Сутність і структура витрат виробництва

Витрати виробництва — витрати на придбання осноеінил чинників виробництва: робочої сили, засобів виробництва (засобів і предметів праці, в тому числі землі) та інших для виготовлення продукції протягом певного періоду.

У західній економічній літературі витратами вироб­ництва вважають витрати на придбання землі, найманої праці, капіталу і праці підприємців, яка вимірюється вели­чиною прибутку, або підприємницьким доходом.

Витрати виробництва, як правило, менші за величину авансованого капіталу, тому що до нього належить вся вартість основного капіталу, а до витрат виробництва — лише вартість їх зношування (амортизація).

Витрати виробництва підприємства поділяють на явні та неявні. Явні витрати— витрати на відшкодування ви­користаних чинників виробництва, які підлягають безпо­середній грошовій оплаті. До них належать витрати на оп­лату робочої сили (заробітна плата), капіталу (основного та оборотного), землі (орендна плата), а також оплата транспортних витрат, комунальних послуг, відсотків за кредит та ін. Сукупність усіх явних витрат ще називають собівартістю продукції. Явні платежі повністю відобража­ються в бухгалтерському обліку, внаслідок чого їх називають бухгалтерськими витратами. В ці витрати прибуток підприємця не входить.

Неявні (або альтернативні) витрати — витрати, які підприємством не виплачуються. До них належать нор­мальний прибуток підприємця та гроші, які б могло отри­мати підприємство у разі вигіднішого використання влас­них ресурсів. Витрати виробництва, до яких належать нор­мальний прибуток підприємця та інші неявні витрати, на­зивають економічними витратами. Загалом вони склада­ються з бухгалтерських та неявних витрат.

Для підприємця із такого розуміння сутності альтерна­тивних витрат випливають конкретні висновки. Він пови­нен орієнтуватися передусім на те, щоб альтернативні ви­трати при виробництві певного товару або послуги були якомога меншими.

На підставі висновку про мінімізацію витрат вирі­шується перше з трьох конкретних ключових питань, які стоять перед економікою: що виготовляти (які з можливих товарів і послуг варто виробляти в певний період). Два інших питання — як виробляти (з використанням яких техніки і технології, за якої комбінації виробничих ре­сурсів) і для кого виробляти (для якої групи споживачів, що буде спроможною їх купити).

Якщо виходити з того, що метою діяльності кожного підприємця є отримання прибутку, то альтернативні витрати в кількісному аспекті — це різниця між прибут­ком, який можна отримати за найвигіднішого із альтернативних способів використання виробничих ресурсів, і реально отриманим прибутком.

Оскільки процес суспільного виробництва відображає два різних типи відносин (взаємодію людини з природою і взаємини між людьми), то критеріїв мінімізації альтерна­тивних витрат або максимізації прибутку недостатньо для найраціональнішого використання обмежених ресурсів. Додатковими критеріями є збереження довкілля, розвиток людини, найповніше задоволення потреб споживачів, зро­стання життєвого рівня населення та ін.

Найефективніше комбінування ресурсів (найраціо-нальніше використання) можливе за умови їх повної зай­нятості (економічного використання у виробництві всіх придатних ресурсів) та повних обсягів виробництва (мак­симально можливих за даного рівня розвитку техніки і технології, а також за умови їх використання на виробничі цілі).

Похідним від поняття “економічна ефективність” є по­няття “зрівняльна перевага”, тобто здатність підприємця виготовляти товари з меншими альтернативними витрата­ми. Відповідно до неї підприємець повинен віднайти та­кий вид діяльності у певній галузі, де він мав би зрівняль­ну перевагу.

Розрізняють також постійні та змінні витрати. Постійні витрати — витрати на заробітну плату, на сплату оренди (якщо орендують приміщення, основні фонди тощо), на освітлення, опалення, сплату відсотків за кредит та ін. Їх відносять до постійних тому, що вони незмінні для діючо­го підприємства. До змінних витрат належать витрати на сировину, матеріали, паливо, електроенергію.

Структура собівартості передбачає витрати за еконо­мічними елементами, класифікація яких використовується для розроблення кошторису витрат на виробництво. Ос­новними елементами планової калькуляції виготовлюваної продукції є: матеріальні витрати, витрати на оплату ро­бочої сили, відрахування до різноманітних фондів (пен­сійного, фонду зайнятості), на амортизацію основних фондів, інші витрати. Ці елементи витрат формують повну собівартість продукції.

Таким чином, до витрат виробництва належать: витра­ти на сировину, паливо та матеріали, транспорт, заробітну плату, амортизаційні відрахування, витрати на поточний ремонт, підготовку кадрів, на рекламу, канцелярські та поштово-телеграфні витрати, на електроенергію, відраху­вання на соціальне страхування, плата за трудові та при­родні ресурси, відсотки за кредит, послуги сторонніх ор­ганізацій (крім витрат на капіталовкладення), допоміжних виробництв.

Товаровиробники в умовах конкуренції повинні праг­нути до скорочення витрат виробництва, або собівартості продукції (тобто вартості для себе, для даного підпри­ємства). Це зумовлено тим, що зниження собівартості є основою зниження цін, що, у свою чергу, дає змогу підприємцю отримати більший прибуток. Так, для зниження витрат, пов’язаних з використанням основних фондів, не­обхідно поліпшувати якість машин, устаткування, споруд, зменшувати частку пасивної частини основних фондів (кількість складських приміщень, інших споруд, тари та ін.). Особливо слід дбати про зниження непродуктивних витрат (штрафів, відшкодування збитків тощо), пов’яза­них із невикористанням підприємством своїх договірних зобов’язань. До таких витрат відносять також прогули працівників на підприємстві.

В основу цін покладено не будь-які, а суспільне не­обхідні витрати. Вони формуються на підприємствах, які виготовляють основну масу продукції й мають середні у даній галузі продуктивність та інтенсивність праці. Такі середні показники формуються за умов зосередженості на цих підприємствах працівників із середнім рівнем освіти і кваліфікації, а отже відповідних здібностей підприємця та управлінського персоналу тощо.