому, що дитина в процесі трудової діяльності взаємодіє з реальними об’єктами природи, а це створює найкращі можливості для формування реалістичних уявлень про об’єкти природи. Зв’язки між ними. В процесі праці найбільш переконливо, наочно діти впевнюються у зв’язку між умовами для рослин, тварин і їх ростом, розвитком.

Праця в природі є тією діяльністю, в процесі якої оптимально здійснюються всі завдання екологічного виховання: формування знань про найбільш важливі залежності в природі, доступні дошкільникам, ціннісні орієнтації, бажання спілкуватися з природою, засвоєння правил про природокористування і формування перших навичок, що сприяють поліпшенню навколишнього середовища.

Праця об’єднує, дисциплінує, виховує почуття відповідальності за життя живих істот, адже пташка, позбавлена корму, може через добу загинути, несвоєчасно политі рослини під час спеки засихають [23, с.80].

При вмілому й активному використанні добрим помічником педагогові в екологічному вихованні дітей дошкільного віку стає науково-пізнавальна й художня література. Застосовували поетапну роботу з книгою, запропоновану Г.П. Ткачук. Спочатку ставили дошкільникам репродуктивні запитання, спрямовані на відтворення прочитаного матеріалу: Як білочка готується до зими? Коли народжуються зайченята? Та ін [10, с.28 ].

Далі переважали запитання пошукового характеру: Чому зайченята тільки кілька днів можуть прожити без їжі? Навіщо тетерки восени ковтають дрібні камінці? Обмірковуючи відповідь, дошкільники встановлювали причинно-наслідкові зв’язки. І вже як завершальний етап пропонували дітям творчі завдання-запитання: чому дерева на зиму скидають листя? Чому кожний вид птахів по-різному будує гнізда? і т. д. Щоб відповісти на них, дитина мала скористуватися результатом спостережень за деревами, птахами, які вона здійснювала під керівництвом вихователя протягом тривалого часу.

Хороша книга сприяє формуванню у дітей уявлення про те, що природа справжній друг людини, але вона й сама потребує повсякденної уваги і турботи. У творах М. Пришвіна не знайдеш нічого незвичайного, екзотичного. Проте письменник уміє побачити нове, невідоме, значне навіть у звичних, буденних явищах. Ось кульбабка із «Золотого лугу» - ця квітка відома кожній дитині, але Пришвін немовби вперше побачив її скромну красу й запрошує нас помилуватися чарівним золотим світом, у який перетворився луг з квітучими кульбабами. До того ж він розкриває такі особливості рослини, які викликають у дошкільників інтерес, бажання вивчати її [5, с.10 ].

Прослухавши оповідання і перейнявшись його теплом, діти й собі почали уважніше придивлятися до інших рослин і до всього, що живе довкола них. Видатний художник допоміг їм віднайти й у своїй душі слова про сонячні зайчики на зеленому листі, про пишний весняний цвіт землі, про чисту-чисту синяву неба[14, с.7 ].

Цінними для розвитку інтелектуальних почуттів є завдання пошукового характеру, подані дошкільникам в ігровій формі, проведення узагальнюючих бесід і дидактичних ігор. Добираючи форму роботи з дошкільниками, насамперед чітко визначити її мету і спонукальний вплив на активність дитини; у процесі спостереження або гри спрямовували увагу дітей на визначення прямого і зворотного зв’язку між об’єктами[21, с.17].

Дошкільний вік – найважливіший етап у становленні екологічного світогляду, що передбачає створення передумов гуманної взаємодії з природним довкіллям. Розвиток цих передумов залежатиме від ефективності вихованих впливів. Створюючи їх, слід дивитися на світ очима дитини, систематично сприймати природу, поважаючи її самоцінність.

Головна умова реалізації завдань сфери «Природа» - створення еколого-розвивального предметного середовища. Воно сприятиме формуванню в дошкільнят такої особистісної якості, як екологічна вихованість. Екологічна вихованість передбачає набуття уявлень про самоцінність, унікальність та неповторність компонентів природи, прояв гуманних почуттів до живих істот, оволодіння початковими вміннями відчути красу та милуватися нею, виважено поводитися в довкіллі, знати правила безпечної поведінки в природі.

Обов’язковими елементами еколого-розвивального предметного середовища дошкільнят є «екологічна стежина». Вона прокладаеться на території дошкільного закладу, проходить через город, квітник, сад. На ній влаштовуються тематичні ділянки: «зелені старожили», «рідкісні рослини», дослідна ділянка, «весела галявина» для відпочинку та ігор, місце для художньої праці з природним матеріалом. Тематичні ділянки створюються поступово, весь час поповнюються новими елементами.

Починати виховну роботу на «екологічній стежині» слід з організації прогулянки по ній разом з дітьми. Обовязково варто передбачити відпочинок дошкільників на веселій галявині, подбавши про сюрпризні моменти.

Доцільною формою організації роботи з дітьми на «екологічній стежині» є цільова прогулянка. Обсяг природничої інформації має бути досить обмежений. Провідним методом виступає спостереження у поєднанні з екоіграми, природоохоронною діяльністю, читанням літературних творів на природничу тематику.таку прогулянку можно присвятити вихованню естетичного сприймання природи: спогляданню, милуванню красою довкілля, вправлянню у висловлювані захоплення емоційною мовою. Все це необхідно поєднувати з читанням. Розповідями поетичних або прозових творів описового характеру, зміст яких має відповідати тому, що в цей час сприймають діти. Запрошення відвідати «екологічну стежину» дошкільники можуть отримати від улюблених дитячих персонажів, які є носіями особливого ставлення до природного довкілля та людей. Спілкуючись с персонажем, діти дазнаються про його враження від перебування на «стежині», слухають розповіді про те, що хтось, чи щось потребують допомоги, обговорюють різноманітні екологічні ситуації, які спостерігали на власні очі.

Обговорення екологічних ситуацій сприятиме усвідомленню дошкільниками вимоги бути уважними й чуйними до довкілля, бережно ставитися до тварин, рослин. Це важливо тому, що норми гуманної взаємодії з природою діти мають опанувати особисто. Організація цікавої пізнавальної, ігрової, дослідницької та природоохоронної діяльності на «екологічній стежині» сприятиме вихованню в дошкільнят основ екологічної культури[5, с.10-11].

Доступними засобами формування інтересу дошкільнят до природи є використання элеметів дослідницької роботи; вивчення загадкових явищ природи; діяльність по наданню допомоги природі; проведення планових і ситуаційних бесід про природу і дбайливе відношення до неї.

Провідну роль у формуванні інтересу дошкільнят до природи грають екологічні бесіди: «Допоможемо природі!» і «Рослини просять допомоги».

Екологічне виховання дітей розглядаємо насамперед у моральному аспекті, оскільки в основі ставлення людини до світу природи мають лежати гуманні почуття, тобто усвідомлення вартості будь-якого прояву життя, а від так бажання захистити і зберегти його. Формуючи у дошкільників гуманній погляд на природу, педагог повинен допомогти їй зрозуміти: людина і природа тісно пов’язані між собою, тому турбота про довкілля є водночас турботою про людину, про її майбутнє, а тоже, те, що завдає шкоди природі, шкодить і нам самим.

Таким чином, зовнішні екологічні проблеми переходять у внутрішні проблеми людини. У цьому й полягає сутність гуманітарного підходу до екологічного виховання. Його мета – формування індивідуальної екологічної свідомості і мислення, що спонукає відмовитися від споживацької психології.

Про усвідомленне активне й гуманне ставлення до довкілля свідчать: розуміння необхідності дбати про його збереження; засвоєння норм поведінки на природі і дотримання їх у праці та побуті[8, с.10].

Провідну роль в екологічному вихованні дітей грає формування у них пізнавального інтересу до природи. Інтерес, з одного боку, є стимулом розвитку дбайливого відношення до природи, з іншої - його результатом. Таким чином, виховання дбайливого відношення до природи йде від поглиблення наявних інтересів до формування нових знань, почуттів, умінь, а від них - до інтересу на більш високому ступені.Психологи вважають, що інтерес у своєму розвитку виражений різними стадіями: цікавість, допитливість, пізнавальний інтерес, теоретичний інтерес.

Особливе місце у формуванні у дошкільнят любові і дбайливого відношення до природи займає розвиток допитливості, яка характеризується прагненням проникнути за межі побаченого, дізнатися невідоме.Процес цей супроводжується здивуванням, радістю, почуттям задоволеності. Але у більшості випадків діти самостійно не можуть пояснити явища природи, що цікавлять їх, а тому, якщо дорослі не допоможуть їм в цьому, то інтерес до природи може згаснути.

Формуючи у дітей систему про особливості пристосування різних видів до місця існування, залучаючи їх до природоохоронної діяльності, проводячи свята, ігри екологічної спрямованості і залучаючи до цієї роботи батьків, вихователь сприяє екологічному вихованню дитини, розвитку активногои відповідального відношення до природи[20, с.41].

Необхідними шляхами в досягненні ефективності екологічного виховання дошкільників можуть бути: поглиблена робота з вихователями з питань екологічного виховання; педагогічне керівництво діяльністю сім’ї з екологічного виховання дітей. Ці педагогічні умови можуть бути основою в організації і проведенні роботи ДНЗ і сім’ї з екологічного виховання дітей.

Розпочинаючи роботу, вихователі повинні засвоїти важливість формування емоційної сфери і її вплив на поведінку дітей стосовно природи, а також на формування у дошкільників початкових екологічних уявлень.

Роботу з дітьми слід розпочинати із формування у них позитивного ставлення до природи. Необхідною умовою виникнення позитивного ставлення є безпосереднє спілкування дітей з природою, де перевага належить емоціям, а не повідомленню нових знань[19, с.42-43 ].

До основних умов правильного керівництва спостереженнями за об’єктами природи з метою виховання емоційно-позитивного ставлення до них належить: емоційна підготовка до зустрічі з об’єктами природи, спонукання дошкільників до активного прояву позитивних емоційних реакцій, створення умов для прояву довготривалих позитивних емоцій під час спостереження за об’єктами природи.

Важливими факторами є також емоційна мова вихователя з використанням сюрпризних моментів. Щоб підсилити позитивні емоції, дітям пропонують погладити, погодувати тварину, понюхати рослину. Ігнорування позитивних емоцій часто веде до споглядального ставлення до природи або ж до механічного засвоєння знань про неї.

Необхідно врахувати роль естетичних переживань. Вихователь повинен навчити дітей бачити красу в природі, уміти оцінити її і намагатися її захистити. А тому кожне спостереження в природі необхідно починати з естетичної оцінки об’єкта.

В екологічному вихованні важливе значення має розвиток інтелектуальних почуттів. Але їх розвиток в повній мірі залежить від форм і методів роботи, які використовує вихователь, працюючи з дітьми.

Розвиток екстетичних та інтелектуальних почуттів буде сприяти формуванню ціннісних орієнтирів стосовно природи, ціннісна орієнтація виконує функцію орієнтира у поведінці людини, отже визначає її ставлення до природи.

Працюючи з дітьми необхідно пам’ятати, що всі ці завдання необхідно вирішувати в комплексі. Такий підхід буде сприяти формуванню у дітей бережливого ставлення до природи і їхньому всебічному розвитку [4, с.35].

1.2. Сутність поняття, «ознайомлення з екологічними поняттями дітей передшкільного віку»

Екологічне поняття - це розуміння, сприйняття дітьми процесів взаємодії живих організмів між собою із навколишнім середовищем, котре представляє собою все живе й не живе, що оточує організми й з чим вони взаємодіють.

Екологічна культура формується у дошкільному віці, коли діти ознайомлюються з особливостями навколишнього середовища. Враховуючи надзвичайну емоційну чутливість дітей, перевага надається емоційно-естетичному сприйманню природи, розвитку естетичних, інтелектуальних, гуманістично-спрямованих почуттів у ставленні до природи.

Основу екологічної культури дошкільників становлять елементарні знання про природу: орієнтування дітей у найближчому природному середовищі; усвідомлення життєво необхідних потреб живих істот в умовах існування; ознайомлення дошкільників з елементарними відомостями про взаємозв’язки живої природи, значення її в житті людини.

Пізнання дітьми природи відбувається під час активної діяльності, коли вони оволодівають уміннями бережливого ставлення до її об’єктів, збереження та створення умов для їх нормального співіснування.

Отже, з дошкільного віку дітям можна і необхідно прищеплювати любов до навколишнього середовища, вміння оберігати «зелених друзів» та примножувати багатства. Ось чому на перший план виходить така галузь педагогіки, як екологічне виховання взагалі та дошкільників зокрема.

Екологічне виховання-це цілеспрямоване формування у дітей різного віку екологічного мислення, екологічних, моральних, правових поглядів на природу і місце в ній людини. Його мета формування дитини, здатної вільно орієнтуватися в природоохоронній ситуації.

Перед педагогом стоїть завдання-виховати підростаюче покоління у традиції гармонійного співіснування з природою, раціонального використання та відтворення її багатств, у психологічній готовності оберігати природні цінності[4, с.35 ].

Екологічне виховання дошкільників, як відомо, ґрунтується на засвоєнні дітьми системи знань про природу, про існуючі в ній зв’язки і залежності, на усвідомленні впливу діяльності людини на природу. Але щоб виховати у дошкільників гуманне ставлення до природи, важливо не лише знання, а й виховання гуманних почуттів, позитивного досвіду у спілкуванні з природою. В.А.Сухомлинський наголошував на необхідності вводити дошкільників в навколишній світ природи так, щоб кожний день він відкривав в ньому для себе щось нове, щоб ріс дослідником, щоб кожен крок його був мандрівкою до живих джерел природи, облагороджував серце і загартовував волю[5, с.6].

Саме на це й слід спрямовувати свою роботу батькам та педагогам.

Під керівництвом батьків та педагогів розвиваються притаманні дітям любов, потяг до природи, виховуються почуття співпереживання, що є необхідною основою формування особистості.

У процесі формування усвідомленого дійсного ставлення дошкільників про природу провідна роль належить дорослим-батькам, вихователям, які виступають не лише як носії знань, а й як зразок для наслідування способів, дій, прийомів, функцій. Тому першочергове завдання дорослого-організувати діяльність дітей так, щоб шляхом самостійних відкриттів, вирішенням проблемних завдань вони одночасно оволодівали не лише новими знаннями, а й уміннями, навичками їх застосовування. Види діяльності дошкільників, які забезпечують повноцінне засвоєння екологічних знань та їх застосування, досить різноманітні: гра, трудова, пізнавальна та творча діяльність.Саме це дає можливість дорослому на практиці застосовувати засвоєнні дітьми знання: створення умов для життєдіяльності живої істоти; вирощування рослин та догляд за тваринами; збереження при взаємодії з природою цілісного живого організму, середовища; шанобливе ставлення до природи, екологічно грамотне вирішення проблемних ситуацій, які виникають.

Поміж факторів, що впливають на виховання дітей у сім’ї, чільне місце займають природа і побут.

Поняття «природа» - містке і багатогранне. Без природи життя неможливе. Природа без людини обійтися може, а людина-ні. Це-аксіома. Виховання дошкільників без природи теж немислиме. Це положення знайшло своє обґрунтування в науковій педагогіці, зокрема щодо її використання у вихованні дітей. З давніх- давен таку позицію займає українська етнопедагогіка. Про це свідчить велика кількість українських народних прислів’їв і приказок, загадок, притч, казок, оповідань про природу.

Поліфонічність природи в людському житті визначає її функціональну багатоаспектність в підході до виховання дітей у сім’ї. Однак останнім часом серед батьків і вчителів чомусь набув поширення однобічний погляд на природу - тільки як на засіб милування та естетичних насолод. Насправді ж її педагогічний вияв значно ширший. Поняття «природа» включає в себе різні педагогічні поняття: наявні нахили та здібності у дитини, тобто головні властивості її організму, духу та розуму; вплив довкілля – клімату, географічного положення, соціального становища, місця народження; дію духовної сфери родинно - побутової культури, освіченості батьків, мальовничості пейзажів та краєвидів.

Постійний контакт з природою приводить дитину до засвоєння понять, слів, речень і вироблення зв’язного мовлення. Природа збуджує у дитині уяву, вчить логічного мислити на основі зіставлення наявних у навколишньому світі предметів і явищ, пізнання їх причин і наслідків, користі та шкоди, простору і часу. Земля, Сонце, Вода, Небо, Повітря, Життя рослинного і тваринного світу закликають до спостережень, плекають допитливість, творчу винахідливість, емоційну насолоду і трудову снагу, морально облагороджують кожного дошкільника. Природа є джерелом добра. Її краса справляє величезний вплив на духовний світ дітей[14, с.7 ].

Екологічне виховання є одним з найважливіших завдань сьогодення. Науково-технічний прогрес, що дав людству надзвичайно багато корисного, породив і цілий ряд екологічних проблем: забруднення атмосфери, грунтів, вод, збіднення рослинного і тваринного світу. Майбутній стан природного середовища значною мірою залежить від успішного здійснення екологічного виховання, формування нового, свідомого, відповідального, доброго ставлення до природи, розвитку екологічної етики, основаної на ідеї співпереживання, самооцінки всього живого. Екологічне виховання тісно пов’язане з екологічною освітою. На основі знань, діяльності формується екологічна культура. Дитина що оволоділа нею, усвідомлює загальні закономірності природи і суспільства, вважає природу своїм рідним домом, який треба берегти і про який треба піклуватися.

У міжнародних рекомендаціях підкреслюється, що в дошкільному віці слід забезпечити якомога більше безпосередніх контактів дітей з природою. Всі ці рекомендації повинні щоденно втілюватися у практиці роботи ДНЗ.

Питання екологічного виховання досліджувалося у дітей дошкільного віку. Враховуючи значення наступності у проведенні цієї роботи спинимося на них.

У дослідженнях І.Д. Звєрєва, А.П. Залєбного, І.С. Матрусова та ін. ставиться завдання виховати нове покоління дітей, які б свято берегли землю, сади, ліси, воду, повітря. ВІажливо формувати у дошкільників екологічну культуру, виробити усвідомлення того, що в природі все збалансовано, що неприпустимо перебудовувати її на власний розсуд. Природу треба всіляко оберігати, примножувати її багатства[13, с.25].

Дослідниками були конкретизовані завдання екологічного виховання дітей. Враховуючи, що в дошкільному віці починають закладатися основи для вирішення їх у ДНЗ є першою ланкою в системі освіти, ці завдання слід сприймати і як завдання ДНЗ, а реалізація їх повинна здійснюватися з урахуванням віку і можливостей дітей.

1.Засвоєння провідних ідей, основних понять і наукових фактів, на базі яких визначається оптимальний вплив людини на природу відповідно до її законів.

Стосовно дошкільного віку це засвоєння системних знань, які відображають основну залежність у природі – залежність організмів від умов існування. Рослина може рости і розвиватися тільки тоді, кли є потрібні для цього умови. Слід піклуватися про створення саме таких умов для рослин.

2.Розуміння цінності природи як джерела матеріальних і духовних

сил суспільства.

Під час проведення практичної роботи з дошкільниками це засвоєння знань про значення рослин і тварин в житті людини і природи, завдяки чому формуються ціннісні орієнтації. В сучасній педагогічній науці поняття ціннісні орієнтації співвідносяться з мотиваційними орієнтаціями особистості. Цінність, зазначав С.Л. Рубінштейн, це значимість длю людини чогось у світі. Тільки та цінність, яка визначається, здатна виконувати важливу ціннісну функцію – функцію орієнтира у поведінці людини, отже, визначити її ставлення до природи[13, с.16].

3.Оволодіння практичними вміннями і навичками раціонального природокористування, розвиток здатності оцінювати стан навколишнього середовища, приймати правельні рішення щодо його поліпшення, передбачати моливі наслідки своїх дій і не допускати негативних дій на природу в усіх видах громадсько-трудової діяльності.

Уже в дошкільному віці діти оволодівають деякими правила природокористування: слід дбайливо ставитися до землі, води, повітря, оскільки це середовище, де мешкають живі істоти. Дошкільники оцінюють стан своєї ділянки і роблять висновок: на забрудненій ділянці гратися не можна, її треба спочатку прибрати.

4.Розвиток потреби у спілкування з природою, прагнення до пізнання навколишньої природи у єдності з морально-естетичними переживаннями.

Прагнення до пізнання природи і спілкування з нею розвивається у дошкільників під впливом нової інформації, яка повинно щоденно надходити від дорослих.

5.Активізація діяльності, спрямованої на покращення природного і перетворювального середовища, непримиреність до дій людей, що шкодять йому, пропаганда природоохоронних ідей.[13, с.10 ]

Здавалося б, що можливості дітей у ДНЗ для реалізації цього завдання вкрай обмежені, однак дошкільники самостійно висаджують квіти на ділянці ДНЗ, доглядають за ними, підгодовують узимку птахів, підгортають сніг під дерева, захищаючи їх від пошкоджень. Під час цільових прогулянок висаджують укорінені живці верб на березі річки, ставка. За умови проведення з дітьми змістовної роботи по ознайомленню з природою вони можуть впливати на поведінку своїх батьків щодо ставлення їх до природи.

У проведених В.Г. Грецовою та З.П. Плохій дослідженнях простежується спільна точка зору на те, що екологічне виховання дошкільників здійснюється під впливом знань та організації практичної діяльності, в якій застосовуються ці знання[24, с. 35].

1.Дослідження доводять, що у формуванні ставлення дітей до природа важливе значення мають їхні знання про естетичнівластивості об’єктів природи, що зумовлює емоційно-позитивний відгук у дітей.а

2.Важливе значення мають знання, які розкривають зв’язки і залежності в природі, оскільки саме вони становлять ту основу, яка визначає оптимальний вплив людини на природу.

3.Дослідження показали, що для формування позитивного ставлення дошкільників до природи потрібно засвоїти знання про значення неживої природи, рослин, тварин у житті природи і людини. Саме ці знання забезпечують формування ціннісних орієнтацій, які визначають поведінку дітей по відношеню до природних об’єктів.

Процес засвоєння моральних норм особистістю відбувається у три етапи. Перший етап полягає у тому, що людина має уявлення про моральну норму. Другий – це поєднання знань про те. Що потребує моральна норма, із знаннями того, чому її треба виконувати. Забезпечити виконання моральної норми може лише третій етап засвоєння, коли знання моральної норми перетворюється у переконання. Саме цей етап найбільше пов'язаний з діяльністю. Спілкування дошкільників з різноманітними об’єктами природи під час прогулянок, екскурсій створює реальні можливості для засвоєння знань про правила природокористування і одночасно виконання їх. Особлива роль при цьому належить самостійному вирощуванню рослин і тварин і догляду за ними, оскільки ця діяльність формує потребу у спілкуванні з природою, мотиви, почуття, інтереси дітей.

Основними критеріями сформованості дбайливого ставлення дошкільників до природи можна вважати: стійкий прояв піклування тпро мешканців кутка природи, позитивне ставлення до праці в природі, оволодіння правилами природокористування.

Основними умовами екологічного виховання дошкільників можна вважати такі:

1.Забезпечення міждисциплінарного підходу у формуванні знань проприроду і природокористування.

2.Організація діяльності, що сприяє поліпшенню навколишнього

середовища.

3.Вибір оптимальних форм і методів роботи з дітьми.

4.Приклад вихователя.

5.Спільна робота дитячого навчального закладу і сім'ї.

Важлива роль у здійсненні завдань морального виховання в процесі ознайомлення дошкільників з природою належить вихованню любові до праці в природі, формуванню перших трудових навичок. Видатний педагог Й.Г. Песталоцці зазначав, що справжню людину творить те, що вона працює, а не те, що вона бачить і чує. Саме в процесі праці в природі найбільш комплексно здійснюються завдання ознайомлення з природою, а на цій основі – і гармонійний розвиток особистості дошкільника[19, с.42].

Дуже сприятливий для екологічного виховання дошкільний вік. Емоційна сфера є одним з енергетично потужних за своїм впливом регуляторів життя та діяльності дошкільнят. Захоплення красою довкілля, сприятлива дія природних факторів зумовлює безпосередність поведінки дитини у природному довкіллі, викликає любов до природи, бажання оберігати її.

Підтвердження думки знаходимо в педагогічній психології які вважать,

(Л.І. Божович, О.В. Запорожець, В.К. Котирло, М.З. Неверович) що уявлення і знання, які не спираються на моральні почуття, мають формальний характер і тому не спонукають дитину до моральної поведінки. Дитина, яка знає правила природокористування, володіє інформацією про особливості природних явищ, їх взаємозумовленість, але байдужа до природи, легко порушує норми і правила поведінки в природному довкіллі – ставиться до нього утилітарно-прагматично[5, с.10].

Саме дошкільний вік є базою для формування основ світобачення і надає широкі можливості для екологічного виховання. Крім того, будь-яка програма передбачає ознайомлення дошкільнят з тим, що оточує, невід'ємними частинами якого є світ природи і середовище, створене людиною. В будь-якій програмі обов'язково піднімаються - так чи інакше - питання антропогенного впливу на природне оточення. А це обов'язкова частина екологічної освітньо-виховної роботи, спрямованої на розвиток екологічно мислячої особистості[2, с.5-8].

Поняття – одна з форм мислення, в якій відображаються загальні істотні властивості предметів та явищ об’єктивної дійсності, загальні взаємозв’язки між ними у вигляді цілісної сукупності ознак.

Поняття «екологічна компетентність», під яким ми розуміємо екологічну обізнаність, що передбачає комплекс екологічних знань природознавчого, природоохоронного, краєзнавчого, культурологічного і валеологічного змісту, які з переходом дітей з одного вікового періоду до іншого поступово ускладнюються та розширюються, поглиблюються.

Дошкільників ознайомлюють з представниками рослинного і тваринного світу, з явищами неживої природи, сезонними змінами у ній. Проте значна частина педагогів обмежується лише констатацією характерних ознак, привабливості нового об’єкта чи явища і недостатньо розкриває його значення у природі, використання людиною, умови, які треба створити для його існування та розвитку.

Тобто можно твердити з цілковитою певністю: переважній більшості дошкільників бракує належних уявлень про те, що природа не є невичерпним джерелом нашого добробуту і що люди користуються її багатствами часто нерозумно., не поповнюючи й не оберігаючи її.

Програма виховання і навчання в дитячому навчальному закладі визначає завдання: розширювати, уточнювати, систематизувати й узагальнювати уявлення про рослини, тварин і т.д., виховувати любов і бережливе ставлення до природи; вчити дітей культурно поводитися у природному оточенні, не смітити, переступати через мурашині стежки тощо.Однак, вимога дійового, турботливого ставлення до природи сформульована недостатньо чітко. Треба не тільки подавати докільнику певну інформацію, а й підводити її до усвідомлення того, що людини і природа не можуть існувати відокремлено, вчити не лише милуватися, а й робити свій посильний внесок у збереження природного середовища. І якщо діти вже в дошкільному віці зрозуміють: рідну природу маємо любити і берегти, як рідну матір, тоді можна бути спокійним за наш завтрашній день.

Завдання дорослих-сформувати у дітей позитивне ставлення до природиі діяльності людини у ній, пов’язуючи це з патріотичним, моральним, естетичним, розумовим і трудовим вихованням. Систему нашої роботи, здійснюваної у ряді дошкільних закладів, становило: формування у дошкільників природничих знань, визначених програмою; використання їх у різних видах діяльності; поєднання навчання, гри і праці у виховному процесі; єдність вимог і підходів до дитини у суспільному і сімейному вихованні[21, с.17 ].