Правові наслідки усиновлення

Суб’єктами правовідносин з приводу усиновлення є особа, яка усиновлюється та усиновлювач. Відповідно до ч.1 ст. 208 СК, усиновленою може бути дитина. СК встановлює особливі правила щодо усиновлення дитини, яку не забрали з пологового будинку, дитини, яку було знайдено, а також щодо усиновлення братів і сестер.

Дитина вважається покинутою в пологовому будинку, якщо жінка, яка її народила, втекла, не визначивши письмово своєї волі щодо влаштування дитини. Згідно із ч.1 ст. 209 СК, така дитина може бути усиновлена після досягнення нею двомісячного віку. Дитина, яку було підкинуто або знайдено, може бути усиновлена після спливання двох місяців з часу її знайдення (ч.2 ст.209 СК). Таким чином, до досягнення дитиною двомісячного віку чи до спливання двох місяців із дня знайдення дитини суд не може постановити рішення про її усиновлення, однак заява про усиновлення може бути подана і до спливання цього строку.

Якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати і сестри, вони не можуть бути роз’єднані при їх усиновлені (ч.1 ст.210 СК). Наявність цього правила зумовлена тим, що для дитини, позбавленої батьківського піклування, є надзвичайно важливим зберегти родинні стосунки, особливо зі своїми рідними братами і сестрами. Тому і законодавець, і психологи застерігають від їх роз’єднання при усиновленні. Однак, суд за згодою органу опіки та піклування за наявності обставин, що мають істотне значення, може постановити рішення про усиновлення когось із них або про усиновлення їх різними особами. Також слід враховувати, що основний принцип інституту усиновлення - це найкраще забезпечення інтересів дитини. ст. 218 СК вимагає для усиновлення згоди дитини у тій формі, яка відповідає її віку. Тому при вирішенні питання про усиновлення для дитини не є таємним, брат і сестра мають право знати про нове місце її проживання.

Важливою новелою СК є можливість усиновлення повнолітньої особи. Суд постановляє рішення про усиновлення повнолітньої особи у виняткових випадках за наявності однієї з таких умов: повнолітня особа є сиротою, тобто не має батька, матері, або повнолітня особа була позбавлена батьківського піклування.[22, стр. 155-161]

Усиновлення дитини проводиться з дотриманням певних умов. Умови усиновлення – це згода осіб, які відповідно до закону мають на це право: самої дитини; її батьків або осіб, що їх замінюють; одного з подружжя, якщо він не виступає усиновлювачем. Умови та вимоги, яких слід дотримуватися при здійсненні усиновлення, витікають із самої суті інституту усиновлення, і призначення їх зводиться до того, щоб усиновлення слугувало виключно інтересам дитини. Наприклад, якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати і сестри, вони не можуть бути роз’єднані при їх усиновленні, за винятком обставин, що мають істотне значення (один із братів має фізичну ваду). Згоду на це обов’язково дає орган опіки та піклування. Причому, якщо усиновлення для дитини не є таємним, брат і сестра мають право знати про нове місце її проживання.

Виходячи з того, що сімейне право – підгалузь цивільного права, згода на усиновлення – односторонній правочин, а це означає, що вона може бути визнана, якщо є недоліки елементів правочину, наприклад, згода дана під впливом тяжкої обставини, під впливом насильства тощо.

Для усиновлення необхідна згода як дитини, так і усиновлювача. СК установив, що згода дитини може братися до уваги тільки з того моменту, коли остання може сформулювати і висловити її у формі, яка відповідає її віку. Але для того, щоб дитина дала згоду або відмовилися від усиновлення, необхідно щоб вона була поінформована щодо правових наслідків усиновлення. І лише тоді, коли судом буде встановлено, що заперечення дитини не має під собою обґрунтування і не тягне встановлення перешкод до створення нормальних відносин між ними і усиновлювачем, усиновлення провадиться без згоди дитини. Це можливо у наступних випадках: якщо дитина у зв’язку з віком або станом здоров’я не усвідомлює факту усиновлення, а також, якщо вона проживає в сім’ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками. Останній виняток вводиться з метою збереження таємниці усиновлення.

Усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо вона у зв’язку з віком або станом здоров’я не усвідомлює факту усиновлення. З метою збереження таємниці усиновлення ч. 4 ст.218 СК встановлено виняток: згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона проживає в сім’ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.

Як правило, усиновлюється діти, у яких нема батьків. На жаль, за сучасних умов, поширеними стали випадки, коли батьки, або бодай один із них, у дитини є, але існує нагальна потреба змінити догляд за нею, що, безумовно, приведе до істотних юридичних змін у їх стосунках. У цих випадках і потрібна згода кровних (рідних) батьків на це.

Усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків, тобто тоді, коли мати, батько усвідомлюють значення своїх дій та можуть керувати ними. Якщо ж буде встановлено, що згода дана під тиском фізичного або психічного насильства, внаслідок збігу тяжких обставин, вона може бути оскаржена у суді. Між тим, відміна усиновлення, що вже відбулося, при оскарження згода батьків можлива лише за умови, що це відповідає інтересам дитини. Згода батьків повинна бути безумовною, батьки не можуть вимагати, щоб дитина була усиновлена конкретною особою або подружжям тощо. Згода повинна бути безоплатною. Умова про надання усиновлювачем плати батькам за згоду є нікчемною і, як наслідок, зумовлює необхідність повернення такої плати відповідно до норм ЦК. Що ж стосується самої згоди на усиновлення, то в цьому випадку немає причин скасовувати її.

Існує певний порядок для дачі згоди батьками. Так, згода може бути дана лише після досягнення дитиною двомісячного віку. Це правило тісно пов’язане з медичним критерієм, відповідно до якого саме цей період є психічно складним для матері дитини. Якщо мати чи батько є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення, потрібна згода їхніх батьків, оскільки їх воля не може визнаватися цілком сформованою.

Згода батьків на усиновлення є одним із найважливіших особистих немайнових прав батьків. За загальним правилом, усиновлення дитини є неможливим без згоди батьків. Якщо згода батьків дитини на усиновлення дається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Мати, батько, дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Усиновлення дитини може бути проведене без згоди повнолітніх батьків, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.

Сімейне законодавство називає лише декілька випадків, коли усиновлення може бути здійснене без згоди батьків. Всі ці випадки об’єднує те, що батьки значною мірою втратили зв'язок з дитиною.

Відповідно до ст.219 СК, усиновлення дитини провадиться без згоди батьків, якщо вони:

невідомі; визнані безвісно відсутніми; визнані недієздатними; позбавлені батьківських прав.

Необхідними умовами усиновлення є згода всіх передбачених законом осіб: самої дитини чи повнолітньої особи, які усиновлюється, батьків дитини або осіб, які замінюють їх, дружини (чоловіка) усиновлювача.

Згода опікуна, піклувальника на усиновлення дитини. Для усиновлення дитини, позбавленої батьківського піклування, необхідно також одержати згоду її опікуна або піклувальника (ст.221 СК), закладу охорони здоров’я або навчального закладу, в якому перебуває дитина.

Якщо дитину бажає усиновити особа, яка перебуває у шлюбі, то необхідно одержати також згоду другого з подружжя, оскільки він також буде брати участь у вихованні дитини як її вітчим чи мачуха. Усиновлення дитини може бути проведене без згоди другого подружжя, якщо він визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення (наприклад, якщо подружжя припинила подружні відносини, не проживають спільно більше одного року або між ними на підставі судового рішення встановлено режим окремого проживання). [22, стр. 161-170]

Зараз у державі вітаються і підтримуються різні форми родинного влаштування дітей-сиріт – це і прийомні сім’ї і дитячі будинки сімейного типу. Багато робиться щодо реформування інституту опіки й піклування, вдосконалюється нормативно правова база, змінюються підходи розробляється механізми фінансування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Але, безумовно, найкращою формою, влаштування цих дітей є усиновлення, коли хлопчик чи дівчинка потрапляє у сім’ю на правах рідної дитини. [28, ст. 24-25]

Усиновлення дитини здійснюється у порядку передбаченому законодавством України.

Порядок усиновлення – це процедура, яка складається з певних стадій і здійснюється відповідними органами за правилами, що встановлені законодавством.

Усиновлення, в першу чергу, пов’язане з волею особи, яка бажає усиновити дитину, і тому будь-яка життєва ситуація може вплинути на його наміри. Тому закон такій особі відкликати заяву про усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення (ч. 2 ст. 223 СК).

Підставою для виникнення усиновлення є рішення суду. Справа про усиновлення розглядаються в порядку окремого провадження за заявою особи, яка бажає усиновити дитину чи повнолітню особу. Процедура усиновлення регулюється ст. ст. 251-255 ЦПК України.

Справи про усиновлення потребують ретельної підготовки.

Відповідно до ч.1 ст. 253 ЦПК, суддя під час підготовки справи про усиновлення дитини до розгляду вирішує питання про участь у ній як заінтересованих осіб відповідного органу опіки та піклування. Судовому розгляду цієї категорії справ передує адміністративна процедура: орган опіки та піклування повинен підготувати висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини (ч.2 ст.253 ЦПК).

Суд розглядає справу про усиновлення дитини за обов’язковою участю заявника, органу опіки та піклування, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров’я усвідомлює факт усиновлення, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати. Суд розглядає справу про усиновлення повнолітньої особи з обов’язковою участю заявника (заявників), усиновлюваної особи, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати.

Перелік обставин, які мають істотне значення і які обов’язково мають бути враховані судом при постановленні рішення про усиновлення визначено у ст. 224 СК. Суд не може відмовити особі в усиновленні на тій підставі, що вона має або може народити дитину.

Судові витрати, пов’язані з розглядом справи про усиновлення, відносяться на рахунок заявника (заявників).

За результатами розгляду заяви про усиновлення суд ухвалює рішення. Правові наслідки усиновлення виникають з дня набрання законної сили рішенням суду. Для внесення змін до актового запису про народження усиновленої дитини або повнолітньої особи копія рішення суду надсилається до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення. У ЦПК не передбачено обов’язку чи права суду за будь-яких обставин допускати негайне виконання рішення у справі про усиновлення.

Відповідно до Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 р., повторне свідоцтво про усиновлення видається на підставі актового запису про народження з урахуванням унесених змін згідно з рішенням суду про усиновлення.

На свідоцтвах, що видаються повторно, а також на тих, які видаються після внесення до записів актів змін, доповнень та виправлень, проставляється штамп «Повторно», якщо раніше первинне свідоцтво видавалося.

Повторні свідоцтва видаються особам, щодо яких складено актовий запис цивільного стану, повторні свідоцтва про народження дітей незалежно від їх віку можуть видаватись їх батькам і усиновителям; повторні свідоцтва усиновлення про усиновлення – усиновителям і усиновленим, які досягли 16-ти років. Особам, яким виповнилося 16 років, повторні свідоцтва можуть видаватися за наявності паспорта або паспортного документа.

У процесі усиновлення можуть бути виконані спеціальні дії, спрямовані на збереження таємниці усиновлення. Так, відповідно до ч. 1 ст. 229 СК, особа, яка подала заяву про усиновлення, може виявити бажання бути записаною у Книзі реєстрації народжень матір’ю, батьком дитини або повнолітньої особи. У зв’язку з таким записом необхідно також внести й інші зміни у дані щодо дитини, зокрема, змінити її призвіще, ім’я по батькові (ст. 231 СК), а іноді –і дату та місце народження (ст. 230 СК). Ст. 228 СК встановлює, що особи, яким у зв’язку з виконанням службових обов’язків доступна інформація щодо усиновлення, зобов’язані не розголошувати її, зокрема і тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним. Для забезпечення таємниці усиновлення суд розглядає справу в закритому судовому засіданні (ч.3 ст. 254 ЦПК). За розголошення таємниці усиновлення ст. 168 КК передбачено кримінальну відповідальність. Новелою сімейного законодавства України є ч. 3 ст. 226 СК: особа, яка була усиновлена, має право після досягнення нею чотирнадцяти років на одержання інформації щодо свого усиновлення. [15, ст.306-365]