Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Антимонопольна діяльність держави






Антимонопольиа діяльність — комплекс заходів, спря­мованих на обмеження діяльності монополій, а також створення відповідного законодавства.

Вперше такі антимонопольні закони були прийняті на­прикінці XIX — на початку XX ст. у США, Канаді, Авст­ралії, оскільки процеси монополізації в цих країнах відбу­валися інтенсивніше, що водночас призводило до негативних наслідків.

Антимонопольні закони формально забороняли трести та деякі інші форми монополій. В основу було покладено таке розуміння сутності монополій, як повне (абсолютне) панування однієї компанії (чи об’єднання монополій) або повне усунення конкуренції. За такого тлумачення сут­ності монополій олігополії мало підпадали під дію анти-монопольного законодавства.

Антимонопольне законодавство містить також закони, які регулюють угоди підприємців, спрямовані на обмежен­ня конкуренції шляхом поділу ринків, угоди про ціни, об­меження торгівлі.

Існують американська та європейська системи антимо-нопольного права. Американська бере початок із закону Шермана (1890 р.) з доповненнями 1914, 1936, 1950 рр. і залишається основним антитрестівським законом США. Він забороняє не тільки різні форми монополій, а й саму спробу монополізувати торгівлю.

Але Верховний суд США виробив доктрину про те, що панівне становище корпорації у виробництві та її великий розмір не можуть самі по собі розглядатися як моно­полізація. Законом 1890 р. заборонялися трести й картелі (пули). Щоб обійти цей закон, монополії створювали хол­дингові компанії, здійснювали повне злиття корпорацій, за якого ліквідовувалися виробнича і правова самостій­ність компаній, що поглиналися, а картельні угоди замі­нювалися негласними джентльменськими угодами, або так званим лідерством у цінах.

Наступні закони забороняли злиття компаній, якщо воно спричиняло суттєве послаблення конкуренції або встановлення монополій.

Антимонопольні закони втілюють у життя спеціально створені органи. У США — це Федеральна Торговельна комісія та Антитрестівське управління Міністерства юс­тиції. Головною метою антимонопольних законів є обме­ження монополій та їхньої влади, створення конкурентно­го середовища, підтримка дрібного бізнеса. Найсуворіше антимонопольний закон контролює горизонтальні злиття, тобто об’єднання підприємств, які виробляють однотипні товари і послуги, що призводить до монополізації галузі. Методами втілення антимонопольних законів є також ліквідація фірми (у США, наприклад, це відбувається за монополізації понад 60% будь-якого товару чи послуги), високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами монополістів, їх розукрупнення та ін.

Європейська та японська системи антимонопольного права забороняють не саму монополію, а лише її зловжи­вання владою. Наприклад, картелі вважаються корисними для розвитку економіки, тому основною формою держав­ного контролю є система реєстрації картельних угод у спеціальних органах (в Німеччині — Федеральне уп­равління картелей, в Японії — Комісія із справедливих операцій). Більшість антимонопольних законів у євро­пейських країнах забороняють такі види монопольних угод, як угоди про поділ ринків, фіксовані ціни тощо. В Німеччині монополією вважається компанія, яка зосере­дила у своїх руках третину обігу; в Японії — коли частка однієї компанії перевищує 50%, а двох — 75% і більше. В ЄС реєстрації підлягають лише ті угоди, які обмежують конкуренцію між членами цієї організації.

Прийняття антимонопольних законів сприяло послаб­ленню процесу монополізації економіки, посиленню кон­куренції. Водночас воно стимулювало утворення нових форм монополістичних об’єднань (групових монополій), створення вертикальних структур (об'єднання фірм, пов’язаних виробничою і технологічною залежністю).

В Україні на початку 1992 р. прийнято закон “Про об­меження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”. Цей закон спрямований на демонополізацію економіки, фінансову, матеріально-технічну, інформаційну, консультативну підтримку підприємств, які сприяють розвиткові конку­ренції. Згідно з ним монопольним слід вважати станови­ще, коли частка товару підприємця на ринку перевищує 35%. Закон передбачає контроль за створенням, реорганізацією (злиттям, приєднанням) фірм з метою за­побігання виникненню монопольних ситуацій, штрафи підприємців і посадових осіб, відшкодування збитків, за­подіяних зловживанням монопольним становищем та недобросовісною конкуренцією.

Антимонопольний комітет України та його тери­торіальні управління мають право ухвалити рішення про примусовий поділ монопольних утворень, а для створення нових крупних економічних об'єднань необхідно мати дозвіл цього комітету.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.