Політика як мистецтво.

Слід зазначити, що суть політики визначається двоїстим характером цього явища.

По-перше, політика — наука, оскільки вона базується на законах суспільного розвитку. Останнє вимагає від дослідників обов’язкового розгляду цього явища крізь призму розуміння об’єктивної логіки його законів, визначення його категорій та методів. Відтак політика не може виступати в суспільному житті як сфера дії окремої особи, соціальної групи або класу.

По-друге, політика — це не тільки наука зі своєю системою категорій, закономірностей і методів, а мистецтво, яке полягає в умінні використовувати наявні можливості, вміти приймати правильні й виважені політичні рішення як на основі теоретичних знань і перевірених історичною практикою логічних висновків, так і за допомогою уяви, інтуїції, творчої сміливості та ініціативи.

Політика як мистецтво — це необхідний компонент дійового й емоційно-вольового життя політики, що істотно визначає її ефективність, характер методів, вибір тактики та професійне покликання політичного діяча. Роль мистецтва в політиці зумовлюється ймовірнісним характером політичного процесу (неповнотою інформації про його вихідні умови, можливістю появи непередбачених чинників, невизначеністю кінцевих результатів і т.п.). Оскільки політичний процес ніколи не може бути повністю раціональним, а неконтрольовані процеси в політиці небажані, то за організації і здійснення політичного процесу і взагалі будь-якої політичної дії виникає подвійне завдання: якось компенсувати брак точного знання й в той самий час утриматися в межах раціонального, щоб не допустити безвідповідальних рішень і дій.

Вирішення першого завдання пов’язане зі знанням техніки політичних відносин, співвідношення сил, знанням людей та їхніх інтересів, слабких і сильних сторін, логіки та психології поведінки мас, груп та окремих осіб і т. п. Саме це визначає політичну тактику, спосіб прийняття конкретних політичних рішень, можливість тонкого маневрування на основі правильного психологічного розрахунку, вміння перетворювати наміри в дії, вести гнучку політичну гру, коли тактична техніка та вміння маневрувати переходять у більш значні стратегічні дії. Коли ж мистецтво підміняють спритністю, інтригою, маніпуляцією людьми й принципами, що, на жаль, частенько трапляється, можна говорити про переродження політики в політиканство.

Друге завдання — залишається у сфері раціонального — вирішується вмінням утримуватися від усього неосмисленого, випадкового, від забобонів та пристрастей, зведення особистих рахунків і т. п. Вирішення цих двох завдань зближує інтелект політика з його емоційною сферою.

Як свідчить історична практика, політика як мистецтво залежить не тільки від об’єктивних, а й від суб’єктивних обставин, котрі не піддаються логічному аналізу. Ця обставина вимагає від політиків постійної готовності творчо мислити і відповідально ставитися до своєї діяльності. Не можна абсолютизувати значення минулого досвіду, раніше відомих і перевірених схем політичної поведінки, звичних старих засобів вирішення проблем. Суспільна практика переконливо засвідчує, що, так само, як багатоманітні умови та напрями будь-якої політики, так само багатоманітні й її засоби. Необхідний вибір цих засобів і конкретний момент їх застосування — це найважливіші вияви мистецтва політики, бо вони вимагають високого ступеня раціональності й винахідливості у прийнятті та реалізації політичних рішень.

Обставини, які постійно змінюються, вимагають від політичних суб’єктів нових підходів, нових рішень, нових зусиль для їх реалізації. Це дає нам змогу зробити два важливих висновки.

По-перше, здійснення політики виступає як процес: уже на початку політичних дій несподівано можуть виникнути нові, непередбачені обставини та чинники, що не тільки впливатимуть на кінцевий результат, а й стануть вирішальними. Саме вміння спрогнозувати й передбачити нові обставини і моменти розвитку політичних процесів у суспільстві і робить політику мистецтвом, тобто таким видом діяльності, характерною рисою якого є уява, інтуїція, творча сміливість та ініціатива.

Другий важливий висновок полягає в тому, що не можна ставитися до фактів політики як до статистичних, незмінних. Політичні процеси перебувають у постійному розвитку та становленні. А це робить вибір моменту, місця й часу включення людини в політичний процес великим мистецтвом, яким можна оволодіти лише з досвідом.

Політичне мистецтво означає, таким чином, поєднання раціональних інтересів, інтелектуальних та інтуїтивних (підсвідомих) чинників і почуттів людини. У цьому синтезі за певних умов і обставин може виникнути й політична харизма (дар божий), а саме: вміння політика породити довіру в людей до себе, яка може сягати навіть містичного поклоніння. Однак необхідно пам’ятати про те, що мистецтво політичної боротьби, політичного компромісу, політичної роботи з людьми та прийняття рішень, як і мистецтво здійснення всіх інших форм політичної діяльності, ніколи не повинно домінувати над теоретико-раціональними засадами політики. Треба також взяти до уваги, що мистецтво без міри — це великий ризик виродження справжньої політики у брудне політиканство, у панування лише особистих амбіцій та властолюбства.

Плани семінарських занять

1. Роль та місце політичних відносин у суспільстві.

2. Предмет, категорії, закономірності та методи політології.

3. Політична наука та її функції.

Теми рефератів

1. Роль, зміст та особливості політики в сучасних умовах.

2. Значення політології як науки, її місце серед суспільних наук.

Література

Бодио Т. Элементы теории политики / Под ред. В.Р.Макаренко. — Рос-тов-на-Дону, 1991.

Вебер М. Политика как призвание и профессия // Избранные произведения. — М., 1990. — С. 644—707.

Вятр Е. Социология политических отношений. — М., 1979.

Дзюбко І.С., Циганков П.А. До питання про предмет політології // Укр. іст. журнал. — 1991. — № 7.

История политических и правовых учений: Учеб. пособие / Под ред. В.С.Нерсесянца. — 2-е изд. — М., 1988.

Луковская И.Д. Политические и правовые учения: Историко-теоретический аспект. — Л., 1985.

Потульницький В. Історія української політології. — К., 1992.

Потульницький В. Теорія української політології. — К., 1993.

Політологія: Курс лекцій / За ред. І.С. Дзюбко. — К., 1993.

Політологія: Підручник / За ред. О.І.Семківа. — Львів, 1994.

Санистебан Л.С. Основы политической науки. — М., 1992.

Навчальні завдання

1. У різних наукових словниках знайдіть визначення поняття «політика». Порівняйте їх, проаналізуйте й виділіть стрижневі поняття, через які воно розглядається.

2. Політичне життя включає в себе елементи багатоманітних політичних відносин і дії різноманітних соціальних верств, класів, націй, держав, партій, особистостей. Її учасники відповідно до своїх інтересів (правильно або неправильно зрозумілих) відстоюють власні позиції, намагаються проводити свою лінію. Які вони? Подумайте й виділіть декілька груп інтересів, котрі реально існують у різних учасників політичного життя.

3. У більшості вітчизняних та зарубіжних політологічних досліджень підкреслюється класовий характер політики. Як ви розумієте цю особливість політичних відносин і діяльності?

4. Найбільш суттєве у політиці — це питання про державну владу. Але чи можна всі політичні відносини зводити до влади? Аргументуйте свою відповідь.

5. Політика багатоманітна за своїми видами, характером, змістом і методами. Які види політики ви знаєте? Охарактеризуйте політику: прогресивну, консервативну, реакційну. До якого виду чи типу відноситься політика, що проводиться нинішнім керівництвом України?

6. Який зв’язок політології з гуманітарним знанням, а також з наукою (або науками), котрі ви професійно вивчаєте?

7. До числа категорій політології включають «політичну діяльність», «політичні відносини», «політичні процеси». Доповніть цей ряд і назвіть інші категорії політології.

8. Добре відомо, що політика має двоїсту природу: з одного боку, вона — наука, з іншого — мистецтво. Чому? Аргументуйте свою відповідь.

Завдання для перевірки знань

1. Висвітлюючи місце й роль політології, проаналізуйте причини неуваги до неї в роки застою.

2. З’ясуйте, як визначається предмет та об’єкт будь-якої науки, у тому числі й політології. Використайте при цьому відповідні розділи навчального посібника А.Ю.Брегеди «Основи політології» (К.: КНЕУ, 1997); Політологічний енциклопедичний словник (К.: Генеза, 1997).

3. Назвіть основні категорії політології.

4. Розгляньте закономірності та методи політології як науки.

5. Дайте тлумачення поняттям: «політика як наука», «політика як мистецтво».

6. Складність політології як науки зумовлена різноманітністю її функцій. Визначте ці основні функції.

7. Визначте співвідношення понять «теоретична» і «прикладна» політологія