Шляхи введення ліків. Розрахунок, дози і розчинення пеніциліну.

Шляхи введення лікарських речовин в організм. 1.зовнішній (через шкірні покриви, слизові оболонки і дихальні шляхи); 2.ентеральний (уведення ліків через травний канал): 3.пероральний метод); 4.сублінгвальний; 5.через пряму кишку (у вигляді свічок і лікувальних клізм); 6.безпосереднє введення в шлунок (через зонд); 7.парентеральний (поза травним каналом).

Використовують різні методи втирання, змащування із застосуванням мазевих і вологопідсихальних пов'язок, введення ліків у ніс, вухо, кон'юнктивальний мішок.

Втирання: перед маніпуляцією добре миють руки милом, невелику кількість речовини наносять на шкіру і рівномірно розтирають коловими і поздовжніми рухами. Вти рають.доти, доки з'явиться відчуття сухої шкіри.

Змазування - нанесення на пошкоджені ділянки шкіри мазі, пасти, бовтанки. Мазь і пасту наносять шпателем або марлевим тампоном і акуратно розподіляють рівномірним шаром. У разі нанесення пасти на волосяну частину тіла, волосся голять. Мазеві пов'язки накладають тоді, коли потрібна тривала дія. З метою введення крапель у кон'юнктивальний мішок ока піпетку миють і кип'ятять. Вводять 1-2 краплі, тримаю­чи піпетку на відстані 1-2 см від ока. На слизову оболонку носа ліки наносять піпеткою, перед уведенням ніс прочищають.Перед уведенням крапель у вухо ліки підігрівають до температури тіла, оскільки холодні краплі можуть спричинити у хворого запаморочення, блювання. Інгаляції застосовують у разі гострих і хронічних захворю­вань слизової оболонки носа, глотки, гортані, трахеї, бронхів, що супроводжуються утворенням значної кількості густого мокротиння, яке важко відкашлювати, а також у випадку бронхіальної астми, хронічної пневмонії, пневмосклерозу, піс­ля операцій на легенях. Порошкивисипають на язик, ближче до кореня, де менше чутливих цибулин, і запивають незначною кількістю води. Таблетки кладуть на язик і ковтають, запиваючи водою. Ін'єкції бувають внутрішньошкірні, підшкірні, внутрішньом'язові. внутрішньовенні, внутрішньоартеріальні. У порошкоподібному вигляді найчастіше випускають антибіотики. Дозують антибіотики в одиницях дії (ОД). Перед уведенням пеніциліну його розчиняють стерильною водою для ін'єкцій, ізотонічним розчином натрію хлориду, а солі бензилпеніциліну ще 0, 5%-м розчином новокаїну (у 2%-му розчині новокаїну пеніцилін кристалізується і випадає в осад) з розрахунку 1 мл розчинника на кожні 100 000 ОД антибіотика. Якщо у флаконі міститься більше ніж 100 000 ОД, то для розведення на кожні 100 000 ОД беруть 0, 5 мл розчинника.

36. Порушення опорно-рухового апарату у дітей (сутулість, сколіоз, плоскостопість)

Одним з найбільш розповсюджених захворювань опорно-рухового апарату є порушення постави. Постава – це звичне положення тіла людини під час ходьби, стояння, сидіння і роботи. Для фізіологічно правильної постави характерним є нормальне положення хребта з його помірними природними вигинами, симетричне розташування плечей і лопаток, пряме тримання голови, прямі ноги без сплющення стоп. Передумовами порушень постави може бути те, що дитину рано садять, обкладаючи подушками, неправильно носять на руках, дуже рано навчають ходьбі, в час прогулянок постійно тримають за руку. Основними причинами формування неправильної патологічної постави є: 1.Висока питома вага гіпокінезії і гіподинамії дітей і підлітків, що призводить до м’язової гіпотрофії і ослаблення суглобово-зв’язкового апарату; 2.надмірна жирова маса тіла; 3.Збільшення статичних навантажень на хребет, пов’язане з необхідністю тривалого підтримання робочої пози; 4.Неправильні звички сидіння горблячись і викривляючи хребет вбік, стояти з упором на одну ногу, ходити з нахиленою вниз головою і опущеними та зведеними вперед плечима

Плоскостопість – це деформація стопи, її часткове або повне опущення поздовжнього або поперечного склепіння стопи. Плоскостопість буває набутою і вродженою. Набута може бути статичною, паралітичною і травматичною. Найчастіше зустрічається статична плоскостопість. Основними причинами її виникнення є надмірна жирова маса, носіння важких тягарів, носіння валяного взуття, а також взуття на твердій підошві і без каблука.

Сколіо́ з (грецьк. skoliosis викривлення) - це захворювання опорно-рухового апарата, що характеризується викривленням хребта у фронтальній (боковій) площині з розворотом хребців (торсія) навколо своєї вертикальної осі, що веде до функціональних порушень у роботі органів грудної клітки, а також до косметичних дефектів.

Сколіоз починається та прогресує в юності, під час періоду посиленого зростання організму, наприклад, у пубертатний період. Приблизно у 80 % усіх випадків причина виникнення викривлень невідома.

Лікування сколіоза складається з трьох взаємозв'язаних ланок: 1.мобілізація викривленого відділу хребта, 2. корекція деформації 3. стабілізація хребта в положенні досягнутої корекції.