Мова і культура. Лінгвокультурологія. Предмет, завдання та методи лінгвокультурології.

Усе мовознавство «пронизане культурно-історичним змістом, оскільки його предметом є мова, яка є умовою, основою і продуктом культури». У зв'язку з цим у кінці XX століття учені потрапили в безвихідне становище, адже в науці про людину не було місця найголовнішому – культурі. Оскільки в більшості випадків людина має справу не з самим світом, а з його репрезентаціями, то світ постає перед нами крізь призму культури і мови народу. Найбільші філософи XX століття П.А.Флоренський, Л.Вітгенштейн, Н. Бор і багато інших відводили центральне місце в своїх концепціях мові. М.Хайдеггер вважав саме мову первинним «будинком буття» людини, оскільки мова не тільки відображає, але і створює ту реальність, у якій живе людина.

На початку XX століття виникла австрійська школа «Слова і мовлення», яка спрямувала проблему «Мова і культура» на шлях конкретного вивчення складових компонентів мова і культури і продемонструвала важливість культурологічного підходу в багатьох областях мовознавства. Ідею нерозривності і єдності мови й культури підтримували багато вчених. Отже, проблема взаємозв'язку мови і культури не нова. Культуру почали розглядати не просто як суміжну з лінгвістикою науку, а як феномен, без глибокого аналізу якого не «можна осягнути таємниці людини, таємниці мови і тексту».

І тому в лінгвістиці кінця XX століття стало можливим прийняття такого постулату: мова найтісніше пов'язана з культурою; вона зароджується в ній, розвивається в ній і виражає її. На основі цієї ідеї виникла нова наука – лінгвокультурології. Цю науку можна вважати самостійним напрямом лінгвістики, який сформувався в 90-х роках XX століття.

Термін «лінгвокультурології» з'явився в останнє десятиліття у зв'язку з роботами членів фразеологічної школи, яку очолювала В.Н.Телія.

«Лінгвокультурологія - це галузь лінгвістики, що виникла на стику лінгвістики і культурології, і яка досліджує прояви народної культури, що відбилися і закріпилися в мові». Це порівняно молода філологічна дисципліна синтезуючого типу, яка розглядає мову як втілення культури.

Із вище зазначених визначень можна зробити висновок, що предметом лінгвокультурології є вивчення культурної семантики мовних знаків, які формуються у процесі взаємодії двох різних кодів, а саме мови і культури.

Виникнення і розвиток лінгвокультурології у нашій країні пов'язано з «переважанням лінгвокультурологічного підходу при викладанні іноземних мов».

Лінгвокультурологія в своєму розвитку проходить два періоди:

На сьогодні в лінгвокультурології виокремилося декілька напрямів:

- лінгвокультурологія окремої соціальної групи, етносу, яка досліджує конкретну лінгвокультурну ситуацію;

- діахронічна лінгвокультурологія, яка вивчає зміни лінгвокультурного стану етносу в певний період часу;

- порівняльна лінгвокультурологія, яка досліджує лінгво-культурні особливості різних етносів;

- порівняльна лінгвокультурологія, яка досліджує особливості менталітету певного етносу з позиції носіїв мови і культури;

- лінгвокультурна лексикографія, яка займається складанням лінгвокраїнознавчих словників.

Завдання лінгвокультурології:

- як культура бере участь у творенні мовних концептів;

-до якої частини значення мовного знака прикріплюються «культурні смисли»;

-чи усвідомлюються ці смисли тими, хто говорить, і як вони впливають на мовленнєві стратегії;

-якими є концептосфери;

-як систематизуються основні поняття лінгвокультурології.

Методи лінгвокультурології - це сукупність аналітичних прийомів, операцій і процедур, які використовуються при аналізі мови і культури. У лінгвокультурології можна використовувати «лінгвістичні, культурологічні й соціологічні методи, методи польової етнографії (опис, класифікація, метод пережитків та ін.), відкриті інтерв'ю, метод лінгвістичної реконструкції культури; можна досліджувати матеріал за допомогою традиційних методів етнографії, так і прийомами експериментально-когнітивної лінгвістики, де найважливішим джерелом матеріалу виступають носії певної мови (інформанти)». Ці методи у своїй взаємодії дозволяють лінгвокультурології досліджувати свій складний об'єкт - взаємодію мови і культури. Маслова В.Л. пропонує також ураховувати психосоціокультурологічний аспект і широко використовувати готові тексти різних типів, оскільки культурна інформація, що міститься в мовних одиницях, має переважно прихований за їх власне мовним значенням характер. Залучення людини до культури відбувається шляхом «привласнення» ним текстів певної мови. Будучи незначним елементом світу, текст, а саме книга, «вбирає в себе світ, стає цим світом, заміщує собою весь світ для читача». Тому аналіз текстів є дуже важливим; при цьому застосовуються найрізноманітніші методи і прийоми дослідження.