Пит №22. Боротьба плебеїв и патриціїв в Римі.

Найдавніше поселення Рима жило родами, якими керували старійшини. Рід
спочатку був згуртований колектив, пов'язаний загальним
походженням, загальною власністю на землю, а також шануванням предків.
З часом на території, що належить пологах, з'явилися люди, які не входять
ні в один з них. Це були звільнені раби або їхні нащадки, чужоземці,
ремісники і торговці, люди, вигнані за порушення родових
звичаїв, насильно переселені з підкорених міст. Цих прибульців в
Римі називали плебеями. Споконвічне ж населення, що жило родами, називалося
патриціями. Патриції були корінним громадянством. Вони представляли собою повноправний " римський народ"; - У безпосередньому зв'язку з ними були клієнти які отримували від них землю, худобу, користувалися їх захистом на
суді і пр. За це вони повинні були служити у військових загонах своїх
покровителів, надавати їм допомогу грошима, виконувати різні роботи;
- Плебеї стояли поза родової організації патриціїв, тобто не належали
до " римському народу", не мали доступу до общинної землі і були позбавлені
політичних прав. Походження плебеїв неясно і спірно. Безсумнівно лише, що вони стояли
поза племінної організації і тому не могли брати участі в
управлінні громадою. Зате вони безперешкодно займалися землеробством,
ремеслами, торгівлею, Плебеї були особисто вільні, несли військову службу
нарівні з патриціями. Торгове і промислове багатство було зосереджено
головним чином у їх руках: гордий своїм походженням патрицій вважав
принизливим будь-яке заняття, крім землеробства, політичної діяльності,
військової служби. Патриції були повноправними громадянами. Вони розпадалися на три племені.
Кожне плем'я складалося з 100 пологів. Кожні 10 родів утворювали курію.
Курії утворювали загальне народне зібрання римської громади (куріатні
коміції). Воно приймало або відкидало запропоновані йому законопроекти,
обирало всіх вищих посадових осіб, виступало в якості вищої
апеляційної інстанції при вирішенні питання про смертну кару, оголошувало
війну, разом із сенатом вибирало царя, займалося найважливішими судовими
справами.Спочатку римське військо було переважно патриціанським. Плебеї,
знаходилися на поза патріціальной громади, також не входили у військову
організацію. Внаслідок цього виникло різке невідповідність між населенням
Риму і кількістю виставлених їм воїнів. А загарбницька політика
вимагала збільшення військ і витрат на ведення воєн.
Необхідність залучення до військової служби плебеїв стала очевидною. Тому
все вільне населення Риму патриції і плебеї - було розділено по
майновою ознакою (цензу) на 5 розрядів, кожний з яких був зобов'язаний
виставити певну кількість військових підрозділів - центурій.
Крім цих центурій, були ще 18 центурій вершників із самих багатих римлян,
а цензом понад 100.000 асів (з них шість виключно патриціанських); а
також п'ять неозброєних центурій: дві - ремісників, дві - музикантів і
один з незаможних, яких називали пролетарями. Таким чином, всього було
193 центурії. Кожна з 193 центурій мала при голосуванні один голос. Найбагатші
римляни, переважно патриції: вершники і центуріати 1 розряду, володіли
98 голосами, що забезпечувало їм перевагу у вирішенні будь-яких питань. Однак
патриції переважали в центуріатних зборах не як такі, в силу своїх
родових привілеїв, а як найбільш заможні землевласники. Тому й
плебеї могли потрапити і вже потрапляли в ці центурії. Отже, плебеї
вийшли зі свого ізольованого положення по відношенню до римської громаді.
Таким чином, важливе соціальне значення реформи Сервія Тулія полягало в
тому, що вона заклала основи нової організації римського суспільства не тільки по
родовому, а за майновим і територіальною ознакою.
Тим не менш, родовий лад ще не був знищений остаточно. Організація
влади, заснована на родовому ладі, продовжувала існувати поряд з
організацією, заснованою на територіальним та майновий ознаках, причому
тільки поступово, протягом 200 років вона витіснила родову організацію. Це
відбувалося в запеклій боротьбі плебеїв з патриціями, яка особливо
загострилася після повалення останнього рекса. Військова демократія як форма
організації влади в період розкладанні родового ладу зжила себе
безповоротно. Розвиток ремесел і торгівлі, якими все більше і більше займалися плебеї,
призвело до розшарування римського плебсу. З середовища плебеїв виділилася багата
торгово-реміснича знати. З іншого боку, зросла кількість незаможних
плебеїв. Плебеї, знаходячись поза патриціанської родової організації, володіли на
праві приватної власності дуже невеликими ділянками землі. Війни,
неврожаї, переселення в Рим частини жителів завойованих областей, природний
приріст населення в умовах римського малоземелля збільшили число
безземельних плебеїв. Багато хто з них передавали землю в якості застави
лихварям, часто належить до родової аристократії. Неплатоспроможний
боржник втрачав право власності на землю, і якщо з волі кредитора і
залишався на колишньому ділянці землі, то лише в якості орендаря, під заставу
своєї особистої свободи. Це розшарування плебеїв привело до загострення відносин
між соціальними групами. Римський плебс у V-IV ст. до н.е. прагнув отримати доступ до розділів землі громадського поля (ager publicus), яке належало всій римській громаді.
Щоб отримати право окупації завойованих земель, яким користувалися
патриції, плебеї повинні були домогтися рівності з патриціями в політичних
права. До першої половини V ст. до н.е. відносяться перші спроби плебеїв домогтися
вирішення аграрного питання. У 486 р. до н.е. консул Спурій Кассій хотів
розділити захоплені під час війни землі між плебеями.