Розвиток особистості

Вік п'яти років – останній з дошкільних періодів, коли в психіці дитини з'являються принципово нові утворення. Це довільність психічних процесів – уваги, пам'яті, сприйняття та ін. І звідси випливає здатність керувати своєю поведінкою, а також зміни в уявленнях про себе й у самосвідомості, і в самооцінці.

Поява довільності – вирішальна зміна в діяльності дитини: метою останньої стає не зміна зовнішніх, оточуючих дитини предметів, а оволодіння власною поведінкою.

Істотно змінюється уявлення дитини про себе, її образ Я. Приблизно до п'яти років в образі Я дитини присутні тільки ті якості, які, на думку малюка, у нього є. Після п'яти років у дитини починають з'являтися уявлення не тільки про те, яка вона є, а й про те, якою вона хотіла би бути і якою не хотіла би стати. Іншими словами, крім наявних якостей, починають з'являтися уявлення про бажані і небажані риси і особливості. В образі Я, крім Я-реального – тих якостей, які, на думку дитини, у неї є, з'являється і Я-потенційне, яке включає в себе як позитивні риси, які дитині хотілося б у себе бачити, так і негативні, які їй не хотілося б мати. Зрозуміло, цей процес перебуває ще в зародку і має специфічні форми. Так, дитина шостого року життя не говорить і не думає про те, що вона хотіла би мати ті чи інші риси характеру, як це відбувається з підлітками. Дошкільник зазвичай просто хоче бути схожим на персонажів казки, фільму, розповіді, на кого-небудь із знайомих людей. Дитина може уявляти себе цим персонажем, - не грати його роль, а саме уявляти, приписуючи собі його якості.

Поява Я-потенційного, або Я-ідеального, тобто того, яким дитина хоче себе бачити, є психологічною передумовою становлення навчальної мотивації. Справа в тому, що вчитися дитину спонукає не тільки і не стільки інтерес до дисциплін, що вивчаються. Навряд чи старанне виписування палочок і букв може мати для дітей особливий інтерес. Важливим чинником вчення, оволодіння новими знаннями і вміннями є бажання бачити себе «розумним», «знаючим», «який вміє».

Ще одна важлива зміна відбувається у сфері відносин з однолітками. Починаючи з цього віку одноліток поступово набуває по-справжньому серйозного значення для дитини.

До цього центральною фігурою в житті дітей, незважаючи на оточення однолітків, все ж залишався дорослий. Причин тому декілька. До трьох років одноліток є для дитини лише більш-менш приємним або цікавим об'єктом. На четвертому році життя дитину більше цікавлять предмети та іграшки, з якими діє одноліток, ніж він сам. Спільна гра – найважливіша основа дитячих взаємин – по-справжньому ще недоступна дітям, і спроби налагодити її породжують безліч непорозумінь. Спілкування у формі обміну враженнями і думками не представляє інтересу, бо одноліток не здатний ні зрозуміти особисті проблеми та інтереси іншого, ні надати йому підтримку або висловити необхідне співчуття. Та й мовні можливості дітей четвертого року не дозволяють повноцінно здійснювати таке спілкування. На п'ятому році діти починають переходити до спільної гри і до епізодичного не ігрового спілкування з однолітками у формі обміну думками, інформацією, демонстрації своїх знань.

На шостому році життя дитини різні лінії психічного розвитку, з'єднавшись, утворюють сприятливі умови для появи нового типу взаємин з однолітками. Це, по-перше, розвиток мовлення, який у більшості дітей досягає, як правило, такого рівня, що вже не перешкоджає взаєморозумінню. По-друге, накопичення внутрішнього багажу у вигляді різних знань і відомостей про навколишнє, який дитина прагне осмислити і впорядкувати, яким вона бажає поділитися з оточуючими. Розвиток довільності, а також загальний інтелектуальний та особистісний розвиток дозволяють дітям самостійно, без допомоги дорослого налагоджувати і здійснювати спільну гру.

Як ми вже відзначали, у дитини розвивається уявлення про себе, завдяки цьому вона починає більш диференційовано сприймати однолітків і проявляти до них інтерес.

Все це, разом узяте, призводить до двох істотних змін у житті дітей. Це, по-перше, зміна ролі взаємостосунків дитини з однолітками в її емоційному житті і ускладнення цих взаємин. По-друге, поява інтересу до особистості і особистим якостям інших дітей. Проходить поділ дітей на більш помітних і популярних, однолітків, які користуються симпатією і повагою, і дітей малопомітних, що не являють на цьому тлі інтересу для решти.

Діти 5-6 років вже можуть розподіляти ролі до початку гри і будують свою поведінку, дотримуючись ролі. Ігрова взаємодія супроводжується промовою, відповідною за змістом та інтонаційно взятій ролі. Мова, яка супроводжує реальні відносини дітей, відрізняється від рольової промови. Оскільки діти починають освоювати соціальні відносини і розуміти підлеглість позицій в різних видах діяльності дорослих, одні ролі стають для них більш привабливими, ніж інші. При розподілі ролей можуть виникати конфлікти, пов'язані з субординацією рольової поведінки. Спостерігається організація ігрового простору, в якому виділяються смислові «центр» і «периферія». (В грі «Лікарня» таким центром є кабінет лікаря, в грі «Перукарня» – зал стрижки, а зал очікування виступає як периферія ігрового простору.) В іграх дії дітей стають досить різноманітними.

До моменту надходження в старшу групу більшість дітей на заняттях, у праці та інших видах діяльності, уважно слухаючи педагога, приймають мету і мотив діяльності, що пояснюється. Це забезпечує інтерес і позитивне відношення дитини до майбутньої роботи, дозволяє удосконалювати її пам'ять, уяву. Завдання діти виконують тим краще, чим більш значуща для них мотивація майбутньої діяльності. Так, дуже ефективна ігрова мотивація. Наприклад, більшу кількість нових слів діти запам'ятовують не так на заняттях, як під час гри в «магазин», отримавши завдання зробити необхідні покупки. У грі у всіх дітей шостого року значна тривалість (до 40-70 хвилин) утримання мети в пам'яті. Самостійно ставлять мету в індивідуальній грі вже вихованці середньої групи, але в старшій з 80 до 92% збільшується кількість тих, які вміють ставити мету в загальній грі.