Суб’єкти усиновлення

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім’я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім’ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов’язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Закон України «Про охорону дитинства» поряд із СК дає своє визначення поняття «дитина». За Законом дитина - це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно із законом, застосованим до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше. Дитина може бути малолітньою та неповнолітньою. Якщо дитина не досягла 14-річного віку вона вважається малолітньою, якщо ж дитина досягла 14 років, але ще не досягла повноліття, тобто 18 років, вона вважається неповнолітньою дитиною. Найбільш сприятливий вік дитини для усиновлення – це якомога ранній вік, але не менше ніж два місяці від дати народження. І це цілком виправдано, бо саме малолітня та неповнолітня дитина потребує належного забезпечення та сімейного виховання.

Суд у виняткових випадках може прийняти рішення про усиновлення повнолітньої особи, яка не має матері, батька, тобто є сиротою, або була позбавлена їхнього піклування і ці умови настали до досягнення нею повноліття. Закон не наводить навіть приблизного переліку таких обставин, вважається, що насамперед тут повинні враховуватися не тільки інтереси повнолітньої особи, а також інтереси усиновлювача. Не можна погодитися з думкою, що усиновлення повнолітньої особи можливе лише за умови, коли між особою, яка бажає усиновити повнолітню особу, і особою, яку прагнуть усиновити, ще до досягнення останньою повноліття склалися відносини як між усиновлювачем та усиновленою дитиною, але надання таким відносинам передбаченої законом форми з якихось причин здійснено не було. Безумовно, це може бути підставою для усиновлення повнолітньої особи, але не єдиною.

При усиновленні повнолітньої особи, суд бере до уваги сімейний стан усиновлювача, зокрема відсутність у нього своїх дітей, та інші обставини, що мають істотне значення. Отже, закон гарантує можливість усиновлення як малолітніх, неповнолітніх осіб (дітей), так і осіб, які досягли повноліття.

Щодо процедури розгляду справ про усиновлення повнолітньої дитини, то суд розглядає таку справу з обов’язковою участю заявника (заявників), усиновлюваної особи, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати.

Хоча законодавцем встановлена можливість врахування вказаних обставин п. 2 ч. 2 ст.208 СК, якою передбачається, що суд повинен враховувати також інші обставини, які мають істотне значення, однак ці обставини не називаються.

У виняткових випадках можна усиновлювати повнолітню особу, але для цього потрібно довести ці виняткові обставини в суді.

Щодо можливості усиновлення повнолітньої особи, то передумовами такого усиновлення може бути відсутність матері, батька або піклування з їх боку. Але законом не сформовано «глибинних» причин усиновлення саме повнолітньої особи. Вважається, що причиною усиновлення у дорослому віці може бути хвороба усиновленої людини, наявність тривалого і за своєю суттю батьківського ставлення з боку усиновлювача. У такому разі, за загальним правилом, вважається, що участь органів опіки та піклування у процедурі усиновлення є зайвою, оскільки головним чинником є волевиявлення двох дієздатних осіб. Водночас коли усиновлювач має намір усиновити недієздатну або обмежено дієздатну повнолітню людину, то орган опіки та піклування має діяти в її інтересах.

Сімейний Кодекс встановлює цілу низку вимог, яким має відповідати особа, яка бажає усиновити дитину. Перш за все, усиновлювачем дитини може бути лише повнолітня дієздатна особа. Особа, яка бажає усиновити дитину повинна досягти повноліття на день постановлення судом рішення про усиновлення.

Ст. 212 СК визначає перелік осіб, які не можуть бути усиновлювачами. З числа потенційних усиновлювачів виключено осіб, які: визнані недієздатними; позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасоване або визнане недійсним з їхньої вини; перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері; зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами; не мають постійного місця проживання та постійного заробітку; страждають на хвороби, перелік яких затверджено Міністерством охорони здоров’я України. Не може бути усиновлювачем також той, чиї інтереси не узгоджуються з інтересами дитини фактичним подружжям. Відповідно до ч. 4 ст. 211 СК, якщо особи, які не перебувають у шлюбі між собою, проживають однією сім’єю, то суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини. Таким чином, формальна відсутність шлюбу між чоловіком і жінкою, які спільно проживають, не може бути абсолютною перешкодою для усиновлення ними дитини. Фактичне подружжя є сім’єю в соціологічному розумінні і може надати дитині таке саме виховання, що і особи, які перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Якщо дитина має лише матір, вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі. Якщо дитини має лише батька, вона не може бути усиновлена жінкою, з якою він не перебуває у шлюбі. Якщо такі особи проживають однією сім’єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини.

Усиновлення має одночасно правовстановлююче і правоприпиняюче значення.

З моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов’язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням (ч. 3 ст.232 СК). Одночасно з цим усиновлення призводить до припинення особистих та майнових прав і обов’язків між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими родичами за походженням (ч.1 ст. 232 СК).

За певних умов СК (ч. 2 ст. 232) допускає «неповне усиновлення», коли дитина не втрачає правового зв’язку між бабою, дідом, братами і сестрами.

Якщо у дитини, яка усиновлюється, є рідні брати і сестри, які також залишилися без батьківського піклування і перебувають на обліку для можливого усиновлення та щодо яких заявником не ставиться питання про їх усиновлення, суд не може розглядати справу без згоди органу опіки та піклування про усиновлення когось із них або усиновлення їх різними особами за наявності обставин, які мають істотне значення, та встановлення таких обставин: чи інформовані діти про своє споріднення, чи жили і виховувалися вони разом, чи можуть вони жити і виховуватися разом за станом здоров’я тощо.

При цьому згода на усиновлення дитини має особливе значення, оскільки у цій згоді може мати місце положення про можливість розлучення зі своїми братом чи сестрою. У такому разі потрібно з’ясувати: чи бажають інші особи усиновити братів і сестер дитини, що усиновлюється. Адже перед судом виникає складне питання з урахуванням усіх моральних аспектів вирішити справу таким чином, щоб усиновлення відповідало за ст. 207 СК найвищим інтересам дитини і не суперечило ст. 218 СК, якщо усиновлення дитини залежить від її згоди на це.

Відповідно до Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення, за наявності у дитини, взятої на первинний облік, малолітніх та неповнолітніх братів або сестер у правому верхньому куті першої сторінки анкети проставляється штамп «Має братів (сестер)».

Роз’єднання братів та сестер може допускатися тільки і їхніх інтересах. У разі, якщо брати та сестри не проживали разом або проживали, але між ними протягом їхнього життя складалися неприязні стосунки, і це буде доведено у судовому порядку, то суд може постановити рішення про усиновлення когось із них або усиновлення їх різними особами. Усиновлення для дитини не є таємним, брат та сестра мають право знати про нове місце їх проживання, а також мають право на побачення, на безпосереднє спілкування з ними, на збереження та виконання родинних традицій, які дотримувалися і їхній родині протягом року.

Законом встановленні особливості усиновлення дітей-громадян України іноземними громадянами. Усиновлення іноземцями дитини, яка є громадянином України і проживає на її території, здійснюється в декілька етапів:

1) звернення іноземців з письмовою заявою до Центру з усиновлення дітей (відповідно до Закону України від 16 листопада 2005 р. «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо Центру з усиновлення дітей» цей орган перейменовано в «урядовий орган державного управління з усиновлення та захисту прав дитини у складі центрального органу виконавчої влади з питань сім’ї та молоді») і подолання ними разом із заявою документів, визначених у п.10 Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення. Зазначені документи іноземців легалізуються (крім копії паспорта чи іншого документа, що посвідчує особу) у відповідній закордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, і подаються до Центру з усиновлення дітей разом з їх перекладом на українську мову;

2) розгляд заяви Центром з усиновлення дітей і поставлення іноземців на облік як кандидатів в усиновлювачі;

3) надання Центром з усиновлення дітей іноземцям інформації про дитину, яка перебуває на обліку більше року, і видача направлення до районної, районної у м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого комітету міської, районної у місті ради для організації знайомств та встановлення контакту з дитиною;

4) у разі встановлення контакту з дитиною – звернення іноземців до відділу освіти за місцем перебування дитини із заявою про бажання усиновити її, який готує висновок про доцільність усиновлення та його відповідність інтересам дитини;

5) звернення іноземців до Центру з усиновлення дітей з письмовою заявою про надання дозволу на усиновлення дитини;

6) розгляд судом цієї заяви, постановлення за нею рішення, набрання рішенням суду законної сили.

Відповідно до ст. 287 СК та п. п. 27-30 Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення, якщо діти усиновлені іноземцями і проживають за межами України, відповідна консульська установа за дорученням Міністерства закордонних справ України веде облік цих дітей і здійснює нагляд за дотриманням їхніх прав до досягнення ними 18 років.

Закон закріплюється право на таємницю усиновлення і передбачає ряд заходів, які її забезпечують. Стаття 226 СК України охоплює коло суб’єктів та випадки, у яких можливе збереження таємниці усиновлення. До таких суб’єктів слід віднести: особу, яка бажає усиновити дитину, усиновлювача та саму дитину як до, так і після усиновлення.

У ч. 1 ст. 226 йдеться про право особи, яка бажає усиновити дитину, та усиновлювача на таємницю усиновлення, що виявляється у таємниці: перебування на обліку на усиновлення; пошуку дитини для усиновлення; подання заяви про усиновлення та її розгляду; рішення суду про усиновлення. Усі ці випадки забезпечення таємниці усиновлення гарантується особі державою. Зокрема, у ст. 32 Конституції закріплено положення про те, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Крім того, гарантії забезпечення таємниці усиновлення закріплено й у інших нормативних актах, зокрема ЦПК, КК тощо.

Досить важливим є положення, яке повинно бути висвітлене саме у заяві громадян України, яка подається до суду про намір усиновити дитину, - це зазначення вимог щодо дотримання таємниці усиновлення. При поданні заяви особою про бажання усиновити дитину, суддя повинен установити чи вимагає громадянин забезпечення таємниці усиновлення, оскільки можливі випадки, коли така умова усиновителем висуватися не буде, і це може істотно впливати на зміст і порядок розгляду справи. Так, зміна місця народження й інших відомостей щодо дитини, яка усиновлюється, - це право, а не обов’язок усиновителя, що може не супроводжуватися вимогою про дотримання таємниці усиновлення. За загальним правилом, таємниця усиновлення обумовлюється спокоєм сім’ї, в якій дитину сприймають як рідну і бажають цю таємницю залишити для всіх інших осіб.

Таким чином, вимога про дотримання таємниці усиновлення доцільна, якщо ставиться питання про зміну «реєстраційних» даних дитини, що усиновлюється. Крім того, можливість та доцільність дотримання таємниці усиновлення залежить від ставлення до цього питання і самої дитини. Так, частиною 3 ст. 231 СК передбачається можливість усиновлення повнолітньої особи і якщо не змінюються її «реєстраційні» дані, то чи доцільно говорити про таємницю усиновлення у даному випадку? Загальним правилом повинно бути забезпечення таємниці усиновлення, але якщо заявник не вказав у заяві про це, не клопоче про дотримання таємниці і усиновлювана дитина, то суд не забов’язаний її забезпечувати. У будь-якому разі суд забов’язаний це питання уточнити у заявника.