Сутність та структура вільних економічних зон

Вільна економічна зона (ВЕЗ) — форма організації господарської діяльності на певній частині території країни, в межах якої встановлюються особливі правила еко­номічної діяльності.

На території БЕЗ діють пільгові податки, митні, валют­но-фінансові та інші відповідні умови діяльності як націо­нальних, так і зарубіжних суб’єктів підприємництва. Ме­тою створення ВЕЗ є залучення іноземних інвестицій, по­ява нових робочих місць, освоєння та впровадження у ви­робництво прогресивних технологій, збільшення вироб­ництва товарів на експорт і для потреб внутрішнього рин­ку, розвиток ринкової інфраструктури, обмін передовим управлінським досвідом та ін. У міжнародній практиці нараховується понад 20 різновидів ВЕЗ: митні, безмитні, ек­спортні, виробничі, зовнішньоекономічні, спільні підпри­ємства тощо. Вони можуть бути як комплексними, так і певного функціонального типу — транзитні, митні, екс­портні, банківські, туристичні та ін.

Так, у вільних торговельних зонах створюється пільго­вий експортно-імпортний режим для перевезення, оброб­ки і зберігання вантажів тощо. Складовими елементами таких зон є вільні порти, безмитні склади, транзитні зони тощо. В Україні перший вільний порт було створено в Одесі у 1817 р. Такі порти, як правило, перетворювалися на ВЕЗ.

У 84 країнах світу нині нараховується понад 1000 ВЕЗ різних типів, на які припадає майже 20% загального світо­вого торгового обороту. Тільки, у СІЛА існує до 240 зон вільної торгівлі. Особливістю ВЕЗ у США є підвищення підприємцями ціни на товар за відсутності мит та інших оподаткувань. ВЕЗ створюються на різній за розміром те­риторії. В Китаї, наприклад, вони займають площу від 300 до 35 тис. км², охоплюють цілі міста приморського поясу. В Бразилії ВЕЗ займає територію 3, 6 млн км².

ВЕЗ прискорюють розвиток окремих регіонів і еко­номіки країни загалом, підвищують ефективну зайнятість населення, рівня життя, сприяють встановленню тісних економічних зв'язків між країнами тощо. Для інвесторів вигода від ВЕЗ полягає у зменшенні витрат на робочу си­лу, сировину, енергоносії та ін.

У країнах з різним рівнем розвитку економіки ВЕЗ створюють з різною метою. У розвинутих країнах — пере­дусім для сприяння національним компаніям у виході на зовнішні ринки збуту та розширенні їх. У слаборозвину­тих — з метою залучення іноземних інвестицій і водночас передових технологій тощо. Завдяки створенню ВЕЗ пільгові умови їх діяльності в деяких країнах поширюють­ся на розташовані поблизу регіони та окремі підприєм­ства, а певні типи та різновиди таких зон починають частково виконувати функції більш розвинутих.

У жовтні 1992 р. Верховна Рада України прийняла За­кон “Про загальні принципи створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”. У цьому законі висвітлено процедуру створення ВЕЗ на території нашої держави, але питання управління, зміни податкового, митного, правового режиму тощо з’ясовані недостатньо. Тому необхідно насамперед вдосконалити законодавчу ба­зу, прийняти державну програму регіонального розвитку, а також розробити і прийняти методику техніко-економічного обгрунтування доцільності створення таких зон. Доцільно створити в Україні кілька ВЕЗ усіх типів з метою вивчення механізму їх функціонування.

Найбільш сприятливі умови для створення ВЕЗ — у Закарпатті, Одесі, Львівській області, Криму, Донецьку, Харкові. Для цього необхідно сформувати стабільне і до­сконале законодавство, передусім забезпечити гарантії не­доторканності іноземного капіталу, ефективне страхуван­ня іноземних інвестицій, надати раціональні пільгові умо­ви вітчизняним та іноземним інвесторам.

Найбільш розвинутим типом ВЕЗ є технополіси.