Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Нормативно-правове регулювання відносин у сфері матеріально-технічного постачання та збуту.






 

Як вже було зазначено, згідно ч. 1 ст. 264 ГК України «матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного вироб­ництва, так і придбаних в інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбаче­них цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу» [3]. Проте основним договором, що опосередковує мате­ріально-технічне постачання та збут у господарській сфері є договір поставки [62, с. 475-485].

Загалом, однією з особливостей договору поставки як різновиду договорів на реалі­зацію майна є спеціальне нормативне регулювання, яке забезпечується низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили.

Передусім, договір поставки регулюється Цивільним кодексом України: параграф 3 «Поставка» (ст. 712) глави 54 «Купівля-продаж». У цьому кодексі договір поставки розглядається як різновид договору купівлі-продажу, до якого застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. ст. 655—697 ЦК України) [2]. Правове регу­лювання договору поставки за ГК України суперечить ЦК України в частині визначення договору поставки (однакове, за винятком ст. 264 ГК України) та сфери його застосування (за змістом ГК України сторонами договору є суб'єк­ти господарювання [3], а за ЦК України — суб'єкти підприємництва, проте згідно зі ст. 86 ЦК непідприємницькі товариства також можуть укладати договір поставки).

Основні вимоги щодо укла­дення та виконання договорів поставки встановлюються також положеннями ГК України (ст. ст. 179—187, 193—201, а також параграфом 1 «Поставка» (статті 264-271) глави 30 «Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності») [3].

Проте, нажаль, у ЦК України регулювання договірних відносин з поставок представлено лише однією — ст. 712, а у ГК України статтями 264—271, які містять лише деякі загальні положення про поставку.

Вбачається, що розглянуті відносини слід конкретизувати у багатьох сучасних аспектах у спеціальних підзаконних нормативних актах. За своїм характером спеціальні правила про поставку товарів або деталізують загальні положення про купівлю-продаж, або передбачають інше, порівняно із загальними положеннями про купівлю-продаж, регулювання від­повідних правовідносин, або виключають можливість застосування останніх до договору поставки [64, c. 283]

Так, Законом України «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних по­треб» (в ред. від 15 грудня 2005 р.) встановлено загальні правові та економічні засади форму­вання, розміщення і виконання на договірній (контрактній) основі замовлень держави на поставку (закупівлю) товарів для задоволення пріоритетних державних потреб суб'єктами господарської діяльності України всіх форм власності [6].

Поставка продукції за державним замовленням (контрактом) здійснюється відповідно до Закону України «Про поставки продукції для державних по­треб» від 22 грудня 1995 р. Засобом державного регулювання поставки у сфе­рі наукового та матеріально-технічного забезпечення потреб оборони і націо­нальної безпеки України є Закон України «Про державне оборонне замовлен­ня» від 3 березня 1999 р. [8].

У зв'язку з тим, що сьогодні відносини з поставок на внутрішньому ринку (крім кооперованих поставок) не врегульовані достатньою мірою законодавством України, до них за наявності посилання у договорі можуть застосовуватись чинні нормативні акти колишнього Союзу РСР, зокрема Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення; Положення про поставки товарів народного споживання та деякі інші [64, c. 283].

Значну роль серед підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють порядок виникнення, розвиток та зміни відносин щодо поставки, конкретизують права та обов'язки учасників договору поставки та їхню відповідальність, є Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1988 р. [21]. Спеціальні правила щодо по­ставки окремих видів продукції передбачаються Особливими умовами поставок. Зазначені нормативно-правові акти діють на території України в частині, що не суперечить законодавству України [41, с. 509].

Кабінет Міністрів України відповідно до ст. 271 Господарського кодексу Укра­їни має затверджувати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання, а також Особливі умо­ви поставки окремих видів товарів; проте до їх затвердження діють (в порядку, визначеному Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Сою­зу PCP» [19]) союзні нормативно-правові акти:

Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народно­го споживання (затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1988 року № 888) [21];

Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю (затвер­джена постановою Держарбітражу СРСР від 15 червня 1965 року № П-6) [25];

Ін­струкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю (затверджена постановою Держарбітра­жу СРСР від 25 квітня 1966 року № П-7) [26].

Відносини між суб'єктами господарювання (незалежно від форми власнос­ті) держав-учасниць СНД з міжнародних економічних зв'язків будуються від­повідно до Угоди про загальні умови поставок товарів між організаціями дер­жав-учасниць СНД, учиненої в Києві 20 березня 1992 р., а також Положенням про порядок поставок та митного оформлення продукції по виробництву коо­перації підприємств та галузей держав — учасниць СНД, затвердженими по­становою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1994 р. [23].

 

Висновки з 2 питання.

Як вже було зазначено, згідно ч. 1 ст. 264 ГК України матеріально-технічне постачання та збут, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбаче­них законодавством, також на основі договорів купівлі-продажу. Проте основним договором, що опосередковує мате­ріально-технічне постачання та збут у господарській сфері є договір поставки. Загалом, однією з особливостей договору поставки як різновиду договорів на реалі­зацію майна є спеціальне нормативне регулювання, яке забезпечується низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили. Передусім, договір поставки регулюється Цивільним кодексом України: параграф 3 «Поставка» (ст. 712) глави 54 «Купівля-продаж». Основні ж вимоги щодо укла­дення та виконання договорів поставки встановлюються також положеннями ГК України (ст. ст. 179—187, 193—201, а також параграфом 1 «Поставка» (статті 264-271) глави 30 «Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності»).

 







© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.