Модернізм

2.

Культура XX ст. про йшла три етапи розвитку:

Для початку XXст. (1900-1920 рр.) характерна гостра боротьба всіх форм антиреалістичного мистецтва за право на існування. Саме в цей період склались основні модерністські течії, які пізніше виступали лише в різних модифікованих варіантах.

Час між двома світовими війнами (1921-1939 рр.) характеризується посиленням боротьби між реакційною культурою і реалістичною, демокра­тичною. Цей період дав світовій культурі видатних письменників і майстрів образотворчого мистецтва. В духовному житті більшості індустріальних країн широко йшов процес дальшої демократизації. В той же час в тоталіта­рних державах панував догматизм, страх, конформізм, войовнича ідеологі­зація, чинились репресії проти діячів науки і культури, знищувались пам'ятки культури, твори видатних письменників.

На розвиток культури періоду після другої світової війни (1946 - до нинішнього часу) значний вплив справили новітні досягнення НТР і техно­логічна революція засобів масової інформації. Виникає індустрія " масової культури", різні течії неомодернізму. На відміну від сучасного західного суспільства в країнах з тоталітарним режимом до кінця 80-х років спостері­гався культурний регрес, у художній творчості панувало всезаборонство. Після повалення там комуністичних режимів почалось культурне відро­дження, народам повертаються імена і твори видатних діячів культури, за­боронених за часів тоталітаризму. Значно ширше стали проявлятись тенде­нції інтернаціоналізації культури, підвищується значення міжнародного культурного і наукового обміну.

Модернізм

МОДЕРНІЗМ (МОДЕРН) ( фр. modernismе, від moderne - новітній, сучасний) - у широкому розумінні означає сукупність стилів, напрямків в європейській та американській художніх культурах кінця ХІХ - початку ХХ ст., яким притаманно заперечення старого традиційного мистецтва, відхід від культурних цінностей XVIII-XIX ст. У вузькому значенні - стиль у художній культурі на початку ХХ ст., який прагнув прикрашування середовища (“мистецтво дрібничок”). Модерн був частково визначений символізмом, поєднував європейські та східні традиції. Для новаторів ХХ ст. важливо не що сказати, а як сказати. Модерністська модель постулює ідеї хаосу, випадковості, неможливості упорядкування. Модернізм поєднав такі естетичні напрямки: кубізм, імажинізм, футуризм, сюрреалізм, експресіонізм, абстракціонізм.

Модернізм (від фр. - новітній, сучасний) - загальне позначення на­прямів мистецтва та літератури кінця ХІХ-ХХ ст. (кубізм, футуризм, експ­ресіонізм, сюрреалізм тощо) які характеризуються розривом з традиціями реалізму.

Провідні теми модерністської літератури: ізольованість особи, її відчуження і приреченість на непереборну самотність; знеособлення людини; напружене переживання закінченості індивідуального існування і абсурдності життя; малювання мертвої механистичности сучасної цивілізації; критичне відношення до історії.

Представники Анна Ахматова (1889-1966) Габріеле д’Аннунціо (1863-1938) Гійом Аполлінер (1880-1918) Андрій Білий (1880-1934) Готфрід Бенн (1886-1956) Іван Канкар (англ.) Рос. (1876-1918) Константінос Кавафис (1863-1933) Джозеф Конрад (1857-1924) Альфред Деблін (1878-1957) Хільда ​ ​ Дулітл (1886-1961) Томас Стернз Еліот (1888-1965) Вільям Фолкнер (1897-1962) Френсіс Скотт Фіцджеральд

Загальна назва літературних напрямів та шкіл XX ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Модерністські напрями виникли як заперечення натуралістичної практики в художній царині, обґрунтованої філософією позитивізму. Модерністи, на відміну від раціоналізму попередників, на перше місце ставили творчу інтуїцію, втаємничення у трансцендентну (за філософією І. Канта ту, що лежить поза межами свідомості і пізнання, тобто не може бути пізнаною) сутність буття. Вищим знанням проголошувалася не наука, а поезія, зважаючи на її феноменальну здатність одуховнювати світ, проникати в найінтимніші глибини буття. Модерністи свідомо роблять свою творчість антидемократичною, елітарною.

Причини виникнення модернізму:

Як реакція на суспільні проблеми. На рубежі ХІХ-ХХ ст. особливо після першої світової війни загострилась духовна криза. Свій внесок в руй­нування духовних засад культури в«если й революції. Почалася інтенсивна атеїзація свідомості значної частини людства. Утворився духовний вакуум, який потребував свого заповнення.

Причина криється у суто художніх субстанціях. Реалізм дещо " при­ївся читачеві". От письменники-модерністи і шукали нових, не набридлих публіці змісту і форм художніх творів.

Особистісні. Згадаймо літературних велетнів-реалістів XIXст.: Стендаль, Бальзак, Діккенс, Флобер, Золя, Достоєвський, Толстой. Молоді літератори стали тору­вати свої, нові " модерні" шляхи в літературі.

Визначальні риси модернізму:

- новизна та антитрадиціоналізм (хоча модерністи ніколи не поривають із літературною традицією цілком);

- у творах затверджується перевага форми над змістом;

- заперечення матеріалістичного детермінізму, визнання інтуїтивного поруч із логічним шляхом пізнання;

- індивідуалізм, зосередження на «Я» автора, героя, читача;

- психологізм, пильна увага до позасвідомих сфер психіки, до внутрішньої боротьби роздвоєного людського «Я»;

- широко використовуються такі художні прийоми, як «потік свідомості» та монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва;

- використання символу як засобу пізнання і відтворення світу;

- ліризм (навіть у прозі, драматургії, публіцистиці);

- естетизм.

Окремі напрями модерністської літератури сьогодні стали класикою. Серед найвизначніших — імпресіонізм, неоромантизм, символізм, імажинізм, футуризм, акмеїзм, експресіонізм, сюрреалізм, «театр абсурду», дадаїзм, «новий роман» тощо.

6. Витоки модернізму

Витоки модернізму. Соціальні - розвиток індустріальної цивілізації; конфлікт між особистістю та суспільством. Філософські - песимізм, ірраціоналізм, індивідуалізм, еклектика, відмова від систематичного мислення. Культурні -криза культури, вираження абсурдності буття новими засобами, проголошення переваги мистецтва над реальністю. Наукові -у природознавстві домінує принцип відносності, компліментарності; плюралістичність, нелінійність картини світу, некласичність бачення світу.

7.

Світоглядні засади модерну. Інтуїтивізм (А. Бергсон, Н. Лоський) - філософський напрямок, що доводив можливість осягнути природу явищ не завдяки розуму, а через інтуїцію.Прагматизм (У. Джеймс) - філософське вчення, згідно з яким ідея набуває змісту лише у своїх практичних наслідках, і навпаки, реальний світ здійснюється лише через плин свідомості (“свідомість тече ” ). Екзистенціалізм ( від “екзистенція” - існування) (А. Камю, Ж. -П. Сартр, М. Хайдеггер, С. К’йоркегор, К. Ясперс, М. Бердяєв) - філософський світогляд, який затверджує унікальність існування світу людської суб’єктивності; концепція людини, яка сама собі створює норми поведінки, виходячи зі свого душевного ладу: у світі немає надії, майбутнього, людина живе лише сьогодні. Ніцшеанство (Ф. Ніцше) - філософія надлюдини. Психоаналіз (З. Фрейд, К. Юнг) - індивідуальне несвідоме - рушійна сила людини; вплив колективного несвідомого. Феноменологія (Е. Гусерль) - духовні “сутності" свідомості незалежні від реального існування та чуттєвого досвіду.

Філософсько-світоглядними підвалинами модернізму були ідеї ірраціоналістичного волюнтаризму німецьких філософів Артура Шопенгауера (1788-1860 рр.) та Фрідріха Ніцше (1844-1900 рр.), інтуїтивізму французько­го мислителя Анрі Бергсона (1859-1941 рр.), психоаналізу австрійського філософа та лікаря-психіатра Зігмунда Фрейда (1856-1939 рр.) та швейцар­ського психолога Карла Густава Юнга (1875-1961 рр.), екзистенціалізму французьких філософів та письменників Жана Поля Сартра (1905-1980 рр.), Альбера Камю (1913-1960 рр.) і німецького мислителя Мартіна Хайдеггера (1889-1976 рр.).

Більшість дослідників, пов'язує виникнення модернізму з експресіоні­змом (від франц. - вираження, виразність). У 1905 році в Дрездені виникає група " Міст", що об'єднала чотирьох студентів-архітекторів - ЕЛ.Йрхнера, Ф.Бейля, Е.Хеккеля та К.Шмідта-Ротлуффа. У своєму маніфесті, який з'явився рік по тому, вони назвали себе " молоддю, що несе відповідальність за майбутнє".

Найпослідовнішим провідником ідей експресіонізму був засновник та теоретик " Мосту" Ернст Людвіг Кірхнер (1880-1938 рр.). Для Кірхнера, лю­дини яскравого темпераменту, символом неспокійного, хаотичного світу, який є ворожим відносно " природної" людини, було сучасне місто. Саме місто, як уособлення зла, стало однією з провідних тем у творчості цього митця та його однодумців. Залите мертвотворним штучним світлом нічне місто з похмурими проваллями вулиць та провулків, що нібито ведуть у небуття, і населене примарними розгубленими істотами, дивиться на гляда­ча з полотен художника.

Вагомий внесок у розвиток експресіонізму зробив відомий австрійсь­кий художник Оскар Кокошка (1886-1980 рр.). Він - маляр і графік, драма­тург і артист-декламатор. Але всі прояви його таланту незмінно свідчать про схильність до експресіоністського світогляду та естетики.

Експресіонізм, який виник в живописі, так чи інакше виявився у всіх видах мистецтва. Він посідав суттєве місце в німецькій та австрійській пое­зії (Г.Тракдь, Ф.Верфель, ранній Й.Бехер). Риси експресіонізму притаманні прозі І.Франка та Ф.Кафки. Одним із провідних жанрів експресіонізму є публіцистична драма, або " драма крику", з її " вселенськими конфліктами", абстрагованим образом людини, уривчастою " телеграфною мовою", різкою пластикою (п'єси В.Хазенклавера, Г.Кайзера, Е.Толлера та ін.).

Розквіт європейського експресіонізму в цілому завершується на почат­ку 30-х років. Але його ідеї та прийоми продовжують впливати на творчість різних за своїми поглядами діячів культури, адже експресіонізму було при­таманне те, що є найхарактернішим для культури XXст. - загострено-контрастне бачення світу. Експресіонізм і сьогодні має своїх шанувальни­ків.

Ще одним художнім напрямом, який мав довгочасні наслідки та спри­чинив значний вплив на розвиток модерністського мистецтва, був кубізм (від франц. - куб). Він виник в Парижі також на початку століття. На думку деяких тогочасних теоретиків мистецтва, кубізм був " революційним пере­воротом", таким самим, що його зазнав живопис у добу Ренесансу. Так са­мо, як і експресіоністи, кубісти прагнули виразити свій внутрішній світ, вважаючи його єдиним джерелом творчого натхнення. Вони відмовились від таких традиційних художніх засобів, як передача тривимірного просто­ру, атмосфери, світла, і почали розробляти нові форми багатовимірної перс­пективи, які б дали змогу показати об'єкт з усіх боків у вигляді безлічі площин, які перетинаються між собою, утворюючи напівпрозорі чотирикутни­ки, трикутники, півкола. Все це, на думку кубістів, повинно не лише допо­могти глядачеві скласти об'ємне уявлення про об'єкт, але й показати вихід­ні форми речей. Конструктивна схожість усіх предметів, їх взаємозв'язок та взаємодія - ось що в першу чергу цікавило та хвилювало кубістів.

З кубізмом в різні часи була пов'язана творчість багатьох митців, про­те найголовнішу роль у становленні нового напрямку відіграли іспанець Пабло Пікассо (1881-1973 рр.) та француз Жорж Брак (1881-1963 рр.).

Найвідчутніше кубізм вплинув на радикальні кола модерністів, які вважали себе передовим загоном.авангардом нового мистецтва (звідси -" авангардизм"). Авангардисти прагнули повністю відмовитися від існуючих мистецьких традицій та норм і перетворити новизну виразових засобів на самоціль. Серед ранніх авангардистів, на яких вплинув кубізм, були італій­ські футуристи (від лат. - майбутнє). Про утворення футуризму заявив у 1909р. італійський письменник Філіппо Марінетті (1876-1944 рр.), наголо­шуючи на закінчені мистецтва минулого та народженні футуризму як мис­тецтва майбутнього. Відкидаючи традиційну культуру та її цінності, футу­ристи протиставили їй культ техніки та індустріальних міст (урбанізм). Су­часну людину, - вважав Марінетті, - дія мотору хвилює більше, а ніж по­смішка жінки чи сльоза дитини. Однодумцями Ф.Марінетті були художники У.Боччокі, Н.Карра, Л.Гуссоло, Дж.Балла, Дж. Соверені, їхні твори предста­вляли собою комбінацію площин та ліній, дисгармонію кольору та форми. Не випадково, що на відміну від інших європейських авангардистів, футуристи не обмежилися чистою естетикою, а стали на шлях політики, консо­лідуючись з найрадикальнішими рухами, зокрема з італійськими фашиста­ми.

Авангардизм (від франц. «передовий загін») — умовний термін для позначення низки художніх течій у літературі й мистецтві, що зародилися на початку XX ст. і рішуче поривали з попередньою літературною традицією. Вихідним пунктом естетичного пошуку митців-авангардистів було прагнення зламати усталені принципи побудови художнього твору та норми смаку публіки.

Авангардистське мистецтво вирізняють життєбудівничий пафос, ствердження позиції соціальної активності, загострена емоційність, що нерідко набуває форм відвертого епатажу (скандальних витівок), настанова на руйнацію естетичного канону, сміливі експерименти з художньою формою та поетичною мовою.

Однією з найвизначніших течій авангардизму був експресіонізм. Назва цієї течії походить від латинського слова «вираження». Справді, для експресіоністів головним було не життєподібне відтворення дійсності чи всебічне пізнання світу, а загострене увиразнення важливої емоції або ідеї, яке досягалося шляхом її навмисного загострення аж до гротеску

8.9

Авангардизм (від франц. «передовий загін») — умовний термін для позначення низки художніх течій у літературі й мистецтві, що зародилися на початку XX ст. і рішуче поривали з попередньою літературною традицією. Вихідним пунктом естетичного пошуку митців-авангардистів було прагнення зламати усталені принципи побудови художнього твору та норми смаку публіки.

Авангардистське мистецтво вирізняють життєбудівничий пафос, ствердження позиції соціальної активності, загострена емоційність, що нерідко набуває форм відвертого епатажу (скандальних витівок), настанова на руйнацію естетичного канону, сміливі експерименти з художньою формою та поетичною мовою.

Однією з найвизначніших течій авангардизму був експресіонізм. Назва цієї течії походить від латинського слова «вираження». Справді, для експресіоністів головним було не життєподібне відтворення дійсності чи всебічне пізнання світу, а загострене увиразнення важливої емоції або ідеї, яке досягалося шляхом її навмисного загострення аж до гротеску.

Представниками експресіонізму в літературі були Г. Гайм, Ф. Верфель, Г. Тракль, Г. Бенн та ін.

У перші роки свого розвитку експресіонізм існував як форма індивідуального протесту проти капіталістичної дійсності, жорстокості, зла. Початок першої світової війни привніс у творчість експресіоністів теми протесту проти війни, приреченості людини, смерті. Не аналізуючи соціально-політичної природи війни, вони засуджували її як вбивство людини людиною. Ця властивість раннього експресіонізму приваблювала тоді німецьких письменників А. Зегерс, Т. Манна, Б. Брехта, С. Цвейга, які саме в межах цього напряму починали свій творчий шлях. Однак пізніше деякі з них відійшли від експресіонізму, який не міг задовольнити їх насамперед тому, що такі митці, як, наприклад, Анна Зегерс і Бертольт Брехт, уже на початку творчого шляху прагнули до глибокого аналізу соціальних суперечностей свого часу. Орієнтація ж експресіонізму на протест заради протесту, на релігійно-містичні мотиви, на свідоме відокремлення людини від зовнішнього світу не могла задовольнити соціальне зрілих митців. Суперечливість світоглядних засад експресіонізму гостро виявилася згодом. У фашистській Німеччині було заборонено чимало творів експресіоністів. Деякі з представників цього напряму, не визнаючи форм активної політичної боротьби, покінчили життя самогубством. Водночас частина експресіоністів активно співробітничала з фашистами.

До найпотужніших авангардистських течій першої половини XX ст. також належить і сюрреалізм.

Сюрреалізм (франц. surrealisme — надреалізм) — один з поширених напрямів у сучасному мистецтві й літературі. Надреалізм, літературний і мистецький напрям, виник по першій світовій війні, на початку 20 ст. у Франції. Зачинателем його був французький письменник А. Бретон. Філософськими засадами сюрреалізму є суб’єктивно-ідеалістичні теорії інтуїтивізму, фрейдизму, східні містико-релігійні вчення.

Естетичні засади напряму викладено в «Маніфестах сюрреалізму» А. Бретона. Сюрреалісти закликали звільнити людське «Я» від «пут» матеріалізму, логіки, які вони вважали породженням буржуазної цивілізації. На їхню думку, митцю слід спиратися на досвід несвідомого вираження духу, сни, галюцинації, марення, аби проникнути по той бік свідомості, осягнути безкінечне й вічне. Прийоми

сюрреалізму (зображення надреального, містичні мотиви, елементи фантастики) використовуються в «театрі абсурду».

В образотворчому мистецтві й літературі сюрреалізму єдналися різноманітні речі й несподівані образи, контрастні та часто безглузді (Ґ. Аполлінер, Л. Арагон, П. Елюар, А. Бретон).

Виділився головним чином не в закінчених формах, а в тенденціях до витиснення традиційних тим, сюжетів і принципів композиції, гіпертрофії умовності, сильної (звуковий, колірний, пластичної й інший) експресивності. Характеризується також руйнуванням об'єктивно обумовлених границь між видами і жанрами (проникнення поезії і музики в прозу і " прозаїзація" поезії, перенесення принципів музичної композиції на літературу й образотворче мистецтво).

Суперечлива природа авангардизму позначилася в тяжінні одних його напрямків до формалізму (перемога словесної образності і символіки над змістом у поезії і прозі, акцентуація колориту, композиційної структури і безсюжетність у живописі, атональность і какофонія в музиці), а інших, навпаки, - до заперечення естетичної суті мистецтва й утилітаризму (злиття мистецтва з виробництвом, побутом і політичною публіцистикою).

У своїх крайніх формах стуляється з декадентством, модернізмом, абстрактним мистецтвом. Талановиті представники авангардизму початку 20 століття (футуризму, імажинізму, конструктивізму й ін.), що послідовно дотримували прогресивного світогляду, змогли перебороти вузькі рамки цих напрямків і збагатили культуру новими художніми цінностями.

9.Стиль модерн у мистецтві

На межі століть склався новий стиль модерн - новий, сучасний, який знайшов своє вираження в усіх видах мистецтва.

Стиль модерн прийшов на зміну занепадаючому в останній третині XIX ст. імпресіонізму - течії в образотворче мистецтві, яка намагалася узагальнити, синтезувати сприйняття об'єкта через розкладання фарб на окремі елементи. Уже в творчості французького художника П. Сезана помітний відхід від імпресіоністського бачення природи і простору. Крім оживлення кольору і світла в зображенні, Сезан ніби «розсуває простір, переносячи в нього глядача. Крім Сезана, до художників-постімпресіоністів належать також В. ван Гог, П. Гоген.

П. Гогена вважають лідером неопримітивістів, оскільки він у пошуках нового художнього синтезу, повернення людини до гармонійного злиття з природою вважав за необхідне доторкнутися до стародавніх архаїчних культур Сходу. В цьому синтезі Гоген відкидав непотрібні деталі, спрощував модель для більшої виразності. Спрощення включало деяку деформацію, порушення пропорцій, що визначалося художніми завданнями і повинно було розкрити внутрішній зміст зображеного, його сутність.

Постімпресіонізм започаткував нові художні течії, для як головним стала відмова від простого відтворення видимої поверхні реальних об'єктів і бажання проникнути в суть явищ, виразити внутрішній світ, характер людини. Нове мистецтво було названо авангардизмом. В ньому виділялися абстракціонізм і експресіонізм.

Різновидом абстракціонізму був кубізм. Засновниками його вважають іспанського художника П. Пікассо. який з 1900 року працював у Парижі, і французького художника Ж. Брака.

Кубісти відмовилися від властивих імпресіоністам форм передачі кольору й світла і намагалися створити нові форми багатовимірної перспективи, розкладаючи об'єкт на геометричні форми (кола, півкола, трикутники, куби). При цьої об'єкт зображувався з різних боків, навіть невидимих, що давало змогу зрозуміти його внутрішній зміст. Прикладом кубізму можуть бути картини П. Пікассо «Авіньйонські дівчата» «Скрипка», Ж. Брака - «Будинок в Естаці».

Дещо виходив за межі кубізму французький художник Р. Делоне. На відміну від Пікассо і Брака, які головну увагу приділяли малюнку, композиції, що передбачала геометричну деформацію з незначним використанням кольору, Делоне підходив до створення геометричних зображень як колорист. За допомогою кольорових плям, розташованих у певному ритмі, він намагався посилити емоційний вплив своїх полотен. Найвідоміша його картина - «Симультанні вікна» (1912).

Абстракціоністом був і відомий російський художник В. Кандинський, який майже все своє життя прожив на Заході й упродовж багатьох років перебував під впливом німецького експресіонізму - течії в мистецтві початку XX ст., і повним завданням якої було вираження духовного світу художника.

На противагу кубістам, які прославляли сучасне місто, розвиток техніки, експресіоністи вбачали в сучасній їм урбанізоній цивілізації зло, що породжує бездуховність. Жах перед майбутніми природними і соціальними катастрофами - головний лейтмотив експресіоністів, який знайшов своє вираження у поєднанні хаотичності й безпредметності.

Для композицій, імпровізацій Кандинського характерним було нагромадження кольорових плям довільної конструкції, уламків кривих ліній, що підпорядковувалися якомусь нечіткому ритму. «Сама форма, - писав Кандинський, - навіть якщо вона цілком абстрактна й подібна до геометричної, має своє внутрішнє звучання, є духовною істотою...» Перша найвідоміша абстрактна картина Кандинського - «Абстрактна акварель» (1910).

Найбільшої слави з-поміж художників-абстракціоністів зажив А. Матісс.

Для втілення свого задуму художник обирав яскраві, чисті кольори, поєднуючи їх у несподіваних сполуках, зображував предмети не у тих кольорах, в яких вони існують насправді, сміливо деформував людське тіло, використовував площинне зображення. В найвідоміших картинах «Танок» і «Музика» - Матісс досяг ідеального вираження своїх творчих установок. Він створив ідеальну триєдину декоративну гармонію: головних основ (неба, землі і людини), трьох кольорів (голубого, зеленого й оранжевого), трьох станів (статики, динаміки та їх поєднання у танку).

Представниками абстрактного живопису в Росії були К. Малевич, М. Шагал, М. Ларіонов, П. Філонов та ін. Так, найвідоміші картини Шагала («Я і село», «Над Вітебськоом») позначені ірреальним простором, примітивізацією форм і яскравими барвами. Темою жанрових картин Ларіонова були провінційні містечка, їх побут. Його форми, площинні й гротескні, ніби навмисно стилізовані під дитячий малюнок.

Стиль модерн набув свого розвитку не лише в живописі та скульптурі, а й у мистецтві меблів, тканин, предметів побуту, кераміки, вітражів, мозаїки тощо. Його можна впізнати всюди за витягнутими контурами і лініями, особливою колоритною гамою блідих, пастельних тонів тощо. Різномаїття форм у мистецтві початку ХХ ст. відображало складну духовну атмосфери в тогочасному європейському суспільстві.