Організаційні форми підприємств

Підприємства та підприємництво існують у різних ор­ганізаційних та організаційно-правових формах. Такими організаційними формами називають одноосібне госпо­дарство, партнерство і корпорацію. Поняття “організацій­на форма” відображає окремі форми об’єднання людей для здійснення їх спільної діяльності у межах певної структури.

Одноосібне господарство — така форма організації підприємства і підприємництва, коли вся власність нале­жить одній особі, яка одноосібне управляє виробництвом і власністю, привласнює весь прибуток і несе особисту відповідальність за всі зобов’язання підприємства.

Перевагами одноосібного господарства є:

1) привласнення всього прибутку та можливість вільно розпоряджатися ним (крім сплати частини податків);

2) наявність на цій основі високоефективних стимулів до праці;

3) незначні витрати на організацію виробництва;

4) високий ступінь свободи економічного вибору;

5) простота для оподаткування (оподатковується лише індивідуальним подохідним податком, нижчим від оподат­кування прибутку).

Водночас одноосібному господарству властиві певні недоліки:

1) незначні обсяги привласнюваного прибутку, а отже обмежені можливості розширення підприємства за раху­нок власних коштів;

2) більші, порівняно із середніми та крупними підпри­ємствами, труднощі в отриманні кредитів і вищі відсотки за них;

3) значно більші можливості збанкрутувати (так, у Ве­ликобританії протягом першого року банкрутує кожна четверта невелика фірма);

4) більша тривалість робочого дня, вища інтенсивність праці та гірша техніка безпеки;

5) відповідальність власника підприємства за зо­бов'язання не лише активами підприємства, а й своїм осо­бистим майном.

Ця форма організації підприємств та підприємництва є найбільш адекватною для малих підприємств.

Розвинутішою організаційною формою підприємств та підприємницької діяльності є партнерство.

Партнерство — форма організації підприємства, за якої дві або більше осіб об’єднують своє майно, стають співвласниками створеного підприємства, спільно уп­равляють виробництвом і власністю, розподіляють при­буток і несуть спільну відповідальність за свої зобов’язання.

Окремими особами у партнерстві можуть виступати й юридичні особи, що як співвласники діють на основі ук­ладеного договору, який регулює всі права та обов’язки партнерів.

Юридична особа — підприємство, організація, установа, які виступають єдиним самостійним носієм прав і зобов’язань.

Ознаками юридичної особи є наявність майна, відо­кремленого від майна учасників, та самостійна майнова відповідальність; право володіти, користуватися і розпоря­джатися власністю; право здійснювати від свого імені гос­подарські операції та ін.

Розрізняють партнерства з обмеженою відповідаль­ністю (учасники якого відповідають за зобов’язання парт­нерства у межах внесених ними вкладів, що передбачає відповідний механізм розподілу прибутків тощо) та зви­чайні (учасники якого несуть повну відповідальність за зо­бов’язання підприємства — як розмірами свого внеску, так і особистим майном).

Як і одноосібні господарства, партнерства мають певні позитивні сторони та недоліки. До позитивних сторін на­лежать:

1) більші можливості розширення виробництва (вна­слідок злиття капіталів декількох осіб);

2) дещо кращий доступ до кредитних ресурсів (банки більше довіряють партнерствам, ніж одноосібним госпо­дарствам);

3) вдосконалення процесу управління виробництвом і власністю (внаслідок спеціалізації учасників на виконанні окремих управлінських функцій);

4) збереження простого та пільгового механізму опо­даткування.

Негативними сторонами діяльності партнерських під­приємств є:

1) ускладнення процесу вироблення і прийняття уп­равлінських рішень (внаслідок необхідності узгодження його між учасниками);

2) необхідність відповідальності окремих осіб за не­правильні рішення, від яких партнерство не застраховане;

3) внаслідок заборони учасникам товариств з обме­женою відповідальністю продажу їх вкладів (паїв) на від­критому ринку в разі виходу одного з них з партнерства інші учасники або треті особи зобов'язані викупити його частку.

Партнерства найбільш поширені у сфері дрібного бізнесу при наданні послуг, зокрема у медицині, юриспру­денції.

Корпорація — найдосконаліша форма організації підприємств, що існує переважно у вигляді відкритого акціонерного товариства, засновники якого формують ак­ціонерний капітал шляхом об’єднання власних ресурсів че­рез механізм випуску і продажу цінних паперів (передусім акцій), а співвласники несуть обмежену відповідальність.

Згідно з чинним законодавством корпорація — це до­говірне об’єднання, створене на основі поєднання вироб­ничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути фізичні та юридичні (підприємства) особи. Акціонерний капітал (власність), який формується при цьому, скла­дається із загальної вартості випущених і проданих акцій. Засновники товариства отримують засновницький прибу­ток, який становить різницю між сумою, отриманою від продажу акцій, та обсягом вкладених ресурсів.

Основними позитивними сторонами корпорацій є:

1) можливість збільшити джерела фінансування для розширення виробництва (за рахунок продажу цінних па­перів), а отже отримати більший прибуток, частина якого (нерозподілений прибуток) йде на розширення обсягів ви­робництва;

2) кращий (порівняно з партнерствами) доступ до кре­дитів банків;

3) внаслідок наведених переваг отримання можливості впроваджувати передові досягнення науки і техніки у ви­робництво, що зумовлює зростання продуктивності праці й зниження собівартості товарів і послуг;

4) обмежена відповідальність акціонерів за зобов’язан­ня корпорації, а отже відсутність відповідальності власним майном;

5) залучення до управління виробництвом профе­сійних управляючих (менеджерів), що сприяє вдоскона­ленню процесу вироблення управлінських рішень;

6) здійснення внутрікорпораційного планування на поточний та віддалений період (5-10 років), комплексне вивчення ринку, формування потреб споживачів тощо і завдяки цьому отримання переваги над конкурентами.

Основними недоліками корпорацій є:

1) значне знецінення акцій корпорацій під час погір­шення економічної кон’юнктури, внаслідок чого дрібні акціонери можуть втратити їх;

2) недосконалий механізм оподаткування в окремих країнах (так, в Україні оподатковуються і прибуток корпо­рацій, і доходи на акції, що особливо несправедливо для дрібних акціонерів);

3) перетворення дрібних акціонерів, внаслідок їх вели­кої чисельності, на формальних власників, неспроможних впливати на вибір керівництва, розподіл прибутків тощо у більшості крупних корпорацій і прийняття управлінських рішень на основі кількості акцій;

4) внаслідок зосередження контрольного пакета акцій у руках небагатьох акціонерів встановлення їх контролю над заощадженнями більшості дрібних акціонерів.

Корпорації є найадекватнішою формою організації крупних та середніх підприємств.

4. Організаційно-правові форми підприємств та підприємницької діяльності

Поняття “організаційно-правова форма” відображає не лише форми об’єднання людей для здійснення їх спільної діяльності у межах певної структури, а й законодавче закріплення цих форм. Тому не дивно, що в окремих під­ручниках їх називають “правовими формами”.

Згідно із затвердженим Державним комітетом України із стандартизації, метрології та сертифікації класифікато­ром до організаційно-правових норм господарювання на­лежать: усі види підприємств, а також кооперативи, орендні підприємства, споживчі товариства, спілки спо­живчих товариств, господарські товариства, асоціації, кор­порації, консорціуми, концерни, дочірні підприємства, організації орендарів, організації покупців, політичні партії, громадські організації, релігійні організації, філії, представництва, а також організації, заклади, установи, які не займаються підприємницькою діяльністю, та інші об’єднання. До господарських товариств, у свою чергу, на­лежать акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідаль­ністю, повні та командитні товариства.

Такий підхід, коли до складу організаційно-правових норм підприємства відносять і самі підприємства, і ор­ганізаційно-правову форму їх функціонування та розвит­ку, є науково некоректним.

Розглянемо деякі з цих організаційно-правових форм, зокрема господарських товариств, з урахуванням того, що відкриті акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю частково аналізувались у попередньому параграфі й розглядалися при характеристиці засновниць­ких документів.

Акціонерне товариство (з економічного погляду) — підприємство, об’єднання кількох фізичних або юридичних осіб (тобто підприємств), які формують свій капітал шля­хом випуску і продажу цінних паперів, передусім акцій, з метою отримання прибутку.

Акціонерне товариство (з правового погляду) — організаційно-правова форма функціонування та розвитку підприємств, компаній, що базується на статутному фонді, поділеному на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, учасники якої несуть відповідаль­ність за зобов’язаннями тільки майном підприємства.

Якщо у відкритому акціонерному товаристві акції роз­повсюджуються шляхом відкритої підписки та відкритої купівлі-продажу (як правило, на біржах), то у закритому акціонерному товаристві — у формі закритої підписки, шляхом розподілу між засновниками і не можуть розпов­сюджуватися Шляхом відкритої підписки, купуватися та продаватися на біржах.

Товариство у додатковою відповідальністю — товари­ство, статутний фонд якого поділено на частки визначе­них установчими документами розмірів, а його учасники відповідають за зобов’язання своїми внесками до статут­ного фонду.

У разі недостатності цих сум учасники товариства відповідають за його борги додатково належним їм май­ном у розмірі, кратному до внеска кожного учасника.

Повне товариство — товариство, учасники якого форму­ють статутний фонд зі своїх вкладів, займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть необме­жену і спільну відповідальність за зобов’язання товарист­ва (тобто відповідальність усім своїм майном).

Повне товариство не є юридичною особою, а отрима­ний прибуток розподіляється між учасниками відповідно до величини їх внесків. Учасник товариства відповідає за його борги незалежно від того, виникли вони після чи до його вступу до товариства.

Командитне товариство — вид змішаного товариства, в якому поєднуються риси товариств повного і з обмеже­ною відповідальністю.

Його дійсними (повними) членами є комплементарії, які займаються від імені товариства підприємницькою діяльністю і повністю відповідають за його зобов’язання всім своїм майном. Інша частина учасників, або вкладників, — командисти, які не беруть участі у підпри­ємницькій діяльності, зокрема в управлінні товариством, і відповідають за неї лише у межах свого вкладу. Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50% майна товариства, зазначеного в установчому договорі. Свої вклади вони здійснюють у грошовій або матеріально-речовій формі. Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відпові­дальністю, вони несуть повну відповідальність за борги товариства.

Назва командитного товариства складається з прізви­ща всіх або кількох дійсних членів. Якщо у назву не вхо­дять всі прізвища, то вона набуває вигляду: “Ларін і К^О”.

Серед об’єднань підприємств, згідно з чинним законо­давством, важливу роль відіграють корпорації, кон­сорціуми та концерни.

Консорціум — тимчасове об’єднання підприємств, ком­паній, банків на основі загальної угоди з метою виконан­ня крупних завдань (зокрема, для реалізації капітале- та наукомісткого проекту) або для спільного розміщення по­зики.

Консорціуми створюються банками шляхом організа­ції підписки на акції й боргові зобов’язання та їх розпов­сюдження серед населення. Консорціум несе спільну від­повідальність перед своїми замовниками.

Концерн — крупне об’єднання підприємств різних галу­зей промисловості, торгівлі, транспорту, наукових ор­ганізацій, банків тощо, учасники якого у правовому ас­пекті зберігають самостійність (залишаються юридичними особами), але втрачають власність на засоби вироб­ництва і виготовлений продукт, а головне підприємство здійснює над іншими учасниками фінансовий контроль (управляє фінансами, інвестиціями тощо), єдине керівництво.

Таке керівництво (в тому числі контроль) здійснюють через зосередження контрольного пакета акцій або біль­шість голосів.