Загальна характеристика договору поставки і договору купівлі продажу в сфері господарювання.

Передусім слід зауважити, що договір поставки найбільш подібний до договору купівлі-продажу (в деяких випадках навіть важко визначити відмінність між цими договорами та належність їх до певного підвиду договору на реалізацію товару/майна - договору купівлі-продажу чи договору поставки). Складність розмежування цих двох споріднених договорів пов'язана також із відмінностями у положеннях Господарського та Ци­вільного кодексах України щодо цих договорів [49; 50; 64, с. 5-57, 83-99].

У ст. 655 ЦК України закріплено законодавче визначення договору купівлі-продажу, згідно з яким «одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму» [2].

Вказана стаття відкриває один із найважливіших підрозділів ЦК, який присвячується договірним зобов'язанням. Принцип побудови і розміщення даної статті у загальній структурі ЦК України не тільки свідчить про значення, яке історично надається договору купівлі-продажу, але й про те, яке важливе місце займає він у сучасній системі договірного права. Адже саме договором купівлі-продажу найбільш часто опосередковується динаміка переходу майна (товару) від одного учасника цивільних відносин до іншого, що робить його одним із найбільш застосовуваних зобов'язань у цивільному обороті [56, с. 186].

Слід зауважити, що помітно змінилось і саме змістовне наповнення правової конструкції договору купівлі-продажу. Чинний ЦК України суттєво розширив, у порівнянні з ЦК УРСР 1963 p. [43], перелік договорів, які за своїм характером належать до договорів купівлі-продажу. До них, зокрема, у ЦК України віднесені: роздрібна торгівля, поставка, контрактація сільськогосподарської продукції, постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу, міна (див. коментар до параграфів 2–6 глави 54 ЦК України). Окрім цього, необхідно звернути увагу і на те, що положення ст. 655 ЦК України, як і усіх інших статей параграфа 1 «Загальні положення про купівлю-продаж» глави 54 ЦК України, носять загальний характер і повинні застосовуватись до усіх різновидів договорів купівлі-продажу за умови, якщо вони не змінені конкретним договором чи положенням спеціальної норми. Деякі положення договору купівлі-продажу регламентуються спеціальними нормативно-правовими актами, наприклад ГК; законами України: «Про захист прав споживачів»; «Про цінні папери і фондовий ринок»; «Про товарну біржу»; «Про приватизацію державного майна»; «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» тощо. Водночас доцільно зважити на те, що, окрім положень даної статті та інших статей параграфа 1 глави 54 ЦК України, у відносинах за договором купівлі-продажу товарів слід застосовувати також положення Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 p., яка відповідно до ст. 10 ЦК України є частиною національного цивільного законодавства [2].

Договір купівлі-продажу може бути консенсуальним або реальним. Він є відплатним та двостороннім (взаємним). При цьому він має чітко виражену мету, зміст якої полягає у відчуженні майна (товару) від однієї сторони та передання його у власність іншій стороні. А це означає, що характерною ознакою даного договору є те, що він опосередковує процес динаміки (переходу) майна (товару) від однієї сторони до іншої.

Отже, договором купівлі-продажу є договір, відповідно до якого одна сторона (про­давець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність, господар­ське відання або оперативне управління іншій стороні (покупцеві), а покупець зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму. Загальні вимоги щодо укладення, змісту та форми договору купівлі-продажу визначаються Цивільним кодексом України (глава 54) [2]. Господарський кодекс містить лише окремі положення щодо цього договору (ч. 4 ст. 263, ч. 1 ст. 264, ч. 6: т 265), визнаючи його менш характерним для сфери господарювання, ніж, скажімо договір поставки, і обмежуючи сферу застосування договору купівлі-продажу випадками реалізації суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам (ч. 6 ст. 265) [3].

Як зазначають фахівці, попри наявність у ГК вказаних положень, важко погодитися з такою заниженою оцінкою договору купівлі-продажу у сфері господарю­вання, оскільки реалізація певних категорій майна навряд чи може опосередкову­ватися договором поставки (наприклад, продаж нерухомого майна, в тому чисті цілісного майнового комплексу підприємства чи його структурного підрозділу: процесі приватизації державного майна, а також продаж акцій відкритого акціо­нерного товариства в процесі приватизації іншим суб'єктам господарювання) [37, с. 296-298].

Договір купівлі-продажує більш універсальним, ніж інші різновиди договори на реалізацію майна, оскільки має наступні ознаки:

• предметом договору можуть бути різні види майна, не виключеного з обо­роту (товар - ч. 1 ст. 656 ЦК України; майнові права - ч. 2 ст. 656 ЦК; прав: вимоги, якщо вимога не має особистого характеру, - ч. З ст. 656 ЦК; неру­хомість - ст. 657 ЦК) [2];

• сторонами договору можуть бути будь-які юридичні та фізичні особи зі наявності у них відповідного обсягу правосуб'єктності [64, с. 10-12];

• сфера застосування - будь-яка, не заборонена законом (господарювання, культура, наука, охорона здоров'я, благодійництво, задоволення особистих потреб громадян, духовне/релігійне життя та ін.) [56, с. 188];

• порядок укладення - зазвичай з дотриманням вимог ч. 3 ст. 638 ЦК Укра­їни, відповідно до якої договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) друга» стороною [2]; проте це не виключає застосування різноманітних процедур укладення договору, в тому числі конкурентних;

• форма договору - будь-яка (ст. 205 ЦК України), якщо закон та/ одна із сторін не вимагає застосування певної форми (повної письмової, нотаріальної чи ін.) [2]; у сфері господарювання оформлення відносин купівлі-продажу має засвідчуватися відповідними правовими документами, принаймні шляхом отримання від продавця документа, що засвідчує сплату відповідної суми за придбаний товар/майно (якщо це не су­перечить приписам законодавства щодо певної категорії майна, певний кола суб'єктів тощо) [37, с. 296-298].

За договором поставки відповідно положень ст. 712 ЦК України «1. …продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

2. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

3. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб» [2].

Складність розмежування цих двох споріднених договорів пов'язана також із відмінними положеннями у Ци­вільному та Господарському кодексах України щодо цих договорів. Так, згідно ж положень ст. 265 ГК України «1. За договором поставки одна сторона — постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні — покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

2. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

3. Сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені в пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу.

4. Умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс».

5. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом.

6. Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу» [3].

При цьому слід зазначити, що, оскільки у наведеному визначенні поняття договору поставки (на відміну від ч. 1 ст. 712 ЦК України) відсутня вказівка на те, на якому правовому титулі товар передається (поставляється) покупцеві, можна припустити, що це може бути як право власності, так і похідні від нього права — господарського відання та оперативного управління [55, с. 432].

На підставі аналізу вище зазначеного можна дійти певних висновків. Відповідно до Цивільного кодексу України договір поставки є різ­новидом договору купівлі-продажу, адже положення про нього включені до глави 54 «Купівля-продаж» [2]. Відповідно, положення параграфа 1 «Загальні положення про купівлю-продаж» глави 54 ЦК України, носять загальний характер і повинні застосовуватись до усіх різновидів договорів купівлі-продажу (в тому ж разі й до відносин, урегульованих договорами поставки) за умови, якщо вони не суперечать спеціальним нормам законодавства щодо договору поставки або на законних підставах не змінені конкретним договором.

Також слід зазначити, що у ЦК України закріплено більш широке поняття до­говору поставки, ніж у ГК України.

Загалом, однією з особливостей договору поставки як різновиду договорів на реалі­зацію майна є спеціальне нормативне регулювання, яке забезпечується низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили, серед яких: Господарський кодекс України: параграф 1 «Поставка» (статті 264-271) глави 30 «Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності» [3]; Цивільний кодекс України: параграф 3 «Поставка» (ст. 712) глави 54 «Купівля-продаж» [2]; інші нормативно-правові акти.

В цілому, попри відмінності між положення­ми ГК та ЦК України, можна дати визначення договору поставки.

Отже, договір поставки:

- платний (одержану від постачальника продукцію покупець оплачує за погодженими цінами);

- консенсуальний (договір вважається укладеним із моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов);

- двосторонній (права та відповідні обов'язки виникають для обох контр­агентів).

Предметом договору можуть бути будь-які не вилучені із цивільного обігу речі (як наділені родовими ознаками, так і індивідуально-визначені), у тому числі товари народного споживання та продукція виробничо-технічного при­значення [60, с.134].

У ГК України містяться найважливіші принципові норми про поставку [3], конкретизовані в спеціальних законах та підзаконних нормативно-правових актах України.

Висновки з 3 питання.

Таким чином, найбільш поширеною правовою формою регулювання господарських відносин з постійного та ритмічного постачання продукції, виробів і товарів вважається договір поставки. У цілому, слід зауважити, що договір поставки найбільш подібний до договору купівлі-продажу (в деяких випадках навіть важко визначити відмінність між цими договорами та належність їх до певного підвиду договору на реалізацію товару/майна - договору купівлі-продажу чи договору поставки). Крім того, відповідно до Цивільного кодексу України договір поставки є різ­новидом договору купівлі-продажу, оскільки положення про нього включені до глави 54 «Купівля-продаж».